КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Загальний догляд за хворими 1 страница1. У приймально-діагностичному відділенні загальний догляд за хворими включає: А) Первинний огляд хворого, під час якого оглядають волосисті частини тіла хворого на наявність педикульозу та відкриті шкірні покрови для виявлення шкірних захворювань: а) При виявленні педикульозу: - волосся обробляють одним із засобів (0,15% водно-емульсійний розчин карбофосу, 5% мазь метилацетофосу, 0,25% водно-емульсійний розчин дикреазилу, 10% водно-мильно-гасова емульсія) шляхом ретельного втирання у волосся; - голову накривають целофановою косинкою на 15-20 хвилин; - промивають волосся теплою водою з милом та обполіскують 6% розчином столового оцету; Для спеціальної санітарної обробки волосся при педикульозі можна використовувати сучасні високоефективні протипедикульозні засоби: препарат «Несцид», шампунь «Брек», засіб «Локодин». Методика застосування шампуню «Брек»: - перед вживанням засіб ретельно збовтують; - 25-50 грамів шампуню ретельно втирають у волосисті частини тіла; - через 30 хвилин змивають теплим водним розчином столового оцту (1:1); - волосся розчісують густим гребенем і промивають теплою водою; Методика застосування засобу «Локодин»: - препарат утирають у корінь волосся за допомогою губки; - через 20-30 хвилин волосся ретельно промивають теплою водою з милом і розчісують; - при використанні засобу необхідно захищати слизову оболонку очей, носа, рота; - не рекомендується застосовувати у дітей до 5 років, у вагітних, хворих шкірними захворюваннями та при схильності до алергійних реакцій; Б) Визначення антропометричних даних: ріст і маса тіла хворого. Ці дані дуже важливі, тому що: - співвідношення росту та маси тіла дозволяє чітко визначити конституціональні особливості хворого, наявність надлишкової (ожиріння) або недостатньої (зниження) маси тіла; - доза більшості медикаментів розраховується на 1 кг маси тіла хворого В) Санітарно-гігієнічна обробка хворого, що проводиться у приймальному відділенні з обліком: - загального стану хворого; - характеру його хвороби або травми; + При вкрай важкому стані хворого (гострий інфаркт міокарда, шок, гостра профузна кровотеча, судомний синдром, коматозний стан і т.п.): - санітарно-гігієнічна обробка не проводиться; - хворий терміново транспортується у відповідне відділення, де йому надають невідкладну допомогу; + При тяжкому стані хворого проводиться гігієнічне обмивання хворих: - мочалкою, змоченою мильним розчином, обмивають голову, тулуб, кінцівки; - особливо ретельно обмивають місця інтенсивних фізіологічних виділень: пахвові та пахові ділянки, під молочними залозами, промежину; - роблять ополіскування чистою водою та обтирання хворого чистим рушником; + При задовільному стані хворий приймає гігієнічну ванну або душ під спостереженням медичного персоналу, температура води 35-36°С; Г) Транспортування хворих у відділення може бути здійснено декількома способами, залежно від стану хворого: - при задовільному стані хворих направляють у відділення пішки у супроводі медичного працівника; - при стані хворого середньої тяжкості транспортувати необхідно у положенні сидячи в креслі-каталці або лежачи на каталці; Рис. 1
- при тяжкому стані хворого транспортування здійснюють у положенні лежачи на каталці або на носилках; Рис. 2
Д) Перекладання хворого з каталки (носилок) на ліжко проводиться при дотриманні певних правил: - ножний кінець каталки (носилок) розміщають перпендикулярно до головного кінця ліжка; - у перекладанні беруть участь три медпрацівника: а) перший підкладає руки під голову та плечовий пояс хворого; б) другий – під тулуб і сідниці; в) третій – під ноги (одна рука під стегна, а інша – під гомілки); - хворого одночасно піднімають і перекладають на ліжко; Рис. 3
