Позичковий капітал та позичковий процент

Позичковий капітал – це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання процента.

Позичковий капітал або капітал, що приносить проценти, як і торговельний, виник задовго до капіталізму, ще у рабовласниць­кому суспільстві у вигляді лихварського капіталу. Він, як і купе­цький капітал, відіграв. значну роль у руйнуванні феодалізму й становленні капіталізму. Проте в умовах сучасної ринкової системи позичковий капітал втратив свою самостійність й існує як відо­кремлена частина промислового капіталу.

В силу яких причин відбувається така відокремленість? Об'єктивна необхідність появи особливої групи підприємців, що виконують специфічні функції перетворення грошей в капітал, диктується самою природою капіталу як самозростаючої вартості. Річ у тім, що в процесі кругообороту й обороту капіталу утворю­ються тимчасово вільні грошові кошти, які не можуть в кожний даний момент бути використані як капітал.

Джерелом таких коштів є:

- по-перше, є амортизація основного капі­талу, яка накопичується у вигляді амортизаційного фонду і є тимча­сово вільною до повного зносу основного капіталу;

- по-друге, тимчасо­ве вивільнення грошових коштів відбувається і в результаті незбігу часу реалізації готової продукції і часу закупівлі сировини й матеріа­лів для нового виробничого циклу;

- по-третє, частина оборотного капіталу, а саме - гроші, призначена для виплати заробітної плати;

- по-четверте, частина прибутку виділена для нагромадження. Ці гроші не можуть бути використані за призначенням, доки не досягнуть певного мінімуму. До цього вони є тимчасово вільними;

- по-п'яте, - це гроші, призначені для нагромадження всіма верствами населення. Останні акумулюються в ощадних касах, страхових товариствах, які разом з банками здійснюють кредитні операції.

Поява тимчасово вільних грошових коштів суперечить самій суті капіталу (бо ж капітал – це вартість, яка приносить додаткову вар­тість). Тому за таких умов об'єктивно утворюється особлива група підприємців, яка концентрує у своїх руках тимчасово вільні гроші і пускає їх в обіг з метою забезпечити їх зростання. Саме такі гроші, передані одними підприємцями в тимчасове користування іншим з метою їх самозростання, набувають форми позичкового капіталу.

Хоча позичковий капітал є відокремленою частиною промисло­вого капіталу, він принципово відрізняється від останнього так само, як і від торговельного капіталу. В чому ця відмінність полягає?

1. Позичковий капітал є капітал-власність на відміну від промислового й торговельного, які виступають як капітали-функції. Тобто, якщо промисловий і торговельний капітали приносять прибуток тому, що вони функціонують, то позичковий капітал приносить процент лише тому, що він є власністю.

2. Позичковий капітал виступає як капітал-товар, чого не можна сказати про промисловий та торговельний капітали. Прав­да, це товар специфічний. На відміну від товару як речі, тут об'єктом продажу виступає не продукт праці, а властивість грошей самозростати, приносити прибуток. Тим самим гроші у формі позичкового капіталу набувають подвійної споживної вартості. По-перше, як гроші вони виступають у ролі загального еквівалента, а, по-друге, вони набувають властивості приносити додаткову вар­тість, тобто виступають у ролі капіталу. І що особливо важливо, виступають як капітал не лише для їх власника, а й для функціонуючого підприємця (тобто для того, хто взяв гроші в борг з метою їх продуктивного використання).

3. Як товар особливого роду, позичковий капітал має і своєрід­ну форму відчуження. Так, звичайний товар відчужується від свого власника шляхом продажу, а позичковий капітал посередни­цтвом позики. Тобто, гроші не продають назавжди. Відбувається лише передача грошей в тимчасове користування з метою викорис­тання їх другої споживної вартості - властивості приносити прибу­ток. Тому, після закінчення певного строку позичковий капітал повертається до свого власника та ще й з певним приростом -процентом.

4. Специфічна природа позичкового капіталу знаходить безпо­середнє вираження у формі його руху, яка якісно відрізняється від форми руху промислового і торговельного капіталів. Він не набуває ні продуктивної, ні товарної форми й функціонує лише в одній формі - грошовій. Тому формула його руху виглядає так: Т-Т'.

