Історія розвитку та функціонування грошей на етапі становлення ринкових відносин

Гроші - одне з найдавніших явищ у житті суспільства - відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Уже в працях Платона й Аристотеля є цікаві висловлювання про гроші. Часто згадується про них і в літописах періоду Київської Русі. Проте систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки.

Поява грошей як результат еволюційного розвитку товарного обміну. Щоб дати науково достовірне тлумачення сутності грошей, потрібно насамперед дослідити їх походження. На жаль, світова економічна думка не дала однозначного пояснення цього процесу.

Аналізуючи стан грошового обігу від давнини до сьогодення його можна поділити на сім періодів [65]:

Починаючи з Аристотеля і до ХVIII ст. у теорії грошей досить поширеною була думка, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави задля полегшення обміну товарів. Таке трактування походження грошей дістало назву раціоналістичної концепції.

Різновидом попередньої можна вважати номіналістичну концепцію, яка предсіавлена у державній теорії грошей німецькою економіста Г. Кнанна. На його думку, створені державою гроші приймаються незалежно від їх металевого вмісту, с характерними платіжними засобами, тобто умовними знаками, наділеними державною владою певною платіжною силою. Багато сучасних західних економістів розділяють погляди цього суб'єктивно-психологічного підходу до походження грошей (П.Самуельсон, Л.Харріс. Дж.К.Гелбрейт та ін.).

Рис. 8.1. Періоди становлення грошового обігу

Проте науковий аналіз походження та природи грошей, зроблений класиками політичної економії А. Смітом, Д. Рікардо, К. Марксом, довів безпідставність раціоналістичної концепції. Адже гроші в їх найпростіших проявах виникли на ранніх ступенях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні державна влада просто не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше конституювати таку складну їх форму, як гроші.

Засновники класичної політичної економії дійшли висновку, що виникнення грошей зумовлене труднощами безпосереднього обміну продуктами праці.

Представники функціональних концепцій грошей називають низку конкретних факторів, прискорення розвитку яких зумовило необхідність існування грошей: відсутність синхронізації надходжень коштів від продажу і здійснення платежів у зв'язку із покупками, що ускладнює прямий товарообмін; наявність трансакційних витрат, тобто витрат, необхідних для укладання угод; невизначеність економічних перспектив, що змушує учасників обміну накопичувати залишки і рошей для страхування від ризику; час як невід'ємний елемент процесів обігу благ, який надає грошам роль з'єднувальної ланки. Економісти неокласичної школи, як правило, пов'язують існування грошей з першими двома причинами, а прихильники кейнсіанського напрямку з двома останніми.

Водночас уся історія виникнення грошей є підтвердженням еволюційної теорії походження грошей та формування грошових систем.

Історичний шлях розвитку грошей від їхнього зародження і до сучасного стану супроводжувався зміною не тільки їхньої економічної суті та підвищенням суспільної ролі, а й урізноманітненням їхніх видів і форм. Ці зміни відбивали переміни в суспільних відносинах, формою виразу яких є гроші, та ускладнення вимог ринку до грошей. Тому виконання грошових функцій здійснювалося різними видами та формами грошей. Пристосування грошей до змін суспільних відносин і вимог ринку потребувало періодичної відміни старих форм і набуття нових, більш адекватних до певних умов.

Еволюція форм грошей, за суттю, є процесом поступового відбору окремих товарів чи особливих штучних форм для найбільш ефективного виконання функцій грошей у певних ринкових умовах. Ця еволюція відбувалась у напрямі руху від повноцінних (дійсних) грошей до неповноцінних грошей, знаків вартості (замісників дійсних грошей), якими є сучасні гроші. Зараз в усіх країнах світу використовуються виключно неповноцінні гроші [63].

Цікавий факт

В Київській Русі існували так звані кунні гроші. Після прийняття християнства за князювання Володимира Святославовича карбувалися золоті й срібні монети. Як правило, вони карбувалися на знак приходу до влади князя й слугували засобом відображення урочистості події. Головним же в карбуванні монет з економічної точки зору є те, що вони надходили в канали товарного обміну, виконували функції грошей і становили основу їх кунної системи. До того ж князі брали данину грошима, що свідчило про достатній рівень товарно-грошових відносин. Кунна система включала гривні - срібні й золоті зливки та вевериці, векші - ймовірно, хутра або шкіри тварин (куниці й білки). Відомо, що з другої половини XI ст. до початку XIV ст. всі кунні номінали були грошима-хутрами або шкірами, тому що ніяких металевих грошей, окрім важких срібних зливків (гривень), у тогочасний період в Україні в обігу не було. Тим часом для великих торговельних операцій потрібна була стабільніша, твердіша за кунні гроші валюта. Тому й виникають в обігу срібні гроші у вигляді гривні. Гривня була основною лічильною одиницею кунної системи грошей. Про це переконливо свідчать неодноразові згадки в такому важливому документі, як "Руська правда". У ХІІ-ХІІІ ст. гривні використовувалися для ведення значних фінансових операцій. Досить часто вони мали різноманітну форму та вагу. Зокрема, гривні київського ґатунку, карбовані в ХІ-ХІІ ст., мали вигляд шестигранного зливка срібла вагою близько 160 р. Дещо іншої форми шестигранник карбування XIII ст. важив 196 р. Чернігівські гривні ромбовидної форми з розплесканими язичками теж мали вагу 196 р. Гривні карбувалися також із золота, але зустрічаються вони рідко; тому вважається, що золоті гривні з'являлися, як правило, на знак приходу до влади князя. Срібні ж гривні вживалися при проведенні великих торговельних та фінансових операцій. Дослідники зазначають, що на різних територіях України поряд з місцевими монетами в обігу знаходилося багато візантійських монет, які з ювелірно-естетичного боку спочатку були досконалішими. Починаючи з XIII ст. назва "гривня" поступово замінюється терміном «рубль». Через 150 років карбованець ціпком витіснив з ужитку гривню і став панівною грошовою одиницею аж до наших днів. Цікавою сторінкою нашої історії є розвиток товарно-грошових відносин у період козацької республіки. Військові досягнення козацтва, розвиток ремісництва й торгівлі, митниці активно сприяли зростанню авторитету Війська Запорізького і створенню незалежної української держави. Цьому найбільше сприяла розумна фінансова політика Богдана Хмельницького. Так, за часів його гетьманування було, по-перше, організовано «Скарб» (державну скарбницю) з відповідною структурою його поповнення та використання; по-друге, розроблено й запроваджено необтяжливу для народу податкову систему, яка давала змогу нагромаджувати ресурси у населення, а не розоряти його. Головним джерелом прибутків і поповнення скарбу козацької держави стала митна служба та податки з іноземного купецтва, якому водночас гарантувалися прибуткові операції. Внаслідок такої фінансової політики щорічно до Скарбниці надходило понад 100 тис. «червоних золотих». Цих коштів цілком вистачало для функціонування державного механізму, а надалі - й для карбування власної української монети в Чигирині. Вона мала такий вигляд: народному боці зображено лич - символ військової могутності Війська Запорізького, а на другому - викарбовано ім'я гетьмана. Українські гроші карбувалися також за гетьмана П. Дорошенка, І. Самойловича та І. Мазепи. Тогочасним фінансам України були властиві високий рівень розвитку, повна самостійність і незалежність організації. Найбільшого руйнування українська фінансово-грошова система зазнала за часів реформ Петра І, коли було остаточно ліквідовано в Україні Скарбницю, примусово вилучено з обігу наявні українські та іноземні західні монети, замість яких в обіг випускалися нижчої якості російські монети. Різко зріс також тягар податків на користь царської казни та витрати на утримання дедалі більшої чисельності війська, що підірвало економіку й добробут населення України. Якщо раніше фінансові нагромадження значною мірою залишалися в Україні, то після цих реформ розпочався постійний процес безкоштовного відпливу капіталів на територію Росії. Остаточно процес ліквідації українських фінансів завершила Катерина II в 1774 р. В той час, коли в Правобережній Україні переважали в обігу високоякісні золоті й срібні монети країн Європи, на Лівобережжя дедалі більше надходили московські монети: срібні й мідні копійки. Мідні монети були такої низької якості й такими без-вартісними, що викликали запеклий спротив у народу і були вилучені з обігу в Росії й Україні. Недовіра була і до срібних монет, хоч вони й карбувалися з високоякісного срібла західноєвропейських таперів. Пояснювалося це тим, що через свою дрібність вони були дуже незручними в користуванні, до того ж не мали кратних номіналів, які вже були властивими європейським валютам[131].

Єдиною валютою, котру ніхто і ніколи не підробляв, була раковіна каурі. Її родина – Індійський океан, а головний район добичі – Мальдівські острови. Під час правління імператора Калігули вона була валютою Римської імперії.

Найдавнішими відомими з археологічних досліджень металевими грошовими знаками були монети грецьких міст Тири, Ольвії, Херсонесу Таврійського, Пантикапею та ін., зокрема у Херсонесі діяв монетний двір, який для обслуговування внутрішнього ринку карбував мідні монети.

Найпершими в історії України грошима, що існують на її території, варто вважати монети давньогрецьких полісів і Боспорського царства, які датуються VI сторіччям до Різдва Христова – IV сторіччя після Різдва Христова. Ці монети чеканилися переважно зі срібла, рідше – з електра (сплаву золота зі сріблом). Зображення на античних монетах не відзначалися змістовною розмаїтістю. Так, основними елементами карбування на боспорських монетах були родові знаки місцевих царів, на грецьких – емблеми полісів (наприклад, емблемою Пантікапея тоді був малюнок грифона з колоском у зубах, Тири – грона винограду й т.п.), а також зображення богів, які вважалися заступниками цих полісів (наприклад, бога Пана – на монетах Пантікапею).

Крім того, протягом перших двох сторіч після Різдва Христова на землях сучасної України активно існували римські монети – денарії. Пізніше, під час козацької пори, ці срібні монети одержали в народі дотепну назву «Іванови головки» (очевидно, через віддалену схожість викарбуваних профілів римських імператорів до популярної в українському іконописі сюжету – «усікання голови Івана Предтечи»). Денарії знаходилися в обороті на території сучасної України приблизно до V сторіччя.

У VI-VII сторіччях тодішнє населення українських земель - анти - вживали візантійські монети: соліди (золоті), гексаграми (срібні) фоліси (мідні). Фоліс, у свою чергу, ділився на 40 нумій (монети номіналом в різну кількість нумій також існували у антів).

За часів Київської Русі (на протязі ІХ-Х сторіч) основною грошовою одиницею стає арабський діргем (срібна монета, що пізніше дорівнювала київської ногате), що розповсюдився в Європі унаслідок тодішньої інтенсивної торгівлі з мусульманськими країнами.

Але першою спробою виготовлення системи власної валюти стало карбування під керівництвом князя Володимира Великого київських злотників і срібняків. Нині відомо багато зразків цих князівських монет. Злотник Володимира мав вагу в 4,4 грама. На особовій стороні (аверсі) цих монет звичайно карбувалося зображення самого князя, на зворотному (реверсі) – князівський родовий знак (тризуб). Саме зображення на срібняках Володимира стало основою для створення в 1917-1918 роках сучасного державного герба України.

Крім Володимира Великого, князівську монету чеканили також його син Ярослав Мудрий (1019-1054) і двоюрідний брат Ярослава Святослав Туровский, а також невідомий нині російський князь із хресним ім'ям Петро. Так, срібняк Ярослава мав на аверсі зображення святого заступника князя – Юрія Переможця, а на реверсі – знов-таки князівський знак (тризуб) [39].

Сучасні етимологи виводять походження назви «гривна» від старослов'янського «гривна» - «намисто, браслет». І справді, в побуті Київської Русі існувала прикраса «шийна гривна» - золотий, прикрашений цінним каменем обруч, який носився на шиї. «Гривнами» іноді називали також металеві амулети (медальйони), які також носилися на шиї (наприклад, так звані амулети-змійовики). Слово, очевидно, утворилося від праслов'янського кореня «грива» - «шия», який залишився в сучасній українській мові лише для визначення відповідної частини тіла деяких тварин (коня). На думку етимологів, первинне значення слова «гривна» - «шийна прикраса» - доповнилося значенням «грошова одиниця» унаслідок звичаю робити шийні прикраси з монет. Цей звичай мав розповсюдження в Україні і зберігся фактично до наших днів (слід пригадати хоч би улюблену прикрасу українських сільських дівчаток і молоді - намисто з дукачами).

В XIII сторіччі з'явилися також рублі – срібні злитки вагою, удвічі менше ніж гривна. Ця грошова одиниця, однак, недовго існувала на українських землях і закріпилася переважно в Новгородській і Московській землях. Наступною спробою ввести на українських землях свою грошову систему стало карбування монет київськими князями литовської династії. Однак, до кінця XIV сторіччя всі ці спроби були припинені. Грошовий обіг на Україні цілком заповнили польські й литовські одиниці. Основною такою одиницею був гріш Україні. На той час існували такі монети: напівгроші, гроші, третяки, шостаки, а також монети западнопольських вільних міст (Ґданська, Ельблонга, Торуня, Пізнаний). Крім польських, на Україну попадали також генуезькі (аспри), кримськотатарські (акче) і деякі інші монети. Після повного розподілу українських земель наприкінці XVIII сторіччя між двома імперіями – Російською й Австрійською – всі згадування про національну грошову систему зникли. Слово «гривня», однак, існувало й тоді в українській мові. У різні історичні періоди воно означало мідну монету у дві з половиною копійки, згодом – у три й, зрештою, назви «гривеник» одержала в народі срібна монета вартістю в десять копійок (зберігалася ця традиція, як відомо, і за радянських часів). Цікаво, що разом з тим з назвою «гривеник» у народі зберігалася й запозичена з польської мови назва «злотий», що перейшла на срібну монету в п'ятнадцять копійок [37; 39; 117].

Утворення Української Народної Республіки започаткувало відродження української державності і дозволило швидко виготовити і оперативно доставити з берлінської банкнотної фабрики українські гроші та запустити їх в обіг. В обігу були лише паперові гроші а монет не карбували. Роль дрібних розмінних монет виконували паперова знаки вартістю 10,20,30,40,50 шагів [39; 117].

Паралельно розвивались гроші інших могутніх країн, що формують положення і направленість сфери впливу на стан грошового ринку світу.

Бразилія була простою португальською колонією. Незалежною імперією вона стала в 1822, і до 1854 року в країні ходив португальський реал. Перша власна валюта з'явилася лише в 1854 році - мільрейс, або просто тисяча рейсів - тодішня розмінна монета. Мільрейс проіснував майже сто років, а точніше до 1942 року, коли його змінив крузейро, пізніше, в 67-му з'явився новий крузейро, в 70-му - знову крузейро, в 1986 - крузадо, через три роки - новий крузадо, вже наступного року - все той же крузейро.

У 1993 році в обіг увійшов крузейро реал, а через рік з'явилася валюта, що діє зараз, - реал. Насправді, така плутанина пов'язана з не дуже стабільним положенням Бразилії на світовому ринку і інфляцією. Але, мабуть, деномінація бразильців не влаштовує - краще робити нові гроші [118].

В 1690 році в Массачусетсі випущені перші в Америці паперові гроші. Перші паперові гроші в Північній Америці були випущені під час першої військової експедиції проти Канади. Випуск призначався для покриття витрат експедиції - головним чином для сплати платні солдатам. Ці грошові знаки випускалися номіналами від 2 шилінгів до 10 фунтів.

Паперові гроші першого випуску було постановлено погасити в 12 років із сплатою 5% премій. Емісія була повторена в більшому розмірі в 1703 р. під час другої канадської експедиції. Наступні випуски здійснювалися в 1709, 1710 і 1711 роках. Курс випущених паперових грошей постійно падав. З 1702 по 1713 рік паперові гроші Массачусетсу знецінилися в 8 разів.

З організацією в Америці банкової справи емісія паперових грошей почала здійснюватися через банки і практикувалася в різних штатах. Крім Массачусетсу банкноти почали випускатися в Коннектікуті, Род-Айленді, Нью-Гемпширі, Нью-Джерсі, Нью-Йорку, Північній і Південній Кароліні, Пенсільванії, Вірджинії, Меріленде, Делавере і Джорджії. Падіння курсу грошових знаків більшою чи меншою мірою відбувалося практично у всіх штатах Нової Англії. Всі грошові знаки в британських володіннях Північної Америки випускалися номіналами у фунтах і шилінгах. Крім того, на цих територіях, природно, мали ходіння грошові знаки, випущені у Великобританії [118].

Після початку війни за незалежність Континентальний конгрес, що потребував засобів для ведення війни, ухвалив удатися до емісії паперових грошей, знецінення яких почалося в 1776 році. Металева монета практично вся зникла із обігу. Законодавчі ухвали, регулюючі ціни і курс грошей, не допомагали. Конгрес ухвалив не перевищувати при випуску паперових грошей суми в 200 млн доларів. Ці так звані «континентальні гроші» (випускалися номіналами в доларах) знецінилися у величезному ступені. Конгрес офіційно визнав знецінення їх в 40 разів, а фактично до 1781 р. вони впали в набагато більшому ступені.

Згідно конституції, федеральному уряду Сполучених Штатів не було надано виняткове право випуску власних грошей. Ця ситуація породила незліченну безліч різноманітних засобів платежу при повній безконтрольності з боку федерального центру за їх випуском і зверненням. Банки штатів, міст, у тому числі і приватні, як правило, випускали власні банкноти. Повний, якщо так можна виразитися, хаос в грошовому обігу держави нерідко приводив регіональні грошові системи країни до банкрутства.

Банкноти, що випускалися численними банками, були достатньо прості у виготовленні і не представляла великої праці їх фальсифікація. Крім того, процедура реєстрації банків була достатньо проста, і потрібно було дотримати вельми нескладні умови, щоб стати «банком» і приступити до друкування банкнотів.

Казначейство США в період з 1793 по 1861 рік періодично випускало тимчасові облігації (Treasure Notes), що швидко викуплялися, служили єдино можливим виходом з фінансових утруднень під час воєн, криз і інших форс-мажорних обставин. Інші загальнофедеральні грошові знаки до 1861 р. не випускалися. Центральному уряду і урядам окремих штатів доводилося вести всі фінансові справи через численні приватні банки або ж проводити розрахунки в дзвінкій монеті.

Громадянська війна між Північчю і Півднем зажадала від обох сторін величезних фінансових витрат на її ведення. Конгрес США 17 липня 1861 р. прийняв акт, що зобов'язує казначейство випускати банкноти під назвою Demand Notes (банкноти «на вимогу») і Legal Tender (законний платіжний засіб), які не обмінювалися на дзвінку монету і забезпечувалися тільки довірою до уряду. Загальна сума емісії була обмежена 433 млн доларів. Банкноти випускалися номіналами від 5 до 5000 доларів. По зеленому кольору оборотної сторони вони отримали назву "Greenbacks" (грінбеки). Ці грошові знаки поклали початок випуску в США загальнофедеральних банкнотов так званого «великого формату» [118].

Екю (фр. cu - прямокутний щит) - назва середньовічних золотих і срібних монет Франції. Свою назву вони отримали по зображенню щита. Монети з схожим зовнішнім виглядом в Іспанії отримали назву ескудо, в Італії - скудо (щит).

Перша французька золота монета була випущена в 1266 році, за часів короля Людовика IX Святого - це був золотий денье. По зображенню на монеті щита (символу об'єднаного королівства) вона отримала назву «екю». Монети чеканили майже з чистого золота вагою близько 4 г, діаметр - 24 мм.

Наступний золотий екю випустив вже король Філіп VI (1328-50). Вага екю складала 4,532 г, діаметр монети - 27 мм.

Вага монет також постійно мінялася: у 1340 екю важив 5,44 г, в 1385 - близько 4 г, на початку XV століття він порівнявся з вагою флорінів і дукатів (тобто близько 3,5 г).

При Франциску I (1515-47) був випущений перший пробний срібний екю, прирівняний за вартістю до золоте екю.

Після ухвалення Конституції в 1789 році екю почали випускати з легендою французькою мовою, з датою «від отримання свободи».

У 1795 році у Франції була введена десяткова система на основі франка.

Старі екю знаходилися в обігу до 1834 року; після цього назва «екю» збереглася за монетою 5-франка.

Су (фр. sou) - старовинне простонародне позначення французької монети сіль (= 12 денье), пізніше 5 сантимів.

Франк (фр. franc) - історична французька монета XIV-XVII століть. Пізніше - грошова одиниця Франції, Бельгії, Люксембурга (до переходу на євро), а також Швейцарії, і деяких інших країн.

Спочатку франком називалася золота французька монета.

Вперше випущена в 1360 році з нагоди звільнення короля Іоанна Доброго, такого, що знаходився чотири роки в полоні у англійців після битви при Пуатье (1356).

Це був так званий «кінний франк» - монета із зображенням на аверсі кінного короля з мечем. Франк з чистого золота (майже 1000-а проба) вагою 3,885 г був прирівняний до одного турському лівра (фр. livre tournois) = 20 солей турських = 240 денье.

Існують різні думки з приводу виникнення назви грошової одиниці «франк»: за однією версією, назва походить від латів. francorum rex - легенди на монеті; за іншою версією, назва відбулася від фр. franc, що переводиться як «вольний», «вільний», або «справжній», «справжній», «щирий».

При Карлі V (1365-80) одночасно з випуском «кінного франка» почали чеканити золоту монету «піший франк» (по зображенню на аверсі короля, що стоїть). Вона важила декілька менше «кінного франка» (3,824 г).

Випуск золотого франка тривав до царювання Людовика XI (1461-83), коли він був витиснений золоті екю.

У 1575 році був випущений перший срібний франк вагою 14,188 р. Як і раніше франк прирівнювався до 1 лівра = 20 солей = 240 денье, тобто служив грошово-рахунковою одиницею.

Унаслідок псування монет в 1586 році випуск франка був припинений, проте чеканка срібних монет півфранка і 1/4 франка продовжувалася до 1642 року.

Франки випускали з срібла 833-ої проби (на відміну від екю, які чеканили з срібла 917-ої проби).

В середині XVII століття, в царювання Людовика XIII, срібний франк був остаточно витиснений срібні екю.

Після Великої Французької революції в 1795 році колишня монетна система луїдор (основна золота монета) - екю (основна срібна монета) - ліард (найдрібніша мідна монета Франції) була змінена десятковою системою 1 франк = 10 десимов = 100 сантимів.

Франк змінив лівр як основний розрахунковий засіб.

У XIX столітті золотий французький франк став еталоном для грошових одиниць країн, які приєдналися до так званого Латинського валютного союзу (1865-1927 рр.):

У роки Першої світової війни Францію припинила випуск срібних і золотих монет, потім вона чеканила монети із сплаву бронзи і алюмінію в 2, 1 і 1/2 франка.

У роки Другої світової війни вішистськая Францію випускала власні франки, прив'язані до німецької рейхсмарке.

Після звільнення (1944) у Франції спочатку ходили американські франки, потім вони були змінені національною валютою.

У 1960 році у зв'язку з інфляцією був введений новий франк = 100 старих франків. Якийсь час на банкнотах писали «новий франк» (nouveau franc).

Нові франки у Франції були змінені євро в 1999 році; у 2002 році відбулася зміна монет і банкнотів.

Французький франк зробив великий вплив на грошові одиниці низки країн - колишніх колоній Франції.

Назва франк отримали грошові одиниці багатьох країн: Бурунді, Гвінеї, Джібуті, Руанди, Демократичної Республіки Конго, Мадагаскару, островів Коморських.

Традиційна версія походження назви «долар» виглядає таким чином. Основою для створення нового терміну став талер, точніше іоахимталер, який чеканили в богемському місті Іоахимшталь (нині Яхимов в Чехії) - тоді він входив в державу Габсбургов. У Росії ця монета була відоміша, як «єфимок». Проте в англійській мові талер почав позначати не тільки іоахимталер, але і іспанські песо і португальські реали - також великі срібні монети, схожі з іоахимталером по вазі і розміру. Ці гроші вільно циркулювали в британських колоніях Північної Америки, що згодом перетворилися на Сполучені Штати.

Ця історія має безліч деталей і доповнень, які здатні змусити засумніватися в її справедливості. Наприклад, долари згадуються в творах Уїльяма Шекспіра, зокрема, в «Макбете». П'єса «Макбет» вперше була поставлена в 1611 році - за дев'ять років до того, як до Америки відплив корабель Mayflower, на якому знаходилися перші британські колоністи Нового Світу, що вважаються легендарними засновниками США.

Існує також версія, що американці узяли назву своїх грошей не безпосередньо з англійської або німецької мов, а запозичували його з Скандинавії. У Швеції і Данії використовувалися талери, які місцеві жителі називали «далерамі», - така сама форма вимови була властива першим американцям. Інша версія свідчить, що в Північній Америці активно використовувалися голландські «льовендаалдерси» - «левові даалердери або талери» - звідси і долар.

У будь-якому випадку, США стали першою державою, що використала термін «долар» для позначення національної грошової одиниці (у 1784 році Конгрес США ухвалив, що грошова одиниця Сполучених Штатів носитиме назву «долар» - цікаво, що федеральні власті країни монополізували процес випуску грошей лише в другій половині 19 століть, до цього долари різного дизайну самостійно і практично безконтрольно емітували сотні американських банків). Перший паперовий долар був віддрукований в 1785 році.

Пізніше (остаточно це відбулося в 1857 році) долари з'явилися в британській колонії - Канаді, яка відмовилася від британської грошової системи. При цьому перші канадські долари також виготовлялися у Великобританії. Трохи пізніше Великобританія ввела в обіг спеціальні долари, призначені для Індії і далекосхідних колоній. У 1935 році Великобританія заснувала вест-індський долар, який звертався в британських колоніях Карібського моря. Після краху колоніальної системи території (зокрема, Британські острови Вірджинії), що залишилися у володінні Великобританії, використовують американський долар, а острови Кайманови почали чеканити свої долари [118].

У 1961 році долари ввела Австралія, а в 1967 році - Нова Зеландія, в 1970 році - Родезія (нині Зімбабве). Нині долари використовують Фіджі, Острови Соломона, Тувалу, Науру і ще декілька острівних держав Тихого океану. Доларами також називають свої національні валюти Намібія, Ліберія, Гвіана, Сурінам, Тайвань, Сінгапур, Бруней (в цілому - 23 держави миру). Долари також випускали Малайзія і навіть Монголія.

Поняття «грошей», а саме їх випуск має тісний взаємозв’язок з національною приналежністю, тобто з державною владою, народом, символікою та суверенітетом. В залежності від позицій країни на міжнародному рівні, перспектив розвитку, та її золотовалютних резервів, грошова одиниця держави займає свою нішу ринку. Тому, використання грошової одиниці на світовому рівні передбачає погодженість і домовленість сторін, що формують економічні, політичні, фінансові та соціальні відносини.

Потреби ринку в забезпеченні ефективного обміну та його вимоги до грошей набули поступово настільки важливого значення, що відбулося розмежування природної споживної вартості грошового товару - його здатності задовольняти певну потребу людини і його специфічної споживної вартості як грошей - здатності задовольняти потреби ринку в засобах обігу, зберігання вартості тощо. У цій ролі грошовий товар набув здатності задовольняти будь-яку потребу людини, знеособлену абстрактну людську потребу як таку. Причому в міру актуалізації другої споживної вартості грошового товару послаблювався зв'язок останнього з першочерговими життєвими потребами. Врешті-решт роль грошей взагалі перейшла до нематеріального носія, що зовсім не має ніяких споживних якостей. Це сталося в середині XX ст. через демонетизацію золота.

Як видно з викладеного, виникнення та розвиток грошей - тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним розвитком товарного виробництва та обміну. Таке трактування походження грошей дістало назву еволюційної концепції. Воно є більш науково достовірним і створює сприятливу базу для вияснення сутності грошей. З нього випливає ряд важливих висновків:

- по-перше, гроші за походженням - це товар, але не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення з широкого ряду звичайних товарів одного - грошового;

- по-друге, як результат тривалого еволюційного розвитку товарного виробництва і ринку гроші самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування;

- по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави доти, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, так само як і не можуть бути «введені» там, де таких відносин не існує.

Роль держави у творенні грошей. Визнання еволюційної концепції походження грошей не знімає зовсім питання про роль раціонального чинника в творенні грошей, насамперед держави. Завдяки своїй суспільній природі і надзвичайно важливій економічній та соціальній ролі гроші і держава існують у тісному взаємозв'язку і взаємовпливі. Тому немає підстав взагалі заперечувати роль держави в еволюції грошей. Але ця роль не конституююча, а трансформуюча. Іншими словами, не держава створює гроші як економічне явище, хоча вона може визначати та змінювати зовнішні атрибути грошей, тобто впливати на форму грошей з метою кращого пристосування їх до ефективного виконання суспільної ролі.

Приклад

держава надала металевим грошам форму монети, завдяки державі стала можливою заміна золотих грошей неповноцінними кредитними грошима, держава визначає номінал, форму, порядок емісії грошових знаків тощо. Але всі ці дії держави щодо грошей не зачіпають їх сутності, не визначають і не заперечують її, тобто мають чітко визначені межі. Якщо ж держава у своїх трансформуючих діях виходить за ці межі, наприклад емітує такі гроші, які втрачають довіру до себе з боку суспільства, а отже - перестають бути грошима по суті, то сама економічна дійсність починає «шукати» чи створювати більш надійні гррші, зокрема вдається до послуг іноземної валюти чи кредитних зобов'язань (векселів) надійних комерційних структур. За таких умов держава змушена буде обмежити свій вплив на гроші вказаними межами, замінити «неякісні» гроші якісними, провівши грошову реформу, і надалі рахуватиметься з об'єктивною природою грошей у своїх трансформуючих діях.

Характерно, що роль держави у формуванні грошей поступово посилювалася в міру розвитку самих грошей, підвищення їх ролі і посилення вимог до них з боку ринку. На перших порах, коли сам ринок стихійно висував на роль грошей один з найбільш ходових товарів зовнішнє втручання в цей процес було мінімальним.

Із закріпленням ролі грошей за дорогоцінними металами втруча ня держави у створення грошей помітно посилилось. Вона взяла на себе зобов'язання надавати грошам точно визначену форму (монета), установила контроль за виробництвом грошей (чеканка монет, фіксація проби металу, контроль вмісту дорогоцінного металу в монетах), організувала боротьбу із фальшуванням монет тощо.

Ще більшою стала роль держави у функціонуванні грошей після демонетизації золота. Вона визначає не тільки форму грошей, а й їх вартість, регулюючи насамперед масу грошей в обороті. Завдяки зусиллям держави, передусім її центрального банку, звичайні клаптики паперу чи прості записи в бухгалтерських книгах банків набули здатності виконувати функції і роль грошей.

Проте це не означає, що держава стала творцем неповноцінних грошей, що її роль у цьому процесі визначальна, а самі сучасні гроші - виключно продукт, створений державою. Гроші і сьогодні є продуктом ринку. По-перше, якраз ринок спричиняє об'єктивну потребу в грошах, з чим держава не може не рахуватися. По-друге, ринок висуває жорсткі вимоги до носія грошових функцій, і держава повинна створити такого носія, який здатний найповніше задовольняти ці вимоги. По-третє, кількість грошей в обороті визначається певними об'єктивними закономірностями, які держава мусить враховувати у своїх регулятивних діях щодо грошей. Тому і сьогодні гроші не декретуються державою, а породжуються самою ринковою економікою.