Картка рейтингу постачальників 2 страница

За тих часів основним контрукційним матеріалом був метал. Зараз в економії матеріальних ресурсів істотну роль відіграє застосування матеріалів, що його замінюють. Наприклад, до­сить ефективною є заміна пластмасами деталей та вузлів, які не несуть навантаження (кожухи, кришки, дверцята, скрині і шухлядки, декоративні деталі і деталі управління) та деякі ін­ші. Значна економія зі зниження розходу металів є й їх попе­редня обробка.

Приклад

Застосування листа, що попередньо гофрували, значно збільшує міцність і жорсткість виготовлених з нього деталей і конструкцій та значно полегшує їх. Попереднє опромінення поліетиленової ізоляції для кабеля підвищує її термостійкість зі 110 до 260 °С при незмінній її масі. Якщо раніше для покращання ізоляції підвищували її товщину, то завдяки новій технології можна зменшити товщину ізоляції та покращити її властивості [там само].

На сьогодні одним з важливих напрямів економії матеріальних ресурсів є стандартизація й уніфікація та обґрунтоване зниження запасів міцності машин, приладів і апаратів. Роль стандартизації передусім у встановленні збалансованих вимог до конструкції продукту, методів його виробництва та засобів технологічного оснащення. У стандартах регламентуються правила розробки продукту, його виробництва і споживання. Використання та додержання міжнародних технічних стандартів (за типом ІСО) різко підвищує конкурентоспроможність вироблюваної продукції.

Приклад

В останні десятиліття у світовому виробництві різко ско­ротився життєвий цикл нових товарів з 10 - 15 до 2 - 3 років. Особливо це стосується електронної та радіоелектронної тех­ніки (де нерідко за кілька років змінюється майже вся елементна база), засобів медичної діагностики, певною мірою приладобуду­вання і автомобілебудування та деяких інших. Ця тенденція по­яснюється впливом науково-технічного прогресу і залежить від випуску конкурентоспроможної продукції [Тєлєтов, 1999]. Якщо, наприклад, у середні віки мода на одяг та взуття змінювалася один раз на півсторіччя, на кінець 19-го - початок 20-го сторіч­чя один раз на 5 - 10 років, то зараз - до двох разів на рік. Ринки України та інших країн СНД завалено продуктами типу second hand. Постійно виставляти параметри фотоплівки чи наводити різкість при фотографуванні або використовувати комп'ютерну техніку двадцять років - неефективно. Краще через декілька років придбати нову модель. Так навіщо ж робити запас міцності деталей, вузлів та блоків, наприклад копіювального апарату, 20 років, коли більше 5 - 7 років його ніхто не використовуватиме. За виключенням технічно складного і через це дуже дорогого об­ладнання значна частина механізмів широкого вжитку досить рідко псується, але ремонту після цього здебільшого не підлягає.

Цей приклад підтверджує необхідність застосування нових конструкційних матеріалів, які забезпечують приблизно однаково високу надійність вузлів та деталей, що відповідає терміну вико­ристання виробу.

8.6. Вибір форм постачання

матеріальних ресурсів

Існуюча на сьогодні система матеріально-технічного забезпе­чення підприємства має такі форми:

індивідуальні господарські прямі зв'язки;

оптове придбання матеріалів та ресурсів;

користування товарними ринками;

придбання матеріалів та ресурсів на ярмарках, виставках-продажах, аукціонах;

оренда обладнання;

бартерні угоди;

використання ринків вторинних матеріалів, сировини, засобів виробництва [45, Экономика, 2002].

Економічні взаємовідносини між підприємствами регламен­туються системою договорів. Договір містить зобов'язання по­стачальника передати продукцію відповідної якості у визначений термін замовнику, а останній, у свою чергу, прийняти її та опла­тити за погодженими з постачальником цінами. У договорах що­до поставок вказуються обсяги, асортимент, якість, вартість про­дукції, яка постачається, умови постачання, різновид упаковки, форма розрахунків та санкції за порушення умов договорів.

