Основні складові світового ринку послуг

Міжнародний лізинг.

За останні 15-20 років надзвичайно бурхливо розвивається міжнародний лізинг -(Leasinq-здача в оренду) це спеціальна операція, за якою лізингова фірма (орендодавець) на основі угоди з орендарем купує у виробника предмети оренди(устаткування, обладнання, машини) і передає їх орендареві на певний термін за встановлену плату. Лізинг вважається міжнародним, якщо його суб’єкти належать двом або більше країнам.

При лізингу:

Виробник – відразу отримує гроші за свій товар.

Орендар – здійснює орендну плату протягом тривалого періоду, а не платить велику суму грошей відразу.

Лізингова фірма – отримує стабільні значні прибутки.

Обсяг міжнародних лізингових операцій у світі за рік становить 300-500 млрд.$.

Міжнародний лізинг поділяється:

За терміном дії оренди:

Рентинг – від 1 години до 1 місяця, особливість: лізингова фірма забезпечує технічне обслуговування і страхування предмета оренди.

Хайринг – від 1 місяця до 1 року, використовується у випадку оренди унікальних видів вимірювальних пристроїв та іншого обладнання.

Технічне обслуговування та страхування лізингова фірма бере на себе тільки в окремих випадках.

Довгостроковий лізинг – більше 1 року, використовується по відношенню до сучасного авіаційного, енергетичного, електронного обладнання, при умові технічного обслуговування орендарем і страхуванням на користь орендодавця.

За окупністю:

Оперативний лізинг – при ньому плата за оренду лише частково компенсує початкову ціну об’єкта лізингу і по закінчені строку дії лізингу, об’єкт (автомобіль,копіювальна техніка,ПЕОМ) повторно здається в оренду(можливо іншому орендарю). Орендодавець несе всі обов’язки по технічному обслуговуванню та страхуванню обладнання.

Фінансовий лізинг – при ньому орендар отримує на довгий строк об’єкт оренди, сплачує періодично вартість об’єкту і проценти лізингу.

В кінці строку оренди орендар може або купити об’єкт по його залишковій ціні, або повернути орендавцю. При фінансовому лізингу період оренди відповідає строку економічного життя об’єкта, Всі обов’язки по страхуванню та обслуговуванню належать орендареві.

За суттю експортно-імпортних операцій:

Експортний лізинг – виробник і лізингова компанія знаходяться в одній країні, а орендар в іншій.

Імпортний лізинг – лізингова компанія і орендар знаходяться в одній країні, а виробник в іншій.

Транзитний лізинг – всі учасники знаходяться в різних країнах.

За формою надання оренди:

Звичайний лізинг – В-ЛК-О.

Зворотній лізинг – при якому виробник одночасно є і орендарем: лізингова компанія віддає куплений об’єкт в оренду тій же компанії, у якої його купила.

Лізинг постачальника – виробник продає об’єкт лізинговій компанії, бере його в оренду і віддає в суборенду іншому орендареві.

Розподільчий лізинг – при ньому, лізингова компанія розділяє об’єкт лізингу на двох і більше орендарів.

Фактори розвитку міжнародного лізингу:

1.Скорочення обсягу ліквідних коштів.

2.Загострення конкуренції, що вимагає оптимізації інвестицій.

3.Зменшення прибутків підприємств.

4.Сприяння розвитку лізингових операцій з боку держави і фінансового світу в

цілому, з метою стимулювання економічного зростання, зростання інвестицій.

Значення міжнародного лізингу.

1.Полегшується доступ до високих технологій.

2.Оперативно замінюється старе обладнання на нове.

3.Зекономлені кошти спрямовуються на інші цілі.

4.Відбувається оптимальний розвиток світової економіки.

Міжнародний франчайзинг – це система договірних відносин між великою та малою фірмою, за якою велика фірма(френчайзер) зобов’язується постачати малу фірму(френчайзі) власними товарами, рекламними послугами, відпрацьованими технологіями бізнесу, надавати короткостроковий кредит на пільгових основах, здавати в оренду своє обладнання; мала фірма зобов’язується підтримувати ділові контакти тільки з цією фірмою, вести бізнес ”за правилами” великої фірми, перераховувати визначену договором частку від продажу на рахунок великої фірми.

Френчайзинг найчастіше застосовується у сфері роздрібної торгівлі, ресторанах швидкого обслуговування типу “Макдональдс” та “Піца-Хард”.

