Становище поляків під владою Пруссії

Національний рух і повстання

кожна особистість має право на свободу - ствердували прихильники націоналізму в Німеччині, Італії та інших країнах, - так і кожний народ, нація заслуговують вільного права на існування. Націоналістична ідеологія мала чимало відтінків і розгалужень: від радикально-повстанських до консервативно-монархічних. їх спільною рисою було прагнення консолідувати націю і домогтися національної державності як запоруки розквіту національного життя.

Лібералізму і націоналізму в Європі протистояли консервативні ідеї, носіями яких були прибічники збереження станового суспільства, монархій, панування клерикалізму (Ж. де Местр, Л. де Бональд та ін.). Але кількість прихильників цих ідей з розвитком індустріалізації та ліквідацією станових бар'єрів постійно зменшувалась.

Після Віденського конгресу Пруссія Гогенцоллернів змушена була внести зміни до адміністративного устрою приєднаних територій колишньої Польщі. Місто Ґданськ і Східне Помор'я були приєднані до провінції Західна Пруссія; землі Вармії і Мазур увійшли до Східної Пруссії. З Познанщини і Бидгощського округу з м. Тору нем, згідно з рішеннями конгресу, було створено окрему адміністративну територію - Велике Познанське Князівство (ВПК). Воно обіймало терен у 29 тис. кв.км з населення 776 тис. осіб, з яких поляки становили дві третини, і поділялося на два регентства (познанське й бидгощське) та 26 повітів. 5 травня 1815 р. король Пруссії Фрідріх-Вільгельм III оголосив патент (указ), яким обіцяв дарувати полякам у князівстві всі права відповідно до їхньої традиції. Дії патенту не поширювалися на польське населення інших провінцій Пруссії. Намісником ВПК король призначив польського магната Антонія Радзивілла (1775-1833), який був одружений з прусською герцогинею. Польська шляхта посіла посади в адміністрації. Проте реальна влада була зосереджена в руках голови (губернатора), яким став прихильний полякам пруссак Зербоні ді Спазетті. Усі мешканці провінції склали присягу на вірність прусському королю з династії Гогенцоллернів. Польська шляхта отримала право обрання до місцевих органів - територіальних рад (ландратів), польська мова була визнана офіційною в адміністрації та судочинстві. Усе це давало підстави польській шляхті трактувати ВПК як автономну частину Пруссії і будувати плани на поступове розширення автономії з метою утворення в майбутньому самостійної Польської держави.

Король і прусські власті не розголошували своїх справжніх намірів інтегрувати ВПК до Пруссії і провести онімечення населення. Назагал Пруссія була авторитарною державою з сильною традицією централізму й бюрократії, в якій діяв звичай "монарх управляє, а народ виконує". Опорою монархії були армія та адміністрація, які грунтувалася на спадковій службі німецької аристократії і землевласників (юнкерів). На них спиралися Гогенцоллерни у прагненні об'єднати й утримати під своєю владою строкаті в етнічному і соціально-економічному відношенні регіони. У 1816 р. у ВПК було скасовано Кодекс Наполеона і запроваджено прусське право, яке узаконювало становий поділ суспільства і зміцнювало привілеї шляхти. 1824 р. у школах введено обов'язкову німецьку мову викладання (при збереженні польської). Поступово обмежувалася кількість поляків в адміністрації.

У 1823 р. прусський король видав декрет про створення станових представницьких органів у східних провінціях Пруссії - сеймів, які мали рекомендаційні повноваження, переважно складання петицій до трону. Сейм збирався один раз на три роки. Він складався зі 48 послів від трьох станів: шляхти-землевласників (24 посли), міст (16) і селянських громад (8). Вибори були обмежені високим майновим і освітнім цензом.

Дата добавления: 2014-11-16