Усі виплати з відшкодування збитків покриваються за рахунок прибутків і належать до результатів господарської діяльності підприємств, що порушили умови договору. Вагому роль у зміц­ненні постачання матеріалів на підприємство відіграють прямі довгострокові зв'язки. Як згадувалося раніше, іноді їх називають п'ятим Р (п'ятим пі) із сукупності чотирьох Р комплексу марке­тингу (product, price, promotion, position).

Покращання організації постачання вимагає налагодження прямих тривалих господарчих зв'язків, які мають поступово по­сісти провідне місце при поставках продукції, що споживається стабільно у великих кількостях підприємствами з масовим та крупносерійним виробництвом. Прямі тривалі зв'язки створюють гнучкіші умови постачання та збуту, скорочують виробничі запа­си в споживачів, зменшують терміни доставки засобів виробниц­тва від постачальника за рахунок ліквідації проміжних операцій, пов'язаних з додатковим складуванням та навантажувально-розвантажувальними роботами, сприяють зміцненню взаємних фінансових розрахунків шляхом упровадження раціональної сис­теми документообігу. Постачальник і покупець разом займають­ся підвищенням ефективності використання матеріальних ресур­сів на основі перспективних замовлень покупця. За часів адміністративно-командної економіки прямі зв'язки були домі­нуючими. У 70-х роках минулого століття за цими зв'язками по­ставлялося «майже 20 % загального обсягу виробництва прокату чорних металів, 50 % кольорових металів, 30 % цементу, 24 % хімічної продукції та інших виробів» [44, Зкономика, 1985]. Але істотна різниця в тому, що в ті часи такі зв'язки встановлювалися силоміць, а зараз їх необхідність визначає взаємовигідна доціль­ність.

При встановленні прямих тривалих договорів на постачання матеріалів повинні ретельно враховуватись розташування під­приємств, ступінь спеціалізації виробництва, техніко-економічні особливості обладнання, якість продукції, реальні можливості постачання продукції в потрібному обсязі, транспортні витрати.

Істотну роль у розвитку матеріально-технічного постачання відіграє розширення засобів оптової торгівлі для виробничих потреб. Вона використовує збутову сферу торгових фірм, торго­вих домів, а також філіали та відділи промислових фірм, що є пов'язуючою ланкою між виробником і торгівлею в роздріб. Під­приємство може купувати великі або дрібні партії певних матері­алів чи ресурсів як за попередніми заявками, так і за терміновими або випадково.

Типовим представником товарного ринку є товарна біржа. Це комерційне підприємство являє собою регулярно функціонуючий ринок товарів, на якому здійснюються оптові угоди купівлі за зраз­ками та стандартами на основі попередньої біржової експертизи. До функцій бірж входить: облік операцій, інформаційне обслуговуван­ня, розрахункові послуги, реєстрація цін продавця та покупця і т. ін. Система матеріально-технічного постачання використовує як пуб­лічні, так і приватні біржі. Діяльність публічних бірж регулюється державним законодавством, а угоди можуть укладати всі бажаючі. Приватні біржі організовуються у вигляді акціонерних компаній та закритих корпорацій. Угоди на таких біржах укладаються тільки їх членами. Крім того, товарні біржі за характером бувають універса­льними та спеціалізованими [10, Коноплицкий, 1992].

Торговельно-промислова виставка - це комерційне під­приємство, що поєднує виставку досягнень однієї чи кількох країн в одній чи декількох галузях науки і техніки з укладанням комерційних угод за поданими зразками. Система матеріально-технічного постачання частіше використовує так звані торгові центри та постійні виставки, але іноді проводять короткостро­кові і пересувні виставки з невеликими термінами їх дії. Ярмар­ком теж користуються з метою встановлення ділових контактів та укладання договорів. Це періодично діючий в одному і тому самому місті ринок. Ярмарки та виставки бувають як національ­ними, так і міжнародними. Фірми, що продають продукцію на аукціонах, як правило, спеціалізуються на товарах певних видів. Таким чином, підприємствами-споживачами здебільшого вико­ристовується продукція тваринного та рослинного походження, тобто така, загальновироблена кількість якої значною мірою за­лежить від природних умов. Аукціонні товари сортуються в од­накові за якістю партії (лоти). Схожі за якістю лоти групуються в більші партії (стринги). Від кожного лоту та стрингу споживач одержує зразок [там само].

