Необхідність контролю банківських процесів

Основні терміни і поняття

Організаційна структура банківського маркетингу, маркетингові структури, інформаційні потоки, маркетингова інформаційна система, управління інформаційними потоками, оцінка маркетингової інфор­мації, маркетингове опитування, інформаційне забезпечення, система маркетингової інформації, маркетингові дослідження, маркетингова структура управління, навколишнє середовище, погодження марке­тин­гових стратегій.

Необхідність контролю у банківському маркетингу обумовлена особ­­ливою роллю капіталу в процесах суспільного відтворення. Ка­пітал і праця, поєднані в процесі суспільного відтворення, виробляють національне багатство.

Аналогічно до того, як нові банківські продукти виступають для суб'єктів економічних відносин реальним капіталом, механізми дер­жавного регулювання банківської системи є регулятором (контро­лером) реального капіталу у банківському маркетингу. Через механіз­ми регулювання та контролю банківських процесів держава опосеред­ковано здійснює регулювання капіталу в інших галузях економіки.

Припустимо, що необхідно визначити ринкову вартість конкрет­ного об'єкта нерухомості, який використовується (або буде використо­вуватися) у процесах суспільного відтворення, наприклад, об'єкта не­за­вершеного будівництва. Його оцінку можна здійснити одним із трьох відомих методів: витратним методом, методом аналогів і ме­тодом прибутковості. Оцінки, здійснені за кожним із даних методів, можуть істотно відрізнятися одна від одної. Разом із тим, якщо умовно пере­нести даний об'єкт оцінки в країну (регіон) з більш розвинутою рин­ковою інфраструктурою, то він буде мати значно більшу вартість за будь-якого методу його оцінки.

Розглянемо як змінюється оцінна вартість майна залежно від се­ре­до­вища його розташування. При оцінці методом прибутковості два абсолютно однакових об'єкти нерухомості будуть мати різну вартість, причому, об'єкт в економічно більш розвинутій країні буде дорожче свого аналога в країні менш розвинутій. Це відбувається внаслідок то­го, що в першому випадку ступінь фінансових і інших ризиків ниж­че, а рівень платоспроможного попиту, тобто потенційних дохо­дів, вище, стабільніше грошова одиниця, більш цивілізовані форми опо­дат­куван­ня і т. д. При оцінці двох об'єктів витратним методом вартість об'єкта в економічно більш розвинутій країні так само буде мати іс­тот­но біль­шу вартість, ніж в іншій країні. Це пов'язано з тим, що вартість робіт зі створення (виробництва) такого об'єкта буде вище через більш ви­соку вартість найманої праці, більш високі стандарти і вимоги. Схожа ситуація спостерігається і при оцінці об'єкта методом аналогів.

З викладеного можна зробити висновок, що будь-який капітал (чи то у вигляді фінансового капіталу або основних засобів), що при­носить дохід відповідно до формули (1.1), має різну вартість у різних економічних умовах. Можна припустити, що вартість капіта­лу різна усередині однієї економічної системи в різних її регіонах.

Таким чином, економічна система, усередині якої відбувається обіг капіталу, безпосередньо впливає на вартість самого капіталу поза залежністю від конкретних схем обігу конкретного капіталу, його обсягів і форми власності. До таких економічних систем відноситься і банківська система. В умовах ринкових відносин державна система управління (регулювання та контролю) економічними процесами також має вартість і являє собою не що інше, як основний державний, суспільний і соціальний капітал, здатний приносити дохід усім членам суспільства і впливати на вартість усіх капіталів, розміщених у його просторі.

Способи управління економічними процесами й організації вироб­ництва держави в умовах ринкових відносин та інформаційного сус­пільства виконують функції реального суспільного капіталу. Прик­ла­дом цього може служити вартість того ж самого об'єкта нерухо­мості.

При удосконаленні технологій організації виробництва і збалан­со­ваній системі управління економікою вартість основних засобів зрос­тає, що призводить, у свою чергу, до створення механізмів забез­печення зворотності інвестиційних ресурсів унаслідок того, що утво­ри­ться реальний капітал, який може бути предметом застави або ін­шою формою майнової гарантії при забезпеченні зворотності бан­ків­ських кредитних ресурсів.

Підвищення ступеня зворотності кредитних ресурсів призводить до зниження фінансових ризиків і поширення кредитування, відтворення більш збалансованої, більш організованої економічної моделі еконо­міки.

Всі існуючі технології створення реального капіталу можна роз­ділити на три основні категорії:

1. Державні технології.

2. Банківські технології.

3. Технології підприємств.

