КУРС ЛЕКЦИЙ 1 страница. «Великі геотектонічні регіони України»

K

K

3.3.

3.2.

3.1.

3.

2.2.

2.1.

2.

1.

«Великі геотектонічні регіони України»

В основу виділення великих геологічних регіонів України ( тектонічного районування ) покладено принцип районування за часом прояву головної чи завершальної складчастості, після якої регіон припиняв свій геосинклінальний розвиток. За таким принципом в межах України виділяються: давня Східно-Європейська платформа із докембрійською складчастою основою, молода Західно-Європейська платформа із байкальським та каледонським фундаментом, молода Скіфська платформа з герцинським фундаментом, а також складчасті споруди, що облямовують платформи - Карпати, гірський Крим, Донбас, Чорноморська глибоководна западина.

СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКА платформа. Значна частина України розташовується у межах південно-західного сектора дорифейської Східно-Європейської платформи. На півдні України Східно-Європейська платформа межує із розташованою в північній частині Середземноїморського складчастого поясу молодою Скіфською платформою, яка займає рівнинний Крим. Межа проходить від гирла Дунаю через північно-західну частину Чорного моря, Перекопський перешийок і північну частину Азовського моря. На заході України С.С.Круглов та ін. (1988) проводять межу платформи вздовж північно-східного борту Передкарпатського крайового прогину та по межі із молодою Західно-Європейською платформою.

Фундамент Східно-Європейської платформи складений в різній мірі метаморфізованими осадовими, осадово-вулканогенними та інтрузивними породами архею - нижнього протерозою. Відслонюються вони в межах Українського щита, а на територіях, що відносяться до Руської і Волино-Азовської плит, занурюються під осадовий чохол на глибини від декількох сотень метрів до 5-10, а місцями 20-22 км.

Осадовий чохол платформи включає неметаморфізовані і слабо дислоковані відклади пізньопротерозойського, палеозойського, мезозойського і кайнозойського віку. Дорифейський складчасто-метаморфічний фундамент і осадовий чохол Східно-Європейської платформи утворюють два структурних поверхи, розділені між собою регіональною незгідністю і тривалою перервою в осадконагромадженні.

Український щит. Протягується з північного заходу на південний схід від Рівненської області до Азовського моря на більш ніж 1000 км. Найбільша ширина між Дніпром і Дністром складає 250 км, а загальна площа перевищує 250 тис. км². Щит обмежений на півночі і північному сході Прип'ятським прогином та Дніпровсько-Донецькою западиною, на південному сході - Донецькою складчастою спорудою, на півдні і заході - Волино-Азовською плитою. Суміжні із щитом блоки фундаменту опущені по серії складчастих скидів на значні глибини і перекриті осадовими та вулканогенними утвореннями фанерозою. Слід сказати, що глибина ерозійного зрізу на щиті різна - в одних місцях на поверхні відслонюються найдавніші породи, в інших спостерігається сформована в мезо-кайнозойський час потужна кора вивітрювання древніх осадків та осадовий чохол (піски, глини, вапняки) палеогену і неогену (рідко - юри та крейди), а також алювіальні та делювіальні відклади антропогену.

В даний час структуру Українського щита уявляють двоярусною, складчасто-блоковою (В.А.Рябенко, 1986). Виділяють шість великих мегаблоків (Волинський, Подільський, Білоцерківський, Кіровоградський, Придніпровський і Приазовський), розділених складно побудованими міжблоковими зонами. Нижній ярус складений найдавнішими архейськими породами, вік яких перевищує 2,6 млрд.років, верхній - нижньопротерозойськими (2,6-1,9 млрд.років).

Архейські породи складають майже весь Придніпровський блок і значну частину Подільського та Приазовського блоків. У межах Придніпровського блоку вони представлені амфіболітами, сланцями, гнейсами, гранітами, перидотитами і іншими утвореннями. Тут встановлені одні із найдревніших порід планети, вік яких досягає 3,7 млрд. років. Подільський блок складений кристалічними сланцями і гнейсами різного складу, а також чарнокітами, діоритами та гранодіоритами. У Придніпров'ї породи зібрані у своєрідні куполи, вали та міжкупольні синкліналі. Розміри куполів міняються від 20 до 40км у поперечнику. На Поділлі переважають брахіантиклінальні підняття та вузькі стиснуті синкліналі.

