Картка рейтингу постачальників 1 страница

Приклад

Цікавим було спілкування керівництва одного із сумських ма­шинобудівних підприємств-об'єднань та вовнопрядильної фабри­ки на початку 1992 року. Після різкого подорожчання сировини керівництво другої, що мала значні запаси, одержало змогу під­вищення цін на вироблювану продукцію. Відразу ж підвищилася заробітна плата працівників. На фабриці, наприклад у техноло­га, вона стала більшою втричі, ніж в аналогічних фахівців об'єд­нання. Застереження останніх, що це тимчасове явище і при пе­реході на світові ціни буде не тільки важче, а й узагалі при про­никненні на український ринок закордонних, більш дешевих товарів фабрика може збанкрутувати, у той час здавалося малореальним. На жаль, зараз Сумської вовнопрядильної фабрики вже не існує.

Таким чином, на сьогодні матеріально-технічне забезпечен­ня підприємства - це таке постачання матеріалів, ресурсів, напівфабрикатів та комплектуючих виробів і управління ним, яке забезпечує безперебійний процес виробництва та ефективне використання виробничих потужностей при міні­мальній величині обігових коштів та авансованого капіталу [45, Экономика, 2002].

В умовах ринкової економіки після прийняття рішення про розробку та/або випуск нового типу виробу, треба вирішити, які деталі, вузли, блоки чи агрегати промислове підприємство виготовлюватиме самостійно, а які необхідно закуповувати в сторон­ніх постачальників. Алгоритм вибору постачальників включає визначення потреби в їх продукції, формування вимог та пошук найбільш надійних з постачальників, порівняльний аналіз їх між собою і прийняття конкретних рішень. Потрібно розробити кри­терії до постачальників щодо умов постачання: якості продукції, термінів, цін, форм оплати, принципів гарантійного та післягарантійного обслуговування. Менеджер з матеріально-технічного забезпечення готує список потенційних постачальників і надси­лає до них кваліфікаційні вимоги із зазначенням бажаних харак­теристик продукту та умов постачання. Після отримання відпові­дей менеджер повинен об'єктивно оцінити всіх потенційних постачальників за рейтинговими шкалами відповідно до розроб­лених критеріїв, табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Фірма-постачальник ________________________________________________________

Реквізити (адреса, тел., факс, е-mail) ___________________________________________

Вироблювана продукція _____________________________________________________

Рейтингова шкала: 5 — оптимальний постачальник;

(бал) 4 — непоганий, але існують недоліки;

З — середнього рівня;

2 — нижче середнього рівня;

1 — слабкий постачальник;

0 — повністю не підходить.

Висновок ____________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

_____________________________________________________________________________

__________________ Підпис

Приклад

На початку 1992 року ситуація зі «штовхачами» різко зміню­ється на протилежну. З початком переходу, а точніше набли­ження до так званих «світових цін», керівництво підприємств не встигало слідкувати за підвищенням цін у країнах СНД і орієнту­ватися в них. Стало залежати тільки від відділів постачання, у яких фірм купувати сировину, матеріали, напівфабрикати чи готову продукцію. Представники фірм, які кинулися «задобрю­вати» працівників цих відділів. Тепер уже не менеджер з поста­чання промислового підприємства готував «джентльменський набір» (коньяк, салямі, ікру, цукерки, розчинну каву в банках) для постачальника, а навпаки, постачальник «відловлював» колиш­нього «штовхача» з метою укладання промисловим підприємст­вом договору саме з його фірмою.

В умовах загального нестабільного ринкового середовища, що швидко змінюється, робота з багатьма постачальниками має до­сить високий ступінь ризику [29, Промисловий, 1997]. Рейтинг постачальників проводиться з метою зменшення їх кількості і підвищення надійності роботи з ними. Виходячи з сумарного рейтингу кожного з постачальників, вони розташовуються в по­рядку зменшення їх привабливості для промислового підприємс­тва. Після цього приймаються остаточні рішення щодо вимог до товарів та умов постачання. На ринку товарів широкого вжитку процес прийняття рішень про закупівлю є досить простим проце­сом. На ринку товарів промислового призначення це здебіль­шого складний довгостроковий процес (вибір постачальників, оформлення замовлень, проведення переговорів, внесення змін у специфікацію), який вимагає залучення певної кількості різних фахівців і осіб, що беруть участь у процесі прийняття рішень про закупівлю, а також значних витрат часу.

