Витрати домогосподарств

Логіку зміни витрат домогосподарств вперше теоретично обґрунтував в ХІХ ст. німецький економіст Ернст Енгель, яку в його честь почали називати законом Енгеля.

Закон Энгеля: зі зростанням доходів домогосподарства питома вага його витрат на продукти харчування зменшується, частина витрат на придбання непродовольчих товарів і комунальні послуги змінюється мало, а частина витрат на задоволення культурних і інших нематеріальних благ зростає.

Дохід, що залишився в розпорядженні домогосподарства після сплати особистого прибуткового податку до бюджету, розподіляється на витрати на:

1) споживання домогосподарства - це витрати на придбання споживчих благ для задоволення власних потреб. У вартісній формі - це та сума грошових коштів, яка витрачається домогосподарствами на придбання різноманітних товарів та послуг;

2) заощадження домогосподарства - це економічний процес, пов'язаний із забезпеченням у майбутньому власних потреб домогосподарства; це частина доходу, яка залишається невикористаної при витратах на поточні споживчі потреби.

Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Основні серед них такі:

1) на харчування;

2) придбання товарів широкого вжитку (одяг, взуття) і довгострокового користування (меблі, холодильники, телевізори, комп’ютери, автомобілі тощо);

3) оплату соціально-культурних і комунально-побутових послуг;

4) сплату податків і різних платежів; заощадження та нагромадження;

5) інші, часто непередбачені витрати.

Щодо зміни структури витрат із сімейного бюджету можна виявити кілька тенденцій. Перш за все це скорочення у доходах питомої ваги коштів, що йдуть на харчування сім’ї. В цілому така тенденція прогресивна і свідчить про зростання рівня та якості життя населення. Вона характерна для всіх країн з динамічним розвитком економіки. Пояснюється це тим, що витрати на харчування — необхідна основа існування кожної людини. Видатки на нього, за всієї їх пріоритетності, визначаються традиційними сімейними потребами і менш за все піддаються скороченню. Тобто ці видатки більш-менш стабільні порівняно з іншими їх видами.

Позитивними є й тенденції зростання витрат із сімейного бюджету на соціально-культурні потреби, збільшення заощаджень та нагромаджень, які спрямовуються для поліпшення добробуту членів сім’ї, організацію власного бізнесу тощо.

Щодо згаданих загальних прогресивних тенденцій, характерних для використання бюджету домогосподарств у розвинутих країнах, то в Україні вони не проявлялися. Це очевидно зі структури використання сукупного доходу українських сімей:

1) споживчі сукупні витрати (приблизно 90%);

з них:

- продовольчі товари (55-60%);

- непродовольчі товари й послуги (30-35%);

з них:

- оплата житла, комунальних продуктів і послуг (7-9%)

з них:

- сума пільг і субсидій (0,6-1%);

2) неспоживчі сукупні витрати (приблизно 10%).

Витрати домогосподарств на споживання пов'язане із сукупним доходом, попитом, ринковими цінами й такими явищами як ефект доходу, ефект заміщення, гранична схильність до споживання, гранична схильність до заощадження.

Дослідженнями впливу зміни доходу домогосподарств на споживання встановлено, що споживання рухається в тому ж напрямку, що і дохід. Однак поточне споживання залежить не тільки від рівня доходу, але й від так званої граничної схильності до споживання (МРС).

Граничною схильністю до споживання називається відношення будь-якої зміни у споживанні до тієї зміни в доході, яка його викликала, тобто:

, (9.4)

Ця формула показує, що частина додаткового доходу іде на прирощу­вання споживання.

Як визначається гранична схильність до споживання? Розглянемо дані табл. 9.2.

Припустимо, домогосподарство має річний дохід у 20000 грн. Розгля­немо, як будуть зростати його витрати на споживання при рівномірному зростанні його доходу на 2000 грн. щорічно.

Дані табл. 9.2 свідчать, що кожного року дохід зростає, але з кожних додаткових 2000 грн. все відносно менша частка споживається, а відносно більша - заощаджується. Так, у другому році, одержавши додаткових 2000 грн., з яких 1600 грн. домогосподарство додатково витрачає на споживання, а додаткові 400 грн. - заощаджує. У третьому році, одержавши знову додаткове збільшення доходу 24 000 грн., з додаткових 2000 грн. домогосподарство уже витрачає на споживання тільки 1400 грн., а 1000 грн. заощаджує і так далі. Отже, питому вагу споживання з прирощуванні доходу розраховують так: 1600:2000=0,8; тобто у другому році з кожної додаткової грошової одиниці доходу 80 відсотків витрачається на споживання та 20 відсотків на заощад­ження, гранична схильність до споживання у цьому році дорівнює 0,8.

Таблиця 9.2.

Розрахунок граничної схильності до споживання та заощадження домогосподарств

Рік	Річний дохід домогосподарства (Y)	Витрати на споживання (С)	Гранична схильність до споживання (ΔС/Δ Y)	Заощадження (S)	Гранична схильність до заощадження (Δ S /Δ Y)
			1600/2000=0,8		400/2000=0,2
			1400/2000=0,7		600/2000=0,3
			1200/2000=0,6		800/2000=0,4
			1000/2000=0,5		1000/2000=0,5

Аналогічно розраховується гранична схильність до споживання при переході від будь-якого рівня доходів до наступного.

