Рішення Віденського конгресу

І

Історія Польщі

Розпочавши в червні 1812 р. війну проти Росії, Наполеон заявив про початок "другої польської війни" і наказав скликати у Варшаві надзвичайну сесію сейму, яка проголосила відновлення Королівства Польського під загальною назвою Генеральної національної конфедерації. На її чолі став старий князь Адам Казімєж Чарторийський (1734-1823). Він закликав усіх поляків і литовців підтримати Наполеона морально та матеріально. Сам імператор вимагав нових солдат і постачання. Однак польська шляхта литовських земель з недовір'ям поставилася до Наполеона.

У російській кампанії Наполеона взяла участь майже вся 100-тисячна польська армія, три чверті якої загинули в Росії. Зазнавши поразки, Велика Армія Наполеона наприкінці року залишила Росію. Разом з нею на Захід відступили й польські війська. Ю. Понятов-ський з частиною польського війська брав участь у "битві народів" під Ляйпцшом (жовтень 1813 р.), яка завершилася розгромом Наполеона. У цій битві загинув, прикриваючи відступ імператора, новий маршал Франції Ю. Понятовський, залишивши після себе легенду військової вірності і відваги, патріотизму і посвяти.

На початку 1813 р. російські війська окупували Варшавське Князівство. Уряд разом з армією помандрував на Захід. Рештки польської армії Олександр І у 1814 р. інтернував, але з честю відіслав на батьківщину. Поразка Наполеона оживила і підсилила проро-сійські орієнтації серед польської шляхти й аристократії. Позиції Олександра І і Росії в Європі були як ніколи міцними. Це давало підстави сподіватися на розв'язання Олександром І "польської справи" в дусі планів князя А.Є. Чарторийського.

На післявоєнний конгрес у Відень прибули монархи і урядовці 16 держав, що воювали проти Наполеона. Конгрес тривав від 1 жовтня 1814 р. до 15 липня 1815 р. і був перерваний несподіваним поверненням Наполеона у Францію ("100 днів": 20 березня -28 липня 1815 р.). На конгресі проти Олександра І об'єдналися Англія, Австрія і Пруссія, намагаючися не допустити подальшого посилення позицій Росії в Європі. Серед багатьох питань ключовим було польське. Союзники Росії наполягали на поверненні довоєнних кордонів усіх держав. Олександр І прагнув залишити за Росією землі Варшавського Князівства, виходячи зі стратегічних міркувань. Англійська дипломатія підтримувала претензії Австрії та Пруссії.

Гостра дипломатична боротьба, яку провадили спритні політики і дипломати лорд Кестлрі від Англії, князь Меттерніх від Австрії, князь Талейран від Франції, мала на меті не допустити передачі Варшавського Князівства під скіпетр Романових. Для цього представники Англії навіть підписали таємну угоду. Справа просувалась до нового воєнного конфлікту. Тільки "сто днів" Наполеона спричинили консолідацію союзників і досягнення компромісу. З травня 1815 р. Росія підписала договори про кордони з Австрією і Пруссією, а 9 червня усі учасники конгресу завірили Заключний акт, який підкреслював два важливі моменти: визнання національно-державних прав поляків і новий поділ польських земель між трьома європейськими монархіями - Росією, Пруссією і Австрією.

Згідно з рішеннями Віденського конгресу, Росія отримала "назавжди" територію Варшавського Князівства без Познанщини і Галичини; Пруссія здобула Познанщину, Східне Помор'я з Ґданськом і Торунем; до Австрії повернувся Тернопільський округ; Краків з прилеглими теренами на лівому боці Вісли отримав статус "вільного міста" під контролем союзних держав. Стаття 1 трактату зобов'язувала усі три держави, в яких проживало польське населення, надати його представникам "національні державні інституції, які кожний з названих урядів визнає найбільш корисними і відповідними".

Дата добавления: 2014-11-16