Після остаточного постачання менеджер із закупок занотовує свої враження щодо роботи з постачальником в його рейтингову картку. Ця інформація є підставою для подальшої роботи з конк­ретним постачальником: повторних закупівель у попередній кі­лькості, збільшення або зменшення обсягів закупівель, призупи­нення подальших контактів.

Матеріально-технічне забезпечення впливає на всі складові виробничої діяльності підприємства. Від матеріально-технічного постачання залежить виконання планів виробничої програми, рит­мічна робота та покращання техніко-економічних показників ви­робництва. Найважливішими завданнями матеріально-технічного забезпечення є:

своєчасне та комплексне забезпечення виробництва необхідними матеріальними засобами;

своєчасна поставка споживачам продукції високої якості;

забезпечення найраціональнішого використання матеріальних ресурсів;

покращання використання місцевої сировини та матеріалів, відходів виробництва, ліквідація надлишкових запасів, організація правильного зберігання матеріальних цінностей;

систематичне зниження витрат з матеріально-технічного забезпечення, удосконалення структури служб матеріально-технічного постачання, встановлення раціональних економічних та транспортних зв'язків між постачальниками і споживачами;

використання математичних методів та комп'ютерної техніки для розробки планів і оперативного управління матеріально-технічним постачанням.

Матеріально-технічне постачання забезпечує поставки голо­вним чином стандартних видів сировини, палива, матеріалів, об­ладнання т. ін.

8.2. Формування виробничих запасів

До матеріальних запасів у сфері виробництва належать ви­робничі запаси матеріалів та незавершене виробництво. Оскільки продукція від постачальника до споживача постачається, як пра­вило, періодично, а споживається в процесі виробництва безпе­рервно, для забезпечення безперебійної роботи кожне підприємс­тво повинно мати певні запаси необхідних йому матеріальних ресурсів, розміри яких мають бути достатніми для безперебійно­го процесу виробництва і одночасно мінімальними [22, Организация, 1989]. Тобто, виробничий запас - обсяг запасів матері­альних ресурсів, що забезпечує безперервність виробничого процесу [10, Коноплицкий, 1992].

Необхідність створення запасів сировини, матеріалів, напів­фабрикатів та комплектуючих виробів обумовлена розбіжностя­ми розмірів партій та інтервалів поставки з розмірами та інтерва­лами їх запуску у виробництво на підприємствах-споживачах. Для планування запасів матеріальних ресурсів та контролю за їх фактичним залишком у підприємств-споживачів розробляються норми виробничих запасів, у підприємств-постачальників - нор­ми збутових запасів.

Норма виробничого запасу - це середній на протязі року запас кожного виду сировини та матеріалів, що приймається як перехідний запас на кінець наступного року. Норма виробничого запасу вимірюється кількістю днів середньодобового споживання ресурсу даного виду. До виробничих запасів належать ресурси, які поступили до споживача, але ще не підлягали обробці.

Норма збутового запасу матеріалів у вигляді готової продук­ції в підприємств-постачальників характеризує мінімальну кіль­кість вироблюваної ними продукції кожного виду, яка забезпечує безперебійне виконання договорів поставок. Ця норма вимірю­ється в днях середньодобового обсягу виробництва продукції.

Виробничий запас з кожного виду матеріалів за походженням, призначенням, залежно від факторів, що визначають його абсо­лютні та відносні розміри, поділяється на поточний, страховий, підготовчий та сезонний [22, Организация, 1989; 34, Савицкая, 1999].

Поточний запас — основна частина виробничого запасу, що систематично витрачається у виробництві між двома черговими поставками матеріалів. Його величина залежить від трьох факто­рів: обсягу щоденного споживання; ступеня рівномірності спо­живання, часу між двома послідовними поставками. Максималь­ний поточний запас визначається за формулою

Z _{max пот} = М _доб Т _пост, (8.1)

де М _доб - середньодобова витрата матеріалу;

Т _пост - період між двома суміжними поставками.

Страховий запас забезпечує безперебійність виробництва у випадку затримання в надходженні чергової партії матеріалів. Величина страхового запасу визначається за формулою

Z _стр = М _доб Т _тер , (8.2)

де Т _тер - час термінового поновлення запасу в днях з урахуван­ням часу на оформлення документів, навантаження, транспорту­вання, розвантаження та складські операції.

