Синдром тривалого стискання 2 страница

- сфигмоманометрія (нормотонія з наступною гіпотонією)

- рентгенографія (ознаки пневмонії, остеомієліта й ін.)

4. Приклад формулювання клінічного діагнозу:

А) Опік полум'ям П-III ступеня / 25 % (Ш – 5%) обличчя, лівої верхньої кінцівки, тулуба. Опік дихальних шляхів легкого ступеня. Опіковий шок середнього ступеня. ІТУ - 55 од.

На окремому аркуші додається зображення площі й ступеню опіку на схемі Долініна.

Б) Опік окропом II-Ш ст. /40 % (Ш ст. – 10 %) обох гомілок і стегон. Гостра опікова токсемія. ІТУ - 47 ед.

На окремому аркуші додається зображення площі й ступеню опіку на схемі Долініна.

5. Лікування обпалених:

А) Етапи надання допомоги:

- 1-й етап - догоспітальний: надання допомоги на місці й транспортування в лікувальну установу

- 2-й етап – госпітальний: купірування проявів опікового шоку, обробка ран, транспортування в спеціалізоване опікове відділення або центр

- 3-й етап - спеціалізований: лікування обпаленого в спеціалізованому відділенні або центрі

Б) Алгоритм лікування гострого періоду опікової хвороби:

а) Першочергові заходи (догоспитальний етап):

- усунення впливу фактора, що ушкоджує

- знеболювання

- забезпечення адекватного газообміну

- початок проведення інфузійної терапії

- транспортування потерпілого в найближчу лікувальну установу

б) Чергові заходи (госпітальний етап):

- продовження інфузійної терапії

- забезпечення адекватного газообміну

- корекція агрегатного стану крові

- лікування органної дисфункції й профілактика поліорганної

недостатності

- профілактика й лікування раневої інфекції

- перетранспортування потерпілого в спеціалізований

опіковий центр (за показниками)

в) Відстрочені заходи (спеціалізований етап):

- повне виведення потерпілого із шоку

- лікування й профілактика органної недостатності

- профілактика й лікування раневої і системної інфекції

- корекція розладів енергетичного обміну

- рання детоксикація

- профілактика й лікування шлунково-кишкових кровотеч

В) Обсяг першої допомоги при опіках (1-й етап):

а) Необхідні заходи:

- припинення дії термічного фактора

- забезпечення припливу свіжого повітря й проведення, при необхідності, реанімаційних заходів

- охолодження обпалених ділянок прохолодною (+16-20˚С) водою протягом 20-30 хв. для припинення глибокого прогрівання тканин

- знеболювання (анальгетики per os або парентерально) із протишоковою метою

- накладення асептичних або з розчинами антисептиків пов'язок. При великих поразках - загорнути в стерильну (чисту) простиню

- питво рідини (мінеральна або підсолена вода, чай)

- транспортування в хірургічне (травматологічне) відділення

найближчої лікарні або в опіковий центр, якщо відстань до нього не більше 30-40 км

б) Заборонені заходи -

- відривання від тіла одягу, що приклеївся

- зчищення з поверхні опіку сторонніх тіл (смола, бітум й ін.)

- застосування льоду для місцевого охолодження

- накладання мазевих і ватяних пов'язок

Г) Лікування потерпілих у стані опікового шоку на госпітальному етапі включає наступні принципи:

а) боротьба з болем і збудженням:

- призначення анальгетиків, що не гнітять подих

- застосування нейролептиків, медикаментозний сон

б) оксигенотерапія:

-дача зволоженого кисню через носові катетери

в) усунення гіповолемії:

+ розрахунок необхідної кількості рідини на першу добу проводиться по формулі Паркланда:

V мл = 4 мл х маса тіла (кг) х площа опіку (%),

але не більше 12-15 % від маси тіла

+якість інфузійних засобів:

- колоїдні розчини (реополиглюкін, желатиноль, стабізол й ін.)

- кристалоїдні (сольові) розчини (0,9 % розчин NaCl, розчин Рингера й ін.)

- безсольові (5% розчин глюкози, декстрози й ін.)

+ співвідношення колоїдних, кристалоїдних, колоїдних і безсольових розчинів залежно від ваги опікового шоку на першу добу: легкий - 0:1:1; середньої ваги - 0,5:1:1; важкий - 1:1:1; украй важкий - 1,5:1:1;

- у наступну добу співвідношення міняється у бік зменшення сольових і збільшення безсольових розчинів.