Кіровоградський, Білоцерківський та Волинський блоки складені нижньопротерозойськими метаморфізованими породами, які зібрані у складки північно-західного чи субширотного простягання. У ядрах антикліналей часто розміщуються масиви гранітів та мігматитів, в осьових частинах синкліналей - гнейси і кристалічні сланці. В межах Волинського блоку відомий Коростенський, а в Кіровоградському - Корсунь-Новомиргородський плутони, складені гранітоїдами з віком від 1,7 до 1,2 млрд. років.

Геосинклінальний режим території охоплював архей та ранній протерозой, починаючи із верхнього протерозою щит знаходився у платформеному режимі.

З нижньопротерозойськими метаморфічними породами щита пов'язані значні поклади залізних руд - Криворізький залізнорудний басейн та Кременчуцький залізнорудний район, з кайнозойськими відкладами осадового чохла - родовища бурого вугілля та марганцю - Дніпровський басейн та Нікопольський басейн.

Дніпровсько-Донецька западина. Займає українську частину Руської плити і розміщена на Лівобережній Україні. Розміри приблизно 250×500 км. На півночі обмежена Воронезькою антеклізою, на півдні Українським щитом, на південному сході складчастими спорудами Донбасу і на північному заході - Прип'ятським прогином. Западина являє собою двоповерхову структуру. Нижній структурний поверх - пізньодевонський рифт, верхній - накладена на нього синекліза. Дніпровсько-Донецький рифт по поверхні докембрійського фундаменту має ширину від 65 км західніше м.Чернігова до 140 км по меридіану м.Полтава. В межах рифту виділяють Прип'ятську западину (на території Білорусі) та Дніпровську западину (на території України), між ними - Брагінсько-Чернігівська сідловина. Остання складена із двох поперечних піднять, розділених досить глибокою Деснянською западиною. Брагінсько-Чернігівська сідловина може розглядатись як горст, який східчасто зчленовується із сусідніми грабенами (Прип'ятським і Дніпровським). Дніпровська западина загальною протяжністю до 400 км має глибину від 5-10 км у західній частині, до 15-17 км у східній.

Дніпровсько-Донецьку западину виповнюють декілька структурно-стратиграфічних комплексів порід, розділених структурними незгідностями. Девонський та кам'яновугільно-нижньопермський комплекси (пісковики, аргіліти, вапняки, доломіти, кам'яна сіль, мергелі, ефузивні породи) загальною потужністю від 5 км на заході до 10 км на сході виповнюють рифтову зону, середньокам'яновугільні та частково нижньокам'яновугільні породи (пісковики, аргіліти, вапняки, доломіти) вкривають бортові зони. Верхньо-пермсько-мезозойський та кайнозойський комплекси загальною потужністю 1-3 км (піски, глини, крейда, мергелі) залягають повсюдно, перекриваючи осадові породи рифту і кристалічний фундамент на бортах западини і формуючи плоску та широку (300-400 км) депресію, накладену на рифт - Українську синеклізу.

Із відкладами Дніпровсько-Донецької западини генетично пов'язані значні поклади кам'яного вугілля, солі, нафти і газу (Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна область), будівельних матеріалів.

Волино-Азовська плита - єдина структура, розташована на південно-західній околиці Східно-Європейській платформи. На півдні вона межує із Скіфською плитою, на південному заході - із фрагментом Західно-Європейської платформи, на півночі Ратненським горстом відділяється від Брестської западини, на сході контактує із Українським щитом. У зв'язку із певними відмінностями у геологічній будові південно-західної окраїни платформи (відомої також як Волино-Подільська плита) та південної окраїни (відомої як Причорноморська западина) розглянемо їх окремо.

Волино-Подільська плита деякими авторами поділяється на геоструктурні райони: 1) західний схил Українського щита, 2) Львівський прогин та 3) Поліський чи Ковельсько-Ратненський виступ фундаменту. Плита має двоярусну (двоповерхову) будову. Нижній структурний поверх - фундамент, складений метаморфічними та магматичними породами архей - середньопротерозойського віку. Верхній структурний поверх - осадовий чохол, тобто породи верхньопротерозойсько-фанерозойського віку.

Поверхня фундаменту плити полого занурюється по системі східчастих скидів меридіонального та субмеридіонального простягання на захід та південний захід від Українського щита, поступово перекриваючись все більш молодими комплексами осадових відкладів. Глибина залягання фундаменту міняється від десятків та сотень метрів на північному сході до 5000-6000 м на південному заході. Структура фундаменту є блоковою.