Лізинг є довгостроковою орендою технічних засобів вироб­ництва, умови якої відображено у відповідному (лізинговому) до говорі. Ця форма матеріально-технічного забезпечення підприєм­ства не вимагає виділення великих фінансових коштів. На почат­ковому етапі модернізації чи організації нового виробництва всі витрати несе лізингова компанія. На жаль, через те що нерідко підприємці не можуть оцінити, яке саме обладнання, ставши предметом лізингу, зможе не тільки дати прибуток під час лізин­гового договору, а й надалі даватиме змогу виробляти конкурен­тоспроможну продукцію, лізинг ще не діє як інструмент активно­го матеріально-технічного постачання промислового підпри­ємства [40, Тєлєтов, 1999].

На відміну від лізингу, що є перспективною формою матері­ально-технічного постачання, бартерні угоди, порівняно з се­рединою 90-х років минулого століття, коли обсяги постачання за ними на деяких промислових підприємствах сягали 80 %, посту­пово втрачають свою частку в системі матеріально-технічного забезпечення. Бартерна угода - це безвалютний та безготівко­вий, але попередньо оцінений, збалансований і оформлений єди­ним договором обмін товарами. Оцінка товару здійснюється з метою створення відповідних страхових сум, можливостей по­дання претензій та застосування санкцій у випадках нееквівалент­ного обміну, а також для митного обліку. Умовою еквівалентнос­ті товарообігу є обмін продукції за договірними цінами. Роз­рахунки за взаємними претензіями при бартерних операціях здій­снюються, як правило, або додатковою поставкою, або зменшен­ням поставки певного товару.

Усі етапи процесу постачання знаходять своє відображення в пе­реговорах, що завершуються підписанням договорів (контрактів) про поставку на підприємство того чи іншого виду матеріальних ре­сурсів. Професійно підготовлений менеджер знає, що більшість вдалих продажів, виконаних на сучасному рівні, включають у себе переговори, оскільки продаж за єдиним пунктом, однією ціною та з єдиною датою доставки майже не зустрічаються. Через це після то­го, як зроблена пропозиція, доводиться вести переговори.

Підготовка та проведення переговорів - один з найскладні­ших етапів закупівлі необхідної для промислового підприємства продукції. З одного боку, це результат досить складної роботи з вивчення кон'юнктури відповідного ринку, мотивації спожива­чів, яка постійно змінюється, а з другого - вимога необхідних знань у сфері бізнес-спілкування, досвіду та вміння безпосеред­ньо вести переговори.

Мета будь-яких переговорів - узгодження та реалізація ін­тересів кожного з його суб'єктів. Насамперед це надійна гарантія

встановлення довготривалих, взаємовигідних партнерських сто­сунків, бо кожен з учасників переговорів має свій економічний інтерес. Основним механізмом визначення своїх інтересів є мар­кетингові дослідження ринку, в ході яких виявляються цільові сегменти, визначаються мотивації споживачів і, врешті-решт, ви­робляється ринкова стратегія [29, Промисловий, 1997]. Зрозумі­ло, що цілі виробника та споживача ніколи не співпадатимуть повністю. Завжди буде коло розбіжностей, яке необхідно мінімі­зувати для прийняття рішення, що задовольнятиме всіх суб'єктів переговорів. Стратегія поведінки суб'єктів переговорів на проми­словому ринку особлива:

необхідну продукцію закуповують професіонали;

дуже рідко рішення про закупівлю приймаються окремими особами;

на прийняття рішень про купівлю має вплив місія підприємства та поточні цілі;

на прийняття рішень про купівлю впливають окремі групи керівників підприємства, комплекс зовнішніх факторів і т. ін.