- швидкість інфузії: 50 % розчинів вливають протягом перших 8 годин і по 25% у наступні 8 й 8 годин

- обсяг інфузійних препаратів на 2-і й 3-і добу зменшують на 1/3

- введення всіх препаратів у періоді опікового шоку виконується тільки внутрішньовенно, краще в центральні вени

г) нормалізація судинного тонусу

- введення преднізолону

- введення дофаміну

д) нормалізація серцевої діяльності:

-введення серцевих глікозидів

- введення вітамінів групи В, кокарбоксилази, аскорбінової кислоти

- застосування макроергів (АТФ, фосфобіон)

е) корекція агрегатного стану крові

- введення тренталу, ксантинолу никотинату й ін. дезагрегантів

- застосування антикоагулянтів (гепаринів, фраксипарин, клексан)

и) корекція кислотно-основної рівноваги:

- введення 4% розчину гідрокарбонату натрію

к) нормалізація функції нирок:

- дробове введення еуфіліну

- застосування салуретиків (фуросемид) і осмодіуретиків (манітол)

л) рання профілактика інфекції:

- щеплення проти правця

- застосування цефалоспоринів 1-II покоління (зинацеф)

м) нормалізація зовнішнього дихання

- вагосимпатична двостороння блокада при ОДШ

- інгаляції протизапальних сумішей

н) виконання правила 3-х катетерів:

- катетеризація центральної вени для проведення інфузійної терапії

- катетеризація сечового міхура (для обліку діурезу)

- введення назогастрального зонда (для декомпресії шлунка й діагностики можливої шлунково - кишкової кровотечі)

Критерії ефективності терапії опікового шоку:

- відновлення адекватної свідомості

- нормалізація подиху (Sat O₂ більше 90%)

- стабілізація гемодинаміки

- гемодилюція (Ht = 33-38%)

- відновлення діурезу не менш 1мл/кг / година

- нормалізація й підвищення шкірної температури

Д) Лікування обпалених у періоді гострої опікової токсемії:

-Основним методом лікування є детоксикація.

-Одночасно проводиться симптоматична терапія.

а) специфічна детоксикация:

- введення імунної донорської плазми

- введення плазми опікових реконвалесцентів

б) неспецифічна детоксикація:

+ керована гемодилюція з форсованим діурезом

- переливання плазми й високоочищеного альбуміну

- застосування синтетичних дезінтоксикаційних кровозамінників

(реополіглюкін, неогемодез й ін.)

+ екстракорпоральна детоксикація:

- гемосорбція

- ультрафільтрація

- плазмафарез

- спленосорбція

+ інтракорпоральна детоксикація:

- ентеросорбція

- фізіо- і хіміогемотерапія

-УФО крові

- застосування гіпохлорита натрію

- озонування крові

в) симптоматична терапія:

-переливання еритроцитної маси

- посилене білкове харчування (ентеральне й парентеральне)

- застосування кардіотропних препаратів

- полівітаміни

г) антибактеріальна терапія

-сполучення 2 - 3 антибіотиків широкого спектра дії

Основні критерії ефективності терапії:

- відсутність нервово-психічних розладів

- стабілізація гемодинаміки

- відсутність порушень дихальної функції

- відсутність порушень функції ШКТ

- відсутність гіпертермії

Е) Основні принципи лікування обпалених у періоді септикотоксемії:

а) специфічна й неспецифічна детоксикація (див. п. Д-а,б)

б) симптоматична терапія (див. п. Д-в)

в) антибактеріальна терапія:

+ сполучення 2 - 3 антибіотиків

+ профілактика кандидозу

+ профілактика дисбактеріозу

г) Імунокорекція:

+ пасивна імунізація

+ стимуляція імунітету

д) Хірургічне лікування:

- висічення нежиттєздатних тканин

- тимчасове закриття опікових ран (ало- і ксенопластика)

- остаточне закриття опікових ран (аутодермопластика)

Основні критерії ефективності лікування:

- відсутність нервово-психічних розладів

- стабілізація гемодинаміки

- рівень Hb не нижче 100 г/л

- стабілізація зовнішнього подиху

- відновлення видільної функції нирок

- рівень загального білка крові не нижче 50 г/л

- відсутність порушень функції ШКТ

- відновлення втраченого шкірного покриву при глибоких опіках

И) Основні принципи терапії обпалених у періоді реконвалесценції:

