Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Банківська конкуренція на міжнародному рівні




Розгляд банківської конкуренції неможливий без аналізу міжна­род­ного аспекту їхньої діяльності з урахуванням специфіки світового рин­ку банківських продуктів. Як визначає Б.І. Суховірський, «необ­хід­на розробка теоретичних і прикладних проблем у рамках нового наукового напрямку – геоекономіки, що отримала розвиток у світовій економічній науці в умовах посилення процесів глобалізації і регіо­на­лізації. Геоекономіка може трактуватися як геополітична економіка з огляду на вплив зовнішніх факторів на регіональний розвиток. У рам­ках геоекономіки України особливо актуальним є поєднання внут­рішніх особливостей із впливом світового ринку. Таким чином, геоекономіка висуває підвищені вимоги до економічних досліджень, що повинні поєднувати знання про особливості світової економіки і міжнародних відносин із професіоналізмом стосовно даного регіону» [338, с. 71].

Для характеристики діяльності комерційного банку на регіональ­ному рівні необхідно зрозуміти особливу роль валютної позиції банку та механізмів її регулювання. Валютна позиція, що представляє собою співвідношення сукупності вимог банку до всіх його зобов'язань в іно­земній валюті, є критерієм ефективності національних і регіональних банківських технологій. Сутність цього полягає в тому, що перероз­поділ власних коштів комерційних банків з національної грошової одиниці в іноземну валюту і створення в такий спосіб довгої валютної позиції свідчить про випереджальні темпи розвитку економіки тих країн, у валюті яких створюється довга валютна позиція, і навпаки. Якщо сформулювати точніше, то це свідчить про відставання націо­наль­них технологій створення, збереження і примноження капіталу, тому що, як буде показано далі, при створенні довгої валютної позиції оборотні кошти комерційних банків вилучаються з національного кредитного мультиплікатора і створюють мультиплікаційний ефект в економіці тих країн, валюта яких формує довгу валютну позицію.

Більш докладний опис перерозподілу частини ВВП регіонів Украї­ни на користь міжнародних фінансових структур виглядає в такий спосіб. Комерційні банки регіону для здійснення фінансових операцій своїх регіональних клієнтів повинні мати кореспондентські рахунки в іноземних банках-кореспондентах. З метою безпеки фінансових опе­ра­цій, своєчасності та якості їхнього здійснення українські банки від­кривають рахунки у великих фінансово-стійких міжнародних транс­національних банківських системах, що мають солідну репутацію і високий рівень довіри. Ці транснаціональні банківські системи пере­важно є мережею міжнародних комерційних банків, заснованих в одному з двох світових фінансових центрів – США або Європі. Таким чином, валютні кошти регіональних українських банків і їхніх клієн­тів, отримані в результаті зовнішньоекономічної діяльності, на якийсь проміжок часу опиняються на рахунках американських або європей­ських банківських систем. Ці валютні кошти являють собою не що інше як безкоштовні фінансові ресурси для національних банківських систем Європи і США. Аналогічно до перехідних знеособлених за­лишків на поточних рахунках клієнтів комерційних банків України перехідні залишки на рахунках міжнародних банківських систем, що належать суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності українських ре­гіонів, коливаються у своєму абсолютному значенні в часі, але ці коливання дозволяють формувати постійний позитивний залишок для ефективного функціонування кредитного мультиплікатора національ­них банківських систем економічно розвинутих країн.

Функціонування кредитного мультиплікатора банківської системи розвинутих країн, заснованого на безкоштовних валютних ресурсах третіх країн, таких як Україна, має деякі принципові відмінності від функціонування кредитного мультиплікатора української банківської системи і банківських систем інших країн. Найбільш істотними від­мінностями є:

- значно більший розмір залишків на валютних рахунках у порів­нянні з залишками на рахунках національних банківських систем;

- більш низький норматив резервування в банківських системах США і Європи.

