Поняття ринку і умови його функціонування

Розділ 4. Ринок і його інфраструктура

ЦТ – К + П - Б

Г = --------------------,

де

Г — кількість грошей, необхідних для обігу;

ЦТ — сума цін товарів, що підлягають реалізації в даному періоді;

К — сума цін товарів, що продаються у кредит;

П — сума цін товарів, за якими настав строк сплати;

Б — сума цін товарів, що реалізуються за бартером;

О — швидкість обороту грошової одиниці.

Ця формула відображає закон, що регулює кількість грошей в обігу і стосується повноцінних золотих грошей. З появою паперових грошей істотний вплив на грошовий обіг справляє таке явище, як фальшивомонетництво — виготовлення підробних (фальшивих) грошових знаків. Оскільки витрати на їх виготовлення набагато менші їхнього номіналу, це дає фальшивомонетникам великі прибутки. Одночасно надходження фальшивих грошових знаків у обіг негативно впливає на нього. Тому в усіх країнах фальшивомонетництво вважається тяжким злочином і карається законом. Кримінальним кодексом України виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання і ввезення в Україну з метою збуту, або збут підроблених грошей карається позбавленням волі на строк від 3 до 12 років з конфіскацією або без конфіскації майна.

Слід зазначити, що за сучасних умов виготовлення і збут фальшивих грошових знаків дуже поширені в усіх країнах. Зараз, на думку спеціалістів, у світі в обігу знаходиться близько 40 млн. фальшивих доларових купюр США. Не є винятком і Україна. Поширенню фальшивомонетництва сприяє розвиток науково-технічного прогресу, що створює ефективні засоби друкування фальшивих грошових знаків. У боротьбі з цим негативним явищем крім правоохоронних заходів використовуються й економічні та технічні засоби. Це, зокрема, зменшення у грошовому обігу частки готівкових грошей і розширення безготівкових розрахунків, підвищення ступеня захисту грошових знаків, використання спеціальної техніки для виявлення фальшивих грошей.

1. Поняття ринку і умови його функціонування;

2. Структура ринку;

3. Інфраструктура ринку;

У будь-якій економічній системі, де є товарне виробництво, існують і ринкові відносини, з якими пов'язано поняття ринку. Особливе місце ринок займає у тих системах, де пануючою формою господарства є товарне виробництво. Там обмін благами між суб'єктами економічної діяльності здійснюється через ринок.

Поняття ринку різноманітне і багатогранне. У міру розвитку людського суспільства воно змінювалося. Найпростішим визначенням ринку є місце, де відбувається обмін товарами між виробниками. Дійсно, товаровиробник, виготовивши товар, повинен його обміняти на інші товари. Для цього він мусить вступити у контакт з іншими товаровиробниками. Так формується потреба у постійному місці, де можуть відбуватися такі контакти і обмін товарами. Таким місцем і стає ринок. Однак таке поняття ринку характерне для ранніх етапів розвитку товарного виробництва. З поглибленням суспільного поділу праці і розвитком товарно-грошових відносин поняття ринку набуває складнішого змісту і ширшого тлумачення. Він виступає як сфера економічної діяльності, де відбувається обмін результатами діяльності її суб'єктів згідно із законами товарного виробництва. Найхарактернішою її ознакою є обмін. Він безпосередньо пов'язаний із суспільним поділом праці, і його основною функцією є зміна форм вартості — товарної на грошову і навпаки. Класична і марксистська політична економія вважають, що праця у цій сфері не створює нової вартості, а тому є непродуктивною. Сучасна економічна думка довела, що така праця є продуктивною, бо саме за її допомогою відбувається переміщення благ та задоволення потреб суспільства, а отже, збільшується й саме багатство суспільства.

Обмін пов'язаний з актом купівлі-продажу товарів. Це угода між продавцем та покупцем, що здійснюється за формулою: продавець—товар—гроші—покупець. Через неї виявляються два види зв'язків між; суб'єктами ринку: економічні та юридичні. Економічний зв'язок полягає в тому, що шляхом обміну продавець та покупець прагнуть реалізувати свої економічні інтереси з найбільшою вигодою для себе. З юридичної точки зору обмін є дією, що набуває форми договору купівлі-продажу. Згідно з Цивільним кодексом України за договором купівлі-продажу одна особа (продавець) зобов'язується передати товар у власність іншій особі (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму — ціну. Отже, ця угода означає зміну власників товару і грошей, опосередковану товарно-грошовим обігом. Іншими словами, в цьому випадку відбувається продаж майнових прав. Угода купівлі-продажу — це економіко-правовий зв'язок між продавцем і покупцем. Він виявляється у різних формах договорів: купівлі-продажу, поставки товарів, контрактації, енергопостачання, продажу нерухомості тощо.

