Культура

Історія Польщі

зобов'язань, вміло лавірувала між Польщею, Угорщиною і Туреччиною, визнаючи себе польським ленником лише час від часу. Зовнішньополітична ситуація Молдавії різко ускладнилася після того, як турки у 1484 р. захопили її південну, прилеглу до Чорного моря, частину з містами-фортецями Кілією над Дунаєм і Білгородом (Аккерманом) над Дністром. У 1497 р. польський король Ян Ольбрахт здійснив невдалий похід у Молдавію з метою повернути її до денної залежності і захопити зазначені міста-фортеці. 80-тисячна польська армія була розгромлена молдавським господарем Стефаном III Великим (1487-1504) і дуже пошарпана молдавською людністю. У 1503 р. Польща за перемирним договором з Туреччиною визнала приналежність їй Кілії й Білгорода.

У 1440 р. була укладена польсько-угорська персональна унія, за якою Владислав III став угорським королем під іменем Уласло І. Головною метою Владислава III було протистояти турецькій експансії. 1444 р. на чолі угорського війська він здійснив похід на турків. 1 серпня в місті Сегедин був підписаний з ними мирний договір на десять років, за яким турки зобов'язалися залишити частину загарбаних на Балканах земель. Невдовзі по цьому прихильники активної боротьби з Туреччиною в оточенні короля, спокушені легкістю досягнутого ним успіху, намовили його на новий похід проти турків. Похід закінчився невдало: у битві під Варною 10 листопада 1444 р. Владислав III загинув, а деморалізоване цим військо покинуло поле бою.

Піднесення у всіх галузях господарства послужило матеріальною основою для подальшого прискореного розвитку культури Польщі. Зростання заможності суспільства, особливо його привілейованих верств, розширювало культурні потреби та можливості їх задоволення. Розвиткові культури сприяло також ускладнення суспільно-політичних відносин, які вимагали кадрів, здатних у них розібратися. У XV ст. із Заходу поширилися ідеї гуманізму - напряму суспільної думки, що характеризувався захистом гідності й свободи особистості. її всебічного розвитку, боротьбою за людяність суспільних відносин. Значним поштовхом для розвитку культури було виникнення в країні у 1473 р. книгодрукування; першою друкованою книгою у Польщі був Календар на 1474 р., виданий у Кракові. Там же виникло кириличне друкарство: на початку 1490-х років в друкарні німця-міщанина Швайпольта Фіоля було надруковано чотири богослужбові книги кирилицею на церковнослов'янській мові, призначені для українських і білоруських земель - Часослов, Осмогласник (Октоїх), Тріодь пісна і Тріодь цвітна. Ця подія стала переломним моментом в історії східнослов'янського письменства.

Мовою елітарної духовної культури залишалася латинь. Проте в XIV ст. виникають пам'ятки польською мовою. Ідеться про Свєнтокшиські проповіді та виготовлений для королеви Ядвіґи т.зв. Флоріанський псалтир, писаний також паралельно латинською й німецькою мовами. З початку XV ст. потреба в польській мові як чиннику культурного розвитку зростала. Так, у 1402 р. учні краківської кафедральної школи вимагали від єпископа призначити учителя, який володіє польською мовою. Ця мова проникала у судочинство, адміністрацію, оскільки нею писалися відповідні документи. На середину XV ст. припадають переклади нею Вісліцького і Пьотрковського статутів Казимира III. На увагу заслуговує польський переклад Старого Завіту, зроблений за наказом королеви Софії, дружини Владислава II Ягайла. Про зростання значення польської мови свідчить спроба впорядкувати норми польської орфографії, здійснена у 1440-х роках професором Краківського університету Якубом Паркошем із Журавіц під впливом реформи чеської орфофафії, виконаної Яном Гусом. Твір Я. Паркоша Про орфографію був першою

У пізньому середньовіччі

польською лінгвістичною працею. Після неї створювалися численні граматики, словники та інші мовні посібники.

У XV ст. з'являються художні твори польською мовою. Насамперед це стосується церковної поезії - пісень, гімнів, що співаються донині; їх записували в латиномовних кодексах. З часом з'явилися спеціальні пісенні збірники - канціонали, про які, однак, збереглися лише джерельні згадки. Особливо популярними були "марійні" пісні, присвячені Діві Марії, культ якої в Польщі набрав рис душевної інтимності. У них Богородиця ідентифікувалася як всезагальна мати-заступниця. Звідси почуття глибокого пієтету в поєднанні з ліричною задушевністю. Першим відомим на ім'я автором, який писав польською, був Ладислав із Ґєльньова (жив у XV ст.). 1475 р. у Вроцлаві був здійснений перший друк тексту польською мовою у вигляді додатку до тексту молитов.

Шкільна освіта у XIV-XV ст. за характером і структурою не відрізнялася від шкільної освіти доби роздробленості. Новим було хіба що те, що в кафедральних школах викладались елементи філософії і канонічного права. У XV ст. при деяких монастирях існували також елементарні школи для дівчат. За неповними підрахунками, на початку XV ст. у Польщі було 253 школи, з яких кафедральних - 16, колегіатських - ЗО, монастирських - 37, приходських - 170. Наприкінці XV ст. тільки приходських шкіл налічувалося близько 300. У той час міста і містечка мали, як правило, приходські школи, у деяких з них було цих шкіл по кілька, наприклад, у Кракові - шість. Важливішими за програмою навчання і рівнем викладання залишалися кафедральні і колегіатські школи. Завданням їх було готувати кадри нижчого духовенства.