Ці та інші особливості дозволяють банківським системам роз­ви­нутих країн у більшому ступені збільшувати безкоштовні ресурси, що забезпечує цим країнам надлишок фінансових ресурсів і пріо­ри­тет­ність проблеми їхнього ефективного інвестування над проблемою пошуку фінансових ресурсів.

Транснаціональні банківські системи, що відкривають кореспон­ден­ські рахунки для здійснення міжнародних платежів, у свою чергу, роблять інвестування створених за допомогою мультиплікатора фі­нансових ресурсів у економічне поле регіонів, що розвиваються, включаючи Україну, шляхом:

- прямих іноземних інвестицій у суб'єкти регіональної економіки;

- надання міжнародних кредитів регіональним комерційним банкам;

- надання позик українській державі або органам місцевої вико­навчої влади.

Крім обслуговування зовнішньоекономічних платежів регіона­ль­них клієнтів, комерційні банки так само можуть розміщувати свої власні валютні кошти на кореспондентських рахунках за межами еко­номічного простору України та регіону. Цей процес регулюється НБУ шляхом зміни нормативів валютної позиції і положення про відкриття рахунків в іноземних банках-кореспондентах. Комерційні банки най­частіше збільшують залишки власних валютних коштів на ко­респон­дент­ських рахунках міжнародних банківських систем з ме­тою запо­бі­гання валютних ризиків або для акумулювання коштів з метою здійс­нення спекулятивних операцій на міжнародному фінан­совому ринку.

З метою мінімізації відтоку іноземної валюти, підтримки ста­біль­ного курсу національної валюти, а також максимально ефективного функціонування національного кредитного мультиплікатора пред­став­вляється доцільним регулювання міжнародних валютних операцій Національним банком України шляхом підтримки нормативу від­критої валютної позиції, що в кілька разів перевищує (2–3 рази) нор­матив резервування. Така політика НБУ буде стимулювати бан­ківську систему перерозподіляти ресурси клієнтів і свої власні кошти в на­ціональні кредитні технології.

Створення і збільшення довжини валютної позиції свідчить про неефективність мультиплікаційного ефекту в регіоні, точніше, про його менш ефективне функціонування в порівнянні з процесами у світовій економіці. У масштабі світових господарських відносин, гло­балізації міжнародного поділу праці та на рівні світових фінансових ринків під регіоном доцільно розуміти територію вільного обігу конк­ретної національної грошової одиниці, обумовлену сукупністю право­вих і економічних умов. Україна при цьому виступає як єдиний ре­гіон, що чітко збігається з географічними кордонами держави. Проте валютна позиція впливає на функціонування банківського капіталу в регіонах, що є частинами цього географічного простору.

Розміщуючи власні активи на кореспондентських рахунках в іно­земних банках, українська банківська система не бере участь у муль­типлікаційних процесах, що відбуваються у світовій економіці, через наступні причини:

- дані кошти знаходяться на рахунках іноземних банків;

- українська банківська система не має філій комерційних банків за межами країни. Виключення складають заснований Національним банком України в 1999 р., але не діючий, український департамент Чорноморського банку розвитку і торгівлі в м. Салоніки (Греція) і філія КБ «Приватбанк» у Нікосії (Кіпр), діяльність якої незначна за обсягами операцій і не робить якого-небудь істотного впливу як на діяльність самого Приватбанку, так і української банківської системи;

- національна валюта України – гривня – не є засобом міжнарод­них розрахунків. Її платіжні властивості діють винятково в межах регіону, що співпадають з її державними кордонами.