Необхідність у підготовчому запасі матеріалів виникає при здійсненні підготовчих операцій (розвантаження, прийомка, сор­тування, очищування, правка, рихтовка, сушка, ферментація та ін.) для підготовки прибулих від постачальників матеріалів та пе­редачі їх у виробництво. Величина підготовчого запасу може бу­ти обчислена за формулою

Z_підг = М _доб Σ t_опер, (8.3)

де Σ t_опер - сума часу на всі підготовчі операції, передбачені тех­нологічним процесом.

Сезонний запас пов'язаний з нерівномірністю обсягів поста­чання та виробництва тієї чи іншої продукції залежно від її се­зонних коливань.

Виробничий запас є сумою поточного, страхового, підготов­чого та сезонного запасів.

8.3. Логістика підприємства

Основним завданням органів матеріально-технічного поста­чання є забезпечення виробництва необхідними матеріалами, комплектуючими й іншими виробами за умови дотримання ре­жиму економії у витратах матеріальних ресурсів. В умовах пере­ходу до ринкових відносин єдині системи нормативів удоскона­лення матеріально-технічної бази втрачають своє колишнє значення. Кожний суб'єкт господарювання самостійно оцінює конкретну ситуацію та приймає рішення. Як показує світовий до­свід, лідерство в конкурентній боротьбі здобуває сьогодні той, хто компетентний у галузі логістики та володіє її методами [12, Крикавський, 1998].

15-20 років тому якщо про логістику й було щось відомо, то тільки з історії, що це мистецтво виконання розрахунків у Старо­давній Греції, правила розподілу продуктів у Римській імперії чи фундаментальний механізм військового буття у Візантії. Тому не дивно, що логістика вважалася суто прикладною військовою ди­сципліною, до сфери якої належить в основному тилове забезпе­чення військ, оптимізація процесів транспортування та розподілу спорядження, провіанту та озброєння, визначення місць дислока­ції військ, спорудження переправ, доріг тощо.

Проникнення логістики з військової галузі в цивільну еконо­міку істотно зобов'язане технічному прогресу в галузі виробниц­тва, зберігання і транспортування продукції, комп'ютеризації управління та все ширшому застосуванню математичних методів розв'язання економічних задач. З логістикою - наймолодшою з дисциплін, що перехрещується з маркетингом, - пов'язують підвищення ефективності виробництва і якості життя на Заході в 70-90 роках. З цього періоду термін «логістика» почав викорис­товуватися в значенні «теорія і практика управління матеріаль­ними та відповідними інформаційними потоками». Даний термін стосується процесів обігу сировини, матеріалів, готової продукції, доставкою їх від постачальника до підприємства-виробника та від підприємства-виробника до кінцевого спожива­ча відповідно до вимог та інтересів останнього [там само].

Логістика - сукупність методів планування, контролю і управління транспортуванням, складуванням, іншими матеріаль­ними та нематеріальними операціями, що здійснюються в проце­сі доставки сировини і матеріалів до виробничих підрозділів, пе­реробки їх до готової продукції та доведення останньої до споживача з урахуванням його інтересів і вимог, а також методів передачі, зберігання і обробки відповідної інформації.

Широке застосування логістики в практиці господарської діяль­ності пояснюється необхідністю скорочення часових інтервалів між придбанням сировини та поставкою товарів кінцевому спожи­вачеві. Минають часи недбалого господарювання, великих склад­ських приміщень та виробничих площ, які потрібно обігрівати, освітлювати та утримувати в належному порядку, на що потрібно витрачати немалі кошти. Логістика дозволяє мінімізувати товарні запаси, а в деяких випадках узагалі відмовитися від їх використан­ня, істотно скоротити час доставки товарів, прискорює процес одер­жання інформації, підвищує рівень сервісного обслуговування.

