Напрями та форми забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів

Численні факти злочинних зазіхань на життя і здоров’я працівників правоохоронних органів України під час виконання ними службових обов’язків (причому останні досить часто виступають безпосередньою метою нападу або ж перешкодою на шляху досягнення основної злочинної мети) потребують теоретичного аналізу і детальної розробки обгрунтованих науково-практичних рекомендацій щодо забезпечення їх особистої безпеки. Між тим, проблема ця у сучасній спеціальній літературі практично не представлена, що зумовлює необхідність у визначенні та висвітленні її базових понять.

Особиста безпека – це система організаційно-правових, фізичних і тактико-психологічних заходів, які дозволяють забезпечити збереження життя та здоров’я працівника правоохоронних органів і підтримання високого рівня ефективності його професійних дій.

Особиста безпека є результатом реалізації комплексу заходів, спрямованих на зниження рівня професійного ризику до реально можливого мінімуму, що дозволяє гарантувати збереження життя і здоров’я, нормального психічного стану і дієздатності працівника при високій ефективності вирішення ним професійних завдань.

Особиста безпека визначається специфікою умов, змісту і форм професійної діяльності; ступенем професійної захищеності працівника, у тому числі – наявністю спеціальних заходів організаційно-правового, управлінського і матеріально-технічного характеру; рівнем професійно-психологічної підготовленості працівника і наявністю у нього спеціальних знань та вмінь із забезпечення особистої безпеки при вирішенні професійних завдань, або у ситуаціях, пов’язаних із професійною діяльністю.

Загалом безпека працівників правоохоронних органів забезпечується такими блоками:

1) організаційно-правовий – комплекс об’єктивних передумов для ефективного і безпечного здійснення професійної діяльності;

2) мотиваційно-особистісний – морально-поведінкові установки, психологічна готовність „на виживання”, тобто дотримання норм, правил і спеціальних процедур, що гарантують особисту безпеку.

Суб’єктами першого блоку є відповідні державні інституції (Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів України, МВС України та ін.), що вирішують, насамперед, завдання науково обґрунтованої реалізації правових, економічних, матеріально-технічних та інших можливостей, наданих державою для забезпечення захисту як системи в цілому, так і її конкретних працівників. Суб’єктами першого блоку виступають також керівники органів і підрозділів, які для ефективного вирішення питань особистої безпеки працівників повинні:

- аналізувати організаційно-правові та соціально-економічні умови здійснення правоохоронної діяльності і чинники, що визначають реальний рівень професійного ризику;

- формулювати та подавати у відповідні державні структури пропозиції щодо підвищення рівня захищеності і безпеки працівників, забезпечувати впровадження науково-практичних розробок із зазначеної проблеми;

- здійснювати результативні контакти з державними органами (у тому числі з іншими правоохоронними органами і органами юстиції), громадськими і приватними організаціями та об’єднаннями, засобами масової інформації, населенням із метою забезпечення більш високого рівня професійної захищеності і безпеки працівників;

- мобілізовувати наявні економічні і матеріально-технічні можливості для підвищення рівня особистої безпеки працівників;

- приймати спеціальні управлінські рішення з метою підвищення рівня професійної захищеності і безпеки;

- організовувати навчання працівників стратегії, тактиці та засобам забезпечення особистої безпеки в системі бойової та службової, а також професійно-психологічної підготовки.

Суб’єкти другого блоку – працівники – для забезпечення особистої безпеки повинні:

- знати і неухильно виконувати відповідні директивні вказівки керівництва;

- знати основні тактико-операційні та психологічні прийоми забезпечення особистої безпеки у різноманітних ситуаціях професійної діяльності;

- уміти аналізувати і узагальнювати досвід безпечної поведінки колег по роботі та інших працівників у екстремальних умовах оперативно-службової діяльності;

- знати, застосовувати і творчо збагачувати тактику, прийоми і засоби забезпечення особистої безпеки та безпеки колег.

