Сутнісна характеристика інституційних одиниць національної економіки

План

Тема 4. Інституційна система національної економіки

Лекція 8.

Отже, перед державою постає головний виклик – трансформувати економіку у конкурентоспроможний господарський комплекс, який має забезпечити подальший соціальний і гуманітарний розвиток суспільства.

Навчальна мета: ознайомити студентів з інституційними одиниціям та секторами національної економіки

Час: 80 хв.

Метод: Лекція

Місце: Навчальна аудиторія

Матеріально-технічне забезпечення: таблиці, графіки, схеми.

Джерела і література: 1, 17, 18, 20.

Навчальні питання і розрахунок часу
Вступ	5 хв.
Основна частина	70 хв.
1. Сутнісна характеристика інституційних одиниць національної економіки. 2. Інституційні сектори економіки. Нефінансові корпорації.	30хв. 40 хв.
Підсумки	5 хв.

Зміст лекції

Інституційна одиниця — це господарська одиниця, основними ознаками якої є:

— право самостійного володіння товарами та активами від власного імені, що надає їй можливість обмінюватися правами власності на ці товари й активи при операціях з іншими одиницями;

— здатність приймати самостійні економічні рішення і здійснювати господарську діяльність, за яку вона сама несе пряму відповідальність і відповідає перед законом;

— здатність приймати фінансові та інші зобов’язання від свого імені, а також укладати договори;

— існування для неї повного набору рахунків, включаючи баланс активів і пасивів, або практичної можливості — як з економічної, так і з юридичної точки зору — щодо підготовки повного набору рахунків, а також статистичної звітностів разі необхідності.

Національна економіка складається з сукупності інституційних одиниць, що є резидентами України.

Інституційна одиниця вважається резидентом певної країни тоді, коли вона має центр економічного інтересу (місцезнаходження житла, виробництва чи інших приміщень), що знаходиться на економічній території цієї країни, та коли вона бере участь в економічній діяльності країни протягом необмеженого або досить тривалого періоду (рік або більше), а також керується законодавством цієї країни. Резидентом є також інституційна одиниця, що тимчасово знаходиться на території іншої країни та проводить діяльність в інтересах своєї країни.

Інституційні одиниці — нерезиденти, що здійснюють операції з резидентними інституційними одиницями або мають з ними інші економічні зв’язки, утворюють групу, яка вважається за загальноприйнятою міжнародною методологією СНР’93 самостійним сектором «інший світ», призначеним для оцінки зовнішньоекономічної діяльності. До складу «іншого світу» входять певні нерезидентні інституційні одиниці, що знаходяться у географічних рамках країни, наприклад, іноземні анклави, такі як посольства, консульства, військові бази, міжнародні організації тощо.

Інституційні одиниці поділяються на дві великі групи:

— юридичні особи, що створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства, незалежно від того, які особи або суб’єкти можуть володіти ними чи контролювати їхню діяльність;

— фізичні особи або групи осіб у формі домашніх господарств.

Основними видами юридичних осіб є корпорації(включаючи квазікорпорації), некомерційні організації, органи державного управління.

Корпорації — це інституційні одиниці, що створені спеціально з метою ринкового виробництва товарів та послуг і є джерелами прибутку чи іншої фінансової вигоди для своїх власників. У ринковій економіці корпорації вважаються основною інституційною формою підприємництва.

Корпорації знаходяться у приватній власності акціонерів і пайовиків, відповідальність кожного з яких обмежена розміром капіталу, вкладеного в акції. До корпорацій відносяться корпоративні підприємства, утворені, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Квазікорпорації — це унітарні підприємства, тобто такі, що створюються одним засновником (власником), а в усьому іншому не відрізняються від корпорацій. Кожна квазікорпорація повинна мати повний набір рахунків, який надавав би можливість повністю визначати потоки доходів і капіталу між нею та власником. Квазікорпораціями є державні, комунальні підприємства, підприємства споживчої кооперації, приватні підприємства, створені на основі приватної власності одного громадянина, а також іноземні підприємства.

Некомерційна господарська діяльність (некомерційні організації (НКО)) — це самостійна систематична господарська діяльність, здійснювана суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку [5, ст. 3].

НКО можуть створюватися приватними особами, корпораціями або органами державного управління для досягнення соціальних цілей; для надання культурних, освітніх, наукових та управлінських послуг приватним особам або корпораціям; для охорони здоров’я громадян, розвитку фізкультури та спорту; для задоволення духовних та інших потреб громадян; для захисту їхніх прав і законних інтересів, надання юридичної допомоги, а також для інших суспільно-корисних цілей.

Керівництво НКО, як правило, здійснює орган (група посадових осіб, виконавчий комітет тощо), обраний членами НКО. Цей орган виконує такі самі функції, як і рада директорів корпорації, частково призначає розрахунковий управлінський персонал НКО.

