Спроби порятунку Речі Посполитої

погоджувалися також обговорити дисидентське питання. Радомські конфедерати сподівалися при підтримці Росії скинути короля з престолу. Але Станіслав Август зумів привернути на свій бік Катерину II, і та на його детронізацію згоди не дала.

Дисидентське питання розглянув варшавський надзвичайний сейм, який відбувався з 5 жовтня 1767 р. до 5 березня 1768 р. під егідою Радомської конфедерації й диктатом Катерини II. Вибори складу його посольської ізби пройшли під контролем російських військ, яких на той час у Речі Посполитій було 40 тис. За наказом М Рєпніна розробка й обговорення законопроектів та вироблення узгоджених відповідних ухвал проходило не в посольській ізбі, а в групі з 66 "делегатів", визначених ним з її складу. Ухвали "делегатів" лише затверджувалися на пленарних засіданнях сейму. З огляду на це, сейм був прозваний "делегаційним" (його також, зваживши на постійне втручання в його роботу М. Рєпніна, звали "рєпнінівським"). То був перший сейм такого типу в історії польського парламентаризму.

На сеймі проти дисидентських постулатів і рєпнінівської сваволі організувалася потужна опозиція, куди ввійшло й чимало радомських конфедератів. М. Рєпнін брутально придусив опозицію, заарештувавши краківського єпископа Ю.А. Залуського, гетьмана польного коронного Вацлава Жевуського та його сина Северина і відправивши їх до Росії; там вони перебували в ув'язненні у калузькій фортеці впродовж п'яти років. У Речі Посполитій це викликало велике обурення. Але Станіслав Август не висловив протесту з приводу порушення Росією суверенності сейму і не призупинив його роботу. Натомість запротестував А. Замойський, який демонстративно склав повноваження канцлера. Переляканий рєпнінівськими репресіями сейм ухвалив зрівняння дисидентів у правах з католиками, підкресливши, разом з тим (на це дала згоду Катерина II), що католицька віра залишається в державі панівною.

Йдучи назустріч консервативним колам Речі Посполитої, Катерина II дозволила тому ж сейму прийняти постанову про кардинальні права, яка підтвердила основні положення Генрикових артикулів 1573 p., інші політичні права шляхти, а також містила пункт про збереження liberum veto із застереженням, що стосовно економічно-фінансових питань допускалося вирішення більшістю голосів. Це означало крах реформ конвока-ційного сейму 1764 р. Водночас кардинальні права заборонили шляхті карати своїх підданих смертю під страхом притягнення порушників до суворої кримінальної відповідальності - за навмисне вбивство селянина пан мав каратися смертю. Росія задекларувала, що є гарантом цих прав. Той же сейм схвалив російсько-польський договір про непорушність кордонів Речі Посполитої.

Після сейму 1767-1768 pp. усі три конфедерації були розпущені як такі, що виконали покладені на них завдання. Радомські конфедерати помирилися з королем. Видавалося, що політика Росії в Речі Посполитій перемогла. Проте безоглядно-безпардонний тиск російського посла на сейм, насильницькі дії, до яких він вдавався стосовно непоступливих послів, а також надання дисидентам політичних прав викликали в країні величезне обурення. Перед самим закінченням сейму, 29 лютого 1768 р., у містечку Бар Подільського воєводства дійшло до скликання військово-політичної конфедерації патріотично і консервативно настроєної частини шляхти й католицького духовенства під гаслами відкидання поступок дисидентам, захисту католицтва і незалежності держави. Маршалком конфедерації був обраний Юзеф Пуласький. Невдовзі Барська конфедерація охопила значну частину шляхти і духовенства, поширилася на інші українські, польські землі і Велике князівство Литовське. Конфедерати, які у військовому відношенні представляли собою переважно слабо озброєну і погано дисципліновану кінноту, діяли проти короля та його оточення. У країні розгорнулася громадянська війна. Конфедерати воювали також з російськими військовими загонами, що прибули в

Дата добавления: 2014-11-16