При поверховому знайомстві з позичковим капіталом склада­ється враження, що це самостійна форма капіталу, незалежно від руху промислового капіталу. Насправді ж сама можливість появи позичкового капіталу безпосередньо пов'язана з існуванням капі­талу - функції, насамперед промислового капіталу, який створює вартість і додаткову вартість. Якби не було продуктивного капіта­лу (складової форми промислового), не було б і капіталу, що приносить проценти, бо не було б звідки їх брати.

Наочно сутність позичкового капіталу можна представити схе­мою (рис.11.2).

Місце функціонування: сфера грошового обігу  

Функція: грошове обслуговування промислового капіталу

ПОЗИЧКОВИЙ КАПІТАЛ

Рис.11.2. Позичковий капітал

Позичковий капітал у процесі свого руху, як і будь-який інший капітал, повинен не лише зберегтися у своїй початкове авансованій сумі грошей, але й зрости, тобто принести своєму власнику доход. Цей доход виступає у формі процента. І тут виникає принаймні два питання. По-перше, за що платить той, хто бере гроші в позику? По-друге, звідки беруться гроші у позичальника для виплати процента?

Відповідаючи на перше питання, треба згадати, що гроші у фо­рмі позичкового капіталу набувають додаткової споживної вартос­ті, а саме - приносять прибуток.

Отже, позичальник, беручи в позику певну суму грошей, опла­чує їх власнику саме цю потенціальну можливість отримати прибуток. І процент, який сплачує позичальник, не є ціною грошей, взятих у позику, адже гроші не можуть мати ціну. Він виступає лише як плата за споживну вартість тих грошей. А такою споживною вартістю є властивість приносити прибуток.

Але звідки може взятися прибуток? Очевидно, що той, хто бере гроші в позику, повинен їх застосовувати продуктивно, тобто застосовувати їх там, де створюється й реалізується вартість і додаткова вартість. Таким місцем у першу чергу є виробництво.

Приклад. Власник грошей "А" позичив підприємцю "В" 10000 грн. з умовою повернення їх через рік з 10-% надбавкою, тобто, 11000 грн. "Б" ці гроші пустив у виробництво. Придбав на 8000 грн. засоби виробництва й на 2000 грн. найняв робочу силу. В процесі виробництва робітники своєю конкретною працею перенес­ли стару вартість (8000 грн.) у вартість продукції, що виробляєть­ся, а своєю абстрактною працею створили нову вартість, припусти­мо, у 4000грн. (тобто більшу, ніж вартість робочої сили). В результаті вартість виробленої продукції буде дорівнювати: 8000 грн. (стара вартість) + 4000 грн. (нова вартість) = 12000грн. Реалізувавши цю продукцію за вартістю, "Б" матиме прибуток 2000 грн. (12000 - 10000). Отже, продуктивне використання позики дає можливість повернути борг (10000 грн.), заплатити процент (1000 грн.) і мати свій прибуток у 1000 грн. (2000 грн.-1000грн.).

Таким чином, за умов опосередкування позичковим капіталом процесу виробництва, загальний прибуток розподіляється між підприємцем-функціонером і власником грошового капіталу. Перший отримує частку, яка називається підприємницьким доходом; а частка другого називається процентом.

З наведеного прикладу яскраво видно, що оскільки підприєм­ницький доход і процент мають одне й те ж джерело - додаткову вартість (прибуток), постільки, чим більша ставка процента, тим менший доход, і навпаки. Тому між грошовими й функціонуючи­ми підприємцями існує жорстка конкурентна боротьба за те, щоб якомога більше привласнити додаткової вартості. Саме ці процеси є характерними для економіки сучасної України.