Усі види цих технологій унікальні і кожна має свої специфічні особливості. Комплексне застосування усіх видів дає нову якість, на якій базується ВВП країни, курс національної валюти, рівень життя населення, вартість капіталу в інших галузях економіки.

Існуюча система економічних механізмів є реальним капіталом для банківської системи. Дана система повинна бути збалансованою і со­ціально спрямованою, тобто повинна бути відрегульована з ураху­ван­ням споживчих інтересів населення країни.

Громадяни, що виступають як наймані працівники, самі по собі не мають економічних механізмів створення капіталу. Вони беруть участь у суспільних процесах нагромадження і споживання. Якщо в процесах споживання вони приймають пряму, особисту участь, то в накопичувальних процесах беруть участь шляхом простого заоща­джен­ня коштів, а не шляхом створення економічних механізмів і примно­ження капіталу. Нагромадження фізичними особами здійсню­єть­ся через:

- банківську і фінансову систему;

- економічні технології суб'єктів господарювання (шляхом купівлі акцій або облігацій підприємств, внесків у статутні фонди, коротко­строкових позичок і т. д.).

Основна роль і участь громадян у ринковій економіці полягає не в створенні економічних технологій, а в стимулюванні (або ігноруванні) існуючих регіональних технологій простого і розширеного відтво­рення, тобто технологій створення капіталу шляхом вибору (ігнору­вання) товарів і послуг у процесі споживання всередині конкретного регіону. Процес споживання товарів (послуг) є не що інше, як кри­те­рій оцінки потреби регіону в конкретних економічних механізмах, конк­ретних капіталах.

Розглянемо роль кожної категорії окремо.

1. Роль держави полягає в тому, що розмір її доходів регулюється переважно адміністративними, а не ринковими методами. Держава є сукупною системою органів влади і тому може силовими (адмініст­ративними) методами впливати на розмір прибутковості та вартість регіонального капіталу в різних галузях економіки й окремих підпри­ємствах регіону. Такий вплив здійснюється, в першу чергу, шляхом прийняття податкових законів і бюджету. Держава сама встановлює розмір своїх доходів, а, отже, та вартість основного капіталу самої системи управління регіональними економічними відносинами. Крім того, держава, встановлюючи правила гри, істотно коректує розмір прибутковості та вартість капіталів в інших галузях і регіонах, інших формах власності. Держава може заборонити або дозволити сам факт ринкових відносин як таких, ті чи інші види власності.

2. Банківська система не може впливати на процеси, що від­бу­ваю­ться на фінансовому ринку адміністративними методами, що може призвести до втрати клієнтів у конкретному банку. Але голов­ною від­мінністю банківської системи від усіх інших є той факт, що в умовах ринкових відносин при будь-яких економічних технологіях вироб­ництва і будь-яких формах управління економікою банківська система в цілому не може бути збитковою. Крім того, вартість і при­бутковість капіталів комерційних банків завжди буде більшою, ніж середня вар­тість усіх капіталів усередині країни. Безумовно, прибут­ковість і вартість капіталу в окремій процвітаючій галузі може і, швидше за все, буде вище, ніж у банківському секторі, але тільки в окремій галузі або декількох галузях, а не у всій економічній системі.

3. Технології створення і примноження реального капіталу підпри­ємствами-суб'єктами ринкових економічних відносин мають свої спе­ци­фічні особливості:

- механізми створення нового капіталу мають необмежену кіль­кість схем і варіантів їх практичного втілення – від елементарних технологій купівлі-продажу і випічки хліба до високоінтелектуальних космічних технологій, від приватного підприємця, що торгує на рин­ку, до великої страхової компанії. Причому потенціал розвитку і по­дальшого удосконалення таких механізмів практично не обмежений, у той час як банківські технології і механізми формування бюджету і доходів держави є відносно консервативними;

- обсяг вироблених товарів і послуг, а, отже, і абсолютна величина доходів і знову створеного капіталу в цьому секторі багаторазово пе­ревищує аналогічні показники у банківській системі;

- існує велика амплітуда коливання прибутковості та вартості ка­піталу між окремими підприємствами, галузями економіки і навіть структурними підрозділами одного підприємства. Отже, дані тех­но­логії створення капіталу піддаються у найбільшому ступені комер­ційному ризику;

- реальний капітал у цьому секторі економіки несе на собі основне соціальне навантаження суспільства.

Найважливішим складеним елементом створення капіталу є бан­ківський капітал, банківська система, тому що порушення будь-якої її складової призводить до адекватної реакції у всій системі, що позначається на суспільному споживанні, а через споживання веде до зниження прибутковості та вартості як окремих капіталів різної форми власності, так і суспільних капіталів.

