Організаційно-правові засади проведення судово-психологiчної експертизи

У судовій експертологiї, кримiналiстицi переважає думка про те, що судовi експертизи, у тому числi й психологiчнi, мають проводитися лише у спецiальних судово-експертних органiзацiях. Закон України „Про міліцію” не закріпив цього положення, а навпаки, передбачив можливість сторін (у цивільному процесі), підсудного і потерпілого (у кримінальному процесі) активно діяти на стадії призначення експертизи, ініціювати її, вимагати запрошення до суду як експертів конкретних фахівців, тощо. Тому судово-психологiчна експертиза призначається вiдповiдними органами за участю психологiв, якi працюють у навчальних, науково-дослiдних, медичних закладах, психологічних службах чи мають приватну практику.

Упевнившись у необхiдностi призначення судово-психологiчної експертизи, слiдчий чи суддя ухвалюють iз цього приводу постанову (ст. 196 КПК України). У нiй зазначаються пiдстави для призначення експертизи, визначаються питання, за якими експертна комiсiя повиннi сформулювати висновки, об’єкти, що пiдлягають дослiдженню, матерiали, що передаються їй для ознайомлення.

Вказана постанова складається з трьох частин: вступної, мотивувальної та результативної.

У вступнiй частинi вказується мiсце, час, посада особи, що призначила судово-психологiчну експертизу, на пiдставi яких матерiалiв i в якiй справi її призначено, вид експертизи.

У мотивувальнiй (описовiй) частинi коротко перераховуються обставини справи та пiдстави для призначення експертизи. Однак слiдчий, суддя не зобов’язанi вказувати, якими мiркуваннями вони керуються, призначаючи експертизу i обираючи конкретного експерта, а також розшифровувати, роз’яснювати свою позицiю. Достатньо вказати, якi обставини повиннi бути з’ясованi. У цiй же частинi постанови мають бути вказанi статтi КПК України, якими керувався орган, що призначив експертизу:

- при призначеннi простої психологiчної експертизи - ст.ст. 75-77 КПК;

- при призначеннi експертизи стосовно неповнолiтнього підозрюваного, звинувачуваного – ст.ст. 75, 196, 433 КПК;

- при призначеннi комплексної психолого-психiатричної експертизи – ст.ст. 75, 76, 196, 204 КПК (стосовно неповнолiтнього ще й ст. 433 КПК);

- при призначеннi комплексних психолого-медичних, психолого-технiчних та iнших експертиз – ст.ст. 75, 196 КПК.

У результативнiй частинi постанови про призначення судово-психологiчної експертизи має бути вказано: яка експертиза призначена, кому доручається, перелiк питань, що їх ставлять перед експертами, якi матерiали кримiнальної справи передаються для вивчення i дослiдження.

Важливе значення мають правильнiсть i чiткiсть формулювання перед експертами запитань. Їх перелiк питань має бути досить повним із таким розрахунком, щоб вiдповiдi давали вичерпну картину психологiчного аспекту (суб’єкта та суб’єктивної сторони) вчиненого злочину, особливостей сприйняття ситуації свідком, потерпілим. Тому серед завдань, що їх ставлять на вирiшення судово-психологiчної експертизи, спочатку мають бути питання загального характеру, наприклад, про психологiчнi особливостi суб’єкта та їх виявлення у кримiногеннiй ситуацiї, а потiм – окремi, деталiзуючi запитання.

Пiсля ухвалення постанови про призначення судово-психологiчної експертизи орган, котрий її призначив, має впевнитися в особi експертів та вручити їм копiю постанови. Цей же орган повинен роз’яснити (згiдно зi ст. 196 КПК) експертам їх права i обов’язки, попередити про кримiнальну вiдповiдальнiсть за вiдмову вiд надання висновку у справi або за надання свiдомо неправдивого висновку, а також про вiдповiдальнiсть за розголошення даних досудового слідства розслiдування. Тільки після розпочинається проведення експертизи.

У постановi не вказується термін, протягом якого має бути проведена експертиза, оскільки існує загальне правило – вона повинна здійснюватися оперативно i без зволiкання. У тих випадках, коли призначається комплексна психолого-психiатрична експертиза, її тривалiсть вiдповiдно до інструктивних вказівок Міністерства охорони здоров’я України не може бути більшою за 30 днiв.

