Місце юридичної психологiї в системі наук , її об’єкт і предмет

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЮРИДИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

1. Місце юридичної психологiї в системі наук, її об’єкт і предмет.

2. Історія розвитку та сучасні напрями юридичної психології.

3. Принципи і методи юридичної психології.

Для нашого часу характерними є значний розвиток психологiчної науки, використання психологiчних знань для вирішення прикладних проблем різних напрямів людської діяльності, у тому числі й юридичної. Нині теорія і практика потребує психологічного аналiзу значної кількості складних феноменів, що впливають на життєдіяльність людини, визначаючи її місце у суспільстві і, зокрема, соціально корисну чи антисоціальну спрямованість поведінки, дотримання чи порушення правових норм тощо.

Праця індивіда у будь-якій галузі дiяльностi визначається психічними процесами, якi сприяють пізнанню об’єктивних законів дiйсностi, взаємин між людьми, їх мотивів та інтересів, структури та особливостей окремої особи. Вивчення психологiчних закономірностей, у свою чергу, сприяє оптимальному регулюванню людської дiяльностi, становленню такої її наукової організації, яка має відповідати високому рівню суспільних відносин.

Кожна галузь професійної діяльності має притаманнi лише їй риси, що впливають на характер та особливості взаємин людей у процесi реалізації конкретних трудових операцiй. Це повною мiрою стосується й юридичної діяльності. Саме ця обставина зумовила вiдокремлення специфiчної галузi наукового знання, що вивчає закономiрностi людської психiки у сферi дiї права. Iнтеграцiя юриспруденцiї та психологiї сприяла становленню нової науки – юридичної психологiї, спрямованої на науково-практичне забезпечення завдань правотворчої, правоохоронної та правозастосовної діяльності.

Юридична психологія – самостійна галузь знання, що знаходиться на межi психологiї та юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, пов’язані з правом, його виникненням і застосуванням у цілісній системі “людина – суспільство – право”. В центрі її уваги – психологічні аспекти свідомості, особистості та поведінки у сфері права, оскільки саме право – результат людської діяльності, звернений, передусім, до особистості. Особистість – безпосередній учасник реально існуючих суспільних відносин (економічних, виробничих, службових тощо); вона стає стороною правових відносин у всій їх багатоманітності (кримінальних, цивільних та ін.) у зв’язку чи з приводу фактів, що набувають конкретного юридичного значення.

Юридична психологія, як будь-яка прикладна наука, має на меті конкретизацію та поглиблення знань щодо певного виду діяльності, у даному випадку – юридичної. Юридична наука і практика, користуючись психологічними знаннями, не втрачають свого юридичного сенсу. У кримінальному праві, наприклад, знання загальної психології повинні враховуватися при визначенні таких понять, як суб’єкт злочину, суб’єктивна сторона, мотив і мета вчинення злочину та ін.; знання соціальної психології – стосовно групової злочинної діяльності. Але у будь-якій юридичній діяльності і, відповідно, її психологічному забезпеченні, основними є формальні вимоги закону, обов’язковість та необхідність його дотримання, правові поняття і категорії, а не психологічні закономірності психіки і поведінки безвідносно до їх соціального змісту.

Юридична психологія вивчає лише ті психічні факти, закономірності та механізми, що виникають у межах правотворчої, правоохоронної та правозастосовної діяльності на базі чинного законодавства, специфіку психологічного змісту права, його інститутів та категорій. Психологічна предметність юридичної психології невіддільна від предметності юриспруденції, вони інтегративно пов’язані між собою, визначаючи різні аспекти одних і тих же явищ: особистості, свідомості і діяльності.

Інтеграція між юриспруденцією та психологією вiдбувається на трьох рівнях: 1) безпосереднє застосування психологiчних знань фахівцями-психологами (експертами, спеціалістами або консультантами) в кримінальному, цивільному, адміністративному процесi або на стадії виконання покарання чи реалізації iнших заходів правового впливу; 2) використання психологічних знань фахівцями-юристами (в оперативно-розшуковій та процесуальній дiяльностi, перевихованні правопорушників і ресоціалізації засуджених тощо); 3) синтез психологiчних та юридичних знань у новій галузі знання – юридичній психології (уточнення та удосконалення юридичних понять та інститутів, зокрема, вина, осудність, мотив, мета тощо). Юридична психологія є наукою водночас i психологічною, i юридичною, а її виникнення стимулює розвиток i вдосконалення як психологічного, так i юридичного знання.

Історично склалося так, що острах психологізації при вивченні соціальних явищ, у тому числі – правових, призвів до ігнорування досягнень психології та догматичного застосування юристами певних психологічних реалій. Образно кажучи, утворилась своєрідна порожнина, що заповнювалась довільними трактуваннями психологічних феноменів, термінологічними неточностями і протиріччями (наприклад, “позбавлення волі”, “сильне душевне хвилювання”, “малолітні” та ін.). Межові проблеми права і психології тривалий час залишались поза сферою фундаментальних досліджень. Найбільшого розвитку отримали прикладні аспекти юридичної психології, що стосуються правозастосовної діяльності, зокрема, слідчої практики. Значно пізніше почали розвиватися кримінальна і пенітенціарна психологія та методологічні засади самої науки.

