Історія Польщі. Національний рух і повстання

I

Національний рух і повстання

"підтримувати національність" і об'єднати поділені землі колишньої Речі Посполитої. Подібні ложі були створені також у Вільно і в Познанщині. Але загроза викриття змусила В. Лукасінського розв'язати організацію з тим, щоб створити на її місці нову, більш дієву.

1821 р. у порозумінні з генералом Я.Н. Умінськгш 1778-1851), який очолював таємну офіцерську організацію Союз Косинерів у Великому Познанському Князівстві, В. Лукасінський утворив таємну організацію, яка пізніше отримала назву Патріотичне Товариство (ПТ). Організація мала струнку структуру, на чолі якої стояв Центральний Комітет. Він керував округами, а ті - гмінами. Колишні землі Речі Посполитої були поділені на сім провінцій (Королівство Польське, Литва, Волинь і Поділля, Галичина, Краків, Велике Познанське Князівство і армія), кожна з яких повинна була згуртовувати патріотичні сили (кількість членів ПТ сягала 200). Метою ПТ було об'єднання всіх земель колишньої Речі Посполитої в єдину державу. Від початку діяльності у ЦК були представлені дві течії: поміркована, що прагнула лише до об'єднання земель у кордонах 1772 р. під скіпетром Олександра І; і радикальна, яка пов'язувала плани відбудови незалежної Польщі з проведенням політичних і соціальних реформ. У 1822 р. В. Лукасінський був заарештований за діяльність у національному масонстві і засуджений до дев'яти років ув'язнення. Його ув'язнення розтягнулося на 46 років: він помер 1868 р.у Шліссельбурзькій фортеці для державних злочинців Росії.

ПТ зберегло свої лави і 1823 р. активізувало діяльність. Його очолив підполковник Северин Кжижановський (1787-1839). На той час до організації увійшло кілька впливових аристократів і шляхти, які надали їй поміркованого характеру. Одним з керівників ЦК став сенатор Станіслав Солтик (1753-1831). Він та його прибічники на перший план ставили питання об'єднання земель відродженої Польщі, наполягаючи на кордонах 1772 р. У 1824 р. ПТ нав'язало контакти з таємними організаціями російських "декабристів", зокрема Південним Товариством. Російські дворянські революціонери під впливом ліберальних ідей готували повстання з метою повалення російського самодержавства і ліквідації феодальних порядків. На переговорах у Києві на початку 1824 р. між представниками ПТ і Південного Товариства було досягнуто домовленості про взаємодію поляків і росіян під час повстання проти царя: поляки повинні були силою нейтралізувати спроби великого князя Костянтина Павловича прийти на допомогу Петербургу. У ході подальших переговорів виявилися значні розбіжності сторін. Поляки за взірець устрою брали Конституцію 3 травня 1791 p.; росіяни йшли далі, висуваючи вимогу демократичної республіки. Для польської сторони принциповим залишалася справа кордонів 1772 р.; російські декабристи визнавали право поляків на незалежність, але заперечували проти включення до складу Польщі земель України, Білорусі і Литви. Розбіжності, що виникли під час переговорів, породили взаємну недовіру і вичікування. |..

Між тим наприкінці 1825 р. раптово помер цар Олександрі. Російські змовники вирішили скористатися непевної ситуацією, що виникла у зв'язку зі спадкоємцем престолу,* і в грудні 1825 р. спробували піднести повстання, здійснити переворот спочатку в Петербурзі, а потім на Україні. Однак новий цар Микола І (1796-1855) силою

Великий князь Костянтин Павлович, як другий після Олександра син Павла, повинен був посісти престол після смерті бездітного старшого брата. Але перед одруженням у 1820 р. з полькою Ж. Ґрудзінською він підписав письмове зречення трону на користь молодшого брата Миколи. Цей факт був знаний лише вузькому колу осіб, і ним вирішили скористатися дворянські змовники, щоб захопити владу.

придушив повстання і розпочав слідство в справі змовників. У його ході слідчі вийшли на діяльність ПТ і більшість його членів (126 осіб) заарештували. Спеціальна Слідча комісія, очолена С. Замойським, звинуватила членів ПТ у державній зраді. Сподіваючися на прихильність польської аристократії, Микола І, всупереч наполяганням Костянтина Павловича і Новосільцева, вирішив відповідно до Конституції віддати звинувачених під Сеймовий суд королівства. Однак той, розпочавши роботу на початку 1828 р. в обстановці патріотичного збудження громадської думки, майже одностайно зняв із підсудних звинувачення у державній зраді, залишивши лише пункт про приналежність до таємних організацій. За цим пунктом суд присудив звинуваченим символічні міри покарання (С. Кжижановському - три роки ув'язнення, декілька осіб отримали по кілька місяців ув'язнення, а С. Солтик, С. Заблоцький і Р. Залуський були виправдані). Сеймовий суд став політичною трибуною, яка була використана для нагадування царю про особливий статус королівства і обіцянки Олександра І розширити його кордони.

Микола І затвердив вирок лише через рік, намагаючися примусити керівників Державної ради і Адміністративної ради скасувати схвалене рішення. Але члени урядових кіл королівства залишилися при своїй думці. Микола І зробив усе можливе, щоб затримати заарештованих якомога довше у в'язниці або заслати у Сибір. Так, С. Кжижановського, як народженого в Україні, він вилучив з-під юрисдикції Королівства Польського і вислав безтерміново у Сибір, де той згодом помер. Подібна доля спіткала також інших членів ПТ.

Дії царату в Королівстві Польському, переслідування патріотів, численні порушення Конституції 1815 р. посилювали опозиційні настрої серед поляків. Микола І робив кроки, щоб зблизитися з польською аристократією. У травні 1829 р. він прибув до Варшави і тут коронувався польською короною, а потім оголосив про скликання наступного року 4-ї сесії сейму. Проте сейм, що зібрався у травні 1830 р., виявив ще більшу опозиційність до царату, ніж попередні. Сеймові посли відкинули проект закону про розлучення, піддали гострій критиці податкову систему, порушення Конституції. Розгніваний цар достроково закрив сесію.

Патріотичні настрої, що охопили нове покоління шляхетської і міщанської молоді, спричинили відновлення діяльності таємних організацій. Наприкінці 1828 р. інструктор Школи підхорунжих піхоти у Варшаві, член ПТ підпоручник Пйотр Висоцький (1799-1875) організував таємний Союз ("Союз підхорунжих") зі слухачів школи, студентської та гімназійної молоді. Змовники ненавиділи царя за порушення Конституції, поривалися до активної боротьби на захист свободи Польщі. Вони планували вчинити замах на Миколу І під час його коронації у Варшаві і, тим самим, викликати повстання у королівстві. Однак від цієї ідеї довелося відмовитися. Організуючи союз, його члени склали присягу: не видавати своїх товаришів навіть під тортурами, присвятити усі сили, а якщо треба, то й життя захисту конституційних прав Польщі, обережно розширювати союз, "не приймаючи ані пияків, ані шулерів, ані осіб скандального характеру". Незалежно від Союзу П. Висоцького, у Варшаві гуртувалися молоді літератори і студенти, які також поривалися до активних дій. Ці настрої серед молоді підсилювалися романтичною літературою, яка приходила на зміну класицизму і сентименталізму, вимагала жертовного патріотизму й відданості вітчизні.

Дата добавления: 2014-11-16