Тема 14. Інституційні аспекти ринкового господарства

То.

За цієї умови ресурси в усіх галузях використовуються у повному обсязі і розподілені ефективно за Парето. Перерозподіл ресурсів між галузями, який дозволив би збільшити виробництво одного блага, не зменшуючи обсягів виробництва іншого, неможливий, не існує розтрати ресурсів.

Оптимізацію розміщення виробничих ресурсів між галузями ілюструє ресурсна скринька Еджворта (рис. 12.4).

Графічно ефективний розподіл ресурсів забезпечується у точках дотику ізоквант для двох товарів до ізокости, нахил якої дорівнює співвідношенню цін ресурсів: . Виробники знаходяться у рівновазі, мінімізуючи витрати і одночасно максимізуючи прибуток. У точках рівноваги кути нахилу ізоквант та ізокости однакові, отже, підтверджується висновок, що граничні норми технологічної заміни ресурсів у виробництві обох товарів однакові: , тобто, забезпечується ефективний розподіл ресурсів між галузями.

Крива виробничих контрактів з’єднує множину точок Парето-ефективного міжгалузевого розподілу ресурсів . Якщо ресурси розподілені між галузями неефективно, їх перерозподіл дасть приріст обсягу випуску в одній або кількох галузях. Ресурси через ринок ресурсів переміщуються в ті галузі, де вони використовуються в оптимальному співвідношенні, яке мінімізує витрати до рівня і покращує стан споживачів даної продукції. Відбувається трансформація структури виробництва в економіці. Крива виробничих контрактів може бути трансформована у межу виробничих можливостей.

Межа виробничих можливостей або крива трансформації – це модель, яка ілюструє всі ефективні поєднання обсягів виробництва двох продуктів за обмежених ресурсів праці і капіталу. Всі точки кривої трансформації відповідають технологічно ефективним поєднанням ресурсів у виробництві двох благ. Межа виробничих можливостей спадна і має від’ємний нахил: ефективне виробництво означає, що збільшення обсягу виробництва одного товару вимагає переміщення ресурсів з виробництва іншого і відповідного зменшення обсягів випуску останнього. Вона опукла від початку координат, що означає збільшення її нахилу зі зростанням виробництва блага .

Кут нахилу межі виробничих можливостей визначає граничну норму трансформації в – . Гранична норма трансформації визначає альтернативну вартість – кількість одного товару, від якої потрібно відмовитись, щоб одержати додаткову одиницю іншого.

У кожній точці межі виробничих можливостей для одержання одиниці треба затратити ресурсів, а для виробництва одиниці – ресурсів. Для одержання додаткової одиниці треба відмовитись від одиниць , звідси: .

Оскільки ефективне виробництво товару здійснюється до точки, де для кожного товару, то .

Для ефективного функціонування всієї досконало конкурентної ринкової системи ресурси повинні бути розподілені між різними видами виробництва благ так, щоб структура виробництва відповідала структурі суспільних потреб. Споживачі повинні бути готові заміщувати блага у споживчому кошику в тій самій пропорції, в якій економіка може трансформувати одне благо в інше. У цьому випадку досягається повна ефективність розподілу ресурсів економіки.

Оскільки і виробники, і споживачі прирівнюють граничні норми заміни благ до однакових ринкових цін, то гранична норма трансформації будь-якого блага в інше у сфері виробництва дорівнює граничній нормі заміни цих благ для кожного споживача:

.

Ця рівність означає, що не існує способу покращити становище споживачів за рахунок змін у виробництві даних благ. В економічній системі встановлюється загальна рівновага, яка відповідає критерію Парето-оптимальності.

Графічна модель загальної ринкової рівноваги (рис. 12.5) ілюструє оптимізацію структури виробництва згідно суспільних потреб за допомогою межі виробничих можливостей та кривих суспільної байдужості. Рівновага встановлюється у точці дотику кривої суспільної байдужості до межі виробничих можливостей та лінії співвідношення цін , де гранична норма трансформації дорівнює граничній нормі заміни благ:

.

Це означає, що конкурентна рівновага у ринковій економіці Парето-ефективна за розподілом ресурсів у сфері споживання, обміну і виробництва. Вона забезпечує оптимальність структури економіки, збалансованість інтересів споживачів і виробників.

Загальні умови ефективності досконало конкурентної економіки описуються системою рівнянь:

· рівновага у конкурентній економіці ефективна за споживанням та обміном, якщо: .

· рівновага виробника у конкурентній економіці ефективна за розподілом ресурсів між галузями, якщо: .

· рівновага є ефективною за використанням ресурсів у виробництві, якщо:

.

· загальна рівновага економічної системи Парето-ефективна за розподілом ресурсів в усіх сферах, якщо: .