Осадовий чохол плити формувався дуже тривалий час і тому представлений потужною товщею осадків. Нижню частину його складають теригенні відклади рифею (поліська серія) потужністю 600-900 м, осадово-ефузивний комплекс венду (волинська та валдайська серія) потужністю 300-600 м та переважно карбонатні породи нижнього палеозою (кембрій, ордовик, силур) потужністю 500-2000 м. Девонські та кам'яновугільні осадки (пісковики, аргіліти, алевроліти, вапняки, кам'яне вугілля) загальною потужністю до 3000 м, а також теригенно-карбонатні відклади нижньої юри (до 300 м) виповнюють в основному Львівський палеозойський прогин. Карбонатні породи крейдової системи (вапняки, мергелі, крейда) потужністю у декілька сотень метрів майже суцільним чохлом перекривають відклади рифею - нижньої юри. Палеогенові відклади не відіграють суттєвої ролі в осадовому чохлі плити - вони відомі лише на крайній півночі та північному сході території. Неогенова система представлена вапняками, пісками, пісковиками, гіпсами потужністю 25-120 м і має значне розповсюдження. Неогеновий вік мають зокрема такі унікальні утвори природи Поділля, як Подільські Товтри (викопний риф, складений органогенними вапняками) та найбільші у світі гіпсові печери.

Антропогенові відклади (льодовикові, флювіогляціальні, річкові, озерно-болотні тощо) покривають територію Волино-Поділля чохлом незначної потужності (до 70 м).

З породами осадового чохла плити пов'язані переважно родовища будівельних матеріалів, а також кам'яного вугілля, торфу. Виявлено два газових родовища і ведуться подальші пошуки на нафту і газ.

Причорноморська западина розглядається як південна окраїна Східноєвропейської платформи, хоча деякі автори поширюють її й на територію Скіфської плити. Таким чином північною межею є Український щит, на півдні вона межує із Скіфською плитою по глибинному розлому вздовж осьової зони так званої Причорноморської групи прогинів (Переддобруджинського, Каркінітсько-Північно-Кримського і Північно-Азовського). Структурно представляє собою монокліналь (Південно-Укра∙нська монокліналь), верхньопротерозойський фундамент якої і осадові утворення мезокайнозойського віку занурюються в південному напрямку. При цьому потужність осадового покриву поступово зростає і біля затоки Сиваш досягає 3000 і більше метрів.

Прогини, розташовані на межі зі Скіфською платформою уявляють, як сформовані у мезозої субширотні грабени та депресії, заповнені переважно юрськими та нижньо-крейдовими породами і поховані під молодими осадками кайнозою. З прогинами пов'язані промислові родовища природного газу, кам’яної солі, мінеральних вод і будівельних матеріалів.

Скіфська молода платформа займає територію рівнинного Криму, прилеглу до неї частину шельфу Чорного моря та більшу частину Азовського моря. Південна межа проводиться по системі розломів вздовж північного схилу Кримських гір.

Фундамент платформи на думку більшості дослідників гетерогенний, складений трьома структурно-формаційними комплексами: байкальським, герцинським і кімерійським. При цьому герцинський орогенез, очевидно, був основним, при якому сформувалися головні риси фундаменту плапформи. Кімерійський комплекс (тріас-юрські породи) виповнює вузькі, протяжні субширотні прогини, накладені на більш давні складчасті комплекси. Платформений чохол представлений породами від нижньої крейди до антропогену. Нижня крейда досягає потужності 2500 м і складена теригенно-глинистими породами, верхня крейда - еоцен представлені типовою карбонатною формацією (3000 - 4500 м), відклади олігоцену, міоцену та антропогену переважно глинисті, строкатоколірно-карбонатні.

У структурі платформи виділяють Центральнокримське підняття, Азовський вал, Альминську западину.

З відкладами осадового чохла Скіфської платформи пов'язані родовища горючого газу, залізних руд, кам’яної солі, мінеральних вод, будівельних матеріалів.

Західно-Європейська платформа представлена на території України лише невеликим фрагментом, який вклинюється між Східно-Європейською платформою і альпійською структурою Карпат на крайньому північному заході. Згідно із С.С.Кругловим та ін. (1988) у складі молодої платформи виділяють в межах України чотири тектонічні зони: 1) епібайкальську Розтоцьку зону, 2) Лежайський епібайкальський масив та складчасті зони 3) Кохановську і 4) Рава-Руську. При цьому на карті показані лише північно-західна частина Рава-Руської зони та Розтоцька зона, а інші тектонічні масиви перекриті утвореннями Передкарпатського крайового прогину та Карпат.