Іншими словами міжнародний франчайзинг – це використання вже існуючої і добре відпрацьованої ідеї бізнесу(торгової марки), яка має сформований імідж.

Міжнародний консалтинг – це вид міжнародної послугової діяльності, яку здійснюють спеціалізовані фірми одних країн у вигляді надання порад державам, виробникам, продавцям і покупцям інших країн з широкого кола питань економічної діяльності, передусім з консультування у зовнішньоекономічній сфері.

Досить часто консалтингові послуги проводяться паралельно чи разом з наданням інших видів послуг. Консалтингові послуги надають і фірми, що спеціалізуються на далеко на непослугових видах діяльності. Досить часто великі компанії нафтового, автомобільного та електронного бізнесу створюють свої філії, дочірні компанії, які спеціалізуються в консалтинговому бізнесі.

Структура системи консалтингових послуг.

1.Консалтинг з питань стратегічного планування та поточного менеджменту.

2.З питань оподаткування.

3.З фінансових питань.

4.З маркетингу та організації збуту.

5.Консультації при виборі партнера в бізнесі.

6.З оцінки та підбору кадрів.

7.З питань організації інвестування.

Основними споживачами консалтингових послуг є: державні організації, виробничі та торговельні фірми, банківські структури та страхові компанії.

Світовий ринок професійних послуг.

Світовий ринок професійних послуг – це відносини, які виникають з приводу надання спеціалізованими за певними професіями фірмами одних країн профільних послуг фірмам інших країн.

В більшості випадків фірми спеціалізуються на таких професійних послугах:

- бухгалтерські послуги та послуги з аналізу фінансової діяльності(аудит).

- юридичні послуги(особливо з міжнародних питань).

- маркетингові послуги.

- послуги в сфері дизайну та архітектури.

Страхові послуги – це особлива форма економічних відносин, яка включає створення спеціального ринку коштів(страхового фонду) для відшкодування збитків, які сталися в результаті стихійних і випадкових дій природи та людини.

Страхові компанії бувають: приватними, державними та публічними.

Види страхування у сфері МЕВ:

1.Страхування зовнішніх ризиків, експортно-імпортних операцій, національних майнових інтересів за кордоном, діяльності СП.

2.Страхування транспортування вантажів.

3.Страхування від нещасних випадків.

4 Морське, авіаційне страхування.

5.Страхування експортних кредитів.

6.Страхування будівельно-монтажних робіт.

Міжнародний туризм.

Міжнародний туризм – це багатопланова система послуг, яка спрямована на задоволення потреб осіб, які є представниками одних країн і знаходяться з короткостроковим відвідуванням в інших країнах.

Основні види міжнародного туризму:

Рекреаційний туризм – екскурсії, відпочинок, лікування, відвідування спортивних змагань. Цей вид туризму становить 70% від усього міжнародного туризму.

Науковий туризм – це відвідування наукових конференцій, симпозіумів, конгресів.

Діловий туризм – це налагодження і підтримання ділових стосунків: підготовка і укладання угод, відвідування міжнародних ярмарків та виставок.

Структура міжнародних туристичних послугових заходів:

- організація туристичних поїздок.

- продаж путівок і турів.

- надання послуг з розміщення і харчування туристів(готелі, кемпінги).

- організація пересування туристів по країні.

- організація відвідування закладів культури, торгівлі та розваг.

- організація реклами, доведення інформації.

2.5. Регулювання світового ринку послуг

Нині міжнародний ринок послуг є надзвичайно динамічною сферою, яка відіграє значну роль в економічному розвитку багатьох країн світу. Такий важливий сегмент міжнародних торговельних відносин, не міг лишатись не врегульованим на світовому рівні.

В умовах глобалізації економіки діюча система регулювання ринку послуг функціонує на декількох рівнях, а саме: на національному, галузевому, регіональному і глобальному, для кожного з яких характерна наявність ряду специфічних організацій.

На національному рівні - це держава. Держави різними засобами обмежують і регулюють міжнародну торгівлю послугами.

До таких засобів належать:

o Обмеження на пересування людей і на їхнє право здійснювати фахову практику за кордоном.

o Податкові норми і правила переказу валюти за кордон, що на практиці призводить до відсутності іноземних джерел послуг.

o Обмежувальна практика ліцензуванняабо сертифікації, наприклад, ліцензування телевізійних станцій або надання іноземним літакам права приземлятися на своїй території.

o Обмеження на створення іноземцями підприємств з надання послуг.

o Існування монополій на надання певних послуг, визнаних державою, а іноді навіть здійснюваних нею.

o Заборона державним органам закуповувати іноземні послуги

o Обов'язкові вимоги використовувати місцеві підприємства з надання певних послуг.

o Заборона передавати у власність іноземцям приміщення, устаткування та інші необхідні для надання послуг об'єкти.

o Неофіційна, але дуже ефективна бюрократична протидія роботі іноземних (або контрольованих іноземцями) підприємств, що надають послуги.

