Історія Польщі. Польське питання в 1941 - середині 1943 pp

Польське питання в 1941 - середині 1943 pp.

Антигітлерівська коаліція. Гітлерівська агресія проти СРСР перетворила недавніх союзників на ворогів і, разом з тим, породила надії на покладення краю поширенню гітлерівського "нового порядку" в Європі. 12 липня 1941 р. в Москві був підписаний Договір про взаємну допомогу між СРСР і Великобританією. Згодом США поширили на СРСР програму матеріальної та воєнної допомоги ("ленд-ліз"). 14 серпня президент США Ф. Рузвельт і прем'єр Великобританії У. Черчілль підписали Антлантичну Хартію, яка запроваджувала принципи післявоєнного мирного співіснування держав на засадах взаємної поваги, невтручання у внутрішні справи і співробітництва. У вересні того ж року на конференції в Лондоні до хартії приєдналися СРСР та інші держави антигітлерівського табору. Формувався союз проти блоку Німеччини, Італії, Японії та їхніх сателітів. У грудні 1941 р. Японія напала на американський флот в Пірл Гарборі на Гаваях, а через кілька днів Німеччина та Італія оголосили війну США. На Вашінгтонській конференції на початку 1942 р. США і Великобританія утворили Об'єднаний комітет начальників штабів для спільних дій проти противників. 1 січня 1942 р. у Вашінгтоні 26 держав-союзниць (у тому числі СРСР і Польща) підписали Декларацію Об'єднаних Націй, яка зобов'язувала її учасників вести боротьбу з державами-агресорами. Провідну роль у створенні антигітлерівської коаліції відігравали США, СРСР і Великобританія ("Велика Трійка"), які несли найбільший тягар у війні.

Перетворення європейської війни у світову позначилося також на протилежному таборі. 11 грудня 1941 р. Німеччина, Італія та Японія уклали додатковий договір, яким зобов'язалися вести війну з США і Великобританією до переможного кінця. Невдовзі в Берліні вони підписали угоду про поділ сфер впливів: за Японією закріплювався простір від Урчлу до західного узбережжя Північної Америки, за Німеччиною та Італією - від Уралу на захід до східного узбережжя Америки. З державами Пакту Трьох діяли також їхні сателіти: Болгарія, Хорватія, Фінляндія, Румунія, Словаччина та Угорщина.

Радянсько-польська угода. Зміна міжнародної ситуації змусила польський еміграційний уряд визначити свої позиції серед союзників. Уже 23 червня 1941 р. прем'єр В. Сікорський виступив із радіозверненням до поляків і світу, в якому закликав СРСР розірвати договори з Німеччиною й повернутися до засад Ризького договору 1921 р. 4 липня у Лондоні розпочалися радянсько-польські переговори за посередництвом англійців, які з боку СРСР провадив посол у Великобританії І. Майський, а з боку Польщі - В. Сікорський. Переговори виявили протилежні позиції сторін у питанні про східні кордони Польщі. Після тривалих суперечок під тиском англійців ЗО липня 1941 р. у Лондоні було підписано Угоду про відновлення дипломатичних відносин і створення польської армії на території СРСР ("угода Сікорський-Майський"). Текст складався з 5-ти пунктів і двох додаткових протоколів. Радянська сторона денонсувала договори з Німеччиною щодо Польщі, відновила дипломатичні стосунки з еміграційним урядом, погоджувалася створити на своєму теремі Польську армію, яка б підпорядковувалася Верховному командуванню СРСР. Відкритий додатковий протокол зобов'язував радянський уряд надати негайну амністію всім польським громадянам на своїй території, таємний -порушував взаємні матеріально-фінансові проблеми. Справа східного кордону Польщі була відкладена для дальшого обговорення двома сторонами.

Підписання Угоди викликало кризу в польському уряді: три міністри, що не погодилися з оминанням справи східного кордону Польщі, подали у відставку (М. Сейда, К. Соснковський, А. Залеський). Від уряду відвернулися діячі СН і пілсудчики. Незважаючи на опір цих кіл, 14 серпня 1941 р. у Москві була підписана Військова угода між головними командуваннями СРСР і Польщі. Вона передбачала формування у найстисліші строки на терені СРСР польської армії, яка повинна була стати частиною ПЗС, присягне на вірність суверенній Польщі, брати участь у війні з Німеччиною. її командування й офіцерський склад призначалися польською стороною. СРСР надавав можливу матеріальну допомогу та озброєння, решта питань постачання брав на себе еміграційний уряд. Після підписання угод до СРСР прибули посол Польщі Станіслав Кот, командувач Польської армії генерал Владислав Андерс.