В межах Розтоцької зони фундамент опущений на глибину 7,0- 11 км і складений складчастим комплексом рифею. Платформений чохол складають осадово-ефузивні утвори венду (більше 500 м), теригенні породи кембрію (1200-1700 м), теригенно-карбонатні та вугленосні відклади верхнього девону і карбону (до 2500 м), юрські та крейдові теригенно-карбонатні формації (1200-1400 м). В цілому ж Розтоцьку зону розглядають як блок байкалід, що нарощує Воли но-Подільську окраїну древньої платформи. Вік консолідації фундаменту Рава-Руської зони визначається як каледонський.

Донецький басейн. Донецька складчаста споруда на північному заході обмежена Дніпровсько-Донецькою западиною, на півночі - Воронезьким масивом, на південному заході - Українським щитом, на південному сході виходить за межі України. Рядом дослідників складчастий Донбас розуміється як внутрішньоплатформений грабеноподібний прогин, закладений у пізньому протерозої на добайкальській основі і деформований герцинською складчастістю. Існують і інші точки зору на природу Донбасу.

В будові складчастого Донбасу спостерігається чітка зональність. Центральна зона великих лінійних складок поділяє регіон на дві майже рівні частини: північну і південну зони дрібних складок. У Центральній зоні виділяють Головний антиклінал Донбасу, Головну та Південну синкліналі. Складки орієнтовані з північного-заходу на південний схід, в багатьох місцях розірвані і окремі їх частини зміщені по площині розлому. Поперечним Ровеньківським підняттям Головна синкліналь розділяється на Боково-Хрустальську та Довжансько-Садкінську мульди, а Південна - на Чистяківську та Несвітаївсько-Шахтинську улоговини. Характерною особливістю будови північної і південної зон дрібної складчастості є наявність у їх межах асиметричних поперечних складок, які на значній відстані переходять у флексури.

У геологічній будові Донбасу приймають породи від докембрію до кайнозою. Складчасті породи палеозою залягають на кристалічному докембрійському фундаменті, поверхня якого опущена на значні глибини (глибина окремих депресій досягає 20-24 км). Розріз палеозою починається з девону (пісковики, аргіліти, вапняки, гіпси, ангідрити, ефузивні породи), який залягає у центральній і південно-західній частині прогину і досягає потужності 3500 м. Відклади кам'яновугільної системи складають основну масу осадової товщі Донбасу, розріз відрізняється виключною повнотою і надзвичайно великою потужністю (15000-18000 м), у зв'язку з чим може розглядатись як еталонний для цього віку. Карбон у Донбасі представлений трьома відділами, однак основну частину складають осадки середнього і верхнього карбону - безкінечне одноманітне перешарування аргілітів, алевролітів, пісковиків з підпорядкованою кількістю пластів та пропластків кам'яного вугілля і вапняків. Нараховується до 300 прошарків вугілля. Пермські відклади поширені в основному на північному заході території, в Бахмутській котловині. Це глини, аргіліти, алевроліти, гіпси, кам'яна сіль, загальною потужністю до 3000 м. Мезозойські породи залягають по периферії Донбасу: тріасові пісковики та глини потужністю 200-300 м, юрські глини, пісковики, алевроліти (300-400 м), крейдові осадки (писальна крейда, мергелі, піски, пісковики, конгломерати загальною потужністю до 600 м). Палеогенові та неогенові породи мають обмежене поширення, а відклади антропогену утворюють майже суцільний покрив (лесовидні суглинки, піски, супіски), потужність іноді до 20-30 м.

Основні корисні копалини Донбасу: кам'яне вугілля, ртуть, крейда, вогнетривкі глини, будівельні матеріали, кам'яна сіль.

Карпати. Карпатська складчаста система, яка входить до складу Альпійської (чи Альпійсько-Гімалайської) області Середземноїморського геосинклінального поясу в межах України простягається на 270 км з північного заходу на південний схід вздовж західних кордонів держави. Включає в себе Карпатську покривно-складчасту споруду, Передкарпатський прогин та Закарпатський прогин.

Складчаста споруда Карпат сформована на докембрійському і палеозойському фундаментах, які залягають на глибинах 9-15 км. Особливістю тектонічної будови є широкий розвиток гребенеподібних антиклінальних і широких синклінальних складок, витягнутих в північно-західному напрямку на десятки кілометрів і перекинутих та насунутих у північно-східному напрямі в сторону Передкарпатського прогину, який інколи частково перекритий насунутими покривами із складчастої зони. Покриви (чи скиби) групуються у структурно-фаціальні зони різних рангів. О.С.Вялов виділяє такі великі структурно-фаціальні зони з північного сходу на південний захід): Скибова, Кросненська, Дуклянська, Чорногорська, Магурська, Свидовецька та ін.