Говорити про участь у міжнародних мультиплікаційних процесах можна лише в тому випадку, якщо українська банківська система матиме таку кількість регіональних представництв за межами Ук­раїни, яка дозволить формувати ресурси в обсязі, здатному істотно вплинути на ресурсну базу національної банківської системи, або у випадку, коли національна валюта України стане засобом міжна­родних розрахунків і іноземні банки будуть об'єктивно зацікавлені в постійних перехідних гривневих залишках на поточних кореспондент­ських рахунках в українських банках для здійснення міжнародних платежів своїх клієнтів. Об'єктивні передумови для створення таких економічних умов у даний момент відсутні. Українська банківська система виступає об'єктом, завдяки якому інші держави, міжна­ціо­нальні та транснаціональні компанії і фінансові організації багато­разово примножуть і перерозподіляють свої активи за рахунок участі в безкоштовних фінансових ресурсах у вигляді перехідних валютних залишків на кореспондентських рахунках в іноземних банках україн­ської банківської системи і її регіональних клієнтів, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Українські вчені-економісти, банкі­ри і політики, так само як вчені та практики інших держав, що не відносяться до країн з вільно конвертованою валютою, не мають реальної можливості підрахувати економічний і мультиплікаційний ефект від використання національних валютних цінностей на рахун­ках за межами країни, через комерційну, політичну, соціальну і навіть міжнародну таємницю. Але очевидний той факт, що даний ефект у десятки, сотні, а може і більшу кількість разів, перевищує економіч­ний ефект від національного кредитного мультиплікатора. Це відбу­вається внаслідок того, що:

- міжнародні банківські системи зосереджують у собі великі ре­сурси з різних регіонів планети, що істотно перевищують ресурси української банківської системи;

- міжнародні банківські системи мають у своєму розпорядженні велику кількість філій і регіональних представництв практично у всіх країнах і регіонах, що забезпечує високий ступінь внутрібанківського мультиплікаційного ефекту і надає можливість досить ефективно ма­ніпулювати податковим законодавством різних держав;

- норма резервування найбільших регіональних представництв між­народних банківських систем, розташованих в економічно розви­нутих країнах Європи й Америки, істотно менше норми резервування центральних банків більшості країн, що розвиваються, що забезпечує великий ступінь оборотності та збільшення капіталу міжнародних банківських систем.

Банківська система України являє собою канал, через який частина ВВП України через неефективність функціонування технологій ство­рення і примноження капіталу банківською системою України пере­розподіляється в банківські системи країн з більш ефективною фінан­совою інфраструктурою, виступаючи фундаментом для ство­рення до­даткового прибутку (надприбутку) у розвинутих країнах і їхніх бан­ківських системах. Знову створений капітал з економічно розви­нутих країн надходить через інвестиційні компанії або у вигляді державних позик у країну походження фінансових ресурсів, що ле­жать в основі створення цього надприбутку, але вже на принципах платності, тобто з урахуванням виплати відсотків по кредитах і державних позиках або інших привілеїв і конкурентних переваг для себе. Підтвердженням тому служить динаміка міжнародної валютної позиції України, обся­гів українського експорту, іноземних інвестицій і валового національ­ного продукту. Динаміку основних макроеко­но­мічних показників України показано на рис. 3.3.

Динаміку міжнародної валютної позиції України й обсягу прямих інвестицій в економіку України показано на рис. 3.4.

 

Рис. 3.3. Основні макроекономічні показники розвитку

України в 1996–2004 рр. [96, с. 32–34]

Рис. 3.4. Прямі іноземні інвестиції і міжнародна позиція України

(на початок 2001–2005 рр.) [409; 410]

Зворотний взаємозв'язок динаміки прямих іноземних інвестицій
і чистої міжнародної валютної позиції України легко пояснити.
В умовах значної девальвації національної валюти, особливо в
1998–1999 рр. (80,5 % і 52,21 % відповідно), через значні темпи інфляції і політику «валютного коридору», що проводилась НБУ, вартість іноземних інвестицій у національній валюті зросла, тобто знизився розмір коштів в іноземній валюті, необхідних для реалізації інвес­торами-нерезидентами тих чи інших проектів в Україні. При­род­но, що це викликало зростання іноземного інвестування в Україну. Однак девальвація мала і негативні наслідки.

По-перше, у результаті зростання експортних можливостей країни відбулося нагромадження валютних коштів на рахунках вітчизняних банків, відкритих в іноземних банках країн-імпортерів. По-друге, девальвація призвела до «втечі» від національної валюти, коли комер­ційні банки прагнули збільшити свої активи в іноземній валюті, а оскільки можливостей для розміщення даних коштів у національній економіці було небагато, чому «сприяли» високі відсоткові ставки, то комерційні банки переводили ці кошти на свої коррахунки в іно­зем­них банках.

