Рентгена. 1 страница

Радіаційні аварії − це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин(радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, не передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об'єктів, в кількостях понад установлену межу їх безпечної експлуатації.

1. Іонізаційні випромінювання у навколишньому середовищі

Проникна властивість іонізаційних випромінювань залежить від їхньої природи, заряду та енергії, а також від густини речовини, що опромінюється. Основну частину опромінення населення Землі одержує від природних джерел (земна радіація, космічне випромі­нювання, внутрішнє опромінення).

Штучними джерелами іонізаційних випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, рентгенівські апарати, апаратура засобів зв’язку тощо.

Різні за своєю природою випромінювання, які відрізняються від інших високою енергією і мають властивість іонізувати та руйнува­ти біологічні об'єкти, називаються іонізаційними. Взаємодія іоніза­ційного випромінювання із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне й фо­тонне іонізаційне випромінювання.

Корпускулярне випромінювання— це потік елементарних час­тинок із масою спокою, відмінною від нуля, що утворюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях або генеруються на прискорювачах: альфа (α) і бета (β)-частинки, нейтрони й протони.

α-випромінювання має високу іонізаційну здатність. Довжина пробігу α-частинки у повітрі становить близько 10 см, а у твердих і рідких середовищах ще менше. Одяг, засоби індивідуального захис­ту майже повністю затримують α-частинки та захищають людину від їхньої дії. Через високу іонізаційну властивість ці частинки особ­ливо небезпечні при потраплянні в організм. Людина уражається як при внутрішньому, так і при зовнішньому опроміненні: внутрішнє — виникає при потраплянні в організм радіоактивних речовин разом із їжею, питною водою й повітрям; зовнішнє — при перебуванні на за­раженій місцевості, потраплянні радіоактивних речовин на шкіру та одяг людей, а також під час дії проникної радіації.

β-частинкам (β) притаманна більша, ніж α-частинкам, проник­на здатність, але менша іонізаційна властивість. Довжина пробігу β-частинок у повітрі становить близько 1,5 м, а в живих тканинах — 1-2 см.

  Фотонне випромінювання - це електромагнітні ко­ливання, які поширюються у вакуумі зі швидкістю до 300 000 км/с.: гамма (γ) й рентгенівське випромінювання.  

У-випромінювання має найбільшу глибину проникнення — його може суттєво послабити лише свинцева або бетонна стіна.

2. Методи реєстрації іонізаційних випромінювань

Фотографічний метод оснований на зміні ступеня почорніння фотоемульсії під впливом радіоактивних випромінювань. Гамма-промені, впливаючи на молекули бромистого срібла, яке знаходиться в фотоемульсії, призводять до розпаду і утворення срібла і брому. Кристали срібла спричиняють почорніння фотопластин чи фотопаперу під час проявлення. Одержану дозу випромінювання (експозиційну або поглинуту) можна визначити, порівнюючи почорніння плівки паперу з еталоном.

Недоліками метода є його недостатня точність, яка зумувлена залежністю чутливості плівки від енергії випромінювання та щільності почорніння від умов фотохімічноі обробки.

Сцинтиляційний метод полягає в тому, що під впливом радіоактивних випромінювань деякі речовини (сірчистий цинк, йодистий натрій) світяться. Спалахи світла, які виникають, реєструються, і фотоелектронним посилювачем перетворюються на електричний струм. Вимірюваний анодний струм і швидкість рахунку (рахунковий режим) пропорційні рівням радіації.

Хімічний метод базується на властивості деяких хімічних речовин під впливом радіоактивних випромінювань внаслідок окислювальних або відновних реакцій змінювати свою структуру або колір. За інтенсивністю утвореного забарвлення, яке є еталоном, визначають дозу радіоактивних випромінювань. За цим методом працюють хімічні дозиметри ДП-20 і ДП-70 М.

Недоліками метода є мала чутливість і значна похибка.

Іонізаційний метод полягає в тому, що під впливом радіоактивних випромінювань в ізольованому об’ємі відбувається іонізація газу и електрично нейтральні атоми (молекули) газу розділяються на позитивні й негативні іони. Якщо в цьому об’ємі помістити два електроди і створити електричне поле, то під дією сил електричного поля електрони з від’ємним зарядом будуть переміщуватися до анода, а позитивно заряджені іони – до катода, тобто між електродами проходитиме електричний струм, названий іонізуючим струмом і можна робити висновки про інтенсивність іонізаційних випромінювань. Зі збільшенням інтенсивності, а відповідно й іонізаційної здатності радіоактивних випромінювань, збільшиться і сила іонізуючого струму.