Дані табл. 9.2 свідчать, що абсолютно зростають і споживання, і заощадження, але відносна частка споживання все більше скорочується, а частка заощаджень зростає.

Отже, згідно з «основним психологічним законом», величина граничної схильності до споживання перебуває між нулем і одиницею:

0 < <1, (9.5)

Якщо гранична схильність до споживання дорівнює нулю (МРС=0), то весь приріст доходу буде заощаджуватися, бо заощадження - це та частина доходу, яка не споживається.

Якщо гранична схильність до споживання буде дорівнювати одиниці (МРС=1), то весь приріст доходу буде витрачений на споживання.

Ефект доходу полягає в тому, що якщо грошовий дохід домогосподарства є постійним, то ріст ринкових цін для нього рівнозначний зниженню його реального доходу й навпаки.

Ефект заміщення виражається в тому, коли ринкова ціна на певний товар зростає, то домогосподарства намагаються замінити цей товар на інший, аби тільки одержати бажане споживче благо по більш низькій ціні.

Та частина доходу (Y), що залишається невикористаною при витратах на поточні споживчі потреби (С), є заощадженнями домогосподарств (S). Вони дорівнюють різниці між доходами і поточним споживанням. Домашні господарства заощаджують внаслідок різних причин, серед яких: накопичення коштів для купівлі нерухомості та дорогих предметів трива­лого користування та ін.

Найпоширенішими формами заощаджень домогосподарств є нагромад­ження у вигляді грошової готівки, придбання акцій та облігацій, внески в банки та ін.

Цікавим ставленням до заощаджень є думка американського еконо­міста М. Фрідмена. Він вважає, що мотиви для їх створення існують у функціях, які заощадження виконують у процесі відтворення домогос­подарства. По-перше, заощадження вирівнюють потік доходу, роблять споживання більш рівномірним; по-друге, приносять прибуток у вигляді відсотків. М. Фрідмен вважає, що вкладання грошових коштів у фізичний капітал (засоби праці), є надійнішим, ніж у людський капітал, через відда­леність у часі одержання доходу.

Основним чинником, який визначає рівень заощадження, є дохід домогосподарства:

, (9.6)

Однак заощадження залежить не тільки від доходу домогосподарства, але й від граничної схильності до заощадження (МРS).

Як видно з таблиці 9.2, гранична схильність до заощадження визна­чається як відношення будь-якої зміни в заощадженнях до тієї зміни в доході, яка його викликала:

, (9.7)

За даними таблиці, у другому році дохід зріс на 2000 грн., а вели­чина заощаджень зросла лише на 400 грн. Отже, граничну схильність до заощадження можна розрахувати як відношення приросту заощаджень до приросту доходу: 400:2000=0,2; тобто вона складатиме у цьому прикладі 0,2%.

Отже, визначивши закономірності, що притаманні споживанню та заощадженню, можемо дійти висновків:

1) якщо споживання та заощадження в сумі дають величину доходу домогосподарства (С + S = Y), тоді сума граничної схильності до споживання та граничної схильності до заощадження дорівнює 1 (МРС + МРS = 1). Наприклад, з таблиці 7.2 видно, що у другому році МРС + МРS = 0,8 + 0,2 = 1; у третьому році 0,7 + 0,3 = і і т. д. Отже, МРС = 1 - МРS і МРS = 1 – МРС;

2) головним чинником, який впливає на рівень споживання і рівень заощадження, є дохід домогосподарства. Як правило, в міру зростання доходу зростають як споживання, так і заощадження домогосподарств. В умовах стабільного економічного зростання гранична схильність до споживання має тенденцію до зниження, а гранична схильність до заощадження - до зростання. В умовах же економічної нестабільності, інфляції гранична схильність до споживання набуває тенденції до збільшення, а гранична схильність до заощадження - до зменшення. За таких умов своєрідним видом заощадження є придбання домогосподарствами нерухомості, земельних ділянок, виробничого обладнання, транспортних засобів та предметів тривалого користування;

3) доходи і заощадження домогосподарств у розвинених країнах широко використовується як потужне джерело інвестицій в національну економіку. Як свідчить досвід цих країн, залучення коштів домогосподарств в інвестиційну сферу шляхом продажу акцій приватних підприємств та інвестиційних фондів може бути не тільки джерелом капіталовкладень, а й одним із методів захисту особистих заощаджень домогосподарств від інфляції. Для стимулювання інвестиційної активності домогосподарств необ­хідно створювати широку мережу посередницьких фінансових організацій - інвестиційних банків і фондів, страхових компаній, пенсійних фондів, будівельних компаній тощо та забезпечити захист домогосподарствам, які готові вкладати свої кошти у фондові цінності, встановивши строгий контроль держави за підприємницькими структурами, що претендують на залучення грошових коштів громадян.

Дата добавления: 2014-11-16