Тема 9. Результативність діяльності підприємства

План

ЛЕКЦІЯ № 2

Мета вивчення теми: ознайомлення з сутністю, значенням, класифікацією та структурою ціни на продукцію підприємства.

1. Поняття, роль і фун­кції ціни в ринковій системі господарювання.

2. Види цін і сфери їх застосування.

3. Структура ціни та види її структурної побудови.

1. За ринкових умов господарювання ключовим економічним важелем, що активно впливає на розвиток суспільного виробництва та рівень життя на­селення, є ціна.

У загальному виразі ціна – це кількість грошей, за яку продавець бажає продати товар, а покупець – купити його.

Процес встановлення і розробки ціни називається ціноутворенням. Відповідно до діючої в державі економічної системи виокремлюють ціноутворення ринкове та командно-адміністративне.

Ринкове ціноутворення базується на загальних об’єктивних і суб’єктивних законах, що діють у суспільстві. Головними з них є закони вартості, попиту і пропозиції, товарно-грошового обігу, корисності благ.

Правильно встановлена ціна в умовах ринку забезпечує:

1. Збільшення номенклатури продукції та підвищення Ії якості.

2. Визначення ефективної структури виробництва та повсякденних методів роботи.

3. Сегментацію ринку та формування взаємовигідних відносин зі споживачами продукції.

4. Економічну стійкість у конкурентній боротьбі на ринку.

5. Фінансову стабільність підприємства та її здатність іти на фінансовий ризик.

Основні функції ціни в ринковій економіці: обліково-вимірювальна, розподільча, стимулююча та балансуюча.

Об­лікові-вимірювальна функція ціни полягає в тім, що вона є засобом обліку й вимірювання витрат суспільної праці на виробництво ок­ремих видів продукції або надання різноманітних послуг.

Розпо­дільча функція зводиться до того, що за допомогою цін, які відхиляються від вартості, здійснюється перерозподіл частини доходів первинних суб’єктів господарювання та населення.

Балансуюча функція ціни виявляється в тому, що за допомо­гою цін здійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням, досягається рівновага між попитом і пропозицією. Відомо, що між ринковою ціною та кількістю товарів, яка пропонується для продажу, існує обернена залежність. Так, зі збільшенням ціни кількість придбаних товарів зменшується, а при зниженні ціни обсяг продажу зростає. Навпаки, пропозиція характеризується прямою залежністю між ціною та кількістю запропонованих до продажу товарів. Зі збільшенням ціни обсяг зростає, а зі зменшенням – падає. Таким чином, ціна, стимулюючи виробництво при дефіциті продукції і стримуючи його при надлишку товарів, забезпечує динамічний баланс між попитом і пропозицією.

2. У системі господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками.

Всю систему цін слід поділити на ціни внутрішнього та світового ринків. Різниця між такими цінами досить суттєва. Якщо в основі світових цін лежить інтернаціональна вартість, то ціни внутрішнього ринку спира­ються на величину національної вартості товарів. Остання зале­жить від трьох чинників: рівня продуктивності праці в країні, структури національного виробництва і рівня інфляції.

Внутрішні ціни можна класифікувати за рядом ознак: рівнем свободи, сферою обігу, стадіями товаропросування, територіаль­ним поширенням, видами франко та ін.

Залежно від рівня свободи (лібералізації) розрізняють фіксовані, регульовані та вільні ціни. Фіксовані -- це ціни, які встановлюються державою через систему органів влади та управління (наприклад, управліннями цінової політики обласних державних адміністрації). Фік­совані ціни встановлюються на окремі види продукції базових галузей (вугілля, електроенергія) та на деякі найважливіші товари та послуги, які мають важливе значення для життєзабезпечення населення (квартирна плата, сітьовий газ, тарифи на міський елек­тротранспорт). Такі ціни, як правило, вводяться на невизначений термін і можуть бути скасовані тільки спеціальним розпоря­дженням.

До регульованих належать ціни, межі змін яких прямо встанов­лює держава, або опосередкованими методами робить невигід­ним для продавця їхнє надмірне зростання. Такі ціни встановлю­ються на продукцію монопольних підприємств або у випадках, коли необхідно тимчасово стримати зростання цін на дефіцит­ні товари. Виходячи з політики у сфері цін, держава визначає перелік товарів та послуг, на які встановлюються регульовані ціни.

Вільні ціни визначаються підприємствами самостійно з ураху­ванням своїх витрат і співвідношення попиту та пропозиції.

Залежно від сфери обігу або галузевої форми продукції розріз­няють:

-- оптові ціни на продукцію промисловості;

-- закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію;

-- кошторисні ціни (ціни на продукцію будівництва);

-- тарифи на транспорті та у сфері послуг;

-- роздрібні ціни.

