Техніка переливання

Дозування, метод і способи переливання будь-якої трансфузійної рідини визначається лікарем-куратором у кожному конкретному випадку.

Пряме переливання передба­чає переливання крові безпосеред­ньо від донора (попередньо обсте­женого) хворому без стадії стабі­лізації або консервування крові (рис. 69). Шлях введення - тільки внутрішньовенний.

На сьогодні метод прямого пе­реливання крові розглядають як ви­мушений лікувальний захід в ек­стремальній ситуації при розвитку

г, _сп п • раптової масивної крововтрати і

Рис. 69. Пряме переливання крові. ^r г г

відсутності в арсеналі лікаря не­обхідної кількості компонентів крові (еритроцитарної маси, свіжозаморо- женої плазми, кріопреципітату та ін.). В окремих випадках замість прямого переливання крові можна вдатися до переливання свіжозаготовленої "теп­лої'" крові.

Переливання крові, необстеженої на СНЩ та інші інфекції, допустиме лише за наявності життєвих показань і відсутності обстеженої крові чи відповідних її компонентів, що повинно бути документально оформлене в карті стаціонарного хворого за рішенням консиліуму лікарів і згоди хво­рого або його родичів. Переливання необстеженої донорської крові в та­ких випадках не знімає відповідальності з лікаря-куратора за її повне об­стеження після переливання!

Непряме переливання здійснюється за допомогою системи одноразо­вого користування з фільтром, до якої безпосередньо приєднується флакон, і є основним методом переливання (рис. 70). Внутрішньовенне введення (ве- нопункція, веносекція (рис. 71), катетеризація вен) є найбільш ефективним способом переливання. Значно рідше в лікувальній практиці використову­ють такі шляхи введення, як внутрішньоартеріальний, внутрішньокістковий та ін. (рис. 72).

Обмінне переливання крові. Часткове або повне видалення крові з крово­носного русла реципієнта з одночасним заміщенням її адекватною або більшою

Рис. 70. Техніка переливання: а) система для непрямого внутрішньовенного переливання крові; б) методика внутрішньовенного вливання.

Рис. 72. Системи для внутрішньо- артеріального переливання крові.

Рис. 71. Веносекція, введення катетера.

кількістю донорської крові. Ос­новна мета цієї операції - вида­лення разом з кров'ю різних отрут (при отруєннях, ендоген­них інтоксикаціях), продуктів розпаду, гемолізу і антитіл (ге- мотрансфузійному шоці, тяжких токсикозах, отруєннях, гострій нирковій недостатності та ін.). Обмінне переливання крові з ус­піхом можна замінити лікуваль­ним плазмофарезом, при яко­му видаляють до 2 л плазми і замінюють її реологічним плаз- мозамінником і свіжозамороже- ною плазмою.

Автогемотрансфузія. Переливання хворому власної крові. Здійснюєть­ся при заготовці власної крові у хворих перед великими операціями або шля­хом реінфузії крові, зібраної із серозних порожнин (плевральної, черевної і ін.) під час операції при масивних кровотечах.

Запланована автогемотрансфузія має ряд переваг над переливанням до­норської крові: виключається небезпека ускладнень, пов'язаних з несумісні­стю, перенесенням інфекційних захворювань (гепатит, СНІД і ін.), ризиком алоімунізації і ін. Використання методу автогемотрансфузії особливо пока­зано при оперативних втручаннях у хворих, де передбачають велику крово­втрату, при наявності у них порушень функції печінки і нирок, що суттєво підвищує ризик можливих посттрансфузійних ускладнень при переливанні донорської крові або еритроцитів. Метод автогемотрансфузії є протипоказа­ним при наявності запальних процесів, сепсисі, ураженнях печінки і нирок, а також при панцитопенії. Абсолютно протипоказане застосування методу автогемотрансфузії в педіатричній практиці.

Реінфузія крові. Є різновидом автогемотрансфузії і полягає в перели­ванні хворому крові, яка витекла в ранові або серозні порожнини (черевна, грудна) і знаходилася в них не більше 12 год (при більшому терміні зростає ризик її інфікування).

Цей метод широко використовують при позаматковій вагітності, розри­вах селезінки, пораненнях органів грудної клітки, черевної порожнини, при травматичних операціях. Для його здійснення необхідне відповідне облад­нання, яке складається із стерильної посудини, черпака, набору трубок, елек- тровідсмоктувача, одноразової системи та ін.

В якості стабілізатора для вилитої крові використовують стандартні гемоконсерванти (цитрат натрію, циглюфад, глюгіцир, цитроглюкофосфат і ін.) або гепарин. У більшості випадків зібрану під час операції кров розво­дять ізотонічним розчином натрію хлориду у співвідношенні 1:1 і додають 1000 ОД гепарину на 1000 мл крові.