На думку багатьох учених, девальвація завжди призводить до де­зінтермедіації економіки через механізм нагромадження чистих іно­земних активів комерційними банками, коли ресурси, залучені усередині країни, спрямовуються не на кредитування нефінансового сектора, а перетворюються у вимоги до нерезидентів і працюють на економіку інших країн.

Аналіз наведених даних свідчить про те, що ріст ВВП України й обсягів її експорту спостерігається пропорційно росту обсягів прямих іноземних інвестицій, що спричиняють погіршення чистої міжна­родної позиції України. Логічним представляється питання про іс­ну­вання зворотної залежності: чи не відбувається ріст ВВП і експорту України внаслідок збільшення обсягів прямих іноземних інвестицій? Відповідь очевидна: при наявності такої залежності обов'яз­ковим наслідком її існування було б поліпшення, а не погіршення між­народної валютної позиції України. Адже країні не потрібні інвестиції заради інвестицій. Основна задача залучення іноземних інвестицій – збільшення обсягів ВВП для поліпшення макроекономічних показ­ників розвитку економіки і підвищення життєвого рівня населення. Сутність прямого іноземного інвестування полягає в перерозподілі частини ВВП України за допомогою міжнародних банківських і фі­нансових технологій у платні прямі інвестиції на вигідних для ін­весторів умовах з наступним перерозподілом прибутку інвесторів за межі країни інвестування. Для здійснення таких інвестицій капітал економічно розвинутих країн спрямований не всередину українського економічного простору, а на підтримку міжнародних банківських сис­тем і їхньої інфраструктури. Тому безпосередньо у вигляді інвес­тиційних ресурсів виступає економічний ефект від використання час­тини українського капіталу. Яскравим прикладом привілеїв інозем­но­му капіталу є механізм резервування коштів для покриття кредит­ного ризику при здійсненні банком кредитних операцій, при якому комер­ційні банки з 100 %-м іноземним капіталом цілком звільнені від ре­зер­вування ресурсів при видачі кредитів і перерахуванні коштів у банки – метрополії, якщо останні мають кредитний рейтинг не нижче, ніж «інвестиційний клас». Це дозволяє використовувати їх для пере­роз­поділу капіталу в міжнародні банківські системи і ставить їх у нерівні конкурентні умови в порівнянні з українськими комерційними банками.

Відомий фінансист Дж. Сорос досить скептично відноситься до допуску іноземних банків на вітчизняні ринки. На його думку, вони, швидше за все, зніматимуть «вершки» з оптового ринку, де мають конкурентні переваги, а менш прибутковий роздрібний бізнес буде обслуговуватися недостатньо. Саме таку ситуацію ми і можемо спос­те­рігати в Україні, зокрема, на прикладі роботи ряду банків з іно­земним капіталом. Крім того, для приймаючої країни вкрай ри­зи­ковано дозволяти використовувати короткострокові надходження капіталу для довгострокових цілей, як зробила, наприклад, Малайзія, тому що іноземні банки можуть виявитися менш постійними, ніж вітчизняні, і піти з ринку у випадку зміни макроекономічної ситуації в країні в негативному напрямку.

Динаміку кількості банків з іноземним капіталом у національній банківській системі України наочно представлено на рис. 3.5.