2. Загальний догляд за хворими у відділенні стаціонару: А) Гігієна ліжка: - найчастіше в лікарнях використовуються нікельовані ліжка, тому що вони легше піддаються дезінфекції; -розташовувати ліжко треба так, щоб головний кінець його перебував біля стіни і підхід до ліжка був вільним по обидва боки; -сітка ліжка повинна бути добре натягнута, з рівною поверхнею, поверх сітки укладається матрац у чохлі; -для деяких хворих (із травмами або захворюваннями хребта) між сіткою та матрацом розміщують дерев'яний щит; -постільна білизна (простирадла, підодіяльник, наволочка) повинна мінятися не рідше одного разу в 7 днів; -для забезпечення зручного положення в ліжку тяжких або післяопераційних хворих використовується функціональне ліжко, що складається із трьох рухливих секцій, положення яких можна міняти; Б) Сучасні функціональні ліжка обладнані приліжковими столиками, штативом для систем внутрішньовенного вливання, секціями для підкладних суден і сечоприймальників: -залежно від тяжкості захворювання і стану хворого розрізняють наступні види положення хворого в ліжку: а) активне (вільний режим) – хворий безсторонньої допомоги може займати будь-яке положення в ліжку, вставати, ходити і т.п.; б) пасивне – хворий без сторонньої допомоги не може прийняти зручне положення, не може міняти його, пересуватися в ліжку; в) змушене – стан, при якому хворий самостійно, внаслідок хвороби (активне змушене), або по призначенню лікаря (пасивне змушене) займає таке положення в ліжку, при якому поліпшується його стан; В) Зміна постільної та натільної білизни: - залежно від стану хворого використовують різні методи зміни натільної та постільної білизни; - хворий, що перебуває на вільному режимі, може самостійно поміняти натільну та постільну білизну; - тяжким хворим заміну білизни проводить медичний персонал із мінімальною витратою сил хворого; Рис. 4 · спочатку замінюють простирадла, для чого використане простирадло скачують у валик від головного кінця до таза, а чисте простирадло акуратно, без складок, стелять; · потім повністю забирають використане простирадло і до кінця стелять чисте; · роблять заміну наволочки та підодіяльника; · - для зміни у тяжкохворого натільної білизни (сорочки) необхідно: Рис. 5 · кінці сорочки обережно підняти до пахвових западин; · підняти руки хворого та згорнуту в шиї сорочку з боку спини зняти через голову; · повністю зняти сорочку з рук хворого; · одягають сорочку у зворотному порядку: спочатку всовують руки в рукава (якщо якась рука травмована - починають із неї); · потім сорочку переміщають через голову хворого та акуратно розправляють на тілі хворого; Г) Особиста гігієна: - не тяжкі хворі самостійно виконують процедури особистої гігієни: умивання, прийом гігієнічної ванни або душу, догляд за порожниною рота і т.п.; - хворим із ліжковим режимом допомогу у проведенні заходів особистої гігієни надає медперсонал: а) умивання хворого проводять із використанням вологої губки або серветки, руки хворого миють із милом, миття голови проводять один раз на тиждень теплою водою із шампунем (рис. 6); Рис. 6 б) жінкам, а також хворим, що страждають неутриманням сечі та калу, щодня проводять підмивання, для чого: Рис. 7
-під таз хворого підкладають гумове або металеве судно; -ноги згинають у колінних суглобах і помірно розводять стегна; -лівою рукою на ділянку статевих органів і промежини тонким струменем ллють теплий розчин антисептика (фурацилін, блідо-рожевий розчин марганцевокислого калію), а правою - пінцетом або корнцангом із ватним тампоном протирають шкіру в цих місцях у напрямку від піхви до заднього проходу; -у такому ж порядку протирають шкіру сухим тампоном; Д) Догляд за шкірою: - у хворих, які тривалий час перебувають на ліжковому режимі, можуть з'явитися різні зміни стану шкіри (висипання, попрілості, пролежні і т.п.); - для профілактики ураження шкіри у тяжких лежачих хворих необхідно щодня протирати шкіру рушником або серветкою, змоченими камфорним спиртом або розведеним столовим оцтом (1 столова ложка на склянку води); - особливо ретельно необхідно обробляти найбільш уразливі місця: за вухами, пахові ділянки, хрестець, під молочними залозами; Е) Профілактика пролежнів: - найбільш часто пролежні утворюються у тяжких, виснажених хворих у тих місцях, де шкіра близько передлежить до кісткових утворень (а); Рис. 8 - для запобігання утворенню пролежнів необхідно стежити за станом ліжка (сухе, без складок); - по можливості частіше міняти положення хворого, проводити легкий масаж зон можливого утворення пролежнів; - використовувати підкладні гумові кола, накриті чистою пелюшкою, ватно-марлеві кола; - з появою перших ознак пролежня (біль, почервоніння, злущування епідермісу) проводити обробку шкіри в цій зоні антисептиками, камфорним спиртом, опромінювати еритемними дозами УФО; - найбільш ефективно для профілактики пролежнів використовувати для тяжких хворих спеціальні ліжка – клінетрон; И) Гігієна ротової порожнини важлива для профілактики можливих ускладнень (стоматиту, гінгівіту, паротиту): - щоденний ранковий і вечірній туалет ротової порожнини з використанням зубної пасти; - полоскання порожнини рота після кожного прийому їжі; - тяжким хворим роблять обробку порожнини рота за допомогою ватного тампону, змоченого 5% розчином борної кислоти або 2% розчином гідрокарбонату натрію; - з появою запальних змін слизової оболонки проводять полоскання ротової порожнини розчинами антисептиків (фурацилін, риванол, мікроцид);