а) симптоматична медикаментозна терапія залежно від порушення функції внутрішніх органів

б) усунення й профілактика рубцевих деформацій і контрактур: - консервативними способами

+сірководневі й родонові ванни

+ грязелікування

+ фізіотерапевтичне лікування

+ компресійна терапія

- оперативними методами:

+ через 6-12 місяців після остаточного формування рубця

+ у ранній термін у випадку швидкого прогресування деформацій

в) Лікування проводиться в медичних установах:

- терапевтичних стаціонарах

- хірургічних стаціонарах

- поліклініках

- санаторіях

Критерії ефективності лікування:

- повне відновлення працездатності

- визнання потерпілого інвалідом

Місцеве лікування опікових ран

Проводиться паралельно із загальною терапією й складається з наступних етапів:

А) Первинний туалет опікової рани (проводиться після виведення хворого із шоку або паралельно із протишоковою терапією під захистом знеболювання й включає):

а) обережне очищення рани від бруду, залишків одягу, обривків епідермісу

б) обробку обпаленої поверхні розчинами антисептиків

в) підсікання в основі великих міхурів, видалення ексудату й збереження епідерміса міхура, як біологічної пов'язки

Б) Подальше лікування проводиться з використанням наступних методів: - - - закритий (під пов'язками)

- відкритий:

+ зрошення ран розчинами антисептиків

+ висушування обпаленої поверхні

+ поміщення всього обпаленого або кінцівки в аеротерапевтичну установку (АТУ-1, АТУ-3, АТУ-5)

- комбінований, коли з відкритого методу переходять на закритий (при нагноєнні)

В) Оперативні втручання в першу фазу перебігу ранового процесу опікової рани - фазу ексудації:

- некротомія при глибоких циркулярних опіках кінцівок для усунення «ефекту джгута» і порушень кровообігу (проводиться без знеболювання)

- некротомія при циркулярних глибоких опіках грудної клітки для усунення обмеження екскурсій і порушень подиху (проводиться без знеболювання)

- фасціоміотомія, остеонекротомія, артротомія при опіках 1У ступеня (проводиться без знеболювання)

Г) Оперативні втручання в другу фазу ранового процесу – фазу альтерації й демаркації:

- некректомія (видалення нежиттєздатних тканин):

+ хімічна (40% саліцилова паста)

+ ферментна (трипсин, химитрипсин, іруксол й ін.)

+ хірургічна:

а) проводиться під знеболюванням

б) одномоментно або поетапно

в) при опіках IV ст. виконують остеонекректомії, резекції кісток і суглобів, нетипові ампутації.

Рис. 126. Механічна некректомія при опіку IV ступеня

Д) У третю фазу перебігу ранового процесу опікової рани - фазу очищення й формування грануляцій основним оперативним втручанням є дермопластика:

а) тимчасова:

- алотрансплантація (пересадження донорської людської шкіри

- ксенотрансплантація (пересадження шкіри тварини – свині або синтетичної шкіри – комбутек, сиспурдерм)

б) остаточна - аутодермопластика – пересадження власної шкіри хворого. Розрізняють наступні види аутодермопластики:

- вільна (пересадження тонкого -0,2- 0,4 мм шкірного лоскута, узятого дерматомом на неушкоджених неактивних ділянках тіла. Лоскут можна перфорувати (лоскут-сито), розтягти й закрити опікові рани, площа яких в 2-3 і більше раз перевищує площу взятого трансплантата.

Рис.127. Аутодермопластика „лоскутом-сито”

при опіку голови IV ступеня.

- невільна (закриття опікової рани викроєним рядом шкірно-підшкірним лоскутом без втрати його зв'язку з донорською основою) – використовують при глибоких опіках черепа, ділянки суглобів, кистей з оголеними сухожиллями

- застосування суспензії власних епітеліальних клітин, вирощених на живильному середовищі

Строки й частота аутодермопластики:

- після очищення опікових ран, тобто з 10-15 доби

- операції роблять із інтервалом 5-7 діб

- при обмежених (1-1,5%) свіжих глибоких опіках можливо

виконання некректомії й аутодермопластики в першу добу після травми

Знеболювання при аутодермопластиці:

- загальне (частіше в/венний наркоз)

- місцеве

Ускладнення опікової хвороби

А) Загальні:

-реактивні психози

-сепсис

-гострі виразки ШКТ із кровотечею

- перитоніт

- пієліт

- плеврит

- пневмонії

Б) Місцеві:

- абсцеси

- флегмони

- лімфаденіти

- артрити

- остеомієліт

- тромбофлебіт

- контрактури

- пролежні

Деякі особливості догляду за тяжкообпаленими:

- годування: висококалорійна їжа; у ряді випадків - живильними сумішами через зонд

- регулярне підмивання

- профілактика пролежнів: часта зміна положення, застосування сітки замість матраца, використання віброматраца, застосування спеціального ліжка з повітряною подушкою - клінотрона.