Ринок як сфера економіки, де відбувається обмін товарами, забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням і цим забезпечує цілісність суспільного виробництва і відтворення, бо сприяє встановленню рівноваги між тим, що потрібно суспільству, його потребами, і тим, що виробляється економікою для їх задоволення.

Однією з конституюючи, суттєвих ознак ринку є горизонтальні зв'язки між суб'єктами господарювання, тобто прямі економічні зв'язки між: виробниками і споживачами. За ринкових умов самостійні виробники визначають, що і скільки виробляти, кому і де продавати і як розпоряджатися отриманими доходами. Суб'єкти ринку мають максимальний ступінь економічної свободи. Покупець є економічно вільним, бо самостійно вибирає товари із пропонованого асортименту і шукає такого продавця, який його найкраще обслуговує і задовольняє ціною свого товару. В свою чергу, продавець має свободу обирати найвигіднішого покупця, розпоряджатися вирученими від продажу товарів грішми на свій розсуд. За таких умов горизонтальні зв'язки між: рівноправними суб'єктами господарювання є основною формою економічних зв'язків у суспільстві.

Отже, ринок — це певний тип господарських зв'язків між: виробниками і споживачами. Він характеризується рядом ознак.

По-перше, існування такої кількості товаровиробників, які здатні забезпечити масу товарів, достатню для задоволення платоспроможних потреб суспільства.

По-друге, безпосередні, не опосередковані розподілом зв'язки між: виробниками і споживачами продукції, тобто горизонтальні зв'язки між: рівноправними суб'єктами обміну.

По-третє, вільний вибір партнерів по господарських зв'язках.

По-четверте, наявність економічної змагальності між суб'єктами ринку, або конкуренції. Це загальні риси ринку для будь-якої економіки, де здійснюється товарне виробництво.

Повніше суть ринку виявляється у функціях, які він виконує. Вони випливають з того місця, яке ринок посідає в економічній системі. А останнє визначається тим, що ринок є сполучною ланкою між: виробництвом і споживанням. Звідси однією з найважливіших функцій ринку є регулююча. Вона полягає у виявленні системи потреб суспільства, що підлягають задоволенню, з одного боку, і встановленні певних пропорцій розподілу наявних ресурсів економіки для виробництва благ, що задовольняють потреби, з іншого. Ринок виявляє суспільні потреби, формуючи платоспроможний попит. Іншими словами, вимагаючи ті блага, що можуть бути реально оплачені споживачами, тобто придбаними за гроші. Жодний інший інститут, включаючи й державу, зробити реальний облік суспільних потреб нездатний. У той самий час ринок виконує регулюючу функцію і у використанні економічних ресурсів суспільства. Вони будуть використовуватися власниками для виробництва лише тих благ, які можуть бути реально куплені споживачами. Тому ринок виступає регулятором пропорцій в економіці, він здатний оперативно змінювати обсяг і структуру створених благ, пристосовуючи їх до платоспроможного попиту. Регулююча роль ринку виявляється і в забезпеченні остаточного визнання суспільної значущості даного блага та витраченої на його виготовлення праці. Лише те благо визнається потрібним суспільству, або суспільне необхідним, яке знаходить реального покупця. А це здійснюється лише у сфері ринку.

З регулюючою функцією ринку тісно пов'язана і стимулююча функція. Оскільки на ринку визначаються суспільне необхідні витрати на виготовлення товару, а вони, у свою чергу, визначають ціни, за якими товари реалізуються покупцям, то ринок встановлює залежність доходів виробників товарів від рівня ефективності використання ними своїх економічних ресурсів. Що краще вони використовуються, то нижчі індивідуальні витрати порівняно із суспільне необхідними, а доходи вищі. Тому ринкове середовище стимулює власника ресурсів до їх ефективнішого використання. А це передбачає, в першу чергу, технічне удосконалення виробництва, що забезпечується широким використанням досягнень науково-технічного прогресу. Стимулюючу функцію ринок відіграє і щодо споживачів, бо ставить їх у таке становище, що вони вимушені вибирати найраціональнішу структуру споживання, орієнтуючись на ціну та свої доходи.