Тому менеджер служб постачання підприємства повинен гли­боко розуміти інтереси, які мають на меті різні структурні під­розділи, і під час переговорів зважати на них. Продавці-професіонали завжди мають на увазі повторну угоду та можливість но­вих контактів. Для довготривалих стосунків дуже важливо ство­рити оточення максимальної взаємної довіри. Якщо компанія об­межує можливості менеджера у сфері проведення переговорів, то в нього виникає можливість повніше продемонструвати свої професійні здібності.

8.7. Управління матеріально-технічним забезпеченням

Для організації управління матеріально-технічним забезпе­ченням підприємства відповідно до розділу 8.4 складається план постачання, який складається з двох збалансованих частин - плану поставок і плану розподілу. Початковими даними для фор­мування плану поставок є відомості, що містяться в інформацій­ній маркетинговій системі, нарядах на поставку продукції і дого­ворах про поставки. У пам'ять комп'ютера вводять дані про поставки, споживачів, матеріальні цінності тощо.

Дані про постачальників включають аналогічні відомості: йо­го шифр і найменування, вантажну адресу (звідки поставляється продукція), розрахунковий рахунок, номенклатурні групи, за якими постачальник поставляє продукцію. Дані про споживачів містять аналогічні відомості, якщо вони є самостійними підпри­ємствами. Якщо ж вони є підрозділами підприємства, то вказу­ється найменування підрозділу і його адреса (у разі територіаль­ного розміщення не за адресою підприємства).

Дані про матеріальні цінності можуть бути укрупненими до групи і специфікованими. У загальні характеристики на групи матеріальних цінностей включаються: номенклатурний номер, найменування, стандарт або договір (якщо поставка виконується за договірних умов), технічні умови (ТУ), марка, номер за прейс­курантом.

Специфіковані дані додатково включають відомості про но­менклатурний номер, форми виробу, розміри в трьох вимірю­ваннях, одиниці вимірювання, сорт, ціну за прейскурантом із вказівкою сторінки і позиції прейскуранта, умови зберігання, наявність націнки, розміри запасу страховки, доповнення до на­йменування.

У міру надходження оформлених договорів і нарядів у комп'ютер вводяться загальні відомості про договір: наймену­вання і шифр постачальника, його вантажна адреса, номер і дата укладення договору, загальна сума поставок, розрахунковий ба­нковий рахунок. По кожній позиції договору вводяться: на­йменування матеріалу, одиниця вимірювання, загальна кількість поставки з розбиттям за періодами. Відомості про постачальни­ка є контрольними, за допомогою комп'ютера вони порівню­ються з раніше введеними даними, і у разі розбіжностей вида­ється повідомлення про помилку.

Сукупність усіх записів, зроблених за договорами і нарядами, утворює план поставок. Протягом року з різних причин в нього вводяться зміни, що вимагає процедур коректування даних, які зберігаються в пам'яті. Коли визначено постачальників і кіль­кість продукції, що поставляється ними, з розподілом поставок за періодами, складають план розподілу, в якому вказують, кому призначається ця продукція.

Початковими даними для складання плану розподілу є такі: заявки потреб, звіти, що відображають прихід, витрата і зали­шок матеріальних цінностей за попередній рік, відомості про виділені для поставки матеріали. Для кожного рядка плану роз­поділу, сформованого за споживачами, вводяться номер заявки споживача, найменування матеріалу, заявлена кількість на рік з розбиттям по кварталах, джерело поставки (номер договору або наряду), виділене даному споживачу, кількість на рік з розбит­тям за періодами.

Загальна кількість поставок одного специфікованого виду ма­теріалів від усіх постачальників повинна дорівнювати сумі обся­гів цього матеріалу, виділених споживачам. Виділення деякої кі­лькості в резерв оформляється як розподіл фіктивному споживачу.

Сукупність записів для всіх споживачів по всій специфіко­ваній номенклатурі утворює план розподілу. Як і план поста­вок, протягом року план розподілу може змінюватися і корек­туватися.