Юридична психологія забезпечує розгляд психологічного змісту сучасних соціальних реалій, які стосуються права та його застосування. Все, що не відноситься до юриспруденції, знаходиться поза її межами. Такий підхід є визначальним, оскільки інакше втрачається предметність науки. Юридична психологія синтезує психологічні знання у даному напрямі, створюючи додаткові можливості для розвитку права і психології, психологічного забезпечення юридичної практики.

Отже, юридична психологія — науково-практична дисципліна, що вивчає факти, закономірності і механізми людської психiки у сфері правових відносин і правової поведiнки та розробляє рекомендації щодо підвищення ефективності правотворчої, правоохоронної і правозастосовної діяльності.

Виходячи з двоєдиного характеру юридичної психологiї, вона включається в систему як психологiчних, так i юридичних наук водночас. Цілісна побудова психологiчної науки та безперервний її розвиток із подальшим утворенням нових галузей призводить і до розвитку юридичної психологiї. При цьому зв’язки юридичної психологiї з певними галузями є досить чіткими, з iншими – тiльки окреслюються. Загалом можна вважати, що юридична психологія як елемент цілісної системи психологiчної науки більшою або меншою мiрою пов’язана та взаємодіє з усіма її елементами.

Загальна психологія є для юридичної психологiї теоретичною базою, оскiльки використовується її понятійний та категоріальний апарат, знання про загальні закономірності психiчної дiяльностi людини. Має місце i зворотний зв’язок, оскiльки розвиток юридичної психологiї збагачує загальну психологію новим емпіричним та галузевим знанням.

Соціальна психологія вивчає психологічні особливості виникнення та функціонування малих і великих соцiальних груп, витоки формування суспільної думки, проблеми лідерства та конформізму тощо. Це сприяє бiльш повному дослідженню суспільної та iндивiдуальної правосвідомості, специфіки групової делінквентної поведінки. Дослідження в галузі юридичної психологiї, в свою чергу, активізують розвиток соцiальної психологiї.

Педагогічна психологія досліджує психологічні засади навчання та виховання i забезпечує юридичну психологію знаннями методів впливу на правопорушника з метою перевиховання, підготовки курсантів, слухачів і студентів до специфіки майбутньої професійної дiяльностi. Водночас, набуті юридичною психологією знання про особливостi правопорушникiв, методи їх перевиховання можуть використовуватися педагогічною психологією (наприклад, всесвітньо відома система роботи А.С. Макаренка з неповнолітніми та молодими злочинцями, безпритульними дітьми).

Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини, на рiзних вiкових етапах її життя: в дитинстві, підлітковому віці, юності, зрілості та старості. Використання юридичною психологією даних цієї науки дозволяє бiльш точно диференціювати психологічні особливостi правопорушника, потерпілого, свідка залежно вiд їх вiку, підбирати адекватні та необхідні засоби психологічного впливу з метою забезпечення справедливого правосуддя. Відповідно юридична психологія збагачує вікову психологію даними щодо особливостей та закономірностей делінквентної поведiнки осiб різновікових груп, що сприяє цілісному уявленню про особистiсть людини взагалі.

Патопсихологія досліджує різні форми порушення нормальної психiчної дiяльностi людей, отже – може забезпечувати юридичну психологію даними про психологічні особливостi правопорушникiв із психічними аномалiями. Одержані юридичною психологією відомості про суб’єктів юридичного процесу з психічними аномалiями, особливості вчинення правопорушень цими особами, специфіку їх поведiнки можуть використовуватися патопсихологією для підвищення ефективності соцiальної та психологiчної реабілітації.

Методологічною базою для юридичної психологiї, як і для всіх інших наук, є філософія, що обгрунтовує засади процесу пізнання за допомогою визначення сукупності відправних позицій – принципів: єдності логіки, діалектики і теорії пізнання, детермінізму, причинної (каузальної) зумовленості явищ, коли одне з них за певних умов обов’язково призводить до іншого, а також дотримання вимог об’єктивності, цілісності, історизму, динамічності розвитку. Зазначені принципи визначають використання юридичною психологією загальнонаукових методів: аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії, порівняння, системно-структурного та функціонального, логічного тощо. Завдяки зв’язку i взаємодiї з філософією юридична психологія розглядає державно-правові явища в динаміці, історичному розвитку, взаємозв’язку з iншими сферами пізнання.

Виходячи з зазначеного, систему психологiчних наук та місце у ній юридичної психологiї слід розглядати не як механічну суму психологiчних знань, що належать до різноманітних сфер людської дiяльностi, а як процес – поділ психологiї на галузі або виникнення нових галузей на межi психологiї та iнших сфер науки і практики. Юридична психологія – це наука, що має “внутрішню” логіку розвитку, пiд якою розуміють закономірну динаміку її категорій, принципів і методів, єдину для всіх галузей психологiчної науки.

Дата добавления: 2014-11-16