На практицi слiдчi iнодi вимагають провести експертизу за 1-2 днi, що практично нереально: тiльки на експериментальне психологiчне обстеження особи необхiдно декiлька днiв (його проводять не менше, нiж двiчi, з застосуванням аналогiчних методiв). Отож, навiть за дуже iнтенсивної роботи висновки не можуть бути підготовлені ранiше, нiж за тиждень.

Згiдно з КПК України експерти, які проводять судово-психологiчну еспертизу, мають право:

1) вимагати надання для ознайомлення всiх необхідних матерiалів досудового слідства;

2) просити орган, що призначив експертизу, надати матерiали, яких у справi нема (за умови, що вони стосуються предмета дослiдження);

3) за дозволом органу, що призначив експертизу, брати участь у проведеннi окремих слiдчих дiй;

4) робити висновки рiдною мовою, мовою судочинства або формулювати висновки за допомогою перекладача.

При проведеннi судово-психологiчної експертизи мають бути дотриманi законнi права та iнтереси учасникiв кримінального процесу. Особливими гарантiями забезпечуються пiдозрюваний, звинувачуваний (пiдозрюваний вiдповiдно до ст.ст. 197, 202 КПК України має тi самi права, що й звинувачуваний). Останні мають право:

1) заявляти прохання про проведення судово-психологічної або iншої експертизи (ст. 43, 218 КПК). Про ознайомлення їх з постановою про призначення експертизи складається протокол (ст. 129, 196 КПК);

2) заявляти вiдвiд експерта-психолога. Слiдчий або суд, отримавши вiдвiд експерта, може ухвалити постанову про вiдмову у проханнi; про вiдвiд i надання права експертизи iншому експерту або звернутися до прокурора з проханням скасувати попередню постанову про призначення експертизи i пiсля такого скасування ухвалити нову постанову про призначення судово-психологiчної експертизи;

3) бути присутнiм при проведеннi експертизи (з дозволу органу, який її призначив). Але, на нашу думку, стосовно судово-психологічної експертизи це недоцiльно, окрiм випадків, коли вона проводиться стосовно його самого. Зрозумiти суть дослiджень підозрюваний, звинувачуваний, як правило, не в змозi, а своїм прагненням вплинути на хiд дослiдження або на підекспертну особу вiн тiльки заважає проведенню експертизи;

4) ознайомитися після завершення експертизи з її висновками, протоколом допиту експерта, якщо такий є. Про це слiдчий або iнший орган складає протокол;

5) неповнолiтнiй підозрюваний, звинувачуваний або доросла особа, яка через психiчний або фiзичний стан не в змозi реалiзувати своє право на захист, може ознайомитися з матерiалами експертизи у присутностi захисника, законного представника, педагога, лiкаря.

Підозрюваний, звинувачуваний при проведення експертизи має також додаткове право, а саме: при проведенні комплексної психолого-психіатричної стаціонарної експертизи пiдозрюваний не може перебувати у медичному закладi бiльше 10 днiв, а звинувачуваний – бiльше 30 днiв.

Адвокат-захисник може брати участь у судово-психологiчнiй експертизi з моменту його допуску до справи, його права похiднi вiд прав пiдозрюваного, звинувачуваного, тому не можуть бути ширшi, нiж права цих осiб.

Важливим є також забезпечення гарантій прав i свобод iнших учасникiв кримінального процесу при проведеннi судово-психологiчної експертизи на стадiї досудового слідства. Права потерпiлого вiдрiзняються вiд прав пiдозрюваного, обвинувачуваного не лише тому, що йому завдано матерiальної, моральної та фiзичної шкоди. Він може пiдлягати судово-психологічній експертизі і при цьому згiдно зi ст. 49 КПК України має право:

1) заявляти прохання про призначення i проведення експертизи, називати конкретних експертiв;

2) формулювати запитання або вносити доповнення до поставлених експертам запитань;

3) надавати докази, що стосуються предмету експертизи. Це можуть бути листи, щоденники, письмовi висновки фахiвцiв (у тому числi й психологiв);

4) заявляти вiдвiд експерта. Орган, який веде розслiдування, повинен цей вiдвiд проаналiзувати i прийняти щодо цього питання процесуальне рiшення;

5) знайомитися наприкiнцi розслiдування з усiма матерiалами справи, у тому числi й з висновками судово-психологiчної експертизи, заявляти прохання про призначення додаткової або повторної експертизи.