Слід наголосити, що будь-які організаційно-правові, матеріально-технічні, управлінські та інші заходи не можуть бути ефективними без усвідомлених і цілеспрямованих зусиль самого працівника по забезпеченню особистої безпеки. Передусім, – це діяльність по підвищенню свого професійного рівня, активне осмислення професійного досвіду своїх колег. Крім цього, необхідно постійно вивчати й удосконалювати стратегію, тактику, засоби і прийоми забезпечення особистої безпеки, особливо якщо йдеться про виконання службово-оперативних завдань в екстремальних умовах. І, найголовніше, слід не тільки засвоювати такі знання і уміння, а й формувати готовність до їх реалізації у ході вирішення оперативно-службових задач.

Центральним у характеристиці сутності ситуації, коли може бути завдано шкоди фізичному та психічному здоров’ю працівника правоохоронних органів, є поняття „ небезпека ” – стрес-чинник, що відображає усвідомлення працівником обставин, за яких дія відповідних впливів може завдати йому фізичних та психічних ушкоджень, призвести до нещасного випадку чи загибелі.

Можна виділити такі види небезпеки:

1) реальна – наслідок несприятливої динаміки оперативно-службової ситуації з наявними чинниками загрози життю та здоров’ю працівника;

2) потенційна – виникає при будь-якому можливому контакті з негативними якостями об’єктів чи суб’єктів ситуації;

3) провокована – виникає внаслідок прояву окремих особистісних негативних якостей працівника (агресивність, грубість, жорстокість, пиха, гонор тощо) і відповідної протиправної реакції на них із боку інших осіб;

4) уявна є результатом перебільшення чи хибної оцінки негативних якостей ситуації, поведінки конкретних осіб, хибного тлумачення мовних повідомлень.

Проведений нами аналіз надзвичайних подій, під час яких працівники правоохоронних органів були поранені або загинули, дозволяє констатувати, що існують тактико-операційні та ситуативно-психологічні чинники, дія яких спричиняє непоправні наслідки.

Тактико-операційні чинники „небезпечної” поведінки працівника:

- низький рівень професійних знань, фізична і тактична непідготовленість, недостатнє володіння зброєю;

- обрано недоцільну чи хибну тактику поведінки;

- невдале виконання запланованих дій;

- дії без підтримки (прикриття) при перевірці документів, затриманні, супроводженні правопорушників;

- відсутність зброї напоготові;

- не здійснено чи здійснено недостатньо ретельно особистий огляд правопорушника, не використані наручники;

- не контрольовано ситуацію, поведінку та психічний стан правопорушника.

Ситуативно-психологічні чинники „небезпечної” поведінки працівника:

- переоцінка своїх можливостей, відсутність контролю за своїм психічним станом;

- відсутність почуття небезпеки, впевненість, що знаходження у службовому приміщенні та статус працівника правоохоронних органів є гарантією від фізичного насильства;

- втрата пильності, ігнорування ознак небезпеки, невміння вчасно її розпізнати;

- стереотипні дії, розрахунок на те, що „буде, як завжди”;

- несприятливий психічний стан (перевтома, конфлікти на службі або в родині, похмільний синдром тощо).

Залежно від індивідуально-психологічних та психофізіологічних особливостей працівників та рівня їх професійної підготовленості безпека діяльності може бути різною. Це зумовлює необхідність своєчасного та наукового обгрунтованого визначення керівниками служб та підрозділів осіб, схильних до нещасних випадків, зі зниженим імунітетом до небезпечних ситуацій. Чинники, що визначають цю категорію працівників, можна представити у вигляді такої схеми.

1. Стійкі (сталі) протипоказання до небезпечних видів діяльності:

- низька психологічна стійкість та схильність до психічної дезадаптації;

- високі показники тривожності;

- емоційна неврівноваженість та імпульсивність;

- підвищена схильність до ризику;

- низький інтелектуальний рівень;

- уповільненість реакцій;

- недоліки розподілу та концентрації уваги;

- функціональні непатологічні зміни в організмі (серцево-судинної, дихальної та інших систем);

- схильність до алкоголізації і наркотизації.

2. Тимчасові чинники обмеження використанняпрацівника в небезпечних ситуаціях:

- недостатня професійна підготовленість і психологічна готовність;

- недосвідченість.

3. Ситуативні психічні стани особистості як наслідок службових чи сімейно-побутових конфліктів та психічних травм:

- підвищена неадекватна активність, надмобілізованість;

- вкрай низька активність, загальмованість;

- тривожність, страх.