За стадіями товаропросування продукції ціни можна поділити на два види: ціну підприємства та ціну реалізації. На підставі ці­ни підприємства виробники визначають вартісні результати своєї безпосередньої роботи. Основна функція такої ціни - - це від­шкодування витрат та отримання певного прибутку.

Різновидом оптової ціни підприємства є трансфертна ціна. Вона застосовується всередині підприємства при здійсненні опе­рацій між його підрозділами.

Ціна реалізації — це ціна, за якою продукція надходить до по­купців. Така ціна, крім витрат та прибутку, містить у собі товарні податки та надбавки. Ціна реалізації, за якою продукція надхо­дить до виробничого споживача (крім населення), називається відпускною.

Залежно від територіального поширення ціни поділяються на загальнодержавні, місцеві та зональні.

Загальнодержавні — це ціни, які встановлюються однаковими на всій території країни і можуть бути змінені тільки спеціальни­ми постановами уряду. Таких цін небагато і до них, зокрема, на­лежать тарифи на електроенергію, що відпускається населенню на комунально-побутові потреби; тарифи на послуги поштово-телеграфного зв'язку та деякі інші.

До місцевих належать ціни, встановлення яких входить до компетенції Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних та міських рад. Такі ціни встановлюються з урахуванням ви­трат виробництва і реалізації у відповідному регіоні (області, місті) і є єдиними на його території. До них, зокрема, відносять ціни на окремі види хлібобулочних виробів, тарифи для населення на послуги з постачання води і теплової енергії тощо.

Залежно від частки витрат на доставку продукції (навантажу­вально-розвантажувальні роботи, транспортні, страхування), які включаються до ціни, вони поділяються за різними видами франко. Термін «франко» (від італійського fгапсо) буквально означає «віль­ний», а стосовно комерційної діяльності трактується як «вільний від оплати». Тому той чи інший вид франко, наданий ціні, вказує, до якого пункту на шляху просування товару до споживача транспорт­ні витрати несе постачальник. Ці витрати щодо просування товару, до вказаного місця входять до складу ціни і будуть компенсовані постачальнику покупцем після оплати вартості придбаної продукції.

Франкування цін широко використовується як у внутрішній, так і в міжнародній торгівлі. Урахування транспортного чинника в зовнішньоторговельних цінах закріплено міжнарод­ними правилами „Інкотермс - 2010”.

У практиці вітчизняного ціноутворення найбільшого поширення франкування цін набуло на залізничному транспорті. У цій галузі діють такі види франко: «франко -- склад постачальника», «франко -- стан­ція відправлення», «франко -- вагон станція відправлення», «фран­ко -- вагон станція призначення», «франко -- станція призна­чення» і «франко -- склад споживача». Так, якщо виробник реа­лізує свою продукцію безпосередньо зі складу, то надана їй ціна «франко — склад постачальника» означає, що всі витрати на до­ставку продукції бере на себе покупець. Ціна «франко -- станція відправлення» свідчить, що витрати на доставку продукції до станції відправлення несе постачальник, а за умови сплати ним і вартості завантаження цієї продукції у вагони, ціна буде називатися «франко -- вагон станція відправлення». При ціні «франко -- станція призначення» продавець бере на себе також витрати зі спла­ти транспортного тарифу. Якщо застосовується ціна «франко -- склад споживача», то всі витрати на транспортування і наванта­жувально-розвантажувальні роботи до самого складу покупця не­се постачальник.

Залежно від інших видів транспортних засобів, що використо­вуються для перевезення продукції, застосовуються різновиди франко: на морському транспорті -- «франко -- порт», на річко­вому -- «франко -- пристань», на автомобільному -- «франко -- кар'єр» та ін.

3. Кожний вид ціни складається з окремих частин, які назива­ються елементами. До елементів ціни належать: собівартість (С), прибуток (П), мито (М), акцизний податок (АП), податок на додану вартість (ПДВ), посередницько-збутова націнка (Н_п) і торговель­на надбавка (Нт).

Собівартість та прибуток є обов'язковими елементами ціни, тому що відшкодування витрат і отримання прибутку є невід'єм­ною умовою виробництва продукції. Наявність інших елементів в ціні необов'язкове і залежить від галузевої належності продукції, її соціальної значущості, кількості господарських ланок, що бе­руть участь у виробництві і реалізації продукції, та інших чинни­ків. Так, мито входить до складу ціни тільки імпортних товарів, а акцизний податок є елементом лише незначної частки продукції. По­датком на додану вартість хоча й обкладається абсолютна біль­шість товарів, але є певні винятки. Націнки посередницько-збу­тових і торговельних організацій містять і ціни тих товарів, реалі­зація яких здійснюється через посередницькі ланки. Тому не тільки ціни на різні товари, а й той самий вид ціни може мати не­однаковий склад елементів. Найбільш наочно це видно на при­кладі відпускної ціни, яка за своїм складом може виступати в шіс­тьох варіантах.