Калориметричний метод базується на зміні кількості теплоти, яка виділяється в детекторі поглинання енергії іонізуючих випромінювань.

Нейтронно-активаційний метод зручний під час оцінювання доз в аварійних ситуаціях, коли можливе короткочасне опромінення великими потоками нейтронів. За цим методом вимірюють наведену активність, і в деяких випадках він є єдино можливим у реєстрації, особливо слабких нейтронних потоків, тому, що наведена ними активність мала для надійних вимірювань звичайними методами.

Біологічний метод дозиметрії ґрунтується на використанні властивостей випромінювань, які впливають на біологічні об’єкти. Дозу оцінюють за рівнем летальності тварин, ступенем лейкопенії, кількістю хромосомних аберацій, зміною забарвлення і гіперемії шкіри, випаданню волосся, появою в сечі дезоксицитидину. Цей метод не дуже точний і менш чутливий, ніж фізичний.

Розрахунковий метод визначення дози опромінення передбачає застосування математичних розрахунків. Для визначення дози радіонуклідів, які потрапили в організм, цей метод є єдиним.

3. Класифікація дозиметричних приладів

За призначенням дозиметричні прилади умовно поділяються на пристрої:

¨ радіаційної розвідки (для визначення рівнів радіації на місце­вості);

¨ контролю за ступенем зараження радіоактивними речовинами техніки, продуктів харчування, води тощо;

¨ контролю за опроміненням (для вимірювання поглинутих доз одиницею маси опроміненої речовини);

¨ визначення наведеної радіоактивності в ґрунті, техніці, предме­тах, які опромінювалися нейтронними потоками.

До групи приладів, призначених для радіаційної розвідки, нале­жать індикатори, сигналізатори, радіометри й рентгенметри військо­вого та промислового призначення ДП-ЗБ, ДП-5А (Б), ІМД-21, СРП- 88, МКС- «Терра», «Прип'ять»; прилади для населення — «Стриж», «Інгул», «Бриз», «Белла», «Десна», а також універсальні прилади вітчизняно­го виробництва ДКС-01, ДКС-ДЗ.

3.1. Побудова та принцип роботи дозиметрів

3.1.1.Дозіметр-радіометр МКС- «Терра»

3.1.1. Призначення дозиметра

Дозиметр-радіометр МКС-05 "ТЕРРА" (далі за текстом - дозиметр) призначений для вимірювання амбієнтного еквівалента дози (ЕД) і потужності амбієнтного еквівалента дози (ПЕД) гамма- та рентгенівського випромінень (далі - фотонного іонізуючого випромінення), а також поверхневої густини потоку частинок бета-випромінення.

Дозиметр використовується для:

¨ екологічних досліджень;

¨ для дозиметричного і радіометричного контролю на промислових підприємствах;

¨ для контролю радіаційної чистоти житлових приміщень, будівель і споруд, території, що до них прилягає, предметів побуту, одягу, поверхні ґрунту на присадибних ділянках, транспортних засобів.

3.1.2. Побудова дозиметра та принцип його роботи

Дозиметр виконано у вигляді моноблока, в якому розміщені детектор гамма- та бета- випромінень, друкована плата зі схемою формування анодної напруги, цифрової обробки, управління та індикації, а також елементи живлення.

Корпус приладу (рисунок Б.1, Б.2) складається з верхньої (1) та нижньої (2) накривок.

Рисунок Б.1

У середній частині верхньої накривки (1) дозиметра розташовано панель індикації (3), зліва і праворуч над нею - дві клавіші (4) управління роботою дозиметра, а у верхній частині накривки (1) - гучномовець (5).

Рисунок Б.2

У нижній накривці (2) приладу розміщено відсік (6) для елементів живлення, а також вікно (7) для вимірювання поверхневої густини потоку частинок бета- випромінення. Відсік живлення (6) і вікно (7) закриваються відповідно накривками (8) і (9), фіксація яких здійснюється за рахунок пружних властивостей матеріалу.

У середині корпусу знаходиться друкована плата (10), на якій розташовані всі елементи електричної схеми, за винятком гучномовця (5). Гучномовець прикріплюється до верхньої накривки (1) і електрично під'єднується до друкованої плати (10) за допомогою пружинних контактів. Друкована плата (10) прикріплюється до верхньої накривки (1) корпусу гвинтами.