Оперативний облік і управління рухом матеріальних ресурсів. Рух матеріальних ресурсів, які часто називають матеріальними цінностями, починається з відправки їх постачальником залізничним, авіаційним, автомобільним або іншим транспортом (рис. 8.1). Одночасно з відправкою вантажу оформляється і відправляється в банк рахунок для оплати, а одержувачу надаються супровідні документи, в яких указуються: повне найменування кожної позиції вантажу, кількість, номер направленого в банк рахунка для оплати, ціна одиниці продукції і загальна вартість. Банк після обробки пересилає рахунок одержувачу.

Рахунки постачальників, оброблені банком, надходять у бухгалтерію і звідти передаються у відділ постачання на акцептування. Під акцептуванням розуміється згода на оплату рахунка, унаслідок чого відповідна сума банком знімається з рахунка одержувача і зараховується на рахунок постачальника. Організація має право акцептувати або не акцептувати весь рахунок або його окремі позиції протягом трьох діб.

Одержавши рахунок, співробітник відділу постачання викликає відповідні дані з плану поставки і перевіряє, чи передбачено отримання вказаних у рахунку матеріалів планом поставки. Якщо така поставка передбачена, рахунок акцептується, інакше з'ясовується причина розбіжності. Зміст акцептованого рахунку вводиться в комп'ютер. Подальші процедури залежать від того, яка з двох можливих ситуацій реалізується. Рахунок може надійти або до фактичного приходу вантажу з супровідними документами, або після цього.

Якщо відповідний вантаж ще не поступив, рахунок, що акцептується, запам'ятовується, а відомості про вантаж заносяться в спеціальну рубрику «вантажі в дорозі». У ній, окрім найменування і кількості вантажу, вказується, на який склад його слід напра­вити після надходження.

Рис. 8.1. Рух матеріальних ресурсів

Про надходження вантажу представник залізничної станції повідомляє відділ постачання або диспетчерську службу цього відділу, якщо вона існує. У повідомленні містяться такі дані: да­та, номер рахунка постачальника, адреса станції відправлення, найменування постачальника, номер вагону або контейнера, но­мер накладної, вага вантажу. Диспетчер за номером рахунка ви­значає, що рахунок уже акцептується, і дізнається, на який склад слід вивезти вантаж, що поступив. Зміст повідомлення також вводиться в пам'ять комп'ютера.

На складах може використовуватися система з постійним і змінним закріпленням місць зберігання. У першому випадку кож­ний сектор складу, стелаж або комірка закріплені за конкретним видом матеріальних цінностей, що зберігаються, незалежно від їх фактичної наявності. У другому випадку комірки після звільнен­ня знеособлюються, і в них можна помістити будь-які інші мате­ріальні цінності.

Вантаж, що поступив на склад, приймається за супроводжува­льними документами з контролем їх відповідності рахункам постачальників. Далі перевіряється відповідність фактичної наявно­сті вантажу супроводжувальним документам. Невідповідність фіксується за спеціальними правилами особливим актом. Комір­ник вводить в комп'ютер відомості про прибулий вантаж, указу­ючи постачальника, його вантажну адресу, номер і дату виписки накладної, найменування (номенклатурний номер) і кількість ма­теріальних цінностей. Дані про вантаж обробляються комп'ютером, який визначає адреси місць зберігання за списком фіксованих місць зберігання або вибираючи із списку вільних коморок, якщо поступив вантаж, якого немає на складі.

Комірник одержує вказівку про розміщення вантажу в задану коморку. За наявності автоматичних штабелерів вони по команді комп'ютера здійснюють завантаження в потрібну коморку. Якщо з яких-небудь причин коморка виявилася зайнятою або комірник вважає вибір коморки невдалим, він розміщує вантаж у будь-якій коморці, але у всіх випадках повідомляє комп'ютеру про місце­знаходження прийнятого і розміщеного вантажу.