Вимірювання температури тіла і її реєстрація А) Температура тіла – один з основних показників стану хворого, її рівень може свідчити про характер захворювання, особливості його перебігу і тому має важливе діагностичне і прогностичне значення (у нормі температура тіла становить 36,2 – 37,0°С); Б) Вимірювання температури тіла у стаціонарних хворих, як правило, проводиться два рази на добу: ранком о 6-7 годині і ввечері – о 17-18 годині (у ряді випадків, для більш точного визначення коливань добової температури, за призначенням лікаря температуру тіла вимірюють кожні 2-3 години – порціонна термометрія); В) Методика проведення термометрії: - найчастіше вимірювання здійснюють у пахвовій западині з використанням ртутного термометра; -шкіру пахвової ділянки ретельно витирають від поту; -термометр виймають із дезрозчину, промивають під проточною водою, витирають насухо і струшують до повного переходу ртуті з капілярної трубки у резервуар; -відводять руку убік, резервуар термометра розміщають у пахвовій ямці і руку притискають до тулуба; -результат термометрії фіксують після 7-10-хвилинної експозиції; -у дітей нерідко термометрію проводять у паховій складці або ротовій порожнині; У наш час у медичній практиці досить широко застосовуються електричні термометри, робота яких заснована на принципах термопари: -вимірювання температури тіла за допомогою електротермометра проводять шляхом прикладання його до певної частини тіла; - експозиція в межах 10-15 секунд, після чого на екрані термометра з'являється температура тіла з точністю до десятих часток градусу; -переваги таких термометрів у тому, що протягом короткого часу можна виміряти температуру різних ділянок тіла, а це важливо для діагностики ряду захворювань; Г) Пропасниця і її види: Підвищення температури тіла понад 37,0°С називають пропасницею (febris). У з алежності від рівня коливань температури тіла виділяють кілька типів пропасниці: а) постійна пропасниця (febris continua), при якій різниця між максимальною та мінімальною температурою не перевищує 1°С; б) пропасниця, що попускає (febris remittens), яка характеризується коливаннями температури понад 10 С; в) гектична пропасниця (febris hectica) – різновид пропасниці, що попускає, при якій коливання між ранковою та вечірньою температурою тіла досягають 3-4°С і більше; г) переміжна пропасниця (febris intermittens), для якої характерно періодичне чергування протягом доби високої температури тіла з нормальною або навіть зниженою; д) поворотна пропасниця (febris reccurens) характеризується чергуванням періодичного підвищення температури протягом декількох днів, а потім зниженням її до нормальних або субнормальних цифр; е) хвилеподібна пропасниця (febris undulans), для якої характерно щоденне поступове підвищення температури до високих цифр із наступним поступовим зниженням її до норми, цій пропасниці властива циклічність таких коливань; ж) збочена пропасниця (febris inversus) характеризується підвищенням температури тіла в ранкові години і зниженням її у вечірній час; з) неправильна пропасниця (febris irregularis) проявляється відсутністю будь-якої закономірності температурних коливань; и) криза – різке зниження температури тіла з високих цифр до нормальних або субнормаль них; к) лізис – поступове зниження температури тілаз високих цифр до нормальних або субнормаль них; Д) Догляд за хворими з пропасницею: а) хворі з пропасницею виснажуються швидше інших, тому вони вимагають більш турботливого підходу; б) при стабілізації температури на високих цифрах у хворих з'являється сухість у роті, головний біль, серцебиття, спрага; у таких хворих можуть спостерігатися галюцинації, марення, втрата свідомості, порушення дихання, зміна артеріального тиску тощо; в) при