Нижня накривка скріплюється з верхньою накривкою за рахунок зачеплення спеціальних конструктивних елементів, а також за допомогою двох гвинтів. Цими ж гвинтами прикріплюються контакти (11) для підключення елементів живлення.

Органи управління та індикації дозиметра мають відповідні написи. На нижній накривці (2) приладу нанесена інформаційна таблиця. Для правильного підключення елементів живлення на дні відсіку живлення (6) нанесені знаки полярності.

3.1.3. Підготовка дозиметра до роботи:

3.1.3.1. Вийняти дозиметр з упаковки;

3.1.3.2. Відкрити відсік живлення та вставити два гальванічних елементи типорозміру ААА у відсік, дотримуючись полярності.

3.1.3.3. Увімкнути дозиметр, короткочасно натиснувши кнопку РЕЖИМ, дозиметр повинен відразу працювати в режимі вимірювання ПЕД фотонного іонізуючого випромінення (про правільність дії свідчитимуть мигаючий світлодіод навпроти відповідного мнемонічного позначення під цифровим індикатором, а також звукові сигнали при реєстрації кожного гамма-кванта).

3.1.3.4. Короткочасно натиснути кнопку РЕЖИМ і переконатись в переході дозиметра в режим індикації ЕД оператора (під цифровим індикатором повинен мигати другий світлодіод навпроти відповідного мнемонічного позначення).

3.1.3.5. Короткочасно натиснути кнопку РЕЖИМ і переконатись в переході дозиметра в режим вимірювання поверхневої густини потоку частинок бета- випромінення (про правільність дії свідчитимуть мигаючий світлодіод навпроти відповідного мнемонічного позначення під цифровим індикатором, а також звукові сигнали при реєстрації кожних бета-частинки чи гамма-кванта).

3.1.1.6. Короткочасно натиснути кнопку РЕЖИМ і переконатись в переході дозиметра в режим індикації часу накопичення ЕД оператором (мигання усіх розрядів цифрового індикатора та немигаюча кома посередині між двома парами розрядів. Щохвилини крайній праворуч розряд повинен змінюватись на одиницю).

3.1.3.7. Короткочасно натиснути кнопку РЕЖИМ і переконатись в переході дозиметра в режим індикації реального часу (про про правільність дії свідчитиме кома між двома парами розрядів цифрового індикатора, яка повинна мигати з періодом 1 с).

3.1.3.8. Для вимкнення дозиметра необхідно натиснути та утримувати в натиснутому стані протягом 4 с кнопку РЕЖИМ.

3.2. Радіометр бета-гамма випромінювання «Прип'ять»

Прилад призначається для індивідуального і колективного користування при вимірі потужності еквівалентної (експозиційної) дози гамма-випромінювання, щільності потоку бета-випромінювання і об'ємної (питомої) активності в рідких і сипучих речовинах.

Діапазони виміру для: фотонного іонізуючого випромінювання – від 0,1 до 199,9 мкЗв/г; щільності потоку?-випромінювання – від 10 до 3 -2 19,9•10 см •хв; питомої (об'ємної) активності?-випромінювання ізотопів в -5 -3 -5 рідких і сипучих речовинах – від 1,4•10 до 3,7•10 Бк/ кг (Бк/л) або 2•10 -7 …1,1•10 Кі/кг (Кі/л). Час встановлення робочого режиму до 5 секунд, а час встановлення показників за вибором оператора – 20 с; 200 с при виміру потужності еквівалентної дози і щільності бета-часток; 10 хв. і 100 хв. при виміру питомої активності.

Живлення прибору від елементу типу "Крона" або "Корунд", а також зовнішнього джерела напругою від 4 до 12 Вольт. Час безперервної роботи від мережі перемінного струму не менше 24 години. При автономному живленні не більше 6 годин. Маса прибору – 0,25 кг.

3.3. Радіометр-рентгенометр ДП-5А

Прилад призначений для вимірювання рівня радіоактивного забруднення робочих поверхонь та потужності експозиційної дози γ-випромінювання (Р/год, мР/год) і складається з пошукового зонда з перемикачем для вимірювання (β- або γ-випромінювання, пристрою для реєстрації випромінювання, блоку живлення та телефону.

Підготовка приладу до роботи.

¨ Перемикач діапазонів переводять з положення "Викл" у положення "Реж",

¨ Ручкою "Режим" встановлюють стрілку гальванометра на чорний трикутник і про­грівають прилад протягом 2-3 хвилин. Під час використання приладу ДП-5Б стрілка повинна самостійно встановитися у межах чорного сектора.