Одержавши підтвердження про прийом вантажу, комп'ютер через установлений на складі термінал роздруковує приймальний акт, що містить такі відомості: номер і дату складування, номер складу, прізвище комірника, найменування постачальника, номер і дату накладної, номер і дату рахунка. Далі по рядках акту вказу­ється найменування, сорт, розмір вантажу, що приймається, оди­ниця вимірювання, одержана кількість, ціна одиниці і сумарна вартість. Приймальний акт є документом, що встановлює матері­альну відповідальність комірника. Тому комірник підписує при­ймальний акт і пересилає два підписані екземпляри в бухгалте­рію. Один екземпляр залишається на складі для можливих по­дальших контрольних перевірок.

Якщо вантаж із супроводжувальними документами поступає раніше рахунка, процедури в принципі зберігаються, за невели­кими змінами. Оскільки в пам'яті комп'ютера немає необхідного рахунка, введення інформації про вантажі, що прийшли, комір­ник здійснює по рядках із супроводжувальних документів. Відо­мості про ті вантажі, що поступили, але кошти за які ще не спла­чені зберігаються в пам'яті до приходу відповідного рахунка, після чого відбувається їх порівняння для виявлення помилок і невідповідностей. Щодня для контролю видається відомість при­йнятих вантажів і прибуткових документів за день. На цьому процес прийому вантажів закінчується.

Відомості про вантажі, що поступили за минулий день, вида­ються у вигляді зведених відомостей прийнятих вантажів і приходних документів. Ці відомості використовуються для контро­лю, а також для початку процесу розподілу і видачі матеріальних цінностей, що є на складах. Розподіл вантажів, що прибули, може проводитися в автоматичному або «ручному» режимах. Автома­тичний режим використовують у тих випадках, коли обсяги, що розподіляються, повністю відповідають плану розподілу або ма­ють бути надані в рівних пропорціях. «Ручний» розподіл дозво­ляє враховувати неформальні пріоритети споживачів.

Споживачам розсилаються сповіщення про те, які вантажі за планом розподілу можуть бути ними одержані. При бажанні споживача їх отримати видаються відповідні вимоги. Співробіт­ник відділу постачання може анулювати вимогу в разі тривалої затримки вантажів або неплатоспроможності споживача.

При пред'явленні вимоги на склад комірник перевіряє за до­помогою комп'ютера її правильність і одержує вказівку адреси, за якою розташований цей вантаж на складі. За наявності автома­тичного штабелера комп’ютер видає на нього команду і вантаж подається штабелером до місця видачі, в іншому випадку це ро­бить комірник за вказаною комп'ютером адресою. Видавши ван­таж споживачу, комірник вводить в комп'ютер і проставляє на вимозі фактично видану кількість, яка може відрізнятися від то­го, що вимагалося. Комірник і одержувач вантажу підписують вимогу, підтверджуючи факт передачі вантажу. Два екземпляри підписаних вимог передаються в бухгалтерію. Для прискорення оформлення платіжних документів, якщо пересилка вимог займає тривалий час, дублікат вимоги із заповненою графою «відпуще­но» і прізвищами осіб, що його підписали, відразу друкується на терміналі, встановленому в бухгалтерії.

За інформацією про видані вантажі щодня на комп'ютері фо­рмуються рахунки-фактури, один екземпляр яких разом з копією вимоги відправляється споживачу. Використовуючи дані рахунків-фактур, розсортовані за споживачами, комп'ютер формує платіжні вимоги і супроводжувальні реєстри до них, що переда­ються до відповідних банків для проведення необхідних банків­ських операцій. Прискорення підготовки і передачі для оплати платіжних документів істотно впливає на час обігу обігових кош­тів, що є одним з основних фінансових показників, які характери­зують ефективність системи матеріально-технічного постачання.

Ураховуючи важливість збереження матеріальних ціннос­тей, при розробці автоматизованої системи особливу увагу по­трібно надавати захисту даних від несанкціонованого доступу, їх резервуванню, контролю вірогідності і веденню архівів, за якими можуть бути відновлені всі деталі роботи системи за минулий час.