гіпертермії (39-40°С і вище), крім виконання лікарських призначень, доцільно застосовувати холодний компрес на голову або прикладання міхура з льодом на ділянку чола; г) з появою марення, галюцинацій, психічного і фізичного збудження у хворого необхідно терміново запросити лікаря; д) у хворих із пропасницею важливе значення має постійний контроль за станом серцево-судинної (пульс, АТ) і дихальної систем (частота і ритм дихання); е) годування хворих із пропасницею варто проводити малими порціями в той час, коли температура тіла відносно нижче (ранок і день); ж) особливо ретельний нагляд необхідний за хворими в період критичного зниження температури, при якому може спостерігатися падіння судинного тонусу (колапс), зниження артеріального тиску, зменшення кількості виділюваної сечі (олігурія), розвиток кисневого голодування тканин (гіпоксія), що проявляється ціанозом або акроціанозом; з) при розвитку зазначеної ситуації необхідно забезпечити зігрівання хворого, поліпшити кровопостачання головного мозку (підняти ножний кінець ліжка), при підвищеній пітливості систематично міняти натільну і постільну білизну; и) при раптовому погіршенні стану хворого терміново запросити чергового лікаря; Методи введення лікарських препаратів 1. Введення лікарських препаратів в організм хворого: - зовнішній спосіб – введення медпрепаратів через шкірні покриви, слизові оболонки або дихальні шляхи; - внутрішній спосіб (ентеральне введення) – введення через рот (per os, перорально), під язик (сублінгвально), через пряму кишку (per rectum, ректально); - ін’єкційний спосіб (парентеральне введення) – введення безпосередньо у кров або тканини організму шляхом різних видів ін’єкцій; А) Зовнішнє застосування лікарських речовин може бути виконане у вигляді: - безпосереднього нанесення на шкіру або слизові оболонки у вигляді мазей; - закапування лікарських препаратів на слизові оболонки очей, носа або в зовнішній слуховий прохід; - застосування компресів, коли лікарським препаратом у вигляді розчину або мазі просочують серветку необхідного розміру і закривають нею уражену ділянку, поверх серветки накладається компресний папір, шар вати, і усе фіксується бинтовою пов'язкою; - розтирання, для якого невелику кількість теплого лікарського препарату наносять на долоню і розтирають на шкірі в зоні патологічного процесу доти, поки долоня не стане сухою, а шкіра гіперемованою; - інгаляцій, при яких лікарські речовини вводяться в дихальні шляхи через спеціальний апарат – інгалятор у вигляді пари або аерозолів; Б) Внутрішнє застосування. Прийом медпрепаратів через рот (перорально) -найпоширеніший і найзручніший спосіб введення лікарських речовин: а) ліки застосовуються у вигляді таблеток, пігулок, капсул, порошків, крапель або мікстур + перевага даного методу: - простота, зручність, можливість застосування хворим самостійно; + недоліки методу: - тривалий період з моменту прийому препарату до надходження його у кров у достатній (терапевтичній) концентрації; - більша ймовірність руйнування лікарського препарату ферментами шлунково-кишкового тракту; - можливість подразнюючої дії окремих препаратів на шлунково-кишковий тракт; - складність у забезпеченні тривалої терапевтичної концентрації препарату в крові; - труднощі, а іноді й неможливість введення препарату цим шляхом у хворих із порушеннями ковтання, після операцій на органах шлунково-кишкового тракту; б) Ректальне введення лікарських речовин: - застосовують найчастіше при захворюваннях прямої кишки (геморой, тріщина прямої кишки, проктит); - препарати вводять у вигляді ректальних свічок, мікроклізм або краплинних клізм; - при цьому методі введення досягається безпосередній контакт лікувального препарату зі слизовою оболонкою прямої кишки; в) Сублінгвальне введення лікарських препаратів: - забезпечує швидке і повноцінне усмоктування лікарської речовини завдяки активній усмоктувальній здатності слизової порожнини рота; - препарати не руйнуються під дією ферментів шлунково-кишкового тракту; - фармакологічна активність при сублінгвальному введенні перевищує таку при ентеральному прийомі прапарата; - цей метод застосовується найчастіше для введення медпрепаратів швидкої дії (нітророгліцерин, валідол і т.