Ринковий механізм забезпечує системну ефективність лише за умов досконалої конкуренції. Проте в реаліях змішаної економіки ринки не є досконало конкурентними.

Сучасний ринок неспроможний вирішити багатьох важливих проблем економічного розвитку через наявність притаманних йому дефектів:

§ циклічного характеру економічного розвитку;

§ монопольної влади, недостатньої інформованості ринкових суб’єктів;

§ неспроможності забезпечити виробництво суспільних благ;

§ зовнішніх ефектів економічної діяльності;

§ нерівномірного розподілу насущних благ.

Неспроможності ринку зумовлюють необхідність державного втручання у його функціонування. Сучасна держава виконує ряд важливих функційрегулювання економічних процесів:

§ забезпечення правової основи ефективного функціонування ринкової економіки;

§ стабілізація економіки;

§ перерозподіл доходів і матеріальних благ з метою вирівнювання споживання насущних благ;

§ підтримка конкуренції;

§ коригування зовнішніх ефектів;

§ регулювання розподілу ресурсів для забезпечення суспільними благами.

Суспільні блага – це блага, які забезпечують потреби всіх членів суспільства в однаковій мірі (національна оборона, освіта, охорона громадського порядку, наукові дослідження, природоохоронні заходи та ін.). Вони поділяються на „чисті” і „недосконалі”.

Чисті суспільні блага характеризуються неподільністю, невинятковістю (неможливістю виключення будь-кого із користування даним благом) і неконкурентністю – неможливістю перешкодити споживати це благо людям, які не заплатили за нього.

Недосконалі блага характеризуються обмеженими можливостями використання, зумовленими географічним положенням або необхідністю мати ще додаткові приватні блага. Особливим різновидом суспільних благ є спільні ресурси (родовища корисних копалин, дикі тварини і риби в океанах і морях), які також характеризуються невинятковістю, але викликають суперництво – використання їх однією людиною зменшує можливості споживання інших людей.

Ринок неспроможний забезпечити громадян суспільними благами, тому держава стає основним їх виробником чи замовником, визначає оптимальну їх кількість і мінімізує витрати їх виробництва.

Оптимальний обсяг виробництва суспільного блага визначається за допомогою „фантомних” кривих попиту (рис. 13.6). Попит на суспільне благо визначається як сума цін, які всі споживачі (А,Б) готові заплатити за останню одиницю даного товару за всіх можливих обсягів попиту на нього. Оптимальним є обсяг, за якого гранична вигода громадян дорівнює граничним витратам суспільства навироб­ництво даного блага: .

Суспільний вибір способу забезпечення громадян благами колективного користування визначається не ринком, а політичними процесами. Теорія суспільного вибору розрізняє дві основні моделі прийняття рішень щодо реалізації суспільних проектів: у моделі прямої демократії рішення найчастіше приймається більшістю голосів шляхом прямого голосування у формі референдумів; у моделі представ­ницької демократії рішення приймаються голосуванням депутатів.

Зовнішні ефекти або екстерналії – це побічні наслідки економічної діяльності, які не регулюються ринком і впливають на інтереси третіх осіб як у сфері виробництва, так і у сфері споживання.

Залежно від сфери прояву розрізняють зовнішні ефекти:

• у сфері виробництва, коли один виробник впливає на діяльність іншого;

• у сфері споживання, коли один споживач впливає на рівень корисності іншого;

• між виробництвом та споживанням, коли господарська діяльність виробника впливає на добробут споживачів;

• між споживанням та виробництвом, коли споживання індивідів впливає на господарську діяльність фірм.

Залежно від характеру впливу одних мікроекономічних суб’єктів на інших розрізняють негативні і позитивні зовнішні ефекти.

Негативні зовнішні ефекти виникають, коли діяльність одних суб’єктів завдає шкоди іншим. В умовах негативних екстерналій ринкова рівновага не є ефективною, їх вплив призводить до додаткових витрат третіх осіб, знижує результативність конкурентного розподілу ресурсів. В результаті структура економіки виявляється неефективною, її можна поліпшити, усунувши вплив негативного зовнішнього ефекту за допомогою державного регулювання.

Позитивні зовнішні ефекти створюють додаткову вигоду для третіх осіб, які не сплачують за неї відповідному споживачу або виробнику. Уряду доцільно надати субсидії виробникам для збільшення рівноважної кількісті продукції до суспільно оптимальної.

У разі впливу позитивного зовнішнього ефекту, створеного одним виробником, на іншого останній має можливість значно знизити свої граничні приватні витрати, його пропонування зростає. З точки зору суспільства фірма, яка користується позитивним ефектом, не тільки завищує обсяг виробництва, але й занижує ціну. А фірма, що продукує позитивний ефект, недоодержує виторгу і прибутку.