Мета логістичного підходу - наскрізне управління матері­альними потоками. Вона вважається досягнутою, якщо певний товар необхідної якості в необхідній кількості доставлено в необ­хідне місце з мінімальними витратами. З іншого боку, як розгля­далося вище, одним з найважливіших завдань матеріально-технічного постачання є підтримка товарно-матеріальних запасів на такому рівні, який дозволяє при мінімумі витрат забезпечити безперебійне виконання виробничої програми. Звідси виникає поняття оптимального обсягу замовлень - кількості товару, що при безперебійній роботі підприємства та регулярному замо­вленні забезпечує мінімальні витрати на нього та зберігання за­пасів. Витрати на зберігання запасів складаються з їх технічної обробки та складування. При збільшенні кількості одиниць у ко­жному замовленні, підвищуються складські витрати. Тобто ви­трати на складування та зберігання запасів максимальні тоді, ко­ли річні потреби задовольняються за одне замовлення. Крім того, великі партії матеріалів та сировини, як правило, призводять до ілюзорного заниження собівартості з усіма «податковими» нас­лідками, уповільнення обігу обігових коштів з подальшими нега­тивними наслідками для фінансової стійкості підприємства. При замовленні ресурсів меншими партіями витрати на зберігання зменшуватимуться.

Зважаючи на це, для окремого споживача підприємству доці­льно визначити оптимальний розмір виконання замовлення О за формулою

, (8.4)

де А - витрати на поставку одиниці замовленої продукції, ум. од.;

N - річна потреба в товарі, що замовляють, шт.;

і - витрати на зберігання одиниці товару, ум. од./шт.

Після цього розраховується інтервал між виконанням замов­лень J у днях:

, (8.5)

де m - кількість робочих днів у році.

Дотримання інтервалу між виконанням замовлень та їх обся­гом оптимізує витрати на утримання запасів певного різновиду продукції, забезпечує послідовність його відвантаження, мінімі­зує використання площ складських приміщень та ін.

Розвиток теорії логістики, впровадження новітніх її методів у практичну діяльність промислових підприємств робить можливим формування ще одного шляху досягнення необхідного рівня кон­курентоспроможності. Навпаки, відсутність необхідних елементів маркетингового середовища та маркетингової концепції діяльності підприємства ускладнює практичну реалізацію теорії прийняття логістичних рішень в умовах ринкової економіки, а все разом зни­жує конкурентоспроможність вироблюваної продукції.

Принципіальна новизна логістичного підходу - створення єдиної матеріалопровідної системи. Управління матеріалопотоками у сферах виробництва і обігу завжди було суттєвою сторо­ною господарської діяльності. Але лише порівняно нещодавно воно набуло стану однієї з найважливіших функцій економічного життя. Основна причина — перехід від ринку продавця до ринку покупця, що викликало необхідність гнучкого реагування вироб­ничих та торгових систем на споживчі пріоритети, які швидко змінюються.

В умовах переходу до ринкових відносин єдині системи нор­мативів удосконалення матеріально-технічної бази втрачають своє колишнє значення. Кожний суб'єкт господарювання само­стійно оцінює конкретну ситуацію та приймає рішення. Як свід­чить світовий досвід, лідерство в конкурентній боротьбі здобуває сьогодні той, хто компетентний у галузі логістики та володіє ме­тодами логістики [4, Гаджинский, 1997].

Матеріальний потік на своєму шляху від первинного джерела сировини до кінцевого споживача проходить низку виробничих ланок. Управління матеріальним потоком на цьому етапі має свою специфіку і носить назву логістики підприємства. Вона покликана прискорити матеріальні та нематеріальні потоки і мінімізувати витрати, починаючи з прийняття замовлення та закінчуючи поставкою виробу споживачеві.

Завдання виробничої логістики (логістики переробки) стосуються управління матеріальними потоками в середині підпри­ємств, що створюють матеріальні блага або надають матеріальні послуги, як-от: зберігання, фасовка, розважування, укладання та інше. Виробнича логістика включає процеси від початку вироб­ництва до передачі виробу у функціональну галузь збуту, у тому числі внутрішні транспортні переміщення напівфабрикатів, ком­плектуючих виробів і т. ін. її мета - мінімізація витрат у процесі виготовлення продукції.

Логістика постачання охоплює функціональну галузь мате­ріально-технічного постачання підприємства і включає зовнішнє транспортування матеріалів, їх складування на підприємстві і відповідне переміщення до місця виробничого складування в процесі виготовлення.

Логістика збуту в межах системи логістики підприємства охоплює процеси переміщення готових виробів після закінчення їх виготовлення до споживача.

Основна мета логістики переробки полягає в мінімізації за­гальних витрат на переробку виробничих та упаковочних відхо­дів, їх утилізації за допомогою відповідних систем.

Головною метою транспортної логістики є надання необхід­них транспортних послуг для постачання, виробництва, збуту та переробки відходів з мінімальними витратами і орієнтацією на стабільне зменшення потреб у транспорті. Загальну схему логіс­тики підприємства наведено на рис. 8.1.