¨ Для визначення природного фону приладу зонд з датчиком встановлюють у положення у-випромінювання, а перемикач діапазонів переводять у положення "0,1", або інше, якщо стрілка відхиляється до кінця шкали. Через 1-2 хвилини реєструють показники шкали, помноживши їх величини на значення конкретного діапазону.

¨ Для вимірювання рівня забруднення продовольства та води радіоактив­ними речовинами датчик розташовують на відстані 1 см від зразка дослі­джуваної проби. Переміщуючи його вздовж поверхні, знаходять найбільше забруднення. Через 1-2 хвилини реєструють результати вимірювання, помноживши їх величину назначения діапазону і віднявши природний фон приладу.

¨ Після дослідження прилад переводять у вихідне положення.

4. Радіаційна безпека та принципи радіаційного захисту.

Радіаційна безпека — це комплекс заходів, що спрямовані на обмеження опром інення населення та запобігання виникненню його ранніх та віддалених наслідків.

Радіаційна загроза при роботі з джерелами іонізуючих випромінювань полягає в тому, що зовнішнє та внутрішнє опромінення організму чинить як прямий, так і опосередкований вплив на внутрішньоклітинні структури, особливостями якого є невідчутність для людини, наявність певного латент­ного періоду проявів біологічного ефекту та ефекту підсумування поглинутих доз.

Головними наслідками впливу іонізуючого випромінювання на людину є порушення обміну речовин у біологічних системах, морфологічні та функ­ціональні зрушення, променеві ураження організму.

  До основних видів променевих уражень відносять: соматичні ураження (гостра та хронічна променева хвороба, локальні променеві ураження (опіки, катаракта та ін.)); сомато-стохастичні ураження (скорочення тривалості життя, онкоге- нез, тератогенний вплив); генетичні ураження (домінантні або рецесивні генні мутації, хромосомні та хроматидні аберації).  

До умов, що визначають ступінь променевого ураження,відносять такі характеристики радіонуклідів: вид іонізуючого випромінювання та радіа­ційної дії; величина поглинутої доз; розподіл поглинутої енергії випромінювання у часі та в організмі; радіочутливість різних органів і систем, радіотоксичність ізотопів тощо.  

Протирадіаційний захист—це комплекс законодавчих, організаційних, санітарно-гігієнічних, санітарно-технічних та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці персоналу під час роботи з радіонкулідами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань.

Основні принципи протирадіаційного захисту – це:

¨ гігіє­нічне нормування;

¨ проведення попереджувального та поточного санітарного нагляду;

¨ виробниче навчання, санітарна освіта;

¨ організація радіаційного та медичного контролю.

  Методами протирадіаційного захисту є: захист кількістю; захист відстанню, часом, за допомогою екранування; хімічні методи захисту (використання радіопротекторів та радіоінгібіторів); захист культурою праці (дотримування правил техніки безпеки, осо­биста гігієна тощо).  

Радіаційний контроль—це один з основних принципів протирадіаційного захисту, метою якого є контроль за дотримуванням норм радіаційної безпеки, вимог санітарних правил роботи з радіонуклідами та іншими джерелами іонізуючого випромінювання, надання інформації про опромінення персоналу.

5. Норми радіаційної безпеки населення

Ґрунтую­чись на рекомендаціях Міжнародної комісії з радіаційного захисту, Міністерством охорони здоров'я України та Національним Коміте­том із ядерного захисту населення України розроблені й уведені в дію з 01.01.98 р. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97). Головними принципами радіаційної безпеки, які покладені за основу НРБУ-97, є:

Принцип виправданості — будь-яка практична діяльність, котра супроводжується опроміненням людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не дає більшої користі опроміненим особам або сус­пільству в цілому порівняно зі шкодою, якої вона завдає;

Принцип оптимізації — рівні індивідуальних доз і (або) кіль­кість опромінених осіб повинні бути настільки низькими, на­скільки цього можливо досягнути з урахуванням соціальних та економічних чинників.