4. Віктимні особистісні якості, що роблять працівника уразливим щодо злочинних зазіхань:

- запальність, гарячковість;

- самовпевненість, пихатість;

- легковажність та/чи гіпертрофована довірливість.

Слід зазначити, що однією з найбільш вагомих детермінант виникнення надзвичайних подій у сфері професійної діяльності працівника правоохоронних органів є така індивідуально-психологічна особливість, як схильність до ризику.

Готовність до ризику безпосередньо пов’язана з мотивацією особистості на досягнення мети або на запобігання невдачі. Проведеними психологічними дослідженнями встановлено такі закономірності:

- працівники, які орієнтуються на досягнення мети, віддають перевагу середньому рівню ризику, а ті, хто боїться невдачі, – найменшому або, навпаки, надмірно великому ризику;

- працівники, у яких є острах перед нещасним випадком, потрапляють у неприємності частіше, ніж ті, хто орієнтований на досягнення успіху в своїй діяльності.

Основним напрямами забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів слід вважати формування:

- тактико-психологічних прийомів забезпечення безпеки при затриманні правопорушників та взаємодії з об’єктами професійної діяльності;

- вмінь безпечного вирішення конфліктних ситуацій;

- вмінь і навичок безпечного спілкування на службі та в побуті;

- вмінь і навичок психічного саморегулювання та захисту від маніпулятивного і сугестивного впливу.

- вмінь і навичок протидії шантажу та провокаціям;

- психологічної готовності до застосування заходів фізичного впливу та застосування зброї на поразку.

Основними формами забезпечення особистої безпеки працівників правоохоронних органів є:

1) спеціально-тактичні – навчання основам професійної діяльності, майстерному володінню зброєю, спеціальними засобами і засобами зв’язку та індивідуального захисту; формування готовності до застосування зброї і засобів активної оборони в екстремальних ситуаціях;

2) педагогічні – індивідуальні бесіди, наставництво, аналіз виконання оперативно-службових завдань з позиції дотримання особистої безпеки; навчання операційно-тактичним і психологічним прийомам безпечної поведінки у різноманітних ситуаціях оперативно-службової діяльності;

3) психологічні – вивчення індивідуально-психологічних особливостей працівників і прогнозування їх поведінки в екстремальних ситуаціях; проведення практичними психологами психокорекційної роботи; формування мотиву професійного зростання, нерозривно пов’язаного з дотриманням заходів особистої безпеки.

Можна стверджувати, що особиста безпека, а в більш загальному вигляді – рiвень та ефективність дiяльностi працівників правоохоронних органів в екстремальних ситуаціях значною мiрою залежить вiд їх психологiчної стійкості та психологiчної готовностi.

Психологічна стійкість – активно-дієвий стан особистостi, що відображає змiст i умови професійного завдання i виявляється у здатності зберігати стан нормального функціонування психiки, доцільно діяти, незважаючи на перепони. Найбільш вагомими складовими такої здатності є вміння співробітника за допомогою волі долати негативний вплив емоцій на діяльність, переборювати страх, нерішучість, а також зберігати самовладання при подальшому ускладненні ситуацiї.

Психологічна готовність працівника – сукупність якостей і властивостей особистостi, що зумовлює стан змобілізованості психiки, настроєність на найбільш доцільні, активні та рішучі дiї в складних чи небезпечних умовах виконання службових обов’язків.

Структура психологічної готовності працівника правоохоронних органів представлена такими компонентами:

1) мотиваційний – установка не тільки на найбільш доцільні, активні та рішучі дії, а й на власну безпеку;

2) орієнтаційний – вивчення та усвідомлення умов і особливостей діяльності, способів можливих дій при різних варіантах розвитку ситуації, необхідних для цього властивостей та якостей особистості;

3) оціночний – об’єктивна оцінка ступеня небезпеки ситуації і власної підготовленості для її вирішення, прогнозування можливих результатів, внесення відповідних поправок у план дій;

4) вольовий – самоконтроль, самомобілізація та керування своєю поведінкою, саморегуляція;

5) операціональний – уміння та навички реалізовувати професійні дії.