Рис.63. Пидписання польсько-радянської угоди ЗО липня 1941 р. в Лондоні. Сидять зліва направо: В. Сікорський, А. /ден, У. Черчілль, 1. Майський. \

Під час Другої світової війни

Створення Польської армії розгорнулось у період, коли німецькі війська вели наступ на Москву, окупували величезні простори України, Білорусі та Росії. Польські дивізії формувалися в районі Куйбишева, Саратова і Бузулука. Посольство Польщі та військові місії скеровували розпорошених по СРСР поляків до баз формування. Радянське керівництво неохоче звільняло поляків з таборів і заслання, намагалося скерувати їх до Червоної Армії. Бракувало офіцерів, зокрема з трьох таборів у Козельську, Старо-бельську та Осташкове, щодо яких у польського уряду були докладні дані. На початку грудня 1941 р. В. Сікорський прибув до Москви і порушив тут низку спірних проблем. И. Сталін відмовився обговорювати справу кордону, посилаючися на невчасність розгляду питання. Разом з тим він дав зрозуміти, що СРСР не поступиться землями на схід від "лінії Керзона", натомість пропонував розширити територію Польщі на заході і півночі. Водночас радянський диктатор цинічно заявив, що 15 тис. польських офіцерів вже давно звільнені і "виїхали до Манджурії". Загальні претензії не перешкодили обом сторонам підписати 4 грудня 1941 р. Деклараі/ію про дружбу і взаємну допомогу, в якій йшлося про взаємодію в розгромі "німецько-гітлерівського імперіалізму".

Польська армія в СРСР. У ході формування Польської армії поступово зростало напруження між радянськими і польськими представниками. Причиною були постійні скарги польських військових на труднощі й перешкоди, яких вони зазнавали під час пошуків і скерування польських громадян до місць збору. Радянське керівництво категорично не погоджувалося визнати польськими громадянами мешканців Західної України і Західної Білорусі, мобілізуючи їх до Червоної Армії. Нарешті в грудні 1941 р. радянська сторона погодилася вважати польськими громадянами лише поляків з терену ЗУ і ЗБ, не поширивши цього права на українців, білорусів та євреїв. Другою справою, що погіршувала радянсько-польські стосунки, стало питання евакуації Польської армії на Близький Схід. Його ще влітку 1941 р. порушив У. Черчілль, який мав на увазі підсилити союзні війська в цьому регіоні. Така постановка справи дратувала радянське керівництво, яке мало свої плани щодо польського питання. Але Сталін не заперечував проти переміщення сформованих польських дивізій на Близький Схід. На банкеті під час прийому польської делегації в грудні 1941 р. він заявив: "...Якщо поляки не хочуть битися тут, нехай прямо скажуть: так чи ні (...) Ми самі дамо собі раду. Визволимо Польщу і тоді її вам віддамо". Навесні 1942 р. польські дивізії були пердислоковані на південь - у Казахстан. Від березня до серпня 1942 р. 67 тис. польських вояків і 42 тис. цивільних осіб були евакуйовані через Іран на Близький Схід. На той час радянські війська вже відбили наступ гітлерівців на Москву, провадили тяжкі бої на Волзі. Але загальна стратегічна ситуація на величезному радянсько-німецькому фронті складалася на користь Москви: гітлерівська ідея швидкого розгрому СРСР зазнала повної невдачі; радянське командування подолало шок від перших поразок і поступово нарощувало воєнний та економічний потенціал, спираючися на невичерпні матеріальні та людські ресурси, а також величезну допомогу озброєнням та технікою з боку США та Великобританії; більшість народів СРСР усвідомила небезпеку фізичного винищення у випадку перемоги Гітлера і віддала перевагу більшовицькому керівництву, сподіваючися на демократизацію режиму у післявоєнні роки. Відчуваючи нездатність підпорядкувати свому впливу польський еміфаційний уряд та його представників, Сталін зробив ставку на польських комуністів у СРСР. Тому навесні 1942 р. радянська сторона припинила комплектування Польської армії, розпочала арешти працівників посольства Польщі й військових місій за звинуваченням у "шпигунстві". На початку 1942 р. уряди Польщі та СРСР обмінялися нотами стосовно державної приналежності Західної України та Західної Білорусі.

Дата добавления: 2014-11-16