З метою коригування наслідків зовнішніх ефектів уряд може застосовувати:

٠ прямі (адміністративні) методи регулювання – заборони або встановлення обмежень (нормативів) на викиди речовин, які забруднюють довкілля, запровадження штрафних санкцій;

٠ ринкові методи – встановлення прав власності на ресурси та вільний обмін цими правами, запровадження коригуючих податків і субсидій, продаж дозволів на викиди.

Ринкові методи переводять додаткові суспільні витрати або вигоди з зовнішніх ефектів у приватні внутрішні витрати чи вигоди окремої фірми, оптимізують розподіл ресурсів, сприяють здешевленню суспільного виробництва продукції. Цей процес отримав назву інтерналізації або трансформації зовнішніх ефектів.

Теоретичними методами інтерналізації негативних зовнішніх ефектів є податок Пігу та субсидія Пігу, ідея яких полягає у доведенні приватних граничних витрат до рівня суспільних.

Не завжди інтерналізація зовнішніх ефектів потребує втручання держави. У випадку визначеності прав власності і можливості обміну цими правами покращенню ситуації сприяють приватні рішення, а ринок може самостійно справитись з проблемами зовнішніх ефектів. Коли приватні сторони мають можливість досягти згоди і не несуть надмірних додаткових витрат з розподілу ресурсів, то вони здатні укласти взаємовигідну угоду і досягти ефективного результату. Це твердження одержало назву теореми Коуза. Результативність угоди залежить від рівня трансакційних витрат – витрат на укладання угод, пов’язаних зі встановленням прав власності.

Регулювання діяльності монополій пов’язане зі створенням законодавчої бази такого регулювання – антимонопольного законодавства.

Антимонопольне законодавство спрямоване на захист і посилення конкуренції в першу чергу в тих галузях, де має місце постійний ефект масштабу, тобто довгострокові середні і граничні витрати незмінні і рівні для будь-яких обсягів виробництва. У таких галузях конкуренція можлива і бажана, оскільки витрати малих, середніх і великих фірм однакові, тому ніхто з них не має переваг. Проте суспільство за конкурентних умов отримає більше продукції за нижчими цінами, підвищиться ефективність розподілу ресурсів.

Держава також здійснює регулювання діяльності природних монополій, що виникають у галузях, де зростання обсягів виробництва супроводжується значною економією на масштабах. Внаслідок значного зростаючого ефекту масштабу криві і є спадними і не перетинаються в межах аналізованих обсягів випуску. Якби природна монополія діяла як проста монополія, то вона б максимізувала прибуток за правилом , випускаючи обсяг за ціною з рівновагою в точці (рис. 14.2). Оптимальний з точки зору суспільства обсяг випуску відповідає точці конкурентної рівноваги . Але рівновага в точці для монополії неможлива, оскільки тут суспільно оптимальна ціна не покриває довгострокових середніх витрат, фірма була б збитковою і залишила б галузь. В іншому разі монополія потребувала б урядових субсидій, щоб зберегти конкурентну ціну і конкурентний обсяг випуску.

Кращим варіантом вважається політика ціноутворення, за якою фірма не буде отримувати монопольного прибутку, але окупить всі свої середні витрати і отримуватиме нормальний прибуток, достатній, щоб утримати монополію в даній галузі.

Добитись цього можна двома способами – встановленням двокомпонентного тарифу або встановленням ціни на рівні середніх витрат. Двокомпонентний тариф – це система ціноутворення, за якою користувачі платять фіксовану суму за право стати на обслуговування, а потім додатково сплачують за споживання кожної одиниці даного виду товару чи послуги. Доход від фіксованої оплати дозволяє фірми покрити всі витрати, навіть якщо змінна частина оплати встановлюється за граничними витратами.

Інший спосіб – встановлення для монополії ціни справедливого прибутку на рівні . Ціноутворення на рівні середніх витрат (рівновага в точці ) дещо зменшує обсяг виробництва і підвищує ціну порівняно з конкурентними, тому вважається теоретично менш задовільним, хоча і більш поширене на практиці.

Встановлення суспільно оптимальної ціни або ціни справедливого прибутку дозволяє знизити ціни продукції чи послуг та збільшити обсяги їх пропонування порівняно з монопольними.

У процесі державного регулювання економічної діяльності ринкових суб’єктів проявляються певні вади або неспроможність самої державної влади. Будь-яке суспільство по суті змушене робити компромісний вибір між двома неспроможностями – неспроможністю ринку і неспроможністю державної влади.

Конспект лекцій з мікроекономіки.

Розподіл тем відповідає ГСВО, затвердженому МОН.