За наявності зазначених компонентів працівник у змозі настроїтися на певну поведiнку, на виконання дiй, необхідних для досягнення поставленої мети; підготувати, при необхідності, матеріальну базу для виконання завдання чи створити умови для цього (здобути відсутню інформацію, провести тренування, змоделювати схеми можливого розвитку подій); з початком дiй уважно слідкувати за динамікою ситуації обставин, оцінювати адекватність своєї поведiнки, модель якої була побудована раніше, прагнути реалізувати оптимальні методи й засоби досягнення мети, свідомо керувати своїми емоційними станами i поведінкою і цілому.

Достатня розвиненість усіх компонентів та їх цілісна єдність – показник високого рiвня психологічної готовностi працівника правоохоронних органів, його активності, самостійності та творчого підходу до дiяльностi, що відповідає поняттю „професіоналізм”. Відсутність одного чи декількох компонентів або їх недостатня розвиненість свiдчить про недостатній рiвень його готовностi, ймовірність чинників ризику стосовно особистої безпеки при перебуванні в екстремальних ситуаціях.

3. Психологічна підготовка працівників правоохоронних органів до дiй в екстремальних умовах

Формування психологiчної готовностi повинно забезпечуватися за допомогою цілеспрямованого та систематизованого комплексу заходів, що здійснюється в межах психолого-педагогічного процесу в органах та підрозділах. Основними завданнями психологiчної підготовки слід вважати:

1) виховання почуття обов’язку, вiдповiдальностi:

2) забезпечення особового складу системою знань i уявлень про особливостi та умови дiяльностi, їх вимоги до особистостi:

3) формування у працівників умінь і навичок виконання службових обов’язків у напружених та складних умовах;

4) розвиток емоційно-вольової стійкості, здатності до ефективної саморегуляції при ускладненні ситуацiї;

5) формування вмінь реально оцінювати рiвень своєї підготовленості до виконання професійних завдань, прогнозувати результати дiяльностi, коригувати свої вчинки.

Психологічна підготовка здійснюється в три етапи: 1) завчасного формування готовностi до дiй в екстремальних умовах; 2) безпосереднього формування готовностi до дiй в екстремальних умовах; 3) підтримання готовностi в процесi виконання складного завдання.

Завчасне формування готовностi до дiй у екстремальних ситуаціях передбачає формування „психологічної надійності”, тобто таких якостей, як упевненість в собі та своїй підготовленості, у своїх колегах, цілеспрямованість, самостiйнiсть при прийнятті рiшення, самовладання, вміння керувати своїми емоціями та ін. У процесi такої підготовки засвоюються знання про можливі варіанти розвитку напружених ситуацій, їх сутність та адекватні варіанти реагування, набуваються відповідні вміння та навички. Потрібно також знати про причини виникнення i особливостi перебігу різновидів екстремальних ситуацій, у тому числі таких масовидних явищ, як мітинги, демонстрації, панічний та агресивний натовп тощо. Стан готовностi визначається правовою освіченістю, правильним розумінням своїх завдань i обов’язків, знанням порядку несення служби та правил застосування зброї i спеціальних засобiв. Необхідно навчитися прогнозувати i враховувати ймовірність несприятливого впливу на психіку таких чинникiв: наявність великої кількості збуджених людей, емоційний стан яких мимоволі передається працівникам; агресивні чи принижуючі гідність висловлювання та дiї окремих громадян, певної групи; провокуючі на несанкціоноване застосування сили дії; раптовість, неочікуваність ускладнення ситуацiї; ризик, зумовлюючий небезпеку для здоров’я i життя; пiдвищена відповідальність за наслідки своїх дiй; внутрішній конфлікт між бажанням уникнути небезпеки та необхідністю виконувати професійні обов’язки; страх помилки та покарання за неї.

Етап безпосереднього формування готовностi до виконання складних завдань полягає в моделюванні умов майбутньої дiяльностi i створенні так званого „передстартового стану”, обговоренні оптимальних дiй та їх послідовності. Практика свiдчить, що чим точніше й повніше уявлення про наступний розвиток ситуацiї, тим більш адекватні методи і засоби реагування особа обирає в необхідний момент (наприклад, перед затриманням озброєного злочинця вивчається план місцевості, розташування приміщень у будинку чи квартирі, шляхи проникнення в приміщення чи його блокування, узгоджуються дiї учасників групи).

