Медсестринська тактика при травмах

Догляд за хворими з механічними травмами

Транспортна іммобілізація при переломах нижніх кінцівок

Транспортна іммобілізація при ушкодженнях хребта і таза

При травмі хребта, яка часто супроводжується пошкодженням спинного мозку, майже завжди спостерігають явища травматичного шоку і порушення функції тазових органів, тому надійна іммобілізація і бережне транспортуван­ня повинні бути головними в наданні першої допомоги. Таким хворим вводять знеболювальні, серцеві препарати. Вони повинні транспортуватися на твердих ношах, якщо їх немає, то можна на звичайні накласти дерев'яний щит або лист фанери, або скріплені між собою дошки. При переломі шийного і верхньогруд-
ного відділів хребта транс­портування здійснюють на но­шах у положенні потерпіло­го на спині, під шию підклада­ють валик. При переломі хребта в грудному, попереко­вому відділах або при пере­ломі кісток таза потерпілих транспортують на ношах зі щитом у положенні на спині з невеликим валиком під ко­лінами. Потерпілого прив'язу­ють до нош. При відкритому пошкодженні хребта і таза хво­рий повинен знаходитися в по­ложенні на животі (рис. 116).

В останні роки для тран­спортування цих хворих ви­користовують іммобілізаційні вакуумні шини (рис. 117).

Транспортну іммобіліза­цію потерпілих з пошкоджен­нями хребта і кісток таза мож­на здійснювати за допомогою шин Єланського, Крамера.

При переломі стегна, пошкодженні кульшового і колінного суглобів застосовують шини Дітеріхса.

Для іммобілізації стегна можна використовувати шини Крамера, з'єднані між собою. їх накладають по зовнішній, внутрішній і задній поверхнях кінцівки. Іммобілізація трьох суглобів у цих випадках є обов'язковою.

При переломі кісток гомілки застосовують шини Крамера, при цьому ство­рюють нерухомість у колінному і гомілковоступневому суглобах. Для іммобі­лізації нижньої кінцівки останнім часом використовують пневматичні шини.

а

Рис. 116. Положення хворого при переломах хребта: а, б) закритому, в) відкритому. в

Рис. 117. Вакуумна шина.

Хворі з механічними травмами потребують висококваліфікованого спе­цифічного догляду. Медична сестра повинна добре знати особливості різних ушкоджень, десмургію, гіпсову техніку, апарати і пристосування для лікування
травмованих хворих. При накладанні апаратного, скелетного витягнення або гіпсової пов'язки хворі досить часто вимушені знаходитись на строгому три­валому ліжковому режимі. Вимушене тривале перебування на ліжку призво­дить до гіподинамії, порушення функцій різних органів і систем організму. Найчастіше у таких хворих, внаслідок обмеження екскурсії грудної клітки, виникають застійні пневмонії, погіршується діяльність шлунково-кишкового тракту, виникають атрофії м'язів, утворюються пролежні. У зв'язку з цим, у комплекс лікувальних засобів необхідно обов'язково включати лікувальну фізкультуру. її необхідно проводити з перших днів після травми у вигляді дихальної гімнастики і спеціальних комплексів вправ. Вона показана навіть у хворих з великими травмами. Водночас необхідно проявляти обережність при визначенні методики проведення та об'єму фізичних вправ. їх необхідно розпочинати з малих навантажень, поступово збільшуючи інтенсивність.

Активні рухи пошкодженої ділянки тіла або кінцівки попереджають атрофію м'язів, покращують крово- і лімфообіг, функцію внутрішніх органів (легень, серця, кишечника та ін.) прискорюють процес зрощення (консолі­дації) кісткових уламків.

Не змінюючи положення ушкодженої кінцівки, необхідно навчити хво­рого скорочувати і розслабляти її м'язи.

При розробці рухів у суглобах, окрім загальних лікувальних вправ, при­значають механотерапію. З цією метою використовують спеціальні апарати: універсальний маятниковий апарат Каро-Степанова, який можна застосову­вати для розробки всіх суглобів кінцівок, різноманітні блокові системи і т. д.

Лікувальну фізкультуру не призначають при загальному тяжкому стані хворого, високій температурі тіла, гнійних ускладненнях (абсцес, флегмона, сепсис і ін.).

У лікуванні травматологічних хворих важлива роль належить фізіоте­рапевтичним заходам (теплові процедури, електролікування, світлолікування, променева терапія, грязелікування). Ці методи в основному використовують у період доліковування для зменшення болю, розсмоктування набряку, при­скорення утворення кісткової мозолі, при поганій рухливості в суглобах.

Для цього ж застосовують масаж (руками або спеціальними прилада­ми). Основними прийомами масажу в травматологічній практиці є: поглажу- вання, розтирання, розминання, постукування, вібрація. Масаж проводять у напрямку від периферії до центру. При цьому хворий не повинен відчувати болю. В ранньому періоді після травми масаж краще не проводити, щоб не спровокувати посилення болю, зміщення кісткових відламків та жирової емболії. Масаж також протипоказаний при наявності інфекції (дерматит, екзема, фурункульоз та ін.).

При догляді за хворими, особливо похилого віку, варто звертати увагу на серцево-судинну систему, психічний стан, своєчасні сечовипускання і де­фекацію, профілактику пролежнів. Для їх профілактики застосовують по­вітряні вібропоролонові і водяні матраци, підкладні круги, намагаються час­то змінювати положення тіла хворого в ліжку, своєчасно розправляють складки на простирадлах, оберігають сідниці і куприк від забруднення. Па­лати необхідно добре провітрювати та утримувати їх в ідеальній чистоті.

Важливе значення в одужанні травматологічних хворих займає ліку­вальне харчування. Воно повинно бути збалансованим, забезпечувати добо­ву потребу в білках, жирах і вуглеводах. Для боротьби з атонією кишечника і порами в добовий раціон необхідно включати фруктові соки, компоти, ово­чеві пюре, курагу, які мають послаблювальну дію. При сповільненій консолі­дації перелому рекомендують вітамінотерапію (В₁, В₆, В, аскорбінова кисло­та), імуностимулятори (тимоген, тималін, Т-активін, метилурацил і ін.), солі кальцію, пентоксил, кальцитонін.

Уважний догляд за травматологічними хворими, чітке виконання при­значень лікаря на всіх етапах лікування (іммобілізація, реабілітація) є запо­рукою успішного і швидкого їх одужання.

Дата добавления: 2014-11-18