Нормами радіаційної безпеки визначені три категорії осіб, що зазнають опромінення:

¨ Особи, які постійно або тим­часово працюють безпосередньо з джерелами іонізучих випромінювань (категорія А) - ліміт ефективної долі за рік — 20 мЗв/рік (2 Бер)',

¨ Особи, які постійно не зайняті роботою з джерелами іонізучих випромінювань, але у зв'язку з розташуванням робочих місць в приміщеннях та на промислових майданчиках можуть отримувати додаткове опромінення (категорії Б) - ліміт ефективної дози за рік — 2мЗв/рік(0,2Бер);

¨ Все населення (категорії В) - ліміт ефективної дози за рік — 1 мЗв/рік (0,1 Бер);

¨ Річна ефективна доза, яку людина може отримати при проведенні профі­лактичного рентгенологічного обстеження, не повинна перевищувати 1 мЗв;

Забрудненою вважається територія, пере­бування на якій може призвести до опромінення населення понад 0,1 бер (1 мЗв) за рік, що перевищує природний доаварійний фон.

Забрудненї тери­торії розподіляються на зони:

¨ зона відчуження — тридцятикілометрова зона, із якої була про­ведена евакуація населення у 1986 р.;

¨ зона безумовного (обов'язкового) відселення, де людина може отримати додаткову дозу опромінення понад 0,5 бер на рік;

¨ зона гарантованого добровільного відселення, де людина може отримати додаткову дозу опромінення вище 0,1 бер на рік;

¨ зона посиленого радіологічного контролю, де людина може от­римати додаткову дозу опромінення понад 0,1 бер на рік. Одно­часно щільність зараження ґрунту ізотопами цезію, стронцію та плутону вдвічі менша, ніж у зоні гарантованого відселення.

Завдання до практичного заняття:

1. Опрацювати теоретичні відомості лабораторно—практичного заняття та рекомендовану літературу за темою.

2.Робота № 1 (А). Вимірювання природного радіаційного фону за допомогою дозиметрів - радіометрів «Терра», «Прип'ять», ДП-5А (Б):

2.1.Виміряти природний радіаційний фон за допомогою д озиметрів «Терра», «Прип'ять»,ДП-5А (Б).

2.2.Обчислити сумарну дозу опромінення, отрима­ну за рік.

3. Оформити результати вимірювань та обчислень у вигляді табли­ці (табл. 6.3), порівняти одержані результати, знайти середнє зна­чення і сформулювати висновки щодо проведених досліджень.

Результати дослідної роботи

Таблиця 6.3

№ показів дозиметра	Результати вимірювань, мкЗв/год.
Дозиметр
«Терра»	«ДП – 5 (А,Б)	«Прип”ять»
Середнє значення
За рік

Б. Хімічна безпека.

Основні поняття, терміни та визначення теми.

Шкідливі речовини – це такі, які при контакті з організмом людини можуть викликати погіршення самопочуття, функціональні зміни, що виходять за межі прийнятих норм, і навіть професійні захворювання.

ГДК (гранично допустима концентрація) шкідливої речовини - це така її кількість у природному середовищі, при якій не знижується працездатність та самопочуття людини, не шкодить здоров’ю у разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.

ГДВ -гранично допустимі викиди

ГДЕН -гранично допустимі екологічні навантаження

МДР - максимально допустимий рівень

ТПВ -тимчасово погоджені викиди

ОБРВ - орієнтовно безпечні рівні впливу забруднювальних речовин у різних середовищах.

Сильнодіючи отруйні речовини (СДОР) – це хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують ГДК, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня.

1. Характеристика хімічних речовин .

На території України є більш ніж 1500 промислових підприємств, що виробляють, зберігають і використовують більш 280 тис. тонн різноманітних СДОР. У зонах цих об’єктів мешкають 22 млн. чоловік.

У світі нараховується до 6 млн. хімічних речо­вин; 90% з них — це органічні сполуки, більшість яких токсичні.

За характером впливу на організм людини хімічні речовини (шкідливі та небезпечні) поділяються на:

¨ загальнотоксичні, які викликають отруєння всього організму або впливають на окремі системи людського організму (ртуть, оксид вуглецю, толуол, анілін);

¨ подразнювальні, що викликають подразнення слизових оболо­нок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (хлор, аміак, сірко­водень, озон);

¨ сенсибілізувальні, які діють як алергени (альдегіди, розчинники й лаки на основі нітросполук);

¨ канцерогенні, що викликають ракові захворювання (аміносполуки, азбест, нікель, хром);

¨ мутагенні, які впливають на генетичному рівні та викликають зміни спадкової інформації (свинець, формальдегід, бензол, марганець, нікотин, радіоактивні речовини тощо).

До групи СДОР відносить тільки ті, що заражають повітря в небез­печних концентраціях, здатних викликати масові ура­ження людей, тварин і рослин.

