Історія Польщі. Під час Другої світової війни

І

Під час Другої світової війни

перетворена на Крайову раду міністрів на чолі з делегатом уряду (віце-прем'ером еміграційного уряду) Яном Станіславом Янковським (1882-1953). Підпільний апарат готувався перейняти владу після закінчення гітлерівської окупації. 23 березня керівник АК Т. Бур-Коморовський поширив наказ, який доповнював план операції "Бужа". Він передбачав концентрацію загонів АК у визначених районах і напад на німецькі війська, взаємодію з частинами ЧА. На випадок невизнання командирів АК представниками місцевої влади, наказувалося залишатися у підпіллі. Відсутність стосунків СРСР з польським урядом ставила під знак запитання можливість співпраці ЧА із загонами АК.

План "Бужа". У лютому 1944 р. на Волині, виконуючи вимоги операції "Бужа", командування 27-ї Волинської дивізії АК встановило контакт з керівництвом Червоної Армії і провело операції проти гітлерівців, а також загонів УПА. Однак основні сили дивізії були оточені німцями і змушені були виходити з оточення на захід. Частина бійців АК пробилася на схід і була скерована до І Польської армії 3. Берлінґа. У березні 1944 р. командування АК розробило план "Гостра Брама", який передбачав захоплення Вільнюса з'єднаннями АК і утримування міста до приходу ЧА. На початку липня загони АК розпочали операцію, але через брак сил не змогли захопити місто. Налагодивши взаємодію з частинами ЧА, вони спільними зусиллями здобули місто. Після цього загони АК були оточені радянськими військами, роззброєні, а бійці примушені вступити до армії 3. Берлінґа. Тих. хто відмовлявся, відправили до концтаборів. У березні 1944 р. розпочали реалізацію плану "Бужа" загони львівського терену АК. Вони утворили 5-ту дивізію піхоти і 14-й полк уланів, які підготувалися до звільнення Львова. їм вдалося налагодити взаємодію з частинами ЧА і взяти участь у визволенні міста. Однак спроби польських військових оголосити тут владу лондонського уряду були рішуче придушені. Усі загони АК були негайно розпущені, а їхні бійці мобілізовані до армії 3. Берлінґа. Частина бійців повернулася до підпілля. Офіцери АК були заарештовані та відправлені до таборів. Мали місце випадки негайного розстрілу офіцерів, які декларували свою вірність лондонському уряду. Вояки люблінського округу АК у липні 1944 р. відбили в німців кілька міст і населених пунктів, інші - визволили спільно з частинами ЧА. Повсюди польські підпільні органи проголошували свою владу. Але такі дії негайно припинялися, а керівний склад АК заарештовувався. Такі випадки мали місце на всій протяжності радянсько-німецького фронту. Вони показували, що радянське керівництво не збирається брати до уваги інтереси поляків, має свій сценарій відбудови Польщі. Слідом за частинами ЧА на звільнені терени входили дивізії НКВС, які починали "очищення" терену від ворожих елементів, до яких належали і польські підпільники, і українські незалежники.

У лютому 1944 р. прем'єр лондонського уряду С Миколайчик намагався схилити англійців і американців до посередництва в укладенні стосунків з Москвою. Під час кількох зустрічей з поляками У. Черчілль наполягав на схваленні еміграційним урядом "лінії Керзона" і заміні кількох неприйнятних для Москви міністрів (К. Соснковського, С. Кота, М. Кукєля), що давало підстави сподіватися на відновлення дипломатичних стосунків. С Миколайчик та його колеги будь-якою ціною прагнули зберегти за Польщею Львів і Вільнюс, не зауважуючи загрози повної втрати незалежності. У березні 1944 р. Й. Сталін відкинув усі можливі компроміси і у розмові з американським послом В. Гарріманом заявив, що коли Червона Армія визволить Польщу, то "поляки самі виберуть собі уряд". Радянський диктатор давав знати, що не потребує більше "лондонських поляків". Не дав позитивних результатів візит С. Миколайчика до США і розмови з президентом Ф.Рузвельтом у червні 1944р. Останній дотримувався узгодженої в Тегерані "лінії Керзона".

