Габсбурзька монархія в Австрії XVII – XVIII cт. Зовнішня та внутрішня політика

Розглянемо яким саме чином відбулося утворення однієї з наймогутніших імперій в Європі за відносно короткий термін. Вихід Австрії на міжнародну арену як раз припадає на перший період нової історії.

У другій половині XVII ст. армії турків-османів поновили натиск на Європу. Австрійці почали боротьбу з турками за контроль над нижньою течією річок Дунай і Сава. У 1683 р. величезна турецька армія, скориставшись повстанням в Угорщині, знову тримала в облозі Відень протягом двох місяців, і знову завдала величезних збитків його передмістю. Обложене місто було врятоване польсько-німецькою армією під командуванням польського короля Яна Собеського. 12 вересня 1683 р., після запеклої перестрілки, турки відступили і більше вже ніколи не поверталися до стін Відня.

З цього моменту турки почали поступово здавати свої позиції, а Габсбурги мали з своїх перемог все нові вигоди. Коли в 1687 р. велика частина Угорщини зі столицею Будою була звільнена від турецького володарювання, угорський сейм на знак вдячності визнав спадкове право чоловічої лінії Габсбургів на угорську корону.

Австрійські війська відвоювали майже всю Угорщину, Хорватію, Трансільванію і велику частину Словенії, що було офіційно закріплено Карловацьким миром (1699). Потім Габсбурги звернули свою увагу на Балкани, і в 1717 р. австрійський полководець принц Євген Савойський захопив Белград і вторгся в Сербію. Султан змушений був поступитися Габсбургам невеликим сербським районом навколо Белграду і ще рядом невеликих територій. Через 20 років балканська територія була знову захоплена турками; Дунай і Сава стали кордоном між двома великими державами.

Угорщина, що опинилася під владою Відня, була спустошена, її населення зменшилося. Великі ділянки землі були передані дворянам, лояльним до Габсбургів. Угорські селяни переселилися на вільні землі, а запрошені короною іноземні поселенці-серби, румуни і передусім німецькі католики заселили південні райони країни. За оцінками, в 1720 р. угорці становили менше 45% населення Угорщини, і в XVIII ст. їх частка продовжувала скорочуватися. Трансільванія зберегла особливий політичний статус при управлінні з Відня.

Відповідно до Прагматичної санкції 1713 року Марія Терезія зійшла на австрійський престол (1740). Важкий тягар відповідальності ліг на плечі 23-річної імператриці. Король Фрідріх II Прусський негайно висунув претензії на більшу частину провінції Сілезії, що входила до Чеського королівства. Прусський монарх не визнав права Марії Терезії на спадщину Карла VI і заявив про намір звільнити від католицької Австрії половину сілезького населення, яка сповідала протестантизм. Король Прусії напав на Сілезію без будь-якого формального приводу або оголошення війни, що суперечило прийнятим міжнародними нормам. Так почалася тривала боротьба між Прусією та Австрією за панування в Центральній Європі, яка закінчилася остаточним військовим розгромом Австрії в 1866 р.

Прагнучи поліпшити міжнародне становище країни, імператриця укладала династичні шлюби своїх дітей (тих з 16, хто досяг зрілості). Так, Марія Антуанетта стала нареченою наслідника престолу Франції, майбутнього короля Людовика XVI.

Завдяки бурхливим політичним подіям в Європі Австрія зробила ряд територіальних придбань. На початку століття були приєднані Іспанські Нідерланди (нинішня Бельгія), які залишалися свого роду колонією до 1797 р. Були придбані багаті провінції в Італії: Тоскана, більша частина Ломбардії, Неаполь, Парма і Сардинія (останні три утримувалися Австрією недовго).

Всупереч моральним переконанням Марії Терезії, хоча й відповідно до бажань її сина Йосипа, Австрія приєдналася до Росії і Прусії в першому поділі Польщі (1772) і отримала князівства Освенцимське і Заторське, південну частину Краківського і Сандомирського воєводств, Руське (без Холмської землі) і Белзьке воєводства. 23 роками пізніше під владою Австрії опинилася ще одна частина Польщі, з її давньою столицею Краковом. Були висунуті також домагання на північну частину Молдовського князівства до південного сходу від Галіції. Цей район контролювався турками; в 1775 р. він був включений до складу держави Габсбургів під назвою Буковина.

Починаючи з XVIII століття в імперія Габсбургів поступово перетворюється з середньовічної держави на абсолютну монархію. Остаточне оформлення та розквіт австрійського абсолютизму припадає на другу половину XVIII століття особливо на правління Марії Терезії та Йосипа ІІ. Для того часу характерні такі типові дії абсолютистських держав як централізовані реформи та протекціонізм згідно популярного в ті часи меркантилізму. В значній мірі саме ця державна політика сприяла прискореному розвитку мануфактур у XVIII столітті в найрозвинутіших частинах імперії–Чехії, Сілезії та Нижній і частково Верхній Австрії. Окрім військових та адміністративних реформ також були спроби змінити життя основної маси населення. Так в 1771 та 1775 роках Марія Терезія видала укази про обмеження поширеної в імперії панщини 3 днями на тиждень та про скорочення повноважень феодальних судів. Йосип ІІ у 1781, 1782, 1785 роках видавав укази про скасування кріпацтва, про заміну панщини та інших натуральних повинностей єдиним поземельним податком. Втім реформи Йосипа ІІ наштовхнулися на супротив шляхти і не були впроваджені в життя.

Контрольні питання до першого розділу.

1. Визначте основні риси політичного розвитку країн Західної Європи в другій половині XVII ст.

2. Дайте характеристику причини Англійської буржуазної революції.

3. Сутність вимог індепендентів під час подій Англійської буржуазної революції.

4. «Протекторат» О. Кромвеля.

5. Економічний та політичний розвиток Голландії на межі XVII-XVIII.

6. Основні події війни за незалежність Північноамериканських колоній Англії.

7. Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Габсбургів у XVIII ст.

8. Франція за часів Людовика XIV.

Дата добавления: 2014-11-16