Поняття виконання зобов’язання. Принципи виконання зобов’язання

Виконання зобов’язання полягає у вчиненні його сторонами певних дій, які становлять зміст їх прав та обов’язків. У більшості випадків виконання зобов’язання полягає у вчиненні активних дій. Виконання зобов’язання може полягати в діях пасивних – утриманні від вчинення певних дій (наприклад, автор не повинен передавати рукопис в інше видавництво).

У недоговірних зобов’язаннях виконання боржником сво­їх обов’язків полягає у відшкодуванні шкоди потерпілому, поверненні набутого без достатньої правової підстави майна тощо.

Виконання зобов’язання здійснюється за загальними правилами або принципами виконання зобов’язання. Принципами виконання зобов’язання є:

· принцип належного виконання зобов’язання;

· принцип реального виконання зобов’язання.

9. Принцип належного виконання та його значення. Співвідношення принципів реального та належного виконання зобов’язання

Принцип належного виконання зобов’язання полягає в тому, що зобов’язання повинно виконуватися боржником відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відпо­відно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що зазвичай ставляться. Вимоги і умови, які характеризують належне виконання зобов’язання, закріплюються в ЦК, інших нормативних актах, договором сторін. Найважливішими з таких вимог і умов є ті, які висуваються до суб’єктів, предмета, способу, строку і місця виконання зобов’язання.

Принцип реального виконання зобов’язання полягає в тому, що боржник повинен виконати зобов’язання саме в натурі (тобто передати річ, виконати роботу, надати послугу тощо), а не замінити його виконання сплатою грошової компен­сації. Відповідно до частини 1 ст. 622 ЦК боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані пору­шенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Єдиної думки щодо співвідношення цих принципів у літературі не склалося. Одні автори вважали, що реальне виконання – складова належного виконання. Належне виконання є поняттям більш загальним, а реальне виконання – одна з окремих вимог, яка входить до змісту належного виконання.

Іншу позицію з цього питання займав А.В. Венедиктов, який навпаки вважав, що належне виконання — це складова реального виконання. На його думку, реальне виконання договірних зобов’язань охоплює належне виконання всіх якісних та кількісних показників: не тільки своєчасну передачу всієї кількості передбаченої договором продукції, а й передачу її в обумовленому асортименті відповідно до затверджених стандартів та технічних умов, у комплексному вигляді, а також своєчасне поповнення недостач у деяких партіях, негайне виправлення допущених недоліків або заміну недоброякісної продукції.

О.С. Йоффе взагалі надавав принципу реального виконання значення загального. Зверталася особлива увага на те, що на етапі нормального розвитку зобов’язання реальне виконання передбачає і належне виконання, а після порушення боржником зобов’язання – виконання у натурі.

Найбільш прийнятною в цьому питанні є позиція M.I. Брагінського, який зауважив, що реальне та належне виконання – це різноплощинні явища. У першому виявляється сутність виконання як вчинення певної дії, у другому – якісна характеристика дії (або утримання від дії). Перевіряючи, чи виконав боржник зобов’язання, вирішуються два самостійні за значенням питання: чи вчинила особа дію, яка є об’єктом відповідних правовідносин (тобто чи дотримана вимога реального виконання), а також яким чином ця дія вчинена (чи дотримана вимога належного виконання).

Відповідно до статті 550 ЦКУ зобов’язання має виконуватися належним чином відповідна до умов договору та вимог закону, інших правових актів, а за відсутністю таких – відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Отже, зобов’язання має бути виконано не тільки в натурі, а й реально, тобто в такому вигляді, як це випливає з відповідної підстави виникнення зобов’язання (договору, адміністративного акта), або відповідно до вимог, що звичайно ставляться. При цьому спеціально підкреслено ще дві обставини, а саме: при виконанні зобов’язання можуть застосовуватися звичаї ділового обороту; виконання зобов’язання має спиратися на засади добросовісності, розумності та справедливості. Саме ці оціночні категорії набувають у сучасному цивільному праві особливого значення. Вони розглядаються як найважливіші критерії, за допомогою яких може визначатися принцип належного виконання зобов’язання.

Дата добавления: 2014-11-16