Про різноманітність психічних станів i реакцій працівників перед складними, ризикованими подіями свідчать результати проведених нами досліджень: у половини з них зберігаються нормальні психофізіологічні та психологічні показники, близько 30% – відчувають напруженість і невпевненість, у решти спостерігаються ознаки сильного хвилювання i тривоги, аж до проявів неупорядкованої активності чи надмірної скованості. В останньому випадку актуальною стає пересторога щодо їх можливості взагалі виконувати поставлені завдання.

Як раніше вже зазначалося, психологічну напруженість особи значно посилює невизначеність та можлива багатоваріантність розвитку ситуацiї – отже, на цьому етапі набуває особливої значущості своєчасна i якісна (несуперечлива) інформація про перебіг подій, яка в подальшому надасть змогу прийняти правильне рiшення.

Поряд із відпрацюванням конкретних індивідуальних i спільних дiй, потрібно приділяти увагу тренуванню навичок сприймання обстановки та змін у ній, прогнозуванню дiй супротивника, розподілу та концентрації уваги, оперативному запам’ятовуванню, формуванню емоційної стійкості, впевненості в собі, наполегливості в досягненні мети.

Найбільш суттєвими показниками готовностi на даному етапі є цілеспрямована змобілізованість особистості, актуалізація досвіду поведінки в аналогічних обставинах, концентрація на завданні та шляхах його реалізації, установка на максимально раціональне спрямування своїх сил на подолання труднощів i досягнення позитивного результату.

Стан готовностi залежить вiд багатьох об’єктивних та суб’єктивних причин, зокрема, мотивів поведiнки та ставлення до вимог наступного завдання i своїх можливостей. Позитивне ставлення спонукає зацікавленість, пізнавальну активнiсть, емоційно-вольовий підйом; при нейтральному (пасивному) чи негативному ставленні підготовчі дiї потребують більшого напруження, оскільки виникає додаткова необхідність у подоланні бар’єрів негативних емоцій. При відсутності мотивів „на справу” працівник починає керуватися вузькоособистiсними прагненнями і міркуваннями, ігноруючи інтереси колективу, а в кінцевому рахунку – і свої власні. Має значення також наявність досвіду, індивідуальні особливостi особистостi та результативність психологiчної підготовки на попередньому етапі.

Готовність до дiй у напружених ситуаціях на етапі безпосередньої підготовки до виконання складного завдання досягається за рахунок цілеспрямованого та послідовного впливу на працівників за такими напрямами: 1) проведення виховних заходів; 2) обговорення змісту завдання, ознайомлення з обставинами та особливостями майбутніх дiй; 3) організація вправ i тренувань; 4) активізація самонастроєності на успішні дiї.

При проведенні виховних заходів необхідно акцентувати увагу на залежність загального успіху вiд згуртованості колективу, точності й своєчасності виконання своїх обов’язків кожним учасником; наголошувати на почутті вiдповiдальностi, формувати установку на безумовне виконання поставленого завдання, впевненість в успіху; популяризувати приклади професійної майстерності, взаємовиручки, винахідливості. Особливого піклування потребують працівники, у яких раніше були службові негаразди чи емоційні зриви. Негативні емоції можуть зберігатися протягом тривалого часу i впливати на діяльність у новій обстановці, тому їм слід допомогти проаналізувати причини помилок, порекомендувати, як найбільш оптимально чином поводитися в подальшому. Не можна обійти увагою й занадто впевнених у собі осіб, які недооцінюють складність наступного завдання. Виховна робота з ними має бути спрямована на створення адекватної самооцінки, актуалізацію почуття вiдповiдальностi.

При ознайомленні з обставинами майбутніх дiй проводиться роз’яснення сутності завдання, словесне чи наочне ознайомлення з його об’єктивними чинниками, що допомагає визначити найближчі та подальші цілі дiяльностi, реально оцінити можливі труднощі, обговорити оптимальні варіанти поведiнки, спланувати власні дiї та дiї групи в цілому.

Стан безпосередньої готовностi формується й закріплюється за допомогою тренувань i спеціальних вправ: вирішуються ситуаційні завдання, моделюються ситуацiї, наближені до реальних. Незважаючи на деяку умовність, така робота допомагає створити мисленеві моделі наступної дiяльностi. Звичайно, у таких „програваннях” містяться суперечності: окрім їх безумовно корисного результату у вигляді нейтралізації чинника несподіваності як основного стресора напруженої ситуацiї, прогнозування поведiнки в майбутній екстремальній ситуацiї може викликати почуття тривожного чекання, страху та iн. Тому паралельно з тренуваннями необхідна самомобілізація та настроєність на виконання завдання, застосування спеціальних прийомів регуляції емоційних станiв.