Законом не передбачено як обов’язок слiдчого або iншого органу, що веде розслiдування, повiдомляти потерпiлого про призначення експертизи, крiм випадкiв, коли експертизу призначають стосовно його самого. Не передбачена можливiсть потерпiлого бути присутнiм при проведеннi експертизи, що стосується підозрюваного, звинувачуваного.

Специфiчнi права й обов’язки має потерпiлий, коли вiн сам пiдлягає експертизi. Потерпiлий має право знати, для чого проводять експертизу, суть здiйснюваного пiзнання, знайомитися з результатами, заявляти прохання про предмет i особливостi експертизи. Водночас потерпiлий повинен з’являтися для експертного обстеження і може бути примусово йому пiдданий, коли виникає сумнiв у його здатностi правильно сприймати обставини, що є у справi, давати правильнi показання. У КПК України такого прямого положення немає, однак, виходячи з п. 4 ст. 433 КПК, судово-психологiчна експертиза для встановлення загального рівня розвитку, ступеня розумової вiдсталостi, тощо може проводитися не тiльки стосовно неповнолiтнього пiдозрюваного, звинувачуваного, але й стосовно потерпiлого. Причому при призначенні комплексної психолого-психiатричної або психолого-медичної експертизи таку особу направляють на експертне обстеження у відповідний медичний заклад.

Деякi автори висловлюються проти примусового проведення експертиз, направлення у медичнi або психiатричнi заклади для експертного обслiдування осiб, котрi не є пiдозрюваними або звинувачуваними. З такою позицiєю ми погоджуємося лише частково. На нашу думку, слiдчий або iнший орган не повинен залежати від відмови, в тому числі й потерпiлого, у проведенні експертизи. Інша річ, що в такому випадку психолог може використати лише обмежений перелік методів (спостереження, аналiз продуктів дiяльностi) і така експертиза буде неповною, менш iнформативною, хоча й достатньо об’єктивною i достовiрною.

Судово-психологiчну експертизу на стадiї досудового слідства проводять i стосовно свiдка (ст. 68, 69-1, 71 КПК України). Свiдок, стосовно якого призначено експертизу, має право знати, у якiй справi i для чого призначається експертиза. Iнших прав у свiдка нема. У випадку злiсного його неприбуття (нез’явлення) для проходження експертизи вiн може бути примусово залучений до участi в цій процесуальній дії (ст. 70, 135, 136 КПК). Якщо свiдок вiдмовляється вiд проходження екпертного обстеження, вiн може бути притягнений до кримiнальної вiдповiдальностi згідно ст. 179 КК України.

За нашими даними, найчастiше для експертного дослiдження залучають малолiтнiх i неповнолiтнiх свiдкiв. Виходячи зi змiсту ст.ст. 166, 168 КПК України, судово-психологічна експертиза стосовно осiб, якi не досягли 16 рокiв, проводиться за згодою батькiв або осiб, котрi їх заміняють. Законнi представники малолiтнього свiдка можуть бути присутнi при проведеннi такої експертизи, а батьки неповнолiтнього свiдка чи особи, які їх замiняють, можуть бути присутнi лише з дозволу слiдчого або iншого органу, який веде розслiдування. Свiдки, старшi 16 рокiв, пiдлягають експертному обстеженню за тими ж правилами, що й повнолiтнi.

Психологи викладають результати експертизи в пiдсумковому документі – висновку. Згiдно зi ст. 200 КПК, він складається з трьох частин: вступної, описової та заключної (пiдсумкової). У першiй частинi вказується вид експертизи, час i мiсце її проведення, хто призначив експертизу, у чиїй присутностi вона проводиться, сформульовані запитання, якi матерiали були наданi в розпорядження експертiв, де знаходиться особа, яка пiдлягає експертизi.

