Суть фінансів та їх роль у ринковій економіці

Фіскальна політика держави

Суть фінансів та їх роль у ринковій економіці

Розділ 16. Фінансова система і фіскальна політика

2. Державний бюджет і бюджетний дефіцит;

3. Податки і податкова система;

У ринковій економіці через постійний рух грошових коштів виникають певні фінансові відносини суспільства. Але слід зазначити, що це лише відносини, пов'язані з рухом грошей у вигляді їх певних фондів. Тобто, фінанси — це сукупність економічних відносин щодо формування, розподілу і використання фондів грошових коштів. Вони виникають між суб'єктами акумулювання грошових коштів, з одного боку, та державою або органами, нею делегованими, з іншого, стосовно переходу на адресу останніх частини грошових коштів для підтримання і виконання певних функцій. Формування та використання таких фондів грошових коштів необхідне для нормального відтворення соціально-економічного життя суспільства.

Функціонування фінансових відносин пов'язане із певними інститутами, що забезпечують їх реалізацію. Сукупність фінансових відносин суспільства та закладів і організацій, що забезпечують їх нормальне функціонування, утворює фінансову систему країни. Остання включає три взаємопов'язані підсистеми: державні фінанси, фінанси юридичних осіб і фінанси населення (фізичних осіб). Державні фінанси — це система грошових фондів, зосереджених у розпорядженні держави і призначених для забезпечення властивих їм функцій, та сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються.

Державні фінанси включають такі елементи, як державний бюджет, пенсійний фонд, фонди зайнятості населення, соціального страхування, соціального захисту та інші державні фонди цільового призначення. Через державні фінанси перерозподіляється значна частина валового внутрішнього продукту (від 1/3 в Японії до 2/3 у Швеції). В Україні ця частка складає менш як половину ВВП.

Державні фінанси, насамперед, забезпечують надання так званих суспільних благ, здійснюючи перерозподіл економічних ресурсів на користь виробників таких благ. З допомогою державних фінансів здійснюється перерозподіл доходів та майна з метою виконання державою соціальної функції, пов'язаної з наданням допомоги соціальне незахищеним прошаркам населення. Важливу роль відіграють державні фінанси у забезпеченні нормального функціонування державного сектора економіки, виступають важливим фактором стабілізації економіки. Мобілізовані через державні фінанси кошти використовуються для здійснення заходів щодо регулювання зайнятості та цін, особливо у періоди економічних спадів.

Другою складовою фінансової системи є фінанси юридичних осіб. Вони складаються з двох елементів — фінансів підприємницьких структур і фінансів неприбуткових та громадських організацій. Фінанси підприємницьких структур — це система грошових фондів, що забезпечують процес відтворення підприємницької структури. Вони набувають форми основних та оборотних фондів, прибутку, амортизаційних відрахувань, страхових фондів тощо. Об'єктом цих фінансів є доход від підприємницької діяльності, при розподілі якого і формуються фонди грошових коштів та платежі і внески у державні фонди. Фонди суб'єктів підприємницької діяльності використовуються для здійснення інвестиційних та інших витрат. Вони виступають базовим елементом фінансової системи, бо саме завдяки їм створюється внутрішній валовий продукт — джерело усіх видів фінансів.

Фінанси населення, або фізичних осіб — це фонди грошових коштів, що формуються з доходів фізичних осіб, їх ще називають фінансами домогосподарств. Це частина доходів домогосподарств, що використовується для придбання цінних паперів або формування особистих фондів — пенсійного, медичного страхування та інших, їх призначення — задоволення певних потреб у майбутньому та збільшення особистих доходів.

Усі названі підсистеми фінансів тісно пов'язані між собою. Саме з фінансів юридичних осіб (фірм) та населення (фізичних осіб) надходять ресурси до державних фінансів і саме на них спрямовані механізми формування останніх: податкова система, митні платежі тощо. У свою чергу, державні фінансові ресурси значною мірою повертаються населенню та юридичним особам у вигляді фінансування соціальних програм, субсидій, дотацій чи капіталовкладень. Фінанси юридичних осіб та населення також пов'язані між собою: для більшості фізичних осіб заробітна плата та дивіденди є основним джерелом формування фінансів. З іншого боку, фінансові ресурси населення наповнюють фінанси юридичних осіб (фірм), головним чином, через купівлю акцій та утворення різного роду товариств.

Повніше суть фінансів виявляється у тих функціях, які вони виконують. Вихідною серед них є відтворювальна функція. Вона полягає в тому, що через фінансову систему здійснюються нагромадження необхідної кількості грошових коштів суб'єктами господарювання (підприємництва) для здійснення процесу розширеного відтворення (нагромадження). Через систему фінансів здійснюється обслуговування безперервного руху капіталу, створюється передумова як для відновлення спожитих економічних ресурсів, так і для їх розширення з метою нагромадження. Важливу роль відіграють фінанси і у відтворенні такого економічного ресурсу, як праця, або робоча сила.

Другою функцією фінансів є розподільча. Через систему фінансів відбувається перерозподіл доданої вартості, що в кінцевому підсумку веде до перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Фінанси виконують і контрольну функцію. Вона реалізується у двох напрямах. У процесі утворення, розподілу і використання грошових фондів здійснюється контроль за рухом матеріальних ресурсів з боку суб'єктів підприємництва. У той самий час цей процес використовується державою для контролю за дотриманням в економічному житті чинного законодавства.