Створення ПКНВ. Радянський диктатор на той час уже мав слухняний польський табір. У травні 1944 р. в Москві з'явилася делегація КРН, яка відразу була прийнята на найвищому рівні. Сталін прокламував, що не визнає лондонського уряду. Незабаром СПП підпорядкувався КРН. Було визначено склад майбутнього уряду, який отримав назву Польський комітет національного визволення (ПКНВ). У Барвісі під Москвою був підготовлений програмний Маніфест до польського народу від імені ПКНВ, який треба боло оголосити в першому польському місті за "лінією Керзона". Таким містом став Хелм (Холм); документ був датований 21 липня 1944 р., а оголошений московським радіо 22 липня. Маніфест проголошував, що КРН і ПКНВ беруть на себе владу на визволених польських територіях з метою встановлення демократичного устрою, що спирається на Конституцію 1921 р. ПКНВ діятиме як тимчасовий орган виконавчої влади. Його - повне визволення польських земель у союзі з Червоною Армією, які повинні охопити на заході терени до Одри, а на сході - до "етнографічного кордону з українцями, білорусами і литовцями". Обіцялося забезпечити належні демократичні права населення, націоналізувати власність німців і надати опіку польським підприємцям, провести земельну реформу з відшкодуванням колишнім власникам. Назагал Маніфест містив помірковані демократичні положення, які не можна було вважати "соціалістичними". Категорично заперечувалося право лондонського уряду виступати від імені Польщі. Очолив ПКНВ Е. Осубка-Моравський, а в його складі були В. Василевська, А. Вітос, С Котек-Агрошевський, Б. Дробнер, С. Радкевич, В. Жимов-ський та ін. За постановою КРН було створене Військо Польське, до якого залучено АЛ і І-шу Польська армія в СРСР. Міністром оборони і головнокомандувачем ВП став М. Роля-Жимерський. КРН і ПКНВ повністю підпорядковувалися Москві і залежали від її волі, хоча назовні зберігалися формальні ознаки "демократичного волевиявлення" народу. У міру просування частин ЧА на захід влада на визволеній території повинна була передаватися в руки представників ПКНВ.

27 липня 1944 р. Е. Осубка-Моравський від імені ПКНВ підписав у Москві таємну угоду про кордон між СРСР і Польщею по "лінії Керзона". її підписанню передували дискусії членів ПКНВ зі Сталіним і радянським керівництвом щодо лінії кордону. Деякі члени ПКНВ (Е. Осубка-Моравський, С. Котек-Агрошевський, Б. Дробнер, А. Вітос) намагалися "вмовити" Сталіна залишити Польщі Львів з Бориславом і Біловезьку Пущу. Полякам вдалося "виторгувати" у диктатора деякі території на схід від "лінії Керзона" (Перемишль та ін.). Угода також "стверджувала" перехід до Польщі Східної Пруссії без Кенігсберга, а на заході - земель до р. Одри і Ниси Лужицької. Тільки після підписання угод про кордон і про тимчасову воєнну адміністрацію на визволених теренах Польщі члени ПКНВ вилетіли до щойно звільненого Червоною Армією Любліна. Тут вони застали представників лондонського підпілля. Але втручання радянської комендатури швидко поставило все на місця.

Наприкінці липня 1944 р. на нараді керівників АК Т. Бур-Коморовського, Л. Окуліцького і Т. Пелчинського було вирішено розпочати повстання у Варшаві і оволодіти столицею до вступу в місто Червоної Армії. Уряд дав згоду на цей крок без консультацій із західними союзниками. Боротьба за владу в Польщі вступила у вирішальну стадію.

Польські війська на Заході. Наприкінці 1943 р. - першій половині 1944 р. ПЗС на Заході і Півдні брали активну участь у війні на боці союзників. У битвах на Півночі Африки та Сицілії група польських льотчиків, яку називали "цирком Скальського", збила 25 німецьких літаків. У грудні 1943 р. почалося перекидання з Єгипту до Італії II польського корпусу ген. В. Андерса, який налічував 52 тис. вояків. В Італії він разом з англійськими та американськими військами взяв участь у битві за Рим. Полякам припало

Дата добавления: 2014-11-16