Література

1. Мікроекономіка [електронний ресурс] // Матеріали порталу vuzlib.com.ua. – Режим доступу www.vuzlib.com.ua

2. Веріан Г. Мікроекономіка: проміжний рівень. Сучасний підхід: Підручник / Гел Р. Веріан; Каліфорнійський ун-т, Берклі; Пер. з англ. С.Слухай. – 6-те вид. – Київ: Лібра, 2006. – 632с.

3. Базілінська, О.Я. Мікроекономіка: теорія та практика / О.Я. Базілінська; Національний ун-т "Києво-Могилянська академія". – Київ: Києво-Могилянська академія, 2007. – 272с.

4. Безугла, В.О. Мікроекономіка: навчальний посібник для студентів вищих навч. закладів / В.О. Безугла, І.І. Постіл. – Київ: Центр навчальної літератури, 2007. – 288с.

5. Лісовий А.В. Мікроекономіка. Навч. посібник / А.В. Лісовий – Київ: ЦУЛ, 2003. – 192с.

6. Кулішов, В.В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: Навч. посібник / В.В. Кулішов. - Львів: Магнолія плюс, 2004. – 332с.

7. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій: Навчальний посібник / А.О.Задоя – К.: Т-во “Знання”, 2005. – 176с.

8. Рудий, М.М. Мікроекономіка: навч. посібник для студентів вищих навч. закладів / М.М. Рудий. – Київ: Каравела; Видавець Піча Ю.В, 2008. – 312 с. – (Вища освіта в Україні).

9. Макконнелл К.Р. Мікроекономіка / К.Р.Макконнелл, С.Л.Брю – Львів, 1999. – 650с.

10. Мікроекономіка: підручник / В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, А.І. Ігнатюк, С.В. Слухай; В.Д. Базилевич, К.С. Базилевич, А.І. Ігнатюк, С.В. Слухай; КНУТШ; за ред. В.Д. Базилевича. – 2-е вид., переробл. і доп. – Київ: Знання, 2008. – 680c.

11. Пиндайк Р. Микроэкономика / Р.Пиндайк, Д.Рабинфельд – СПб.: Питер, 2002. – 606с.

12. Гриценок О.Г., Ястремський О.І. Основи мікроекономіки: підручник / Олена Георгіївна Гриценко, Олександр Іванович Ястремський - К.: Знання, 2007. - 579с.

13. Островерх, П.І. Мікроекономіка + тести і задачі: Навчальний посібник / Островерх П.І.; Ред. Кузик О.С.; МОН України; Львівський нац. ун-т ім. І. Франка. - Львів: Львівський національний університет ім. І.Франка, 2006. - 400с.

14. Мікроекономіка і макроекономіка: підручник для студ. економічних спеціальностей закладів освіти: у двох частинах / за заг. ред.: С. Будаговської. - Вид. 4-е. - Київ: Основи, 2007. - 520 с.

15. Ткаченко А.А. Теоретична економіка: макро та мікроекономіка. / А.А. Ткаченко – Запоріжжя, Дике поле, 2003. – 469с.

16. Аналітична економія: макроекономіка і мікроекономіка: навч. посібник / За ред. С. Панчишина і П. Островерха. – Кн. 2: Мікроекономіка. – 4-те вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2006. – 438с.

17. Ватаманюк О. Мікроекономіка / Остап Ватаманюк – Львів, Інтелект-захід, 2004. – 176с.

18. Наливайко А.П. Мікроекономіка / А.П.Наливайко, Н.М.Євдокимова, Н.В.Задорожна – К.: КНЕУ, 1999. – 208с.

19. Косік А.Ф. Мікроекономіка: Навчальний посібник / А.Ф.Косік, Г.Е. Гронтковська – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 416с.

20. Горошко М.Ф., Кулішов В.В. Мікроекономіка: Тести. Ситуації. Задачі. / М.Ф.Горошко, В.В.Кулішов – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 368с.

21. Крупка М.І. Основи економічної теорії: Підручник / М.І.Крупка, П.І.Островерх, С.К.Реверчук – К.: Атіка, 2002. – 343с.

22. Вінніченко І.І. Мікроекономіка: Навчальний посібник / І.Вінніченко, Н.Дацій, С.Корецька – Київ: Центр навчальної літератури, 2005. – 272с.

23. Економічна теорія: Макро- і Мікроекономіка. / За ред. З.Г. Ватаманюка і С.М. Панчишина. – Київ. Видавничий дім Альтернативи, 2005. – 608с.

24. Мікроекономічна теорія. Навчальний посібник / [Башнянин Г.І., Щедра О.В., Томашик Л.С.та ін.]; За ред. д.е.н., проф. Г.І. Башнянина і к.е.н., доц. О.В. Щедрої. – Львів: «Новий світ-2000», 2006. – 640с.

Дата добавления: 2014-11-08