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження, які спрямовано на розширення або отримання розвитку зовнішньоекономічних зв'язків країни. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу. Регулювання залучення та вивозу капіталу в цілому спрямовується на підвищення ефективності іноземного інвестування в економіку країни. Воно має подвійний характер. З одного боку, державне регулювання сприяє створенню сприятливого інвестиційного клімату за допомогою державних гарантій та надання пільг, а з іншого - обмежує вплив іноземного капіталу на економіку країни, яка залучає такі кошти.

Залежно від масштабів втручання держави в міжнародну торгівлю розрізняють два типи зовнішньої торговельної політики: вільна торгівля і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції. Саме вільна торгівля стимулює конкуренцію, примушує національні підприємства підвищувати якість своєї продукції та знижувати ціни.

Протекціонізм - це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень. Така політика, з одного боку, сприяє розвитку національного виробництва та захисту вітчизняного виробника, а з іншого - може призвести до застійних явищ в економіці, посилення монополізму та зниження конкурентоспроможності національних товарів. Як правило, країни ведуть гнучку зовнішньоторговельну політику, котра поєднує як елементи вільної торгівлі, так і протекціонізм.

Політика вільної торгівлі переважає за умов високого рівня розвитку продуктивних сил і ринкових відносин, а протекціонізм - за умов становлення ринкових відносин і недостатнього розвитку експортного потенціалу країни.

Спеціалізовані міжурядові організації, такі як ВТО (Всесвітня туристична організація), зосереджені на регулюванні послуг у рамках окремих галузей. Якщо, наприклад, у рамках ИКАО здійснюється уніфікація правил польотів і експлуатації повітряного транспорту, аеродромів, аеронавігаційних засобів, то Всесвітня туристична організація визначає норми і стандарти змісту готелів, ресторанів і т.д.

Досить розповсюдженими, особливо в середині 80-х років, були обопільні умови. Так, наприклад, американо-канадська угода про вільну торгівлю приділила велику увагу регулюванню інвестицій у сфері послуг. Окремі угоди були укладені в сфері туризму, послуг, комунікацій, ЕОМ. Близьким по змісту виявилася угода США з Ізраїлем.

На регіональному рівні регулювання ринку послуг, як правило, здійснюється в рамках інтеграційних регіональних угод. У ЄС_: наприклад, зняті обмеження на взаємну торгівлю товарами і послугами.

У глобальному плані регулюванням торгівлі послугами донедавна займалася Генеральна угода з тарифів і торгівлі, створена спочатку для регулювання світової зовнішньої торгівлі. Однак у другій половині 80-х років сфера діяльності цієї організації була розширена з ініціативи США, що є найбільшим постачальником послуг на світовий ринок; з 70-х років питання торгівлі послугами стали офіційним предметом переговорів у рамках ГАТТ.

Основна ідея пропозиції США полягала у тому, щоб у регулюванні послуг використовувати такі ж правила, що вироблені стосовно товарів: не дискримінація, національний режим, транспарентність (гласність і єдність прочитання законів), незастосування національних законів на шкоду іноземним виробникам. На шляху здійснення цієї програми, однак, стоять серйозні проблеми, пов'язані насамперед з тим, що оскільки споживання послуги і її виробництво здійснюються практично одночасно, те регулювання умов виробництва послуг означає регулювання умов інвестування.

В галузі інвестування ГАТТ використовує національний режим стосовно іноземних фірм, тобто надає їм того ж права, що і національним виробникам. На практиці це означає, що США, проводячи дерегулювання свого ринку послуг, зобов'язані не пред'являти аналогічних вимог до своїх партнерів, що зберігають пільговий режим для власних національних (як правило, державних) фірм. Таке положення, наприклад, склалося в канадсько-американських відносинах в області транспорту. Провівши на початку 80-х років дерегулювання в галузі транспорту, США зштовхнулися з такою ситуацією, коли американські компанії виявилися змушеними конкурувати з іноземними на своєму ринку, практично не маючи виходу на канадський, де існувала державна монополія.

Дата добавления: 2014-11-08