Розвиток теорії логістики, впровадження новітніх її методів у практичну діяльність промислових підприємств робить можливим формування ще одного шляху досягнення необхідного рівня кон­курентоспроможності. Навпаки, відсутність необхідних елементів маркетингового середовища та маркетингової концепції діяльності підприємства ускладнює практичну реалізацію теорії прийняття логістичних рішень в умовах ринкової економіки, а все разом зни­жує конкурентоспроможність вироблюваної продукції.

Рис. 8.1. Загальне схематичне подання логістики підприємства

8.4. Планування матеріально-технічного забезпечення

Потреба в матеріалах кожного конкретного різновиду визна­чається за такою формулою:

М = М_в + М_н.п. + М_р + Н_в.к. + З_к – Н_в.п. – 3_п – М_вн, (8.6)

де М_в - потреба в матеріалах на виробництво;

М_н.п. - потреба в матеріалах на впровадження нової продукції;

М_р - потреба в матеріалах на ремонтно-експлуатаційні роботи;

Н_в.к. - незавершене виробництво на кінець року;

Н_в.п. - незавершене виробництво на початок року;

З_к - виробничі запаси на кінець року;

3_п - виробничі запаси на початок року;

М_вн - внутрішні запаси.

Основним завданням органів матеріально-технічного поста­чання є забезпечення виробництва необхідними матеріалами, комплектуючими й іншими виробами тощо за умови дотримання режиму економії у витратах матеріальних ресурсів.

Усі задачі матеріально-технічного постачання можна функці­онально розділити на три групи: визначення потреби в матеріа­лах і комплектуючих виробах на виробничу програму в укруп­неній і специфікованій номенклатурі, розробка плану поста­чання - складання попередніх заявок; оперативний облік і управ­ління рухом матеріальних ресурсів та їх бухгалтерський облік.

При визначенні потреби і розробки плану постачання потріб­но враховувати, що підсистема матеріально-технічного забезпе­чення функціонально тісно пов'язана планування, оперативного управління виробництвом та з підсистемою бухгалтерського обліку.

Виробництво має справу з конкретним матеріалом, характери­стики якого включають марку матеріалу та його типорозмір. Пов­ний перелік таких вихідних матеріалів називають специфікова­ною номенклатурою.

Якщо кількість типів виробів, що випускаються, порівняно невелике і по кожному з них відомі дерево структури виробу, ви­хідні матеріали на виготовлення деталей та необхідні комплек­туючі вироби, то неважко скласти специфіковану потребу на ви­ріб, підсумовуючи сукупність однакових матеріалів по всіх деталях. Перемножаючи на кількість виробів за планом і підсу­мовуючи по всіх виробах, одержують специфіковану потребу на планове виробництво готової продукції. Об'єднуючи позиції спе­цифікованої номенклатури у встановлені укрупнені групи, одер­жують потребу в матеріалах у зведеній номенклатурі для заявки до постачальників. При стабільному виробництві описану опера­цію можна виконати одноразово, ввівши в пам'ять ЕОМ зведені норми витрат матеріалів на виріб і звертаючись до них у періоди складання заявок. Якщо кількість типів виробів, що випускають­ся, велике, групують близькі за характеристиками вироби і виді­ляють у кожній групі типового представника, для якого визнача­ють зведені норми витрат матеріалів. Решта типів обраховується через коефіцієнти перерахування. Нарешті, при надзвичайно ве­ликій номенклатурі виробництва, наприклад запасних частин, розраховують усереднені зведені норми витрати кожної групи матеріалів на 1 тис. або на 1 млн. грн. виробництва.

Якщо відомі зведені норми витрат матеріалів на виріб, заявки визначаються таким чином.

Потреба на програму випуску в k - му виді матеріалу на основ­не виробництво

, (8.7)

де П_j - річний план випуску j - го типу з т виробів;

b_kj - норма витрати k- говиду матеріалу на j - тий виріб.

Загальна потреба в матеріалах k- говиду на непередбачені роботи

, (8.8)

де П _{j (нр)} - кількість виробів j - го типу за річним планом на групу виробів «непередбачені витрати».

Загальна потреба в матеріалах і комплектуючих виробах до k- говиду на НДР, інструменти і оснащення

P_{k (ні)} = P_{k (ндр)} + P_{k (інс)}, (8.9)

де P_{k (ндр)} - витрата k- говиду матеріалу на НДР;

P_{k (інс)}- витрата k- говиду матеріалу на інструмент і оснащення.