Всі тектонічні одиниці складчастих Карпат складені крейдово-палеогеновим флішем, давніші породи відомі лише на Закарпатті в районі м.Рахова. Тут відслонюються докембрійські та палеозойські відклади, представлені гнейсами, кристалічними сланцями, мармурами, вапняками, доломітами (Мармароський масив). Тріасові та юрські відклади поширені по периферії Мармароського масиву і представлені вапняками, пісковиками, ефузивами. Площа поширення їх незначна. Крейдові та палеогенові породи потужністю 5-9 км утворюють флішову формацію, тобто ритмічне перешарування декількох різновидів порід (пісковиків, алевролітів, аргілітів).

Неогенові відклади поширені в Передкарпатському та Закарпатському прогинах.

Передкарпатський прогин, розміщений між Карпатською складчастою спорудою і Волино-Подільською плитою, виповнений неогеновими моласами. Розрізняють нижні і верхні моласи. Внутрішня зона прогину складена повною серією молас, які залягають на фліші. Вони представлені піщано-глинистою соленосною товщею. З цією зоною пов'язані родовища нафти, кам’яної і калійної солей. До складу Зовнішньої зони прогину входять лише верхні моласи - піщано-глинисті товщі потужністю 1-4,5 км, що залягають на краю платформи. З ними пов'язані родовища газу і самородної сірки.

Закарпатський прогин по поверхні співпадає з площею поширення неогенових та вулканогенних порід і простягається вздовж Карпат смугою завширшки 25-35 км. У ньому виділяють Чопсько-Мукачівську та Солотвинську западини і Вигорлат-Гутинську вулканічну гряду. В будові прогину беруть участь неогенові моласи потужністю 2-3 км, які містять соленосну товщу. Вулканічна гряда також формувалась у неогені і складена потужною товщею базальтів, андезитів, туфів, туфобрекчій тощо. Приурочена до зони глибинного Закарпатського розлому, який проходить по межі складчастих Карпат.

З породами прогину пов'язані родовища горючого газу (Солотвинське, Русько-Комарівське), кам’яної солі (Солотвинське), поліметалічних руд (Беганське, Берегівське), бариту (Берегівське), ртуті (Вишківське), мармурів, мінеральних вод, цеолітів, туфів тощо.

Гірський Крим, як і Карпати, входить до складу Альпійсько-Гімалайської геосинклінальної складчастої області Середземноморського поясу. Мезокайнозойські породи, які складають цю гірську систему, утворюють три гірські пасма, витягнуті паралельно до Південного берега Криму. Найвищою є перша гряда, яка утворює південне узбережжя.

В тектонічному відношенні Гірський Крим являє собою мегантиклінорій, південна частина якого опущена по розломах і занурена у Чорне море. Тому він має пологе північне крило і обривистий південний край. Північна межа мегантиклінорію простягається вздовж глибинного розлому і в геоморфологічному відношенні співпадає з Передгірною грядою. Мегантиклінорій охоплює також південно-західну частину Керченського півострова. До складу мегантиклінорія входять дрібніші складчасто-брилові структури: антиклінорії (Качинський, Південнобережний, Туакський, Балаклавський), розділені прогинами чи синкліноріями (Південно-Західним, Східно-Кримським, Судакським і ін.).

Ядро мегантиклінорія складене інтенсивно дислокованими породами тріасу та юри. На північному крилі поширені крейдові та палеогенові породи, полого нахилені на захід та північний захід.

Найдавніші породи верхнього-тріасу-нижньої юри утворюють дуже потужну (більше 2500 м) товщу флішу відому під назвою таврійської серії. Відклади серії складені ритмічним перешаруванням пісковиків, алевролітів, аргілітів, мергелів, вапняків, конгломератів.

Породи середньої юри незгідно залягають на таврійських і дуже різноманітні за складом: в одних місцях це піщано-глинистий фліш, в інших - потужна товща лав базальтового складу та їх туфів. Серед порід середньої юри багато інтрузивних утворень: габро-діабазів. Ними зокрема складені такі масиви як Аюдаг, Кастель, Урагу, Чамни-Бурун та ін. Потужність середньої юри досягає 2000 м.