У першому варіанті (С + П) відпускна ціна збігається з ціною підприємства. Такі ціни встановлюються на продукцію, яка не обкладається товарними податками, а її реалізація здійснюється безпосередньо виробником (наприклад, кам'яне вугілля, шкільні підручники).

Другий варіант (С + П + ПДВ) застосовується в то­му разі, коли продукція обкладається податком на додану вар­тість та її продає сам виробник (наприклад, одяг, взуття, меблі, побутова техніка). Це найпоширеніший варіант відпускної ціни виробника.

За третім варіантом (С + П + АП + ПДВ) ціни встанов­люються на підакцизні товари (наприклад, тютюнові вироби, алкогольні напої).

Якщо продукція реалізується через посередниць­ко-збутові організації, то до складу ціни входить відповідна націн­ка і формується четвертий (С + П + Нп), п'ятий (С + П + ПДВ + Н_п) і шостий (С + П + АП + ПДВ + Нп) варіанти відпускної ціни посе­редника.

Торговельна надбавка, перетворює відпускну ціну в роздрібну. Склад роздріб­ної ціни (Ц_Р) на вітчизняні товари, яка містить у собі максималь­ну кількість елементів, можна записати таким чином:

Ц_р = С + П + АП + ПДВ + Н_п + Н_т, грн.

Податок на добавлену вартість є частиною новоствореної вартості, яка сплачується у держбюджет на кожному етапі виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг. ПДВ включається в ціну продукції за ставкою (Спдв), визначеною Податковим кодексом України і обчислюється за формулою:

Ц * С_пдв

ПДВ = --------------, грн.

100 %

Якщо ПДВ включений до ціни, то він обчислюється за формулою:

Ц _{з пдв}* С_пдв

ПДВ = --------------------

100% + С_пдв

Важливою характеристикою ціни є її структура, яка показує частку кожного елемента ціни в її абсолютному значенні. Ціни мають різні структури, що зумовлюється неоднаковим їхнім складом та особливостями формування окремих елементів.

Якщо склад ціни відомий, то можна встановити в її величині частку ви­трат, прибутку чи товарних податків, що дає змогу визначити шляхи зміни ціни та коригувати цінову стратегію підприємства. Тому обґрунтованість кожного елемента ціни та досягнення її оптимальної структури є важливим завданням ціноутворення.

Висновки

Таким чином, ціна є економічною категорією від якої залежить діяльність підприємства та його ефективність. Застосовувані в ринковій економіці ціни виконують чотири основні функції: обліково-вимірювальну, розподільчу, стимулюючу та балансуючу. Процес встановлення й розробки ціни називається ціноутворенням.

Ціни, що функціонують у ринковій економіці, являють со­бою складну систему, яка покликана обслуговувати всі аспекти товарно-грошових відносин. При аналізі і визначенні рівня цін підприємець повинен чітко представляти загальну картину системи цін, яка характеризує взаємозв’язок і взаємостосунки різних видів цін.

Кожний вид ціни складається з окремих частин, які назива­ються елементами. До елементів ціни належать: собівартість, прибуток, мито, акцизний податок, податок на додану вартість, посередницько-збутова і торговель­на націнка.

Структура ціни показує частку кожного елемента в її абсолютному значенні. Ціни мають різні структури, що зумовлюється неоднаковим їхнім складом та особливостями формування окремих елементів. Обґрунтованість кожного елемента ціни та досягнення її оптимальної структури є важливим завданням ціноутворення.

Питання для самоконтролю

1. Які функції виконує ціна в умовах ринкової економіки?

2. В чому полягає регулююча функція ціни?

3. Ціни на які товари чи послуги мають регулюватися державою?

4. Які механізми регулювання цін може застосовувати держава?

5. Що характеризують ціни „франко”?

6. Охарактеризуйте елементний склад ціни на продукцію підприємства.

Рекомендована література

1. Блонська В.І., Васильців Т.Г., Гринкевич С.С., Заярна Н.М. та ін. Економіка підприємства: теорія і практикум (За редакцією доц.. Міщенко Н.Г., доц.. Ященко О.І.): Навчальний посібник. -- Львів: „Магнолія 2006”, 2008, С. 96 – 97.

2. Економіка підприємства: навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів / В.В. Краснова, І.О. Ахновська, М.В. Бандура та ін.; за заг. ред, В.В. Краснової. – Донецьк: ДонНУ, 2012, С. 332 -- 382.

3. Ковальчук І.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. – К.: Знання, 2008. – (Вища освіта ХХІ століття), С. 457 – 473.

4. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/

5. Про ціни і ціноутворення: Закон України № 507-ХІІ від 03.12.1990 р. [Електронний ресурс]. − Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/

6. Скибінська З. М. Економіка та організація виробництва: Навч. посіб / З.М. Скибінська, Т.Г. Гринів. – К.: Знання, 2012, С. 129 – 150.

Дата добавления: 2014-11-16