Вітчизняні грошові капіталісти, монополізувавши через комерційну банківсь­ку систему грошовий обіг, непомірне підняли проценти за корис­тування кредитами, що вони надають, не залишивши промислово­му капіталу ніякої надії на отримання своєї частки. За цих умов нові підприємці не ризикують вкладати свої капітали у виробницт­во, а те виробництво, яке існувало, поступово згортає свою діяль­ність або банкрутує. Це одна з головних причин деградації вироб­ництва в Україні в умовах економічної кризи 1991-1997 рр.

Чим визначається рівень (ставка) процента? У зв'язку з тим, що процент є "ціною" капіталу-товару, величина його регулюється попитом на позичковий капітал і його пропозицією. Але це не говорить про те, що процент не має ніяких обмежень. Враховуючи, що процент є частиною прибутку, він не може бути більшим від його загальної суми, навіть дорівнювати їй. Тому середня норма прибутку складає верхню, максимальну межу процента. Мінімальна межа не підда­ється точному визначенню. Вона може впасти до найнижчого рівня, близького до нуля. Але тоді активізуються протидіючі фактори, які піднімуть її вище цього мінімуму. В цих межах (верхньої і нижньої) позичковий процент визначається пропозиці­єю позичкового капіталу й попитом на нього.

Розмір збільшення або зменшення позичкового процента вимі­рюється нормою процента. Норма процента – це відношення суми річного доходу, який отримує позичковий підприємець до суми капіталу, що віддається в позику. Розрахунок норми процента ведеться за формулою:

(11.1)

де: Нп - норма процента;

Σ % - сума річного доходу, отриманого на позичковий капітал;

Кп - сума позичкового капіталу.

Приклад. Величина капіталу, переданого в позику, складає 10000 грн. Сума доходу, отриманого позичковим підприємцем в кінці року на цей капітал, - 500 грн. Звідси:

Норма процента в кожний даний момент визначається пропо­зицією позичкового капіталу й попитом на нього. Найбільш низькою вона буває тоді, коли пропозиція позичкового капіталу зростає, а попит на нього падає і навпаки. У свою чергу попит на грошовий капітал залежить від фази економічного циклу. Найви­щого рівня процент досягає в період кризи, коли різко зростає попит на грошовий капітал. Зокрема в Україні у 1993-1994 рр. (тобто в розпал економічної кризи) ставка процента сягала 1000 і вище процентів.

Слово "ціна" взято в лапки тому, що процент не є реальною ціною грошей, що надаються в кредит. Це лише ірраціональна ціна, тобто лише плата за право користуватися певною сумою грошей певний період часу. При цьому право власності на гроші не передасться позичальнику. Передається лише право користування зумовлений ще й гіперінфляцією, яка вирувала в країні. Проте в наступні роки (1995-1997 рр.) хоча інфляція й була приглушена, ставка процента трималася на досить високому рівні (50-200%) тому, що криза в економіці продовжувалась.

У зв'язку з цим необхідно відзначити, що рух ставки процента в середині економічного циклу не збігається з рухом норми прибу­тку. Найвища ставка процента, (і це підтверджено досвідом проходження економічної кризи в Україні в 1991-1997 рр.) досяга­ється в період кризи, тобто тоді, коли найбільше падає норма прибутку. Пояснюється це тим, що в цей період промислові підприємці, прагнучи оновити основний капітал, щоб швидше вийти з економічної кризи, посилюють попит на грошовий капі­тал. Власники ж грошей (комерційні банки) не пропускають можливості набити собі гаманці і, якщо держава не стримує їх апетити, як це трапилося в Україні в період 1991-1997рр., безпе­решкодно підносять ставку процента.

МОДУЛЬ 4

ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ТА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ

   

Тема 12.	Суспільне відтворення. Суспільний продукт і його основні форми
Тема 13.	Економічний розвиток. Зайнятість, відтворення робочої сили та х регулювання державою
Тема 14.	Господарський механізм у системі суспільного відтворення. Держава та її економічні функції
Тема 15.	Сучасні економічні системи. Особливості розвитку перехідних економік.

ТЕМА 12. СУСПІЛЬНЕ ВІДТВОРЕННЯ. СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ І ЙОГО ОСНОВНІ ФОРМИ

12.1. Зміст суспільного відтворення

Дата добавления: 2014-11-16