ХІМІЧНІ ОПІКИ

1. Визначення: Хімічні опіки – ушкодження шкіри, слизуватих оболонок і підлягаючих тканин агресивними хімічними речовинами.

2. Етіологічні фактори:

- концентровані кислоти (азотна, сірчана, плавикова, оцтова, соляна)

- концентровані луги (їдкий натрій, калій, каустична сода)

- продукти нафтопереробки (гас, бензин)

- солі важких металів (нітрат срібла, хлорид цинку)

- термохімічні суміші (пирогель, напалм)

- бойові отруйні речовини (іприт, люїзит)

3. Актуальність проблеми

- хімічні опіки становлять 1,3 - 6,2 % від загального числа обпалених

- промислові опіки зустрічаються частіше, ніж побутові

- при промислових травмах частіше вражається шкіра, при побутових опіках- слизуваті оболонки

- при хімічних опіках нерідко утворюються рубці, що спотворюють, стриктури фізіологічних отворів й виникають функціональні розлади

4. Механізм дії:

А) Клінічні прояви хімічних опіків наступають нерідко через деякий час після впливу агента

Б) За характером впливу хімічних речовин на тканини:

- загортальна дія,, виникає коагуляційний некроз із чіткими границями у вигляді щільного струпа різного фарбування (кислоти, солі важких металів, гас)

- розріджувальна дія, виникає колікваційний некроз у вигляді сірого вологого струпа без чітких границь (луги)

- бойові термо-хімічні й отруйні речовини викликають сполучену дію, що обважнює характер травми

5. Глибина ураження при хімічних опіках:

А) Відповідає класифікації термічних опіків: I, II, III й IV ст.

Б) Залежить від:

- характеру хімічної речовини (при кислотних опіках менша, чим при лужних)

- концентрації речовини

- тривалості дії

В) Точна глибина хімічного опіку в більшості випадків може бути визначена тільки після відторгнення струпа

6. Площа хімічного опіку:

-визначається й документується аналогічно термічним опікам, як правило, ці опіки бувають менш 10%, тобто - обмежені.

7.Опікова хвороба

-при хімічних опіках, за рідкісним винятком, не виникає.

8. Клінічні прояви при хімічних опіках:

А) Скарги:

- пекучий біль через якийсь час після впливу хімічного агента

- зміна забарвлення шкіри в місці впливу

Б) Анамнез захворювання:

- наявність факту влучення на шкіру або слизуваті оболонки хімічної речовини

- поява клінічних симптомів через деякий час після впливу

В) Об'єктивні прояви мають ряд особливостей: 1) Місцеві зміни:

а) залежать від характеру хімічної речовини:

-азотна кислота дає жовто-зелений коагуляційний струп

- сірчана кислота - спочатку сірий, потім - чорний струп

- оцтова кислота - білий струп

- соляна кислота - ясно-жовтий струп

- солі важких металів - сіро-коричневий струп

- плавикова кислота - сіро-жовтий струп

- луги дають білий колікваційний некроз

б) характерні «патьоки» по периферії опіку – сліди розтікання хімічної речовини

в) гіперемія й міхури нерідко відсутні

2) Загальні прояви:

- шок, токсемія, септикотоксемія спостерігаються нечасто, виражені значно слабкіше, ніж при термічних опіках

- при резорбтивній дії або інгаляційних ураженнях може розвитися:

· набряк легенів

· серцево-судинні порушення

· метгемоглобинемія

9. Формування попереднього діагнозу за клінічними даними:

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу й об'єктивних проявів, підтверджених фізикальними методами дослідження.