Епохальне значення для розвитку польської культури мало відновлення діяльності Краківського університету, який занепав після смерті Казимира III, позбавлений державної підтримки. Частково він відновив свою роботу у 1390 р. Через сім років після цього папа дозволив створити у ньому теологічний факультет. Роком відродження університету вважається 1400-й, коли, згідно із заповітним записом Ядвіґи, Владислав II Ягайло видав диплом, яким дозволив його існування в складі філософського, правничого, медичного й теологічного факультетів організаційно за взірцем Паризького університету, з урахуванням досвіду Празького університету. Король також дозволив заснувати 42 кафедри, з яких 22 - на філософському, 8 - на правничому, 1 - на медичному, 11 - на теологічному факультеті. Згодом відновлений університет за іменем Ягайла почали йменувати Ягеллонським.

На перших порах викладацьке ядро університету становили магістри, запрошені з Празького університету; серед них були й поляки. Університет бурхливо розвивався з другого десятиріччя XV ст., завдяки матеріальній підтримці з боку приватних осіб. У XV ст. він переживав свій навчально-науковий розквіт. Тоді у ньому загалом навчалося близько 18 тис. студентів, з яких дві третини походили з Польської держави, близько 14 % - з Сілезії; не менше половини студентів були з міщан і селян. Залежно від

Рис. 9. Диплом короля Казимира HI Великого про заснування у Кракові університету 12 травня 1364 р.

Історія Польщі

освоєння студентами програми навчання філософського факультету вони одержували такі наукові ступені: нижчу - бакалавра, вищу - магістра. У XV ст. чверть тих, хто навчався на цьому факультеті, стала бакалаврами і лише близько 5 % - магістрами. Випускники трьох інших факультетів здобували титул доктора.

У XV ст. університет уславився викладанням й досягненнями в галузі точних і природничих наук. Визначною була діяльність кафедр математики й астрономії. Творцем краківської математично-астрономічної школи став Марцін Круль із Журавіци. Він також створив кафедру астрології. До найзначніших його учнів, які піднесли краківську астрономію до світового рівня, належать Войцєх із Опатова, Анджей Ґжимала із Познані, Пйотр Ґашовєц із Лозмєжі, Ян із Ґлоюва та ін. Після смерті М. Круля його учні працювали в інших університетах. Серед них чи не найбільшої слави зажив Марцін Биліца із Олькуша, який працював в Італії, а потім в Угорщині; незадовго до смерті він відписав Краківському університетові свою унікальну бібліотеку та астрономічні прилади. Наприкінці XV ст. в університеті працював Войцєх із Бруздєва — автор астрономічних досліджень. У нього в 1491-1495 pp. навчався славнозвісний згодом учений Миколай Коперник.

У першій половині XV ст. Краківський університет здобув славу як центру правничих знань. В основу польської школи міжнародного права лягла доктрина про справедливі війни Станіслава із Скарбімєжа. Захищаючи на Констанцькому соборі (1414-1418) польську позицію у війні з Тевтонським орденом, Павел Влодковіц виступив з доктриною права народів, за якою кожен народ, навіть поганський, має право на власну державу, причому остання, стверджував П. Влодковіц, не повинна, всупереч волі її народу, підлягати владі германського імператора. Слід наголосити на тому, що в період боротьби між імперією і папством в Європі, кульмінація якої припадає на ЗО — 40-ві роки XV ст., університет послідовно відстоював доктрину консиліаризму, або вищості церковного собору стосовно папства. На Базельському соборі (1431-1449) немала роль у цьому відношенні належала університетським професорам Якубові із Парадижа і Томатові Стшемпінському. Доктрину консиліаризму захищали також згаданий Павел Влодковіц, Миколай Лясоцький, Матеуш із Кракова.

Успішно розвивалася в університеті й філологія, особливо латинська. Першу кафедру граматики і риторики очолив Томаш Новка. Краківський університет став осередком засвоєння й поширення ідей гуманізму. Одним із перших, кому належить велика заслуга в цій справі, був Ґжегож із Сянока, згодом львівський римо-католицький архієпископ. Близько 1440 р. він розпочав коментувати Буколіки давньоримського поета Верґілія. Справі пропаганди ідей гуманізму прислужилися також Ян із Людзіська, Миколай Лясоцький. Особливо виразним вплив гуманізму в університеті був в останній чверті XV ст., коли в ньому викладалися і коментувалися твори багатьох давньоримських поетів - Горація, Овідія, Верґілія, Теренція, Марціала, Плавта, твори італійських поетів-гуманістів.

З університетом, а також з королівським двором була тісно пов'язана діяльність гуманіста Філіппо Буонаккорсі, прозваного Каплімахом (бл. 1437-1496). Уродженець Італії, він у 1470-1496 pp. прожив у Польщі, досягнувши тут визначних успіхів як учений, педагог, дипломат, поет. Навколо нього склався гурток гуманістів, які належали до світської і духовної ієрархії. Він полишив по собі багату письменницьку спадщину. Йому приписують авторство кількох політичних трактатів, у тому числі Порад — збірника настанов, адресованих королю Янові Ольбрахту і спрямованих на обгрунтування потреби зміцнення королівської влади в державі. Вирішальною мірою завдяки Каллімахові двір Ґжегожа із Сянока в Дунаєві під Львовом, на той час архієпископа, став

Дата добавления: 2014-11-16