Бухгалтерський облік матеріальних ресурсів. Комплекс задач бухгалтерського обліку матеріальних ресурсів (цінностей) при­значений для автоматизації обліку їх руху на складах підприємс­тва, контролю за збереженням цих матеріалів, розрахунку сум по балансових рахунках, калькуляції фактичної собівартості вироб­ництва в частині матеріальних витрат, аналізу виробничої діяль­ності підприємства в частині використовування матеріальних ре­сурсів. Задачі можна функціонально розділити на три групи: обліку руху матеріалів на складах, розрахунків з постачальника­ми матеріалів і витрати матеріалів на виробництво.

Облік руху матеріалів на складах, окрім обліку надходження та витрачання матеріальних цінностей і контролю за їх збере­женням, включає отримання документів аналітичного і синтети­чного бухгалтерського обліку, що містять як підсумкові суми по кожному балансовому рахунку, так і розподіл цих сум за групами матеріалів, видами операцій та ін. Балансовий рахунок визначає, на які цілі витрачені матеріали - на основне виробництво, ремо­нтні роботи, господарські потреби і т.п.

На підставі прибуткових актів і вимог комплекс програм готує і видає оборотну відомість руху матеріальних цінностей, тобто які матеріали і в яких кількостях поступили, а які відпущені зі складу. Оборотна відомість видається по складу, групам матеріа­лів, балансових рахунках.

Облік розрахунків з постачальниками матеріалів полягає в такому: за сплаченими рахунками постачальників і прибуткови­ми ордерами готуються і видаються відомості або довідки на те­рмінали з заборгованості постачальникам, з матеріалів в дорозі (якщо рахунки одержані, а матеріали - ні), з невідфактурованих поставок (якщо матеріали прийшли, а рахунки - ні), з розрахун­ків з постачальниками та ін. Усі програми видачі різних відомос­тей реалізують сортування і підсумовування за різними ознаками уже введених в комп'ютер даних.

Облік витрат матеріалів на виробництво здійснюється за да­ними, що вводяться в комп'ютер та містяться у вимогах, за якими видаються матеріали з цехових складів, і в лімітно-заборних книжках, що у деяких випадках замінюють вимоги.

Такий облік здійснюється для розподілу витрат на матеріали по різних видах виробництв, виробничих підрозділах і конкрет­них замовленнях, для калькуляції фактичної собівартості. Введе­ні в ЕОМ дані сортуються і підсумовуються по балансових рахун ках, статтях витрат та номерах замовлень по цехах і по підприєм­ству в цілому. У результаті видаються відомості розподілу мате­ріальних цінностей за шифрами виробничих витрат та групами матеріалів, за балансовими рахунками, за витратами і балансови­ми рахунками невиробничих підрозділів.

Запитання для контролю

1. Що таке система матеріально-технічного забезпечення на сучасному промисловому підприємстві?

2. Чим відрізняється система матеріально-технічного забезпечення підприємства за умов ринкової економіки від тієї, що функціонувала в умовах планової?

3. З якою метою складається рейтинг постачальників промислового підприємства?

4. Що таке виробничий запас підприємства, його сутність, з чого він складається?

5. Яка роль логістики в системі матеріально-технічного постачання підприємства?

6. Що забезпечує оптимальний обсяг замовлень підприємства?

7. Як розраховується річна потреба підприємства в матеріалах та комплектуючих виробах?

8. Поясніть, як визначається потреба в матеріалах у специфікованій та зведеній номенклатурі.

9. Розкрийте роль стандартизації та уніфікації в матеріально-технічному забезпеченні підприємства.

10. Які форми закупівлі матеріальних ресурсів існують на промисловому підприємстві?

11. Що являє собою система договорів з матеріально-технічного постачання промислового підприємства?

12. Яка основна мета переговорів між суб'єктами економічної діяльності у сфері матеріально-технічного постачання?

13. Яка сутність планування в системі матеріально-технічного постачання підприємства?

14. Як здійснюється оперативний облік і управління рухом матеріальних ресурсів на промисловому підприємстві?

15. У чому полягає бухгалтерський облік матеріальних ресурсів на підприємстві?

10. ПРОГНОЗ, ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА КОНТРОЛЬ

Дата добавления: 2014-11-16