10. Діагностична програма при хімічних опіках:

А) Клінічні прояви:

-скарги

-анамнез

-об'єктивні дані

Б) Лабораторні дослідження:

- клінічний аналіз крові (анемія, лейкоцитоз, прискорене ШОЕ)

- клінічний аналіз сечі (в осаді: еритроцити, лейкоцити, циліндри; протеїнурія)

- визначення середовища в рані за допомогою Рh- тесту

- визначення метгемоглобіну в крові

11.Приклад формулювання клінічного діагнозу:

А) Хімічний опік сірчаною кислотою II-III ступеня / 3% (III – 0,5 %) обличчя, шиї, лівого плеча.

Б) Хімічний опік гасом II ступеня / 7% грудної клітки

12. Лікування хімічних опіків:

А) Перша допомога:

- глибина й тяжкість ураження багато в чому залежить від швидкості й правильності надання першої допомоги

- припинення дії хімічного агента (зняття просоченого речовиною одягу, рясне промивання проточною водою протягом 30-60 хвилин)

- обробка місця поразки нейтралізатором (при кислотних опіках - 2% розчин соди, при лужних - 2% розчин оцтової, борної або лимонної кислоти)

- накладення сухої асептичної пов'язки

- транспортування в лікувальну установу - опікове відділення або центр

Б) Стаціонарне лікування:

1) Загальне:

- анальгетики

- антибіотикотерапія

- антигістамінні препарати

- інфузійна терапія (сольові розчини, дезінтоксикаційні плазмозамінники)

- серцево-судинні препарати

- полівітаміни

2) Місцеве:

- продовження нейтралізації хімічного агента (контроль за допомогою Рh -тесту)

- первинний туалет опікової рани (видалення залишків епидерміса, підсікання міхурів, зрошення антисептиками)

-накладення пов'язок, що волого висихають, з антисептиками

(надалі місцеве лікування не відрізняється від такого при термічних опіках)

- при хімічних опіках стравоходу й шлунка:

а) обережне промивання нейтралізаторами через зонд

б) прийом усередину «бовтанки», що складається з гідрокортизону й пісної олії

в) бужування стравоходу для попередження або усунення стриктур

г) при розвиненій стриктурі - езофагопластика

13. Ускладнення хімічних опіків -рубцеві деформації

-косметичні дефекти

- рубцеве звуження стравоходу

- гострі виразки шлунка

- перфорація виразок

ПОРАЗКИ ЕЛЕКТРИЧНИМ СТРУМОМ

1. Визначення: Поразки електричним струмом - ушкодження, що виникають в організмі від впливу технічної або атмосферної електрики.

Розрізняють:

електротравму - загальні зміни в організмі під дією електричного струму

електроопік - місцеві зміни тканин під дією електричного струму

2. Актуальність проблеми:

А) Електротравма й електроопіки переважно виникають в осіб молодого працездатного віку

Б) По частоті поразки електрикою серед інших причин опіків становлять усього 2-3%, але протікають тяжко й часто є причиною інвалідизації або смерті.

3. Характеристика етіологічних факторів ураження електричним струмом:

А) Ураження організму може наступити від дії:

- технічної електрики

- атмосферної електрики

Б) Тяжкість ураження залежить від наступних факторів:

а) Типу, сили й напруги струму:

- постійний струм менш небезпечний, чим змінний

- небезпечний змінний струм силою вже 100 ма

- низькочастотний струм (50-60 герц) більше небезпечний, ніж високочастотний

- потенційно небезпечна напруга вже 40 вольт; найнебезпечніший побутовий струм напругою 220 вольтів, частотою 50-60 герців. Розрізняють низьковольтні (до 550 вольт) струми, які викликають переважно загальне ураження, й високовольтні (понад 550 вольт) –такі, що спричинюють електроопіки.

б) Опору тканин:

- волога, пітна шкіра володіє підвищеною струмопровідністю

- підвищеною струмопровідністю володіють судинно-нервові пучки, м'язова тканина. У цих тканинах при проходженні струму ушкодження найбільш виражені.

в) Тривалості впливу:

- із збільшенням тривалості контакту зростає ймовірність фібриляції серця

- чим довше контакт, тим глибше місцеві ушкодження

г) Шляхів проходження струму через організм – петлі струму.

Найнебезпечніші петлі, при яких струм неминуче проходить через серце:

- дві руки - дві ноги

- рука - нога

- рука - рука

- рука - голова

д) Загального стану організму:

- виснаження, стомлення знижують опір організму дії електричного струму

- сон, наркотичний стан знижують прояви дії струму на організм

4. Механізм дії електричного струму на організм проявляється фізико-хімічними процесами, що відбуваються в живих тканинах:

А) Термічна дія:

У місцях входу й виходу струму згідно закону Джоуля електрична енергія трансформується в теплову, що викликає некроз тканин - опік, що проявляється «ознаками струму».