п.); В) Парентеральне введення – це ин’єкційний метод введення в організм лікарських препаратів, минаючи травний тракт, безпосередньо в кров, лімфатичні судини, порожнини (черевна, плевральна, порожнина суглобів) і тканини організму; а) парентеральне введення лікувальних препаратів проводиться шляхом і н’єкцій (внутрішньошкірних, підшкірних, внутрішньом'язових, внутрішньопорожнинних) або в ливань (внутрішньовенних, внутрішньоартеріальних, ендолімфатичних, внутрішньокісткових); - загальні правила виконання ін’єкцій: · перед проведенням ін’єкції медична сестра повинна вимити руки з милом, а потім обробити їх марлевим тампоном, змоченим 70° спиртом; · при проведенні ін’єкції хворий повинен лежати, ця вимога є обов'язковою при проведенні внутрішньом'язових і внутрішньовенних ін’єкцій, внутрішньовенних вливань; · перед набиранням ін’єкційного розчину в шприц або перед заповненням системи для внутрішньовенних вливань необхідно уважно прочитати на ампулі або флаконі назву лікарського препарату і визначитися в його відповідності лікарському призначенню; · необхідно також звернути увагу на зовнішній вигляд розчину (він повинен бути прозорим, без осаду на стінках і дні ампули, без сторонніх домішок), термін придатності, дозу препарату в ампулі і метод введення; · при виявленні хоча б однієї невідповідності лікарського препарату зазначеним вимогам (нечіткий напис на ампулі або флаконі, нечітка вказівка на дату випуску і термін придатності, зміна кольорів розчину, поява в ньому сторонніх домішок або осаду) його варто вважати непридатним до застосування; · при використанні ампульного розчину вузьку частину ампули протирають ваткою, змоченою етиловим спиртом, спеціальною пилкою надпилюють й обережно відламують верхівку ампули, голку на шприці вводять в ампулу таким чином, щоб вона не торкалася зовнішніх стінок ампули, і через голку набирають розчин у шприц; · при використанні розчину із флакона металеву кришку протирають спиртом, потім стерильним інструментом знімають центральну частину кришки, гумову пробку протирають етиловим спиртом і проколюють її голкою, через яку набирають розчин у шприц; Рис. 9 · у тих випадках, коли лікарський препарат знаходиться у флаконі в порошкоподібному вигляді, його попередньо розчиняють стерильним фізрозчином, водою для ін’єкцій або 0,25-0,5% розчином новокаїну; · після введення розчинника голку від'єднують від шприца, флакон енергійно струшують і очікують повного розчинення препарату, на що вказує повна прозорість розчину; · при наявності в шприці повітряних пухирців їх необхідно видалити, для цього шприц розміщають голкою нагору і повільним рухом поршня в напрямку голки витискують залишки повітря разом із пухирцями; б) Внутрішньошкірні ін’єкціїзастосовують із діагностичною метою (внутрішньошкірні проби) і профілактичною метою (введення вакцин); Техніка внутрішньошкірної ін’єкції : Рис. 10 - місце ін’єкції найчастіше - медіальна поверхня передпліччя, рідше - ділянка спини, перикардіальна зона; - шкіру двічі протирають стерильною кулькою, змоченою спиртом; - тонкою голкою проколюють шкіру під гострим кутом таким чином, щоб вістря голки потрапило під роговий шар; - повільним натисканням на поршень шприца вводять 0,1-0,2 мл препарату; - голку витягають і шкіру знову протирають спиртом; в) Підшкірні ін’єкції : - застосовуються в тих випадках, коли виникає необхідність швидкого надходження лікарського препарату в організм; - основні місця для підшкірних ін’єкцій: зовнішня поверхня плеча, передньо-бокова поверхня стегна, підлопаткова ділянка; Техніка підшкірної ін’єкції : Рис. 11
- шкіру в місці ін’єкції двічі протирають стерильною кулькою, змоченою спиртом; - лівою рукою (першим і другим пальцями) шкіру в місці ін’єкції збирають у складку; - енергійним рухом проколюють шкіру в основі складки, уводять голку в підшкірну клітковину на глибину 1,5-2,0 см і повільно вводять ін’єкційний розчин; - швидким рухом витягають голку і місце уколу протирають ватною кулькою, змоченою в етиловому спирті, що притискають на кілька хвилин до місця уколу; - при введенні масляних розчинів (камфора, тестостерон-пропіонат і т.