Фінансам притаманна і стимулююча функція. Система формування фондів грошових коштів базується на таких засадах, коли вона може створювати заінтересованість суб'єктів підприємництва у розширенні діяльності, підвищенні її ефективності, а може і гальмувати її, сприяючи розширенню «тіньової» діяльності.

Отже, фінанси — це, з одного боку, розгалужена сукупність фінансових відносин, що охоплює важливі сторони повсякденного економічного життя суспільства, а з іншого — сукупність закладів, організацій та методів, що забезпечують функціонування фінансових відносин.

За допомогою фінансів реалізуються відносини між: державою і суб'єктами підприємницької діяльності. Фінансова система створює умови для реалізації такого принципу підприємницької діяльності, як економічна самостійність її суб'єктів. Держава здійснює свій регулюючий вплив на цих суб'єктів саме через фінансові відносини, встановлюючи певні нормативи відрахувань від їх доходів на реалізацію загальносуспільних потреб. При виборі форм фінансових взаємовідносин держави і суб'єктів підприємницької діяльності є можливість гнучкого маневрування, що свідчить про досить високий динамізм і універсалізм цих відносин, визначення найраціональніших і взаємоприйнятних рішень як держави, так і підприємців на основі об'єктивних закономірностей розвитку економіки.

Фінанси істотно впливають і на населення. Саме через фінансову систему складаються відносини держави з фізичними особами щодо надання останнім різного роду виплат — пенсій, допомоги, стипендій тощо. Через фінансову систему надходять кошти на освіту, лікування та покриття інших благ, що надаються населенню безоплатно або на частково оплачуваній основі.

2. Державний бюджет і бюджетний дефіцит

Фінансові відносини між державою з одного боку, і підприємствами, закладами і населенням з іншого боку називаються бюджетними відносинами. Вони, по-перше, виникають у розподільному процесі, обов'язковим учасником якого є держава, і, по - друге, пов'язані з формуванням та використанням централізованого фонду грошових коштів, призначених для задоволення загальнодержавних потреб.

Бюджетні відносини — багатоманітні, бо опосередковують різні напрями розподільчого процесу — між секторами економіки, галузями та територіями країни, їх реалізація здійснюється через систему установ та організацій. Сукупність бюджетних відносин та відповідних їм інституцій складає бюджетну систему країни, її структура залежить від державного устрою країни. У федеральних державах вона трирівнева: федеральний рівень, рівень суб'єктів федерації і місцевий рівень. У державах з унітарним устроєм бюджетна система дворівнева — державний бюджет і місцеві бюджети.

Бюджетна система України складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність цих бюджетів є зведеним бюджетом. Він використовується для аналізу і визначення засад державного регулювання економічного і соціального розвитку країни.

Бюджетна система ґрунтується на устрої, що визначений Бюджетним кодексом України. Бюджетний устрій — це організація і принцип, побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Він ґрунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України. Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Він забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, погодженими принципами бюджетного процесу і єдиною грошовою системою. Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті усіх доходів і видатків. Принцип достовірності — це формування бюджету на основі реальних показників та науково обґрунтованих нормативів. Принцип гласності забезпечує висвітлення у засобах масової інформації показників бюджету і звітів про їх виконання. Принцип самостійності означає забезпечення бюджетів усіх рівнів наявністю власних доходів згідно з чинним законодавством.

Сукупність бюджетних відносин щодо формування та використання бюджетного фонду країни складає державний бюджет. Це грошові відносини, що виникають у держави з юридичними та фізичними особами щодо перерозподілу чистого валового продукту у зв'язку із утворенням та використанням бюджетного фонду, призначеного для фінансування економіки, соціально-культурних заходів, потреб оборони і державного управління. Державний бюджет — це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, що здійснюються органами державної влади. Завдяки бюджету держава має можливості зосереджувати фінансові ресурси на вирішальних ділянках економічного і соціального розвитку.

Суть державного бюджету виявляється у його функціях.

По-перше, він виконує перерозподільну функцію, через яку здійснюється концентрація грошових коштів у розпорядженні держави і їх використання для задоволення загальнодержавних потреб. За допомогою державного бюджету перерозподіляються ВВП і національний доход між галузями, регіонами та різними прошарками населення.

По-друге, державний бюджет використовується для державного регулювання і стимулювання економіки.

По-третє, за допомогою державного бюджету здійснюється фінансове забезпечення соціальної політики, а також: широкомасштабний перерозподіл доходів з метою досягнення більшої соціальної справедливості.

По-четверте, бюджет дозволяє здійснювати контроль за утворенням і використанням централізованого фонду грошових ресурсів, дає можливість з'ясувати, наскільки своєчасно і повно фінансові ресурси надходять у розпорядження держави, як фактично складаються пропорції у розпоряджанні бюджетними коштами, наскільки ефективно вони використовуються.

Згідно з чинним законодавством доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, а також неподаткових надходжень. До податкових належать обов'язкові безвідплатні неповоротні платежі на користь бюджету. Сюди також: включаються штрафи та пеня, що стягуються за порушення податкового законодавства. Ця група надходжень до державного бюджету включає податки на додану вартість, на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності, на майно підприємств і організацій, акцизний збір, плату за землю. Місцеві бюджети до цієї групи доходів включають місцеві податки і збори. Неподатковими доходами є доходи від державної власності, зокрема орендна плата за оренду державного майна, дивіденди, одержані від акцій та інших цінних паперів, що належать державі у господарських товариствах, надходження від зовнішньоекономічної діяльності, від реалізації державного майна, в т.ч. і в процесі приватизації, від внутрішніх і зовнішніх позик і повернутих державