Характер i види екстремальних ситуацій. Психологічний вплив екстремальних ситуацій на особистiсть працівника правоохоронних органів

У професійній дiяльностi працівників правоохоронних органів можна виділити наступні різновиди екстремальних ситуацій:

1) швидкоплинна – пов’язана з необхідністю дiяти в умовах жорсткого дефіциту часу, у максимально швидкому темпі, при високому рівні організованості та зі значним психологічним навантаженням (затримання злочинця, участь у ліквідації наслідків катастрофи);

2) довготривала – психологічно напружена діяльність протягом тривалого часу (процес розкриття і розслідування злочину);

3) викликана „невизначеністю” – потребує прийняття рішення за наявності альтернативних, суб’єктивно однаково значимих варіантів поведiнки (повідомити про службову недбалість або протиправну поведінку товариша чи залишитися з ними у добрих стосунках, виконати службовий обов’язок чи не втручатися в події задля власної безпеки);

4) ситуація, що потребує постійної готовностi до дій – перебування в монотонних, мало змінюваних умовах в очікуванні екстремальних змін (чергування, перебування в засідці);

5) заснована на надходженні ймовірно недостовірної iнформацiї – потребує екстрених дій за відсутності впевненості в достовірності одержаної інформації (повідомлення про зникнення дитини, про мінування тощо);

6) породжена суб’єктивними обставинами, тобто самим працівником (відволікання чи нестійкість уваги, непрофесійне виконання дiй та ін.).

При виконанні працівниками правоохоронних органів своїх професійних обов’язків в екстремальних ситуаціях можлива організація дiяльностi рiзних рівнів, полярними з яких є: високий та низький рівень вольової регуляції поведінки.

Високий рiвень вольової регуляції (адаптивна поведінка, мобілізація) – виявляється у підсиленні регулюючих функцiй психiки, своєчасному прогнозуванні і врахуванні змін обставин, швидкому, чіткому й грамотному застосуванні засобiв i прийомів дiй, за необхідності – їх видозміни. Підвищується ступінь вольової керованості діяльністю та її загальна ефективність.

Низький рiвень вольової регуляції (неадаптивна поведінка, дезорганізація) – нездатність концентрувати увагу на головному, порушення впорядкованості психічних процесів, непослідовність i неточність виконання дiй, ігнорування минулого професійного досвіду, стереотипне повторення певних дiй при відсутності такої необхідності, покваплива i сумбурна поведiнка або ж загальмованість, заціпеніння.

Аналіз службових ситуацій із трагічним для працівників правоохоронних органів наслідками свідчить, що таке заціпеніння (ступор) при реальній небезпеці для життя звичайно призводить до загибелі людини. Але його настання не буває випадковим, воно спричиняється відсутністю готовностi дiяти доцільно, страхом небезпеки через відсутність досвіду („необстріляність”), боягузтвом та легкодухістю як стійкими рисами характеру, загалом – низьким рівнем професійної та психологiчної підготовки чи професійною непридатністю.

За умови недостатнього рівня вольової регуляції поведінки при виконанні професійних дiй високого ступеня вiдповiдальностi, що потребують пошуку нестандартних варіантів виходу з напруженої ситуацiї, спостерігаються такi явища: зниження координованості i точності рухів, уповільнення реакції, розгубленість, порушення логіки міркувань, зниження критичності мислення, розлади сприймання i уваги, аж до втрати орієнтації в часі та просторі („тунельне бачення”). За даними проведеного опитування, в екстремальних ситуаціях приблизно 40% працівників правоохоронних органів виходили з власних моральних принципів, 32% – керувалися вимогами закону, 8% визначали свою поведiнку як таку, що детермінувалася самозбереженням. На недостатню психологічну підготовленість до дiй у складних умовах вказали 20% опитуваних, поведiнка яких зовні виглядала впорядкованою.

Вплив екстремальних ситуацій спричиняє виникнення специфічних емоційних станiв, найбільш типовими серед яких є: стрес, афект, фрустрація.

Стрес – нервово-психічне перенапруження, викликане несподіваним чи надсильним подразником, адекватна реакція на який раніше не була сформована, але повинна бути знайдена в ситуацiї, що склалася; емоційний стан, що спонукає до вирішення екстремальної ситуацiї за рахунок загальної мобілізації всіх ресурсів організму до пристосування в наявних умовах.

Слід зазначити, що мобілізація психічного й фізичного потенціалу при стресі можлива та бажана, але це не означає, що вона відбудеться обов’язково. Психічна регуляція поведiнки в екстремальних ситуаціях характеризується змінами у вищій нервовій дiяльностi у бік збудження або загальмованості залежно вiд індивідуально-типологічних (зокрема, психофізіологічних) особливостей суб’єкта. Надто сильні подразники (стресори) викликають нейро-вегетативні зміни, такi як посилене пульсування, підвищення рівня адреналіну та цукру в крові, що призводить до зниження активності психічних функцій і здатності до прийняття рiшення. У відповідь на надто складну обстановку організм реагує пасивно-оборонним чином, при цьому виникають помилки у відображенні дійсності; здатність до правильних дiй у таких випадках повертається до людини поступово, тоді й настає стадія мобілізації.

Афект – бурхливий та швидкоплинний стан, що повністю оволодіває особою й характеризується значними змінами в свідомості, порушенням вольового контролю за поведінкою. По суті, це емоційний вибух, що породжується надсильним подразником і спричиняє порушення здатності до адекватного встановлення взаємозв’язків між явищами, домінування в свідомості якогось одного, часто перекрученого уявлення. Деформуються установки та життєві позиції особи й різко змінюється її поведiнка. Таке „звуження свідомості” при афекті з погляду нейрофізіології пояснюється як порушення нормальної взаємодії процесів збудження і гальмування: потерпають, насамперед, гальмівні процеси, збудження починає неупорядковано поширюватися на підкоркові зони мозку, втрачається контроль свідомості за емоціями.

Стан афекту супроводжується порушеннями пам’яті – частковою чи повною амнезією (забуванням). Залежно вiд інтенсивності подразника та індивідуально-психологічної стійкості особи він може виявлятися у малоконтрольованих актах поведiнки (агресія, панічна втеча) або ж у пасивно-оборонних реакціях (непритомність, оціпеніння). Наприклад, афект може виникнути у працівника карного розшуку при переслідуванні злочинця, який на його очах вчинив тяжкий злочин; психофізіологічна перенапруга слідчого здатна породити афективний стан у формі агресії щодо звинувачуваного, який дає неправдиві свідчення; стан оціпеніння ймовірний для недосвідченого працівника, що опинився віч-на-віч перед групою озброєних злочинців.

Афект у своєму перебігу має декілька етапів: на першому – різко дезорганізується вся психічна діяльність, порушується орієнтування та оцінка дійсності; на другому – надмірне збудження супроводжується малоконтрольованими (при фізіологічному афекті) або неконтрольованими (при патологічному афекті) діями; третій етап характеризується спадом нервової напруги, виникненням депресивного стану.

Фрустрація – емоційний стан, що виникає внаслідок реальної чи уявної перепони, яка перешкоджає досягненню особистісно значимої мети. Ступінь її вираженості залежить вiд сили протидії зовнішніх (об’єктивних) чи внутрішніх (суб’єктивних) обставин. Фрустрація виявляється в емоційно-вольовій сфері у відчутті тривожності, пригніченості, відчаю; в когнітивній – у розладах уваги, зниженні пам’яті та здатності до логічного мислення. До фруструючих особистiсть ситуацій належать, наприклад, активна чи пасивна протидія зацікавлених осiб при розслідуванні злочину, перешкоди у просуванні по службі.

Фрустрацію важко переборювати, бо звичайно людина не може самостійно усунути перешкоди, що їй заважають. Тому вона або ж розпочинає свідомий пошук компенсуючих варіантів поведiнки (за наявності протидії звинувачуваного слідчий активізує діяльність із збирання доказів), або ж неусвідомлено здійснює неадекватні (відмовляється вiд опрацювання iнших версій, переносить своє роздратування на колег чи близьких людей). Суб’єктивно сильне тривале переживання фрустрації може призвести до характерологічних змін (особа стає дратівливою, замкненою) i навіть хворобливих проявів (депресії, неврозів).

У певному сенсі перераховані психоемоційні стани є не стільки самостійними, скільки окремими проявами загального екстремум-стану, що охоплює всю особистість і є індивідуалізованим за змістом та динамікою. Про це свідчить, зокрема, те, що одні й ті ж подразники у різних осіб викликають різні стани (стрес, фрустрацію тощо), а різні подразники у однієї особи часто-густо призводять до виникнення тотожного стану напруженості. Зазначені стани можуть існувати як ізольовано, так і одночасно, у рiзних сполученнях. Так, процес безпосереднього припинення злочину може призвести до стресу та фрустрації, психологічне протиборство при проведенні слідчих дiй – до фрустрації та особистісного конфлікту, затримання особливо небезпечного злочинця – до стресу, конфлікту та фрустрації, запровадження надзвичайного стану – до стресу та кризи.

Розвиток екстремальних ситуацій та їх наслідки значною мiрою ускладнюються наступними чинниками: несподіваність виникнення небезпеки, невизначеність ситуацiї та можливих наслідків, відсутність дієвої підтримки (допомоги) з боку оточуючих громадян та гарантій соцiального (у тому числі правового) захисту та iн. Особливо несприятливими в цьому плані є так звані „нештатні”, тобто не передбачені нормативно, екстремальні ситуацiї. Саме тут надзвичайно важливо зберегти спокій i холоднокровність, швидко оцінити обстановку, не піддатися прагненню дiяти за вже існуючими стереотипами. Прийняття рiшення дiяти неординарно може виявитися єдиним правильним виходом iз ситуацiї, що склалась, i ним потрібно правильно скористатись. Стереотип дiяти так, а не iнакше, звичка застосовувати лише певні прийоми нападу та захисту завжди має психологічну межу неповторюваності (це стосується використання зброї, прийомів самооборони, допоміжних засобiв та iн.), але екстремальна ситуація ніколи не повторюється в одному й тому ж вигляді, що потрібно враховувати, бути до цього готовим.

На виникнення та перебіг того чи iншого стану психiки людини в екстремальній ситуацiї впливають наступні чинники:

1) інтенсивність і особливості дiї подразника. Відносно невелике психічне напруження до певної межі є позитивним, але коли воно перевищує поріг можливостей особи, настає різке погіршення психічного стану та ефективності дiяльностi в цілому. Так, поступове наростання загрозливої ситуацiї в умовах повноти iнформацiї про неї i достатнього часу дозволяє працівнику мобілізуватися та успішно виконати завдання (наприклад, затримати злочинця). Навпаки, відсутність необхідної iнформацiї, неочікуване застосування злочинцем зброї чи iнших засобiв підвищеної небезпечності, про якi завчасно не було відомо, може призвести до його дезорганізації;

2) психологічна надійність – інтегральна індивідуальна характеристика, що передбачає наявність сукупності певних психофізіологічних, індивідуально-типологічних та характерологічних властивостей особистості. Зокрема, йдеться про стійкість до перенапруження, небезпеки та невдач у сполученні зі здатністю до виправданого ризику, швидке подолання переживання та розчарування, оптимальний рiвень тривожності, стриманість в емоціях, врівноваженість, розсудливість. Розвиненість певних психофізіологічних якостей (швидкість перебігу психічних процесів, сила нервової системи, оптимальне сполучення процесів збудження i гальмування, висока працездатність) та особливостей психічних пізнавальних процесів (спостережливість, розвинена уява та iн.) дозволяють здійснювати прискорену переробку iнформацiї та приймати правильне рiшення. У сукупності зазначені особливості, властивості та якості визначають поріг корисності напруження, характерний для конкретної особистостi;

3) психологічна підготовленість – спеціальна тренованість до дiй і екстремальних умовах, пiд впливом якої поріг корисності напруження підвищується. Вона залежить вiд знання співробітником типових форм прояву екстремальних ситуацій та особливостей перебігу емоційних станiв, що при цьому виникають; володіння методами i засобами їх подолання та ступеня сформованості професійної пильності – особливої властивості, що виявляється у виправданій настороженості та підвищеній увазі до ризикованих і небезпечних ситуацій. Ця властивість допомагає вчасно виявити ознаки загрози, правильно оцінити ситуацію, що склалася (факти, обставини, дiї). Протилежністю професійної пильності є недбалість, що спричиняється нерозумінням небезпеки, невмінням вчасно її розпізнати та правильно зрозуміти, зниженою концентрацією уваги („не встиг отямитися...”, „не помітив”, „не надав уваги” i т.iн.). Недбалість може мати й іншу причину – зневажання безпеки, невиправдана самовпевненість;

4) функціонально-психологічний стан організму – поріг корисної напруженості зменшується пiд впливом перенесених соматичних захворювань та психічних травм, в тому числі внаслідок невдач по службі, втоми, участі в конфліктних ситуаціях із вираженим психофізіологічним реагуванням тощо.

Дата добавления: 2014-11-16