Виділення етапу підтримання готовностi у процесi виконання складного завдання зумовлене високоймовірними змінами ситуацiї, виникненням нових труднощів i перепон, до яких потрібно додатково пристосуватися. До того ж, специфіка дiяльностi працівників правоохоронних органів передбачає iнколи тривале чекання небезпеки, яке породжує нудьгу, сонливість, пригнічення або ж надмірне збудження, афективні спалахи. При настанні екстремальної ситуацiї такі негативні стани призводять до порушення перебігу пізнавальних та емоційно-вольових процесів та настання небажаних результатів.

Готовність у процесi виконання складного завдання може підтримуватися за допомогою: 1) управлінського впливу керівника на підлеглих; 2) застосування методів саморегуляції.

Ефективність управлінського впливу визначається, передусім, якістю i своєчасністю надходження оперативної iнформацiї. Результати спеціальних досліджень свідчать, що регулярне надходження iнформацiї дозволяє фахівцю протягом тривалого часу перебувати у станi „активного оператора”, коли суттєво нівелюється негативний вплив ситуацiї i зберігається висока працездатність. Окрім того, суттєве значення має активізація мотивації „на справу”, в тому числі й через вплив на групові настрої, установки, цілі та контроль за діяльністю і самопочуттям кожного працівника (вибірковий, фронтальний та iн.). У окремих випадках, коли дозволяють умови, а виконання завдання передбачає тривале очікування з пониженням м’язового тонусу, корисно проводити спеціальні вправи, застосовувати ритмічну музику тощо.

Слід пам’ятати, що в екстремальних ситуаціях між сприйняттям обстановки i дією – iнколи навіть не хвилини, а секунди. Тому доцільне попереднє опрацювання та застосування формул внутрішнього контролю і самомобілізації: „Зброя до бою! Увага! Зібратися! Я готовий!” та iн. Такі команди підбираються індивідуально, але з дотриманням загальних вимог – вони мають бути короткими, категоричними, сформульованими в теперішньому часі та легкими для запам’ятовування.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Які ситуації повсякденної поведінки та службової діяльності можна віднести до екстремальних? Наведіть визначення екстремальної ситуації.

2. Перерахуйте основні різновиди екстремальних ситуацій в діяльності правоохоронців.

3. Наведіть найбільш характерні особливості стресу, афекту, фрустрації як несприятливих психоемоційних станів.

4. Перерахуйте чинники виникнення негативних психічних станів в екстремальних ситуаціях.

5. Пригадайте визначення поняття “ особиста безпека”.

6. Перерахуйте основні різновиди небезпеки та наведіть їх характеристику.

7. Які групи чинників визначають обмеженість використання працівників-правоохоронців в екстремальних та небезпечних службових ситуаціях?

9. Перерахуйте основні складові психологічної готовності правоохоронця до дій в екстремальних ситуаціях.

10. Наведіть основні завдання організації професійної психологічної підготовки правоохоронців до дій в екстремальних ситуаціях.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Андросюк В.Г., Казміренко Л.І., Кондратьєв Я.Ю. та ін. Психологічне супроводження оперативно-службової діяльності працівників ОВС в екстремальних умовах. Навчально-методичний посібник. // Психологічне забезпечення оперативно-службової діяльності працівників міліції. Ч. 2. К., 2003

2. Забезпечення особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ. За ред. Я.Ю. Кондратьєва. К., 1998.

3. Коломеец В.К.Вопросы психологической подготовки сотрудников милиции к действиям в особо сложных условиях. Свердловск, 1975.

4. Столяренко A.M.Психологическая подготовка личного состава ОВД. М., 1987.

5. Андреев Н.В.Психологическое обеспечение переговорной деятельности сотудников ОВД в экстремальних условиях. М., 1997.

6. Буданов А.Б.Педагогика личной профессиональной безопасности сотрудников ОВД. М., 1997.

7. Папкин А.И.Личная безопасность сотрудников ОВД. Тактика и психология безопасной деятельности. М., 1996.

Дата добавления: 2014-11-16