Політична криза у 1660-х роках

Часи потрясінь і занепаду

князівства, Бранденбурґії, Семигороддя та деяких інших європейських країн. З аріанством як організованою релігійною течією у Польщі було покінчено.

Розв'язавши польсько-шведські справи, уряд Речі Посполитої активізував воєнні дії проти Москви. Влітку і восени 1660 р. польсько-литовські війська, керовані С. Чарнець-ким, вибили московську армію, очолювану князем Іваном Хованським, з Литви і більшої частини окупованих нею білоруських земель. Улітку ж польська армія під командуванням коронних гетьманів С. Потоцького і Єжи Любомирського виступила проти московського війська, очоленого київським воєводою Василієм Шереметєвим, на якого царський уряд поклав завдання утвердити московське панування в Україні. 17 вересня В. Шереметев був оточений ними під містечком Чудновом, що в Києвському воєводстві. Йому на підмогу прямував Юрій Хмельницький з Військом Запорозьким, але після сутички 7 жовтня із загоном Єжи Любомирського неподалік від Чуднова під містечком Слобидищем пішов на переговори з польським командуванням. 17 жовтня поляки примусили Ю. Хмельницького підписати угоду, яка в головних рисах повторювала Гадяцьку, але не містила згадки про окреме Руське князівство. Що ж до В. Шереметева, то 3 листопада він підписав акт капітуляції, який передбачав роззброєння його війська і повернення Речі Посполитій Києва та Смоленської землі. Полоненого ними київського воєводу коронні гетьмани віддали кримським татарам, загін яких прибув на допомогу полякам (в кримському полоні В. Шереметев пробув до 1681 p., коли московському урядові вдалося його викупити).

Переконавшись у тому, що Москва не зможе одночасно воювати з двома державами, її уряд пішов на укладення 19 червня 1661 р.в містечку Кардіс, що біля Дерпта, миру з Швецією. Але після цього він порівняно довго не наважувався відвойовувати втрачені попереднього року Україну, Литву й білоруські землі.

У козацькій Україні ситуація змінилася не на користь Ю. Хмельницького. Проти його пропольської політики виступила потужна промосковська опозиція, особливо на Лівобережжі. Не користувався він популярністю і серед тієї частини козацької старшини, яка підтримувала курс на тісні відносини з Річчю Посполитою, але зневірилася в його здатності забезпечувати належне керівництво Військом Запорозьким. Опинившись у політичній ізоляції, Ю. Хмельницький у грудні 1662 р. зрікся гетьманства і постригся у ченці. У січні 1663 р. гетьманом Війська Запорозького став. Павло Тетеря, прихильник союзних відносин з Польщею. Проте одному йому довелося гетьманувати недовго: т.зв. Чорна рада, яка відбулася 16-17 червня 1663 р. в околицях міста Ніжина, обрала гетьманом Івана Брюховецького. Відтоді козацька Україна була роздвоєна: один гетьман правив на Правобережжі, а другий - Лівобережжі, причому лівобережні гетьмани були провідниками промосковської політики. П. Тетеря вважав вибір І. Брюховецького незаконним і намагався відновити свої позиції на Лівобережжі, у зв'язку з чим він підтримав очолений Яном Казимиром польський похід проти Москви, сподіваючися, що його результатом стане підпорядкування йому вказаної території. Похід розпочався коло Львова в середині серпня 1663 р. У середині листопада польська армія і полки П. Тетері переправилися через Дніпро. Перетнувши Лівобережжя, вони дійшли до московського кордону, де з'єдналися з литовськими силами, які дісталися сюди через Сіверщину. Однак біля прикордонного російського міста-фортеці Сєвська польсько-литовський наступ захлинувся: спроба взяти фортецю не вдалася. Ян Казимир зі своїми силами у березні 1664 р. відступив на терен Білорусі.

Дата добавления: 2014-11-16