Організація розробки цільових комплексних програм

Цільові комплексні програми розробляються з метою забезпе­чення соціально-економічної мети на основі підвищення ефектив­ності суспільного виробництва за рахунок коштів бюджету України.

Розробка програми передбачає визначення переліку та змісту заходів, їх взаємне узгодження за термінами реалізації, розподіл ресурсів. Заходи охоплюють, як правило, не тільки безпосередньо сферу виробництва, яка передбачається програмою, освоєння тех­нології, а й споріднені галузі виробництва предметів і знарядь праці, необхідних для випуску програмної продукції, а також су­міжну сферу виробничого і невиробничого споживання цільового продукту. Для кожної програми перелік таких заходів є специ­фічним і залежить від змісту програм, термінів її реалізації, рівня програмування.

Організаційними передумовами формування цільових комп­лексних програм є своєчасне визначення переліку проблем, з яких потрібно розробляти програми; формування колективу розробни­ків, визначення головної організації; вироблення і затвердження вихідних матеріалів на програму, які б чітко формували мету; попередня зорієнтованість на ресурси та результати.

Формуванню переліку проблем, за якими повинні розроблятися цільові комплексні програми, передує визначення пріоритетних напрямів розвитку народного господарства, які вимагають про­грамного розв'язання. Верховною Радою України схвалені такі пріоритетні напрями: рівень життя та здоров'я людини, охорона навколишнього середовища, продовольство, наукомісткі техноло­гії, ресурсозбереження, інформатика, автоматизація та приладобу­дування, нові речовини та матеріали, національно-культурне від­родження.

За цими напрямами з урахуванням критерію актуальності методом експертних оцінок визначають перелік програм. Перелік державних програм формує Академія наук України за участю зацікавлених міністерств, відомств, галузевих науково-дослідних установ. Цей перелік розглядається в Кабінеті Міністрів України, який вносить відповідні зміни і передає на розгляд Верховної Ради України, яка приймає остаточне рішення.

За встановленим переліком проблем відкривається конкурс на розробку конкретних цільових програм. Учасники конкурсу по­винні розробити пропозиції щодо розробки програми: концепцію, структуру, чітко сформулювати кінцеву мету програми, визначити перелік проектів (заходів), які реалізовуватимуться в рамках програми.

Переможець конкурсу визначає головну організацію, терміни, обсяги та механізми фінансування програми, форму реалізації завдань, контроль за їх виконанням.

Формування програми передбачає визначення головної мети з подальшою її розбивкою на ієрархічну множину конкретніших цілей. Загальна мета програми розбивається на функціональні та предметні цілі, які своєю чергою поділяються на множину локальних (часткових) завдань, які мають назву "дерево цілей". Про­цедура побудови "дерева цілей" є евристичною, тобто ґрунтується на оцінці експертів і включає такі стадії: побудову функціональ­ного "дерева цілей"; формування комплексу цілереалізуючих си­стем; розробку цільових нормативів; ранжування цілей.

Ресурсне обґрунтування програми передбачає визначення витрат на здійснення кожного із заходів програми та витрати на програму загалом. У цьому розділі програми відображається по­треба у капітальних вкладеннях, необхідних основних видах ма­теріальних ресурсів, потреба в робочій силі, фінансових ресурсах, у тому числі валютних.

Для розробки й обґрунтування різних варіантів цільових комплексних програм доцільно використовувати такі методи: економічний аналіз розвитку окремих комплексів і сфер економіки — задоволення потреб народного господарства і населення у кінце­вій продукції, порівняння альтернативних варіантів; структур­ний аналіз, тобто методи формування структурних і технологіч­них варіантів задоволення потреб народного господарства у про­дукції комплексу і виробництві продукції; балансові методи (нормативні та статистичні), які пов'язують кінцеві показники з ос­новними проміжними і ресурсними показниками; факторне об­ґрунтування рівня і основних показників розвитку (виробнича функція, виробництво і розподіл продукції).

Аналіз програм державних асигнувань здійснюється у вісім го­ловних етапів:

1. Визначення потреби, джерела попиту на ту чи іншу держав­ну програму.

2. Визначення неспроможності ринку та виявлення предмета програми.

3. Визначення альтернативної програми, якою можна скорис­татися для розв'язання конкретних проблем, та висновок про важ­ливість характеристик програми для передбачення її наслідків.

4. Ідентифікація ефективності альтернативної програми.

5. Ідентифікація дистрибуційних наслідків альтернативної програми.

6. Ідентифікація співвідношень рівності та ефективності.

7. Ідентифікація межі, до якої альтернативні програми дося­гають мети державної політики.

8. Визначення впливу політичного процесу на розробку та реа­лізацію державних програм.

У демократичних країнах Заходу уряди несуть відповідальність за задоволення життєво важливих потреб індивіда. У США така політика бере початок з часів Ф. Рузвельта. У 1964 р. президент Л. Джонсон оголосив програму "війни з бідністю". Він вважав, що обов'язком держави є не лише піклування про бідних, а зни­щення докорінних причин бідності. Нині в США розробляються державні програми добробуту. Одні з них гарантують виплати го­тівкою (Програма допомоги сім'ям з дітьми на утриманні (AFDC), Програма гарантування додаткового доходу (SSI) тощо). Програми другого виду гарантують цільову допомогу ("Medicaid" забезпечує безкоштовну медичну допомогу громадянам з низьким рівнем доходу; програми будівництва житла та забезпечення електроенер­гією надають субсидії для задоволення потреб у житлі та електро­енергії, тобто допомога надається в натуральній формі).

Дата добавления: 2014-11-08