Теорія розвитку вищих психічних функцій Л.С. Виготського

Концепція діалектичного характеру розвитку Г.С. Костюка.

У радянській психології розроблялась діалектико-матеріалістична концепція розвитку психіки. Діалектичний принцип визначає:

1) Значення чи місце розвитку і його вивчення в загальній концепції. Розвиток психіки виступає не частковою галуззю дослідження, а є загальним методом всіх проблем психології. Закономірності всіх психічних явищ пізнаються в їх розвитку, в процесі їх виникнення, руху, змінення і відмирання.

2) Розуміння самого розвитку.

Видатний український психолог Г.С. Костюк вважав, що діалектичний характер розвитку знаходить своє вираження в становленні як окремих сторін особистості, так і її психічного життя в цілому.

Особистість дитини розвивається у зв'язку з тими внутріш­німи суперечностями, які виникають в її житті. Зовнішні протиріччя, навіть якщо вони набувають конфліктного характеру, ще не є рушійною силою розвитку. Суперечності розв'язуються за допомогою діяльності, яка й призводить до утворення нових властивостей і якостей особистості.

Однією із основних внутрішніх суперечностей, яка знаходить своєрідний прояв на всіх стадіях розвитку особисто­сті, є розходження між виникаючими у неї новими потребами та досягнутим рівнем оволодіння засобами задоволення цих потреб.

Г.С. Костюк вказує на наявність у людини загальної супереч­ності між тенденцією до інертності, стійкості, збереження стереотипів та тенденцією до зміни, руху. Розв'язується вона шляхом вироблення більш досконалих, динамічних, гнучких способів регуляції взаємодії індивіда з середовищем. Такими способами є узагальнення знань, вміння розв'язувати різні задачі та життєві ситуації. В результаті відбувається розвиток як інтелектуальної, так і мотиваційної сфер особистості. Мають місце також суперечності між досягнутим рівнем психічного розвитку та способом.життя особистості, тим місцем, яке вона займає в системі суспільних відносин. Навчання і виховання сприяють не лише успішному подоланню суперечностей, але й їх виникненню.

Вік, за Л.С. Виготським, – це якісно особливий етап психо­логічного розвитку, який характеризується сукупністю змін, які й визначають своєрідність структури особистості на даному етапі розвитку. Л.С. Виготський розглядав вік як епоху, ступінь, відносно замкнутий період розвитку, значення якого визначається його місцем в загальному циклі розвитку, а загальні закони розвитку відзначаються своєрідністю прояву.

При переході від однієї вікової ступені до іншої виникають новоутворення, яких не було в попередні періоди, і перебудову­ється весь хід розвитку. Особливості віку визначаються сукупністю багатьох умов: системою вимог до дитини на даному етапі її життя, сутністю взаємовідносин з оточуючими, типом діяльності, якою вона оволодіває, способами оволодіння.

Л.С. Виготський вводить також поняття вікової кризи як цілісних змін особистості дитини, які виникають при зміні стабільних періодів, як переломних точок на кривій дитячого розвитку, які відокремлюють один віковий період від іншого. Кризи обумовлюються виникненням основних новоутво­рень попереднього стабільного періоду, які призводять до руйнування однієї соціальної ситуації розвитку (це та система відносин, в якій знаходиться дитина та її орієнтація в них) та виникнення іншої.

Поведінкові показники вікових криз (впертість, негативізм, конфліктність та ін.) Вчений вважав необхідними і відображаючими єдність негативної та позитивної сторін кризи. Л.С. Виготський вважає, що джерелом розвитку вищих психічних функцій є середовище. Вищі психічні функціївиникають спочатку як форма колективної поведінки дитини, як форма співробітництва між людьми (інтерпсихічіна), і лише потім стають індивідуальними (інтрапсихічними) функціями самої дитини.

Ставлення до середовища з віком змінюється. Змінюється і роль середовища в розвитку, вплив якого опосередковується переживаннями дитини.

Л.С. Виготський сформулював закони психічного розвитку дитини:

— дитячий розвиток відбувається нерівномірно в часі: рік життя немовляти за темпом розвитку не відповідає рокові життя, наприклад, підлітка;

— розвиток психіки являє собою ланцюжок якісних змін, процес, в якому ускладнення і кількісні зміни психічних функцій переходять в якісні, суттєві і призводять до стрибкоподібних якісних новоутворень. Сприймання, пам'ять, мислення дитини відрізняється від дорослого не тим, що вони менш розвинені, вони просто якісно інші, ніж у дорослого. Закономірності, яким вони підлягають, в процесі розвитку видозмінюються, кількісні зміни переходять в якісні;

— нерівномірність дитячого розвитку: кожна сторона в пси­хіці дитини мас свій оптимальний період розвитку;

— закон розвитку вищих психічних функцій, які, як уже зазначалось, виникають спочатку як зовнішні, інтерпсихічні, а потім переходять у внутрішні, інтрапсихічні. Вищі психічні функції характеризуються опосередкованістю, усвідомлюваністю, довільністю, системністю, формуються за життя врезультаті оволодіння знаряддями, засобами та розвиваються в зв'язку з навчанням.

Рушійною силою психічного розвитку за Л.С. Виготським, є навчання. На більш детальному розгляді його позиції з цього питання ми зупинимось при викладі поглядів на проблему співвідношення навчання і розвитку. Ряд досліджень, проведених психологами Харківської школи (О.М. Леонтьєв, А.В. Запорожець, П.І. Зінченко, П.Я. Гальперін, Л.І. Божович), показали значення діяльності п розвитку людини. Процес розвитку починає розглядатись як саморух суб'єкта завдяки його діяльності з предметами, а спадковість і середовище лише як умови, які визначають різні варіації розвитку в межах норми.

О.М. Леонтьєв розвинув ідею Л.С. Виготського про провід­ний тип діяльності.

Провідна діяльність – це діяльність, виконання якої визначає виникнення і формування основних психологічних новоутворень людини на даному етапі розвитку її особистості. Значення провідної діяльності для психічного розвитку залежить перш за все від її змісту, від того, що відкриває для себе і засвоює людина в процесі її виконання. Виділяють такі види провідної діяльності:

— емоційно-безпосереднє спілкування немовляти з дорослими (0-1 рік);

— предметно-маніпулятивна діяльність дітей раннього віку (1-3 роки); в процесі її виконання засвоюються історично складені способи дій з певними предметами;

— сюжетно-рольова гра у дошкільнят (3-6 років);

— навчальна діяльність у молодших школярів;

— інтимно-особистісне спілкування підлітків;

— професійно-навчальна діяльність у старшому шкільному віці.

Провідна діяльність не виникає одразу, а проходить певний шлях свого становлення. Виникнення в кожному періоді психічного розвитку нової провідної діяльності не означає зникнення тієї, яка була провідною на попередньому етапі.

Дата добавления: 2014-11-16