В описовiй частинi коротко вказуються обставини справи в iнтерпретацiї експертiв (однак у межах, встановлених постановою про призначення експертизи), анамнестичнi данi на підекспертну особу, результати бесiди i спостереження, використанi експериментально-психологiчнi методики, одержанi за їх допомогою результати та їх iнтерпретацiя. На цiй основi здійснюється психологiчний аналiз ситуацiї вчиненого злочину, психологiчна характеристика особи, яка пiдлягає експертизi, i її поведiнки у кримiногеннiй ситуацiї.

У заключнiй частинi даються вiдповiдi на поставленi запитання, якi воднораз є висновками щодо проведеного аналiзу, вказується дата складення документа; кожен експерт учиняє особистий підпис.

Згiдно зi ст. 67 КПК слідчий та суд оцiнюють докази, у тому числi й висновок судово-психологічної експертизи, на основi внутрiшнього переконання i неупередженого, повного та об’єктивного розгляду всiх обставин справи в їх сукупностi, керуючись законом i правосвiдомiстю. При оцiнцi встановлюється:

1) чи було у розпорядженнi експертiв достатньо матерiалiв для обгрунтування висновку;

2) науковiсть висновку, для чого з’ясовують, чи грунтувався вiн на спецiальних знаннях i даних науки, чи пов’язаний вiн iз конкретними результатами дослiдження, чи були застосованi експериментальнi методи i якою мiрою вони стосуються дослiджуваного предмета, чи вiдповiдає дослiдження положенням психологiчної науки;

3) чи справдi у кримiногеннiй ситуацiї у особи, яка пiдлягала експертизi, є особливостi та ознаки, встановлені судово-психологічною експертизою.

Ознайомившись iз висновком судово-психологiчної експертизи, слiдчий чи суд має право допитати експертiв для одержання роз’яснень та доповнень. Допит можливий також у зв’язку з неповнотою викладення сутi проведеного дослiдження, нечiткiстю, нелогiчнiстю окремих положень, висновкiв, наявнiстю спецiальних, нероз’яснених висловiв, визначень, розходженнями мiж описовою i результативною частинами, суперечностями мiж членами експертної комiсiї, тобто він компенсує окремi незначнi недолiки експертного висновку як пiдсумкового документа. Щодо проведення допиту складається протокол згідно ст. 201 КПК України.

У тому випадку, коли навiть пiсля допиту експертів неяснiсть, неточнiсть, неповнота дослiдження не була усунута, може призначитися додаткова судово-психологiчна експертиза. Коли ж висновок експертизи визнано необгрунтованим, таким, що суперечить iншим матерiалам справи, викликає сумнiв щодо науковості та достовірності, коли додаткова експертиза суперечить первiснiй, призначається повторна судово-психологiчна експертиза з новим складом експертiв.

У чинному кримiнально-процесуальному законодавствi не передбачена можливостi проведення так званої контрольної експертизи в тому випадку, коли у справi вже проведено двi та бiльше експертиз із одного й того ж предмета дослiдження. На практицi випадки призначення „контрольних” судово-психологiчних екпертиз непоодинокі. Пiсля додаткової i повторної експертиз, замiсть ретельної оцінки їх результатів, слiдчий або суд, щоб перестрахуватися, призначають ще одну, виносячи на розгляд ті ж запитання, що й раніше.

Учасники процесу, ознайомившись iз дозволу слiдчого з висновком судово-психологiчної експертизи пiсля її проведення чи пiсля завершення досудового слідства, можуть заявити прохання, зауваження, в тому числi щодо призначення повторної або додаткової експертизи. Слiдчий вирiшує, задовольнити прохання чи вiдмовити в ньому. Своє рiшення вiн викладає в постановi, з якою ознайомлює тих, хто заявив прохання, та iнших зацiкавлених учасникiв процесу.

Завершуючи досудове слідство, орган дiзнання i слiдчий складають обвинувальний висновок як пiдсумковий процесуальний документ. У ньому проводиться аналiз зiбраних у справi доказiв винуватості або невинуватості особи та їх оцiнка. Такiй же оцiнцi пiдлягає i висновок судово-психологічної експертизи. У практицi бувають випадки, коли він або iгнорується, або оцiнюється неповно, однобiчно. Це неприпустимо, оскiльки є свiдченням неповноти досудового слідства i пiдставою для повернення справи на додаткове розслiдування.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Визначте сутність судово-психологічної експертизи.