Ступінь отруєння залежить від токсичності речовини, її кількості, часу дії, метеорологічних умов, індивідуальних особливостей організму тощо.  

Класифікація СДОР різноманітна і залежить від хімічної структури, ступеня токсичності, тривалості дії, клінічних проявів й ін. чинників:

За токсичної дії на організм і клінічному прояву:

¨ задушливої дії:

хлор, фосген, хлорпікрин, трихлористий фосфор, дифосген;

¨ загальноотруйної дії:

оксид вуглецю, синильна кислота, етилен хлорид;

¨ задушливої та загальноотруйної дії: сірководень, оксиди азоту, сірчистий ангідрид та ін.;

¨ нейротропні отрути, тобто нервово-паралізуючої дії, що порушують функції нервової системи:

ФОР — зарин, зоман, V-гази, хлорофос, фосфорорганічні інсектициди (ФОІ) і ін.;

¨ задушливої і нейротропної дії:

аміак;

¨ метаболічні отрути:

етиленоксид, метилхлорид;

¨ отрути, що порушують обмін речовин і структуру клітини: диоксин.

За фізичними властивостями:

¨ тверді леткі речовини:

солі синильної кислоти, гра­нозан, етилмеркурфосфат, етилмеркурхлорид, меркуран;

¨ рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях під тиском:

у підгрупі А — аміак, окис вуглецю; у під­групі Б — хлор, сірчистий газ, сірководень, фосген, бромметил;

¨ рідкі леткі речовини, що зберігаються в місткостях без тиску:

у підгрупі А — нітро- й аміносполуки арома­тичного ряду, синильна кислота; у підгрупі Б — нітро-акрилова кислота, нікотин, октаметил, тіофос, метафос, сірковуглець, тетраетилсвинець, дифосген, дихлоретан, хлорпікрин;

¨ димучі кислоти:

сірчана, азотна, соляна, плавико­ва, хлорангідриди сірчаної, сірчистої та піросірчаної кислот.

Основні характеристики найпоширені­ших сильнодіючих отруйних речовин:

Хлор — зеленувато-жовтий газ із різким колючим запахом, у 2,5 рази важчий за повітря. Накопичується в підвалах, тунелях, підземних переходах, загалом, де можуть ховатися люди. Точка кипіння -34,5°С, отже, навіть зимою хлор знаходиться в газоподібному стані. Легко зріджується. За тиску 5-7 атм. перетворюється в рідину. Транспортується в балонах і цистернах. При аварії та розливі рідкий хлор випаровується, створюючи з водяними парами білий туман.

1 кг рідкого хлору утворює 35 л газів.

Поріг сприйняття — 0,003 мг/л (ледь чутний запах хлору);

Вражаюча концентрація — 0,01 мг/л;

Смертельна токсодоза — 0,1-0,2 мг/л;

Смерть може наступити від декількох вдихів протягом однієї хвилини відураження дихального і серцево-судинного центрів (блискавична форма). При дещо менших концентраціях смерть наступає протягом 20-30 хвилин унаслідок хімічного опіку та набряку легенів і асфіксії.

Клінічні ознаки:

¨ подразнення слизові оболонки очей і верхніх дихальних шляхів,

¨ опік слизових оболонок очей і верхніх дихальних шляхів

¨ сухий кашель, біль за грудиною, задишка,

¨ порушення координації

¨ різі в очах, сльозотеча.

¨ За 2-4 години розвивиток токсичного набряку легенів — синюшність, ядуха, смерть.

За великих концентрацій (більш 0,2 мг/л) смерть практично миттєва від паралічу дихального і серцевого центрів.

Перша медична допомога при ураженні хлором:

¨ негайно припинити надходження газу в організм: протигаз із спеціальною коробкою марки “У” або “М” і евакуація постраждалого із осередку ураження;

¨ звільнити грудну клітину, шию;

¨ дати кисень, штучне дихання при необхідності;

¨ слизові оболонки і шкіру промивати 2% розчином соди 15 хв.;

¨ в очі — краплі альбуциду;

¨ спокій, зігрівання, вдихання парів нашатирного спирту;

Аміак — безбарвний газ із гострим запахом нашатирю. Легший за повітря. Добре горить. Вибухонебезпечний! (у зоні осередку не курити!). Температура кипіння -33,5°С. Димить при виході з балонів, цистерн, холодильних агрегатів. Перевозиться у зрідженому стані під тиском у цистернах і балонах.

Дата добавления: 2014-11-18