Рис. 3.5. Кількість банків національної банківської системи
України в 1991–2004 рр. [96, с. 133–134]

Як видно з рис. 3.5, спостерігається різке збільшення кількості бан­ків з іноземним капіталом у 2001–2004 рр. після стрімкого збіль­ше­ння обсягів українського експорту в 1999–2000 рр. Різке збіль­шен­ня обся­гів українського експорту призвело до значного збільшення перехід­них знеособлених залишків на кореспондентських рахунках україн­ських банків у міжнародних банківських системах. У результаті мульти­плі­ка­ційного примноження цих ресурсів міжнародні банки створили додатковий капітал, частина якого спрямована у вигляді установчих внесків іноземних компаній у національну банківську систему Ук­раї­ни. Особливо важливим є той факт, що обсяг іноземних інвестицій у на­ціо­нальну банківську систему України відбувався на тлі істотного ско­ро­чення кількості вітчизняних комерційних банків і погіршення між­на­родної валютної позиції України. Тобто обсяг прямих іноземних ін­вес­тицій в економіку України, включаючи й інвестиції в націо­наль­ну банківську систему, залежить від обсягу залишків на рахунках ук­ра­їн­ських банків, а не від реальних макро­економічних показників і ре­а­ль­ного положення справ у фінансовому секторі української еконо­міки.

За допомогою описаних банківських механізмів функціонує фі­нансовий механізм вилучення частини національного багатства (ка­піталу, доданої вартості, ВВП, ресурсів і т. д.) економічно розви­ну­тими країнами в менш розвинутих. Схематично даний механізм пред­ставлено у додатку Е. Джерело для формування додаткового до­хо­ду для банківської системи розвинутих країн є джерелом для додат­кових доходів державного бюджету цих держав. Найчастіше зазначені доходи є основними або домінуючими джерелами фор­мування дер­жавного бюджету. Найбільш наочним прикладом, що ві­дображає сфор­мовану систему вилучення частини національного ба­гатст­ва за до­помогою банківських технологій безкоштовного ви­корис­тання кош­тів на кореспондентських рахунках міжнародних банків, служить Швей­царія. У результаті описаних технологій міжна­родні швей­царські бан­ки так перерозподіляють частину національного ба­гатства пост­радянських країн, таких як Росія й Україна, що скла­даєть­ся си­туація, при якій ці країни, що володіють безмежно вели­кими природ­ними, трудовими, науковими, культурними, військовими й ін­шими ре­сур­сами, мають істотно більш низький рівень доходів гро­мадян. До­помога з безробіття в одній із найбідніших, з погляду будь-яких ре­сурсів, країні – Швейцарії – значно перевищує офіційну середню заробітну плату в Росії й Україні разом узяті. Це відбувається унаслі­док функціонування банківських технологій перерозподілу капіталу.

У сформованих умовах, коли українська банківська система занад­то бідна для створення мережі своїх філій у всьому світі, а націо­наль­на валюта не має реальної перспективи стати вільно конвертованим міжнародним платіжним інструментом, особливої актуальності набу­ває питання про шляхи виходу зі становища, що сформувалося.

Змінити дане становище можна двома класичними методами: ре­волюційним і еволюційним. Революційний метод, тобто метод «ві­ді­брати і поділити», показав свою повну історичну неспроможність, він є ненауковим і не буде розглядатися нами надалі. Еволюційний метод можна умовно підрозділити на дві основні його складові, тобто на метод мінімізації існуючих втрат капіталу і частини ВВП її регіонів національною банківською системою України і на метод переходу бан­ківської системи України в принципово нову якість, де мінімальні втрати капіталу банками України будуть компенсовані фінансовими потоками безкоштовних або досить дешевих ресурсів з більш роз­ви­нутих міжнародних банківських систем. Причому перший метод є складовою частиною і підготовчим етапом для поступового пе­реходу до другого.

Українські вчені розглядають роль банківського маркетингу в міжнародних відносинах з погляду функціонування механізмів за­лучення іноземних інвестицій. Так колектив учених вважає, що «при­вабливість регіону для зовнішнього капіталу залежить від багатьох факторів, у числі основних з яких варто виділити гарантії захисту інвестицій і можливість придбання землі у власність. Для цього доцільно створити в регіонах іпотечні банки» [248, с. 187]. Такий пог­ляд має право на існування, хоч і є досить дискусійним. Разом із тим, перспективи України інтегруватися в європейський економічний прос­тір серйозно не досліджувалися вітчизняними вченими.

Таблиця 3.2




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-18; Просмотров: 684; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.03 сек.