Переливання здійснюють через систему для інфузії з фільтром. Краще проводити переливання через систему із спеціальним мікрофільтром.

Швидкість введення гемотрансфузійних рідин. При шокових станах, особливо в поєднанні з масивною крововтратою, коли виникають загрозливі гіповолемічні та анемічні порушення, коли необхідно швидко збільшити об'єм циркулюючої крові, доцільно проводити переливання струминним способом в одну або декілька вен. В усіх інших випадках переливання гемотрансфу­зійних рідин, як правило, проводять повільно, крапельним способом. Цей спосіб дозволяє вводити значну кількість трансфузійних рідин без особливого ризи­ку, пов'язаного з перевантаженням серцево-судинної системи. Вливання із швидкістю від 20 мл на хвилину вважається струминним, а із швидкістю 15 мл, що відповідає приблизно 40-60 краплям на хвилину - крапельним.

Підготовка трансфузійних рідин. Після візуальної оцінки якості фла­кона з гемотрансфузійною рідиною, яка зберігалася в холодильнику, її треба підігріти (незалежно від шляхів введення). Переливання охолоджених рідин погано переноситься хворими, вони можуть викликати сильні реакції, особ­ливо у тяжкохворих, а також у дітей. Для підігрівання флакон з трансфузій- ною рідиною слід помістити в термостат або підігріти на водяній бані до температури не вище 37°С. Для цього флакон опускають у чистий посуд з теплою водою, температуру якої поступово підвищують від 25 до 36-37 °С (не вище!) шляхом доливання гарячої води. Щоразу при цьому флакон вий­мають, доливають воду, помішують її і вимірюють температуру. Рівень води в посудині повинен бути достатнім і дорівнювати рівню рідини у флаконі. Ети­кетку перед зануренням флакона фіксують гумкою. Необхідно застерегтись від застосування неправильних способів підігрівання: обгортання флакона рушником, змоченим в окропі; підігрівання над газовим пальником, електроп­литкою; дотикання флакона до гарячих предметів; використання гарячої криш­ки стерилізатора та ін. Неправильне підігрівання крові, еритроцитарної маси призводить до денатурації білків плазми, гемолізу еритроцитів та інших змін, у результаті чого при гемотрансфузії виникають тяжкі ускладнення, які можуть закінчитися смертю хворих. Повторне підігрівання крові не допускається.

Фізіологічний розчин, апірогенна дистильована вода для розчинення сухих препаратів крові повинні мати також відповідну температуру 20-30°С. При терміновій потребі розчинник необхідно підігріти у теплій воді при температурі близько 30 °С протягом 10-15 хв.

У процесі монтажу системи вміст флакона з кров'ю, еритроцитарною масою, плазмою обережно перемішують. Для цього флакон декілька разів переводять із вертикального положення в горизонтальне і повільно оберта­ють навколо осі.

Монтаж системи. Після макроскопічної оцінки, підігрівання крові чи іншої рідини проводять монтаж системи. Для цього звільняють тубус флако­на від обгортки, марлевої серветки, парафіну і змащують його 5-10 % настой­кою йоду або спиртом. Якщо корок флакона закритий алюмінієвою пластин­кою, її відгинають і оголену ділянку корка змащують антисептиком. Монтаж системи проводять згідно з інструкцією, надрукованою на пакеті. Система непридатна для вживання, якщо пакет здутий, порушена його цілісність або закінчився термін зберігання. Після акуратного заповнення системи (про­філактика повітряної емболії) перевіряють групу крові донора, проводять про­би на індивідуальну, резус-сумісність, виконують біологічну пробу.

При переливанні гемотрансфузійних рідин необхідно дотримуватися всіх вимог асептики та антисептики. Монтаж системи треба проводити добре вимитими руками, не доторкатися руками та іншими предметами до голок, обробленого антисептиком корка і шкіри у місці пункції.

При проведенні трансфузії слід дотримуватись таких правил:

1. Один раз проколотий флакон з будь-якою трансфузійною рідиною повинен бути використаний тут же, його не можна відставляти і використо­вувати вдруге через деякий час.

2. Переливати необхідно за допомогою одноразової системи із флако­на, в якому заготовлена гемотрансфузійна рідина.

3. Не використовувати для переливання рідини з порушеною герме­тичністю флакона та без візуальної оцінки його вмісту.

4. У кінці переливання залишити 20 мл гемотрансфузійної рідини і зберігати її в холодильнику протягом двох діб.

5. При відсутності ускладнень при переливанні гемотрансфузійної рідини медична сестра повинна зняти етикетку з флакона, підклеїти її в карту стаціонарного хворого, флакон промити теплою водою і здати для відправ­лення його на станцію переливання крові.

Дата добавления: 2014-11-18