Розрахунок потреби в матеріалах на зміну незавершеного ви­робництва (НЗВ) ґрунтується на даних про обсяг виробництва, норми тривалості виробничого циклу виготовлення окремих де­талей і вузлів та норми витрати матеріалів на різних стадіях ви­робництва. Зміна співвідношення між НЗВ і товарною продукці­єю у відсотках

, (8.10)

де В^к _нзв, В^п _нзв - обсяг НЗВ на кінець і початок планованого року;

С_тов — вартість товарної продукції в планованому році. Тоді по­треба в матеріалах (комплектуючих) k- говиду на зміну НЗВ

P_{k (нзв)} = P_kL _нзв, (8.11)

де P_k - потреба в матеріалах k- говиду на річну програму.

Таким чином, сумарна потреба в матеріалах k- говиду для ви­трат на всі потреби основного і допоміжного виробництва розра­ховується як

P_{k (сум)} = P_{k (ов)} + P_{k (ні)} + P_{k (нзв)} + P_{k (нр)} (8.12)

Перехідний запас матеріалів k- го виду на початок року

, (8.13)

де Н _пз - норматив перехідного запасу по даній номенклатурі ма­теріалу (на етапі попередніх розрахунків приймається Н _пз= 30 дн.);

Т_др - число робочих днів у році.

Загальна потреба в матеріалах k - го виду на рік

P_{k( заг )} = P_{k (сум)} + P_{k (пз)} (8.13)

Насправді ситуація набагато складніша, ніж описано вище. Заявки на продукцію починають збирати в квітні - травні року, що передує планованому. У цей час плани виробництва ще не ві­домі, причому вони принципово не можуть бути відомі. Щоб спрогнозувати план виробництва виробів, треба знати потребу в них, що виявляється шляхом проведення маркетингових дослі­джень, результати яких проводяться до складання планів вироб­ництва. Через цю та інші причини потреба в матеріалах у зведе­ній номенклатурі є лише першим наближенням до плану постачання підприємства.

8.5. Економія матеріально-технічних ресурсів

Одним з резервів економії матеріальних ресурсів є їх раціо­нальне розкроювання. Виробництво одержує матеріали у ви­гляді певних суцільних одиниць — рулонів, листів, смуг, і вже в процесі виробництва їх розкроюють на необхідні розміри. Природно, що повністю використати матеріали, що поступили у виробництво, не завжди можливо, якась їх частина йде у від­ходи. Тому й основним завданням є розкроювання матеріалів з мінімально можливими відходами та подальшим їх викорис­танням.

Значна економія матеріалів (особливо це стосується металів) досягається за рахунок удосконалення конструкцій як виробів у цілому, так і їх складових: деталей, вузлів, блоків та агрегатів. На сьогодні основними напрямами в цьому є економія електроенер­гії і паливних ресурсів, а також створення обладнання зі збільше­ною одиничною потужністю.

Приклад

Виготовлення замість трьох турбін типу К-300-240 потуж­ністю 300 кВт однієї К-800-240, ідентичної за функціональними можливостями, дозволяє заощадити приблизно 340 тонн мета­лу [44, Экономика, 1985]. Підвищення потужності газоперекачу­вальних агрегатів АТ «Сумське науково-виробничого об'єднання СМНВО ім. М.В. Фрунзе» в 2,5 рази дозволяє знизити їх питому матеріалоємність у півтора рази.

Найважливішими напрямами в економії матеріальних ресурсів є обґрунтоване зниження запасу міцності деталей, вузлів, блоків, агрегатів і кінцевих виробів, або її оптимізація, а також підви­щення точності розрахунків на жорсткість, довготривалість та ін. Природно, що економія матеріалів не повинна заважати якості кінцевих виробів. Підвищення якості матеріалів сприяє створен­ню полегшених, але в той самий час міцніших, надійніших та довготриваліших конструкцій виробів. Як свого часу зазначав К. Маркс, «машини, побудовані з міцнішого матеріалу, живуть довше, а їх застосування, що регулюється суворо науковими законами, робить можливим більшу економію у витрачанні їх складових частин і засобів, що ними споживаються» [Маркс, Энгельс, ППС, т. 22].

Дата добавления: 2014-11-16