Оскільки НКО відрізняються значною різноманітністю щодо своїх засновників і функцій, вони можуть відноситися до різних інституційних секторів. При вирішенні цього питання необхідно насамперед провести межу між ринковими та неринковими НКО.

До ринкових НКО належать НКО, які надають товари та послуги за економічно значущими цінами, тобто за ціною, яка дозволяє вплинути на рівень попиту. З іншого боку, статус НКО дозволяє їм мати додаткові кошти у вигляді добровільних пожертвувань приватних осіб, корпорацій або органів державного управління, за рахунок яких вони можуть одержати активи, що приносять значні доходи від власності.

У складі ринкових НКО переважають НКО, які обслуговують підприємства. Більшість з них утворюються асоціаціями підприємців, в інтересах яких ведеться їхня діяльність. До них належать торговельні палати, сільськогосподарські, виробничі та торговельні асоціації, організації підприємців, науково-дослідні інститути, лабораторії та інші організації. Ці НКО можуть займатися рекламною діяльністю в інтересах будь-якої групи, надавати консультаційні послуги тощо. Такі НКО в основному фінансуються за рахунок членських внесків, що сплачуються працівниками підприємств, які вони обслуговують.

До неринкових належать НКО, які надають основну частину товарів і послуг безкоштовно або за цінами, які не мають економічного значення. Головним джерелом фінансування для них є кошти державного бюджету, регулярні внески їхніх членів, пожертвування, інші трансферти, а також доходи від власності. У складі неринкових НКО виділяють дві основні групи:

— НКО, які контролюються і в основному фінансуються органами державного управління;

— НКО, які обслуговують домогосподарства.

Органи державного управління здійснюють функції законодавчої, виконавчої та судової влади відносно інших інституційних одиниць. Вони мають повноваження збирати податки та інші обов’язкові платежі, а також витрачати їх відповідно до певної урядової політики. Органи державного управління здійснюють витрати на кінцеве споживання в інтересах суспільства в цілому та кожного домашнього господарства.

Домашні господарства (домогосподарства) — це сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об’єднують та витрачають кошти. Ці особи можуть перебувати у родинних стосунках або стосунках свояцтва, не перебувати у будь-яких з цих стосунків, або бути і в тих, і в інших стосунках. Домогосподарство може складатися з однієї особи.

Вважаються приналежними до цієї інституційної одиниці також особи, які постійно або тривалий час живуть в установах:

— члени релігійних конфесій (у товариствах, монастирях тощо);

— пацієнти лікарень;

— особи, що утримуються в пенітенціарних установах;

— особи, що постійно проживають у будинках для престарілих, дитячих будинках тощо.

Домашні господарства можуть виступати не тільки як споживачі товарів і послуг, а й займатися будь-яким видом господарської діяльності. Члени домашніх господарств роблять суттєвий внесок у виробничу діяльність шляхом:

— здійснення підприємницької діяльності без утворення юридичної особи (як фізичні особи — підприємці);

— надання своєї праці іншим підприємствам, виступаючи як наймані працівники.

Вважається, що індивідуальні члени домашнього господарства, які займаються будь-якою господарською діяльністю, діють не як самостійні одиниці, а від імені свого домашнього господарства.

Виробнича діяльність у рамках сектору домашніх господарств здійснюється фізичною особою — підприємцем. Якщо члени домашнього господарства працюють за наймом у корпорації, квазікорпорації або в органах державного управління, то виробництво, у якому вони беруть участь, здійснюється за рамками сектору домашніх господарств.

Фізична особа — підприємець може займатися практично будь-яким видом виробничої діяльності (виробництво товарів і послуг для продажу або натурального обміну на ринку).

Прибуток від продуктивної діяльності фізичної особи — підприємця, являє собою сполучення двох досить різних видів доходу (оплати праці та прибутку) і тому називається «змішаним доходом» на відміну від «прибутку і прирівняних до нього доходів» (крім прибутку від виробництва житлових послуг для власного використання).

До домашніх господарств також можуть відноситися окремі особи чи групи осіб, основною функцією яких є споживання й які виробляють товари та послуги виключно для власного кінцевого використання.

Відповідно до своїх функцій та структури економіки України інституційні одиниці — резиденти групуються в п’ять інституційних секторів економіки:

— нефінансові корпорації;

— фінансові корпорації;

— сектор загального державного управління;

— домашні господарства;

— некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства; більшість з яких розподіляється на підсектори. При віднесенні інституційних одиниць до певного сектору або підсектору економіки України враховується їхня організаційно-правова форма господарювання, форма власності та вид економічної діяльності, перелік яких визначають відповідно Класифікації організаційно-правових форм господарювання (КОПФГ) та Класифікації форм власності (КФВ), які затверджено наказом Держспоживстандарту України від 28 травня 2004 р. № 97, а також Класифікації видів економічної діяльності (КВЕД), яку затверджено наказом Держстандарту України від 22 жовтня 1996 р. № 441.

Дата добавления: 2014-11-08