2. Назвіть основні різновиди комплексних судово-психологічних експертиз.

3. Що є підставами для призначення судово-психологічної експертизи?

4. На що спрямована судово-психологічна експертиза неповнолiтнiх?

5. На що спрямована судово-психологічна експертиза особистих властивостей, основних мотивiв поведінки суб’єкта та рівня його інтелектуального розвитку?

6. На що спрямована судово-психологічна експертиза особливих емоційних станiв, у тому числi фізіологічного афекту?

7. На які запитання відповідає комплексна судова психолого-психiатрична експертиза?

8. На які запитання відповідає комплексна судова психолого-медична експертиза?

9. На які запитання відповідає комплексна судова психолого-технiчна експертиза?

10. На які запитання відповідає комплексна судова психолiнгвiстична експертиза?

11. На які запитання відповідає комплексна судова психолого-педагогiчна експертиза?

12. Охарактеризуйте організаційно-правові засади проведення судово-психологiчної експертизи.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Костицкий М.В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. К., 1990.

2. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Юридическая психология. Учебник. Харьков, 2002.

3. Бедь В.В. Юридична психологія. Навчальний посібник. К., 2002.

4. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія. Підручник. К., 2004.

5. Еникеев М.И. Энциклопедия. Юридическая психология. М., 2001.

6. Прикладная юридическая психология // Под. ред. А.М. Столяренко. М., 2001.

7. Васильев В.Л. Юридическая психология. Учебник. М., 2003.

8. Еникеев М.И. Юридическая психология. Учебник для вузов. М., 2003.

9. Энциклопедия юридической психологии // Под ред. А.М. Столяренко. М., 2003

10. Образцов В.А., Богомолова С.Н. Криминалистическая психология. М., 2002.

11. Алікіна Н.В. та ін. Психологічна експертиза в слідчій практиці. К., 1993.

12. Кудрявцев И.А. Судебная психолого-психиатрическая экспертиза. М., 1989.

13. Костицкий М.В. Судебно-психологическая экспертиза. К.,1987.

14. Коченов М.М. Введение в судебно-психологическую экспертизу. М., 1980.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1. Психологічна структура адвокатської діяльності

2. Психологічна підготовленість адвоката

3. Психологічні аспекти захисної промови адвоката

Основною дійовою особою суспільства є конкретна людина. Громадянське суспільство можна визначають як „сукупність людських відносин і відповідних їм формальних та неформальних соціальних інститутів. Останні опосередковують приватне життя людини, допомагають їй задовольняти свої потреби та інтереси” (Л. Мацюк). Оскільки існує необхідність створення умов для нормальної життєдіяльності людини, захисту її прав і свобод, то й відповідні інститути громадянського суспільства повинні виконувати свої функції на високому професійному рівні.

Виходячи з цього, можна говорити про виключне положення адвокатури у кримінальному процесі. Захисник – самостійна і незалежна процесуальна фігура. Законодавець визначає обов’язки захисника (використовувати всі зазначені у законі методи і засоби для з’ясування обставин, що виправдовують звинуваченого чи пом’якшують його відповідальність; надавати звинувачуваному необхідну юридичну допомогу) і визнає певну однобічність діяльності адвоката, звільняючи його від пошуку небажаних для підзахисного обставин. Разом із тим, значна кількість питань адвокатської діяльності і відносини, що при цьому виникають, не врегульовані нормами права. Це потребує цілеспрямованого і систематизованого підходу до формування психологічної культури захисника.

Формування професійної майстерності адвоката відбувається під впливом багатьох чинників (соціально-економічних, організаційних, соціально-психологічних та ін.), серед яких провідне місце належить професійному навчанню та психологічній підготовці. Результатом психологічної підготовки є психологічна підготовленість, що складається з: 1) загальної психологічної культури (знання психологічних законів і закономірностей, що можуть бути використані адвокатом; розвиток професійно-психологічної орієнтованості особистості); 2) спеціальної психологічної підготовленості (комунікативна майстерність, вміння та навички пошуку і цільового використання психологічної інформації в цілях захисту).

Дата добавления: 2014-11-16