Особлива роль у процесах створення, розподілу, нагромадження і споживання капіталу належить населенню. У ринкових умовах весь процес відтворення і нагромадження орієнтується на потреби населен­ня, точніше, на його платоспроможні потреби. При переважанні спо­живчих тенденцій у суспільстві буде здійснюватися розширене відтво­рення. Підприємства-виробники і торговці товарами (послугами) от­ри­мають прибуток (або надприбуток), що, у свою чергу, буде спрямо­ваний на процеси нагромадження або споживання. Причому, відпо­відно до законів попиту та пропозиції, велика частина отриманого прибутку буде знову спрямована на капіталізацію, тобто на розширене відтворення, саме в те виробництво, що користується конкретним пла­тоспроможним попитом у населення. Відтік фінансових ресурсів зі сфери нагромадження призводить, з одного боку, до дефіциту вкладів у банківській системі, що, на перший погляд, повинно призвести до дефіциту ресурсів, підвищення вартості грошей у часі та подорожчання банківських кредитів. Але, з іншого боку, грошові кошти, спрямовані суб'єктами господарювання на розширене відтворення, поповнюють залишки на поточних рахунках виробників і торговців товарами (клієнтів банків), збільшуючи тим самим розмір безкоштовних ре­сурсів банківської системи, що, у свою чергу, можуть бути помножені нею в процесі кредитування за допомогою механізму грошового мультиплікатора. За певних умов такий відтік капіталу може призве­ти до зниження вартості банківських кредитів замість їхнього очіку­ва-ного подорожчання. Це відбудеться, якщо податкова система не буде перешкоджати підприємствам-суб'єктам господарювання спря­мо­вува­ти свій прибуток на розширене відтворення.

З викладеного видно, що перерозподіл фінансових ресурсів регіону зі сфери нагромадження у сферу споживання не завжди призводить до підвищення вартості грошей у часі з наступним відтоком коштів зі сфе­ри споживання до сфери нагромадження. Обов'язковою умовою цього є збалансованість механізмів управління економічними про­цесами і відповідними банківськими технологіями створення нового капіталу.

Підвищення платоспроможного попиту населення не завжди сприяє зростанню його добробуту. Важливим є регулювання зв'язків між банківськими і державними технологіями створення нового капіталу і розширеного відтворення. Банківська система є ключовим елементом такого взаємозв'язку. Механізми адекватного реагування і впливу банківської системи на споживчі та накопичувальні тенденції здатні принципово змінити розмір прибутковості капіталу і його вартість в інших галузях економіки. Разом із тим, аналогічні процеси в небанків­ському секторі можуть лише відобразитися на результатах фінансової діяльності банківської системи, можуть «підтягти» загальний рівень банківських технологій, але не можуть докорінно змінити існуючі технології і взаємозв'язки усередині банківської системи. Це пов'язано з тим, що банківська система і використовувані нею унікальні тех­нології є достатньо досконалими, замкнутими, самодостатніми і кон­сервативними. А головне – взаємозв'язки усередині банківської систе­ми носять системний характер, що не дозволяє окремим, нехай навіть крайнім, нестандартним тенденціям в економіці, що позна­чаються на конкретному суб'єкті господарювання або комерційному банку, іс­тотно вплинути на всю систему банківського регулювання, законо­мір­ності та механізми формування банківського капіталу. До того ж, бан­ківська система є найбільш великим і фінансово забезпеченим секто­ром економіки, що також бере участь у процесах суспільного нагро­мадження і споживання. Розмір внутрішнього споживання, що формує собівартість банківських послуг, здатний формувати спожив­чий попит в окремих регіонах, його галузях і секторах. Видимі й очевидні пере­ваги міцності та непорушності банківської системи мають і негативні моменти, що полягають у тому, що для введення прин­ципово нових прогресивних технологій і механізмів, які докорінно змінюють тради­ційні методи господарювання, не завжди досить виникнення сус­піль­ної потреби в такого роду змінах. Найчастіше для подальшого розвит­ку і реформування банківської системи необхідний певний рівень усвідомлення потреби і доцільності змін, впливу сус­пільної думки і держави.

Прикладом необхідності контролю банківських процесів з боку дер­жави можуть слугувати банківські процеси у найнасиченішому бан­ками регіоні – Донецькому.

Сформований у Донецькому регіоні механізм використання кре­дитних ресурсів і власного капіталу комерційних банків не дозволяє банківській системі повною мірою впливати на споживчі або нако­пичувальні тенденції в економіці регіону. Частка банківської системи регіону в сукупному обсязі кредитів, наданих в економіку країни, на кінець січня 2005 р. складала 7,68 %, у тому числі кредитів суб'єктам господарювання – 7,52 %, фізичним особам – 8,47 % від загально­ук­раїнських показників. І це незважаючи на те, що банківська система регіону спрямована на стимулювання товаровиробника, насамперед, промислових підприємств. Так, частка банківської системи регіону
в сумі нарахованих відсотків по кредитах в економіку складає 3,81 %,
у тому числі суб'єктам господарювання – 3,01 %, фізичним осо-
бам – 8,14 %. Таким чином, боргове навантаження на позичальників регіону майже вдвічі нижче, ніж по Україні, причому цей показник досягнуто переважно за рахунок пільгового кредитування суб'єктів господарювання, оскільки частки кредитів фізичним особам у До­не­цькій області та нарахованих відсотків по них стосовно всеук­раїн­ських показників практично однакові. Крім того, частка банків регіону в статутному капіталі банківської системи України – 4,49 %, за кількістю зареєстрованих банкв – юридичних осіб – 6,88 %, співвідно­шення середнього розміру сплаченого статутного капіталу на 1 банк у регіоні – 65,48% від середнього розміру цього показника по Украї-
ні [96].

Банківська система може лише адекватно реагувати, але не прог­нозувати, передбачати, а головне – впливати на платоспроможний попит і нагромадження, ступінь прибутковості та вартість капіталів за межами банківської системи.

Основною причиною такого положення є механізм кредитування підприємств, тобто механізм кредитування виробників або торговців товарів (послуг), при повній відсутності можливостей впливу на пла­тоспроможний попит населення регіону, для якого призначені товари (послуги), вироблені на підприємствах, що кредитуються. В основу регіональної кредитної політики комерційних банків пок­ладе­ний принцип надання ресурсів підприємствам, продукція яких ко­рис­ту­ється попитом на ринку і, унаслідок цього, такі підприємства вва­жаються фінансово спроможними й економічно перспективними. Так, наприклад, частка торговельних підприємств у структурі кредит­ного портфеля «Промінвестбанку» на кінець 2004 р. складала 26,87 %, у той час як сукупна заборгованість по кредитах, наданих підприємств­вам усіх галузей промисловості – 48,74 %. При цьому темпи росту кре­дитування торговельних підприємств, як фінансово більш спро­мож­них, у 2004 р. склали 65 % у порівнянні з 2003 р., обсяг кре­дитних вкла­день у промислові підприємства збільшився лише на 16 % [172]. У більшості бізнес-планів позичальників передбачене використання кредитних ресурсів на збільшення обсягів виробництва з метою збіль­шення розміру одержуваного прибутку, тобто на розширене відтво­рення, і лише в деяких – на створення нового про­дукту (послуги).

Комерційні банки здійснюють економічний аналіз відповідності реальних регіональних показників результатів фінансово-господар­ської діяльності показникам бізнес-плану. Основним механізмом за­без­пе­чення зворотності таких кредитів служить застава майна. Сер­йоз­ним аналізом потреби суспільства в продукції (послузі) конкрет­ного регіонального позичальника при його розширеному відтворенні банківська система не займається. При такій схемі кредитування це і неможливо зробити, тому що навіть при визначенні розміру плато­спроможного попиту на вироблений товар (що саме по собі є вкрай складною задачею) немає ніяких гарантій у тому, що наявний плато­спроможний попит буде спрямований на придбання продукції (пос­луги) саме підприємства-позичальника, що кредитується. І тим більше немає гарантій того, що платоспроможний попит населення регіону трансформується в його споживчі тенденції в обсязі, адекватному роз­міру розширеного відтворення конкретного товару (послуги) під­при­єм­ством-позичальником. Кредитні ресурси регіону, спрямовані на роз­ширене відтворення шляхом сформованої практики креди­ту­вання виробників, забезпечують певний приріст капіталу і його нагро­ма­джен­ня, частково стимулюють регіональні споживчі тенденції. Але темпи його приросту об'єктивно не відповідають потребам регіональ­ної економіки, рівню суспільного споживання, необхідному для забез­печення високого життєвого рівня населення. Сформовану схему кре­ди­тування підприємств-виробників відображено на рис. 10.1.