п.) їх попередньо треба підігріти в нерозкритій ампулі; г) Внутрішньом'язові ін’єкціїє найпоширенішим видом ін’єкційного введення лікарських препаратів, тому що м'язи мають широку мережу кровоносних і лімфатичних судин, що сприяє більш швидкому і повному усмоктуванню введеного препарату. Найчастіше внутрішньом'язові ін’єкції проводяться у верхньо-зовнішній квадрант сідниці, рідше - у м'язи стегна (передня поверхня) Техніка внутрішньом'язової ін’єкції : Рис. 12 - хворий лежить на животі (якщо ін’єкція в сідничну ділянку) або на спині (якщо ін’єкція в м'язи стегна); - після обробки шкіри етиловим спиртом великим і вказівним пальцями лівої руки розтягують шкіру в місці ін’єкції; - швидким рухом вводять голку в м'язи на усю довжину голки (5-6 см); - потягуючи поршень шприца у зворотному напрямку, перевіряють, чи не потрапила голка в кровоносну судину (поява крові в шприці); - з появою крові в шприці голку витягають і проводять ін’єкцію в іншому місці; - при відсутності крові в шприці повільно вводять необхідну дозу препарату і швидким рухом витягають голку; - до місця ін’єкції прикладають ватну кульку, змочену етиловим спиртом, і притискають її протягом декількох хвилин; д) Внутрішньовенні ін’єкціїзастосовуються з метою швидкого введення в організм хворого лікарських препаратів і їх оптимальної дії на патологічний осередок: - застосовується при наданні медичної допомоги при невідкладних станах, екстремальних ситуаціях і раптовому погіршенні стану хворого; - для внутрішньовенних ін’єкцій застосовують, як правило, шприци ємністю 10-20 мл.; - найбільш часто для внутрішньовенних ін’єкцій використовують вену ліктьового згину, але можуть бути використані і вени тилу кисті і тилу стопи, яремна вена, стегнова вена; Техніка внутрішньовенної ін’єкції : Рис. 13 - хворий лежить на спині або сидить на стільці, а рука розігнута в ліктьовому суглобі і розташована на рівній поверхні; - на середню третину плеча накладають гумовий джгут таким чином, щоб були перетиснені вени, але збережений артеріальний приплив крові; - для кращого наповнення вен хворому пропонують кілька разів стиснути і розтиснути кулак; - шкіру ліктьового згину обробляють ватним тампоном, змоченим етиловим спиртом; - пальцями лівої кисті шкіру над периферичним відрізком вени зміщають у напрямку кисті, а правою рукою беруть шприц таким чином, що другий палець розташований на муфті голки, п'ятий палець притримує поршень, а інші пальці утримують циліндр шприца; - ін’єкційну голку розміщають над веною або поруч із нею під кутом 30-40° до поверхні шкіри і обережно проколюють її, просуваючи голку на 1,0-1,5 см під шкірою; - голку розташовують над веною, плавним рухом проколюють стінку вени, що відчувається тактильно, а також визначається по надходженню крові в муфту голки; - після проколу стінки вени голку просувають у просвіті вени на 0,5-1,0 см і обережним зворотним рухом поршня перевіряють положення голки: якщо голка у вені - у шприц надходить кров; - обережно знімають джгут і повільним натисненням на поршень вводять розчин у вену; - після закінчення ін’єкції шприц із голкою швидко витягають із вени, на місце пункції вени кладуть ватний тампон, змочений етиловим спиртом, і руку згинають у ліктьовому суглобі на 3-5 хвилин (для повної зупинки кровотечі); е) Внутрішньовенні вливання застосовуються в тих випадках, коли виникає необхідність у введенні значних кількостей розчинів протягом тривалого часу (від декількох годин до декількох діб): - для проведення внутрішньовенних вливань використовують одноразову стерильну систему, що складається із пластмасової трубки із крапельницею, на кінцях трубки є голки для венепункції та проколу пробки флакона, а також проходу для повітря з голкою і фільтром; - перед початком внутрішньовенного вливання розчину необхідно приєднати систему до флакона і заповнити її інфузійним розчином; Рис. 14
Підготовка системи для внутрішньовенного вливання: - пробка на флаконі протирається ватним тампоном, змоченим етиловим спиртом; - через прокол пробки у флакон вводяться голка від системи і голка повітропроводу, а кінець трубки його фіксується до стінки флакона нижче дна (а); - флакон перевертають пробкою вниз і встановлюють у штатив; - частково відкривають затискач і заповнюють розчином верхній відрізок трубки і крапельницю на 1/3 об’єму (б); - кінець трубки опускають над лоточком і повністю заповнюють розчином трубку, стежачи за тим, щоб у трубці не залишилося пухирців повітря, після чого закривають затискач. Система заповнена і готова для внутрішньовенних вливань;
Дата добавления: 2014-11-18; Просмотров: 664; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |