Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Система економічних відносин суспільства




Продуктивні сили становлять один бік суспільного виробництва — ставлення людини до природи. Але останнє реалізується лише через певні взаємозв'язки між людьми як суб'єктами виробництва. Вони і виступають у вигляді економічних відносин, їх суб'єктами на сучасному етапі розвитку є окремі індивіди, домогосподарства, підприємства, або фірми, та держава.

Система економічних відносин надзвичайно складна хоча б тому, що утворює її велика кількість суб'єктів. Але у цій системі можна виділити дві групи відносин: організаційно-економічні та соціально-економічні. До першої групи включають відносини, пов'язані з організацією виробництва. Вони характеризують сам процес виробництва, комбінацію його чинників і незалежні від його соціально-економічної форми. Ці відносини властиві різним економічним системам і забезпечують еволюційну наступність розвитку економіки і суспільства в цілому.

Другу групу складають соціально-економічні відносини, пов'язані з привласненням чинників та результатів виробництва. Через ці відносини, з одного боку, здійснюється поєднання суб'єктивного чинника виробництва із засобами виробництва, а з іншого — визначаються частки й форми обміну результатами виробництва між його суб'єктами. Досить поширена уява про власність як суто правову категорію, зміст якої становлять свідомо вольові дії та відносини між людьми щодо речей, що набувають форми ставлення людей до речей як втілення своєї волі в них. Саме з тих очевидних зовнішніх фактів, що ті чи інші предмети знаходяться під владою певних осіб, виходять класичні погляди на власність як відносини панування над речами. Так, римське право визначало власність як повну владу особи над річчю. Аналогічно трактується власність у кодексі Наполеона. Звичайно, набуваючи юридичного виразу, власність виступає у формі права власності. Але було б неправильно істинну основу усіх реальних відносин власності зводити тільки до юридичних відносин, приймати юридичний вираз власності за дійсну власність. У юридичних відносинах як свідомо вольових завжди відображаються економічні відносини. Зміст перших даний самими економічними відносинами, сукупність яких І становить справжню основу усіх реальних відносин власності, її економічний зміст. Останній, насамперед, виявляється як відносини привласнення. Будь-яке виробництво є процесом привласнення людиною предметів і сил природи для задоволення своїх потреб. Тому найзагальніше поняття власності полягає в тому, що вона є конкретно-історичним типом привласнення умов і результатів виробництва. Суть його в тому, що це економічні відносини, що передбачають можливість для даного суб'єкта користуватися чи розпоряджатися певним благом, у тому числі й спожити його, а за обмеженості ресурсів виключають таку можливість для інших. По суті, поняття привласнення відображає сукупність суспільних відносин, необхідних суб'єктам для дій над обмеженими ресурсами. Оскільки виробництво неможливе без привласнення, то воно завжди відбувається в межах певної форми власності.

Відносини власності пов'язані і з такими категоріями, як відчуження, господарське використання майна та економічна реалізація власності. Відчуження є протилежністю привласнення. Воно виникає тоді, коли особа чи група осіб привласнює блага, створені працею інших осіб без будь-якого еквівалента. Прикладом служать відносини між феодалами та кріпосними селянами, при яких перші відчужували частину благ, створюваних другими. Власність пов'язана і з відносинами господарського використання майна. Ці відносини виявляються тоді, коли господарюючий суб'єкт використовує ресурси, на які не має права власності. Такими є відносини оренди та концесії.

Ознакою власності є також її економічна реалізація. Це означає, що власність має економічну цінність, яка виявляється у тому, що вона може давати доход і цим забезпечувати економічну незалежність і захищеність власника. В той самий час ця риса власності спонукає власника до збереження майна, його примноження, тобто до раціонального використання об'єктів власності.

Отже, економічний зміст власності полягає в тому, що вона є розгалуженою системою відносин щодо привласнення чинників та результатів економічної діяльності, становить систему суспільних форм та способів їх привласнення. Вона є основоположним елементом усієї системи економічних відносин.

З економічним змістом власності тісно пов'язане право власності. Останнє виступає як сукупність загальнообов'язкових правил поведінки людей щодо користування, розпоряджання і володіння благами. Користування означає право використання певних благ для задоволення потреб у процесі споживання. Межі користування визначаються правовими нормами. Розпоряджання — це передача іншим особам права здійснювати певні дії над ресурсами, приймати рішення щодо обміну, управління, дарування тощо. Володіння пов'язується з необмеженим строком користування продуктами природи, землею чи засобами виробництва. Воно поєднує можливості як користування, так і розпоряджання. Поєднання права користування, розпоряджання і володіння дає право власності.

Економічний зміст власності і право власності перебувають у тісній взаємодії. Право щодо цього є лише виразом певного ступеня розвитку власності. Воно — результат притаманного певній історичній епосі способу присвоєння. Саме тому право власності не можна довільно змінювати. Воно завжди оформляє існуючі економічні відносини власності як сукупність загальних правил поведінки людей у процесі присвоєння, захищає їх, освячує ідеологічно. Звідси випливає потреба у зміні права власності, коли воно вступає у суперечність з її економічним змістом, стає на заваді розвитку відносин власності. У той самий час право власності хоч і виростає з економічного змісту й тісно пов'язане з ним, розвивається відносно незалежно, не співпадає з власністю, виступає його передумовою. Спосіб привласнення взагалі може зазнати повного перевороту, анітрохи не зачіпаючи права власності, відповідного певному виробництву. А це означає, що в межах одного й того самого права власності може відбутися повна зміна способів привласнення.

Щоб повніше розкрити поняття власності, потрібно з'ясувати, які її об'єкти та суб'єкти та взаємодію між ними. Це випливає з того, що в питанні про власність завжди найсуттєвішим було:

1) що є об'єктом власності;

2) у кого і які об'єкти власності;

3) як вони розподіляються у суспільстві (між самими власниками та між власниками і не власниками). Об'єктами власності можуть бути найрізноманітніші як матеріальні, так і нематеріальні блага, їх можна поділити на умови, або чинники, виробництва та результати останнього. За сучасних умов все більшого значення набуває об'єкт, що є результатом інтелектуальної праці. Як правило, той, хто є дійсним власником умов або чинників виробництва, привласнює і його результат. Тому власність на чинники виробництва, насамперед об'єктивні (засоби виробництва), має вирішальне значення у сукупності усіх відносин щодо привласнення об'єктів власності.

Різноманітність характерна і для суб'єктів власності, тобто тих, між ким виникають і здійснюються відносини власності. Ними можуть бути як окремі особи, індивіди (за юридичною термінологією — фізичні особи), так і їх об'єднання, або юридичні особи. Суб'єктом власності виступає і держава. Залежно від суб'єктів власності розрізняють і її типи або види. Власність, суб'єктом якої є окрема особа, називається приватною (індивідуальною) власністю. Вона поділяється на трудову і нетрудову.

До першої належить власність, отримана у результаті привласнення чинників і результатів, створених працею самого суб'єкта. Коли здійснюється привласнення особою результату чужої праці, приватна власність є нетрудовою.

Другим типом власності є групова, або колективна, при якій суб'єктами виступає група певним чином об'єднаних індивідів. Цей тип власності включає спільну часткову і спільну сумісну власність. Спільна часткова власність утворюється шляхом об'єднання приватних часток майна, що вносяться її суб'єктами, і використовується у їхніх спільних інтересах під єдиним управлінням та контролем. При цьому кожен суб'єкт такої власності має право на свою частку об'єкта власності та відповідну частку доходу, що є результатом функціонування спільної власності. Найпоширенішими формами цієї власності є акціонерна і кооперативна та власність господарських товариств і спільних підприємств.

Спільною сумісною є власність, при якій її об'єкт не поділяється на окремі частки і його привласнення здійснюється усіма її суб'єктами на рівних правах. Доход від господарського використання такої власності розподіляється або в рівних частках, або залежно від трудового вкладу. Прикладом цього типу власності є сімейна власність.

Третім типом власності є державна. При цій формі суб'єктом виступає держава у вигляді своїх певних інститутів. З розвитком суспільства змінюється і співвідношення різних типів та форм власності. Якщо на попередніх етапах розвитку людства переважаючу роль відігравала індивідуальна приватна власність, то за сучасних умов відбувається розширення ролі групової та державної власності. Можна простежити кілька тенденцій розвитку власності. Це, насамперед, зростання ролі спільної власності, зокрема такої її форми, як акціонерна, або корпоративна, власність. У розвинутих країнах ринкової економіки на цю форму власності приходиться 80—90% загального обсягу виробництва. Це пов'язано з тим, що корпорації стали провідною організаційно-правовою формою економічної діяльності, що найповніше відповідає потребам розвитку економіки на сучасному етапі. Розвиток науково-технічного прогресу за сучасних умов, зумовивши значне поширення інформаційних технологій, спричинив зростання ролі інтелектуальної власності. Однією з тенденцій розвитку власності є й посилення деперсоніфікації великої власності та перехід її до юридичних осіб. Так, у Японії на кінець XX ст. частка юридичних осіб серед власників склала майже 80%. Водночас зростає персоніфікація власності через розширення кола власників акцій. Так, у США кількість власників акцій зросла з 42 млн. у 1929 р. до 79 млн. на початок XXI ст. Характерним є й створення так званої робітничої власності шляхом викупу акцій корпорації її працівниками. Ця форма власності поширилася в США у вигляді системи ЕСОП. Найзагальнішою тенденцією розвитку власності за сучасних умов є наростання плюралізму її форм і зростання питомої ваги міждержавної власності.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-18; Просмотров: 508; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.014 сек.