Ринок відіграє і розподільчу функцію. Вона, насамперед, стосується розподілу економічних ресурсів. Саме ринок виявляє відповідність виготовлення благ суспільним потребам у них. І коли виникає таке становище, що якихось благ вироблено понад платоспроможну потребу в них, ціни на такі блага знижуються і їх виробництво стає невигідним. Це зумовлює скорочення виробництва цих благ, вивільнення частини економічних ресурсів і спрямування їх у ті галузі, де їх використання буде вигіднішим. Так ринок здійснює вплив на розподіл економічних ресурсів, або свою розподільчу функцію.

Важливою функцією ринку є інтегруюча. Вона полягає в тому, що обмін усуває економічну замкнутість господарюючих одиниць, притаманну натуральному виробництву. Прагнення якнайвигідніше реалізувати товари примушує товаровиробників розширювати коло своїх взаємозв'язків, робити останні постійними і тривалими. У результаті встановлюється стійка система економічних взаємозв'язків у межах певних регіонів, а з подальшим поглибленням суспільного поділу праці — і в межах окремих країн та їх об'єднань, на національних і світових ринках. Роль об'єднувача в цих процесах і відіграє ринок своєю інтегруючою функцією.

Функціонування ринку передбачає наявність певних умов, без яких він не може повністю виконувати свої функції. Це, по-перше, економічна самостійність господарюючих суб'єктів, які, будучи юридичне незалежними один від одного, можуть самостійно приймати рішення щодо своєї діяльності. Це досягається, насамперед, існуванням різних форм власності й, відповідно, різних власників, кожен з яких може вступати у рівноправні з іншими господарські зв'язки. З іншого боку, такі самостійні власники несуть і певну економічну відповідальність за використання своїх ресурсів. Вони повною мірою відчувають обмеженість ресурсів і необхідність розраховуватися ними за усіма зобов'язаннями та можливими втратами при прийнятті неефективних господарських рішень.

Другою умовою санкціонування ринкового механізму є достатня кількість суб'єктів ринку для забезпечення між ними економічної змагальності, або конкуренції. Світова практика свідчить, що для забезпечення конкуренції у сфері виробництва повинно бути не менше як 15—20 виробників однотипної продукції з їх правом без обмежень виходити на ринок. При меншій їх кількості конкуренція обмежується і встановлюється більшою чи меншою мірою влада монополій, що істотно обмежує використання ринком своїх функцій, а отже, і його ефективність. Про це переконливо свідчить досвід України після здобуття незалежності. Високий рівень монополізації виробництва значно обмежує можливості використання ринкових механізмів для ефективного господарювання.

Третьою умовою функціонування ринку є відсутність жорсткого режиму адміністративного впливу на господарюючих суб'єктів. Це означає такі умови економічної діяльності, за яких забезпечується реальна свобода вибору партнерів по господарських зв'язках, самостійність і відповідальність за прийняті господарські рішення, здатність суб'єктів ринку самостійно укладати контракти та угоди, розміщувати і приймати замовлення, маневрувати своїми ресурсами та змінювати умови виробництва, його технологію, перемішувати капітали у будь-яку сферу економіки та вільно розпоряджатися хоча б частиною своїх доходів.

Нормальне функціонування ринку передбачає і таку умову, як вільне ціноутворення. Воно означає, що суб'єкти ринку повинні мати право самі визначати ціни на свої товари. Лише при вільному русі цін під впливом кон'юнктури ринку створюються умови для поєднання економічних інтересів як продавців, так і покупців, забезпечується можливість виконання ринком стимулюючої функції.

Важливими умовами функціонування ринку є повнота та доступ до інформації про ринок усіх суб'єктів економічної діяльності, забезпечення політичної та соціальної стабільності в країні, створення розгалуженої мережі служб та організацій, що забезпечують суб'єктам ринку сприятливе середовище для здійснення економічної діяльності.

Слід зазначити, що Україна йде шляхом створення умов для функціонування ринку. Через роздержавлення і приватизацію формуються основи забезпечення економічної самостійності господарюючих суб'єктів. Лібералізація ціноутворення створює певні передумови для забезпечення еквівалентного обміну. Здійснення демонополізації економіки дає змогу формувати конкурентне середовище, без якого ринкові відносини неефективні. Відбувається і створення інституцій, які сприяють функціонуванню ринку — банківської та фінансово-бюджетної систем, страхових та інвестиційних компаній, системи бірж: та інших служб і організацій. Істотні зрушення відбулися у сфері забезпечення законодавчої бази функціонування ринку. Зокрема, прийнято такі важливі законодавчі акти, як цивільний, земельний, бюджетний та інші кодекси, закони, що регулюють відносини власності та підприємництва. Однак процеси ці відзначаються суперечливістю та темпами, що повністю не відповідають потребам формування в Україні ринкової економіки.

Дата добавления: 2014-11-18