Верхньоюрські породи відіграють важливу роль в будові першої південної гряди Кримських гір. Потужність їх досягає тут 4000-5000 м і складені вони глинами, пісковиками, мергелями, конгломератами, вапняками або вулканічними утвореннями. Верхньоюрськими вапняками складені всі найвищі вершини першої гряди, що круто обриваються до Південного берега.

Породи нижньої та верхньої крейди складають другу гряду Кримських гір та її передгір'я. Це пісковики, глини, вапняки, мергелі потужністю більше 1000 м, які полого падають на північний захід.

Палеогенові відклади покривають північний схил другої гряди, підніжжя третьої гряди і складені вапняками та мергелями загальною потужністю у декілька сот метрів.

Неогенові породи найповніше представлені на Керчинському півострові, покривають також третю гряду. Різноманітні за складом - глини, піски, мергелі і вапняки. Майкопська серія Керченського півострова (олігоцен - міоцен) складена одноманітною глинистою товщею і досягає потужності 3000 м.

Корисні копалини представлені переважно будівельними матеріалами: цементними мергелями, пиловими вапняками, глинами, гравієм, піском тощо.

Чорноморська глибоководна западина - це велика внутрішньоматерикова депресія, північна частина якої розташована на території України. Геофізичними дослідженнями встановлено, що в межах шельфу та континентального схилу продовжуються структури Східно-Європейської платформи, Скіфської плити та Гірського Криму. Внутрішня частина западини, тобто обширна абісальна рівнина, також за геофізичними даними, має двоярусну будову. Зверху залягає дуже потужний осадовий шар (8-10 км у східній частині котловини і 12-15 км у західній), під яким знаходиться базальтовий шар з потужностями, відповідно 14-16 і 5-6 км. Тобто кора внутрішньої частини Чорноморської западини позбавлена " гранітного " шару і за будовою може класифікуватись як субокеанічна. Процеси опускання дна западини та заповнення її теригенними осадками продовжуються і зараз.

«Історя геологічного розвитку території України»

«Розвиток території України в докембрії»

Вміст у геологічній будові України наверствувань порід від найдавніших архейських аж до наймолодших антропогенових свідчить про складний і тривалий шлях розвитку її території. Виділяють декілька головних етапів, протягом яких сформувалися основні риси її геологічної будови і оформились сучасні структурн елементи.

Найдавніший етап становлення території України можна розшифрувати, досліджуючи будову Українського щита. Розвиток його розпочався більше 4 мілрд. років тому, а головні етапи формування охоплюють інтервал геологічного часу від 4 до 1.6 млрд. років. Два структурні яруси щита (архейський та нижньопротерозойський) можна трактувати як доплатформений період у його розвитку, а починаючи з 1.9 млрд. років Український щит розвивався вже у платформеному режимі.

На початку архейської ери неоднорідність вихідного матеріалу зумовила розвиток різної за складом гранітної кори. В Середньому Подніпров’ї виникли умови, що сприяли утворенню гранітно-зеленокам’яного поясу, на зоході жд щита формувався базальтовий шар, у пізньому археї перетворений процесами метаморфізму на грануліти. Рельєф у цей час був слабовиражений, а земна кора – тонкою. Понижені ділянки заповнювались водою – утворювались перші морські басейни, як правило, мілководні, розділені слабогорбистими ділянками суходолу. Атмосфера була безкисневою, збагаченою сірководнем, вуглекислим газом, інертними газами, кислими димами (кислотами в газоподібному стані – HCl, HF).

Перші осадові породи виникли в морських басейнах Середнього Подніпров’я блтзько 3.8 млрд років тому. Разом із ними відкладалися також потужні ефузивні та фумарольні продукти. Вулкани діяли в цей час як на суходолі, ак і під водою.

Перші граніти утворилися на щиті приблизно 3.2-3 млрд років тому. Гранітизація сприяла інтенсивному метаморфізму уламкових, глинистих та вулканогенних порід. У Середньому Подніпров’ї останнні були перетвореня на зелені сланці.

У західній частині щита та в Приазов’ї в пізньому археї сформувалися чарнокіти як продукти ультраметаморфізму базальтів та інших ефузивів основного складу. Взагалі ж породи західної частини перебували у цей час в інтенсивніших термобаричних умовах, ніж зеленокам’яні породи Середнього Подніпров’я. тектонічний режим земної кори цього часу визначають як нуклеарний (лат. - ядерний). Характерним було формування структур типу граніто-гнейсових куполів.

Дата добавления: 2014-11-16