Умовні позначення:

1 – фінансові потоки при споживанні; 1.1 – фінансові потоки при нагромадженні; 2– банківський кредит; 3 – створення розширеного відтворення товарної продукції за рахунок банківського кредиту;

4 – виплата заробітної плати та іншої грошової допомоги населенню
в процесі розширеного відтворення; 5 – очікуване розширене споживання;

5.1 – нагромадження замість очікуваного споживання; 6 – дохід від реалізації продукції розширеного відтворення; 7 – прибуток від розширеного відтворення; 8 – споживання прибутку; 9 – виплата відсотків за банківським кредитом; 10 – нагромадження прибутку від розширеного відтворення.

Рис. 10.1. Схема фінансових потоків при кредитуванні банківською системою підприємств-виробників

Склалася ситуація, при якій регіональна банківська система стиму­лює ринок виробників. Це призводить до того, що частина споживчого попиту залишається незадоволеною, адже інтереси регіонального споживача споконвічно не закладені в схему кредитування. У резуль­таті вільні кошти населення регіону переходять у сферу нагрома­дження, найчастіше минаючи банківську систему шляхом придбан­ня іноземної валюти. Але навіть ті кошти, що надходять у комерційні банки, не можуть бути максимально ефективно викорис­тані через зву­ження сфери їхнього розміщення в реальному секторі економіки, що не знаходить достатнього обсягу реалізації своїх продуктів (послуг) у розмірі, що відповідає їх ефективному виробництву. Дану послідов­ність логічних наслідків зниження суспільного споживання можна продовжувати багаторазово.

Закономірним наслідком цього є зниження не тільки обсягів сус­пільного споживання в регіоні, але і відсотоків за вкладами до роз­міру, при якому найбільш серйозною альтернативою банківським вкла­дам виступає менш ризикована і більш надійна іноземна валюта або високоприбуткові цінні папери різного роду пірамід і фінансових схем, що споконвічно не мають нічого спільного з реальним сектором економіки.

Негативні наслідки очевидні: падіння курсу національної валюти, зниження прибутковості та вартості регіональних капіталів у реаль­ному секторі економіки, низький рівень життя населення і т. д. Аль­тернативну схему кредитування зображено на рис. 10.2.

Умовні позначення:

1 – процеси споживання; 1.1 − процеси нагромадження; 2 − кредит банку;

3 – витрати кредитних коштів; 4 – плата за розширене відтворення конкретної продукції; 4.1 − розширене відтворення товарів (послуг);

5 – виплата заробітної плати та іншої допомоги; 6 – сплата відсотків
і кредиту; 7 – прибуток підприємств-виробників; 8 – споживання прибутку;

9 – нагромадження прибутку.

Рис. 10.2. Схема фінансових потоків при кредитуванні

населення регіональною банківською системою

Регіональні комерційні банки є самостійними господарськими оди­ницями, яким неприпустимо будь-яке нав'язування тих чи інших ме­ханізмів кредитування або інших технологій їхньої підприєм­ниць­кої діяльності, особливо якщо мова йде про докорінне реформування регіональної кредитної політики. Будь-який тиск на комерційні банки неприпустимий, тому що це може бути сприйняте як ознака відступу держави від принципів ринкової економіки, свободи вибору і т. д.

Негативні наслідки тиску на банки будуть завжди більшим злом, ніж будь-який економічний ефект від силового впровадження най­прогресивніших фінансових технологій.

Не можна забувати і про те, що, на відміну від регіональних банків, банківська система використовує реальний капітал усього регіону, ко­ристується унікальними механізмами, що відкривають доступ до без­коштовних фінансових ресурсів усієї економічної системи країни. Від результатів діяльності банківської системи залежить прибут­ковість і реальна вартість усіх капіталів незалежно від їхньої форми власності та галузей господарювання.

Таким чином, для здійснення удосконалення банківської системи, як зазначено у наведеному прикладі, або здійснення інших пере­творень заради поліпшення механізмів формування та функціону­ван­ня банківських механізмів потрібний постійний контроль цих про­цесів з боку держави. Такий контроль здійснює, в першу чергу, Націо­наль­ний банк України, який не тільки контролює, але і ре­гу­лює, а іноді і формує банківську систему України. Контроль з боку держави потрі­бен і для дотримання комплексу аспектів, таких як спла­та по­датків, антимонопольне та трудове законодавство, комер­ційна таємни­ця, еко­номічна безпека тощо, та умов роботи на ринку. Але ці аспекти конт­ролю аналогічні контролю економічних процесів в інших галузях сус­пільного відтворення. Банківський маркетинг розглядає саме банків­ську специфіку участі у процесах відтворення через специфічні меха­нізми формування та функціонування капіталу.

Дата добавления: 2014-11-18