Б) Електролітична дія:

По ходу струму в судинних пучках, м'язах відбувається електроліз (розщеплення води на газ і пару), поляризація білків, внутрішньосудинна агрегація кров'яних клітин з наступним порушенням кровообігу й некрозом тканин.

В) Механічна дія:

Проявляється у вигляді розривів шкіри, м'яких тканин, кровоносних судин, розшарування тканин, утворення в них порожнин.

5. Клінічні прояви при поразці електричним струмом:

А) Скарги:

-головний біль, запаморочення

- загальна слабість, млявість

-нудота

-ретроградна амнезія

Б) Анамнез захворювання:

-контакт зі струмонесучими предметами

-повідомлення очевидців про факт ураження технічною або атмосферною електрикою й початковими симптомами травми

В) Об'єктивні прояви електротравми (ознаки загального впливу):

а) Залежно від виразності клінічних симптомів виділяють 4 ступені електротравми:

- 1 ступінь: судорожне скорочення м'язів без втрати свідомості

- II ступінь: судорожне скорочення м'язів із втратою свідомості

- III ступінь: втрата свідомості з порушенням серцевої діяльності й дихання

- IV ступінь: клінічна смерть

б) Клінічні прояви з боку різних систем організму:

+ Нервова система

-втрата свідомості

-ретроградна амнезія

-судороги

-головний біль, запаморочення

-парези й паралічі

-розлад терморегуляції

+ Серцево-судинна система:

-порушення ритму (синусова аритмія, екстрасистолія, тахи- або брадикардія, серцева блокада)

-фибриляція шлуночків й асистолія

+ Дихальна система:

- задишка

-зупинка дихання

+ Травна система:

-гіперсалівація

-блювота

-понос або затримка стільця

+ Опорно-руховий апарат:

-судорожне скорочення м'язів

-м'язові болі

-артралгії

Г) Об'єктивні прояви електроопіків (ознаки місцевого впливу):

-наявність «знаків струму» - ділянок некрозу темних кольорів у місцях входу й виходу струму

- наявність «фігур блискавки» - при ураженні атмосферною електрикою

- муміфікація окремих ділянок тіла

- набряк за межами «знаків струму» під неушкодженою шкірою внаслідок некрозу підлягаючих тканин

- розвиток опікового шоку, як правило, тяжкого або вкрай тяжкого ступеня з вираженою нирковою недостатністю, а так само наступних періодів опікової хвороби (визначення ступеня й площі електроопіків аналогічні термічним опікам)

- нерідка комбінація електроопіку з термічним опіком внаслідок дії полум'я електричної дуги, горіння одягу (див. Термічні опіки).

6. Ускладнення уражень електричним струмом:

А) Загальні: - різні функціональні порушення внутрішніх органів

Б) Місцеві: - вторинний некроз і пізні (на 7-10 добу) кровотечі

- остеомієліт

- неврити

- невралгії

- контрактури

7. Формування попереднього діагнозу за клінічним даними

Попередній діагноз формується на підставі скарг хворого, даних анамнезу із залученням повідомлень очевидців травми, об'єктивних проявів захворювання, підтверджених фізикальними дослідженнями.

8. Діагностична програма при ураженнях електричним струмом

А) Клінічні прояви:

-скарги

-анамнез

-об'єктивні ознаки

Б) Лабораторні дослідження:

-клінічний аналіз крові (підвищення або зниження кількості еритроцитів, лейкоцитів, гемоглобіну, прискорення ШОЕ)

-біохімічне дослідження крові (підвищення рівня цукру, залишкового азоту, наявність міоглобіну, різке підвищення коефіцієнта К/Са)

В) Інструментальні дослідження:

-ЕКГ (аритмія, фібриляція шлуночків, екстрасистолія, ознаки гіперкаліємії)

-рентгенографія кісток (локальні некрози, тріщини, дірчасті ушкодження; надалі - остеомієліт)

9. Приклад формулювання клінічного діагнозу:

А) Електротравма II ступеня. Електроопік IV ступеня / 1 % 1-II пальців правої кисті й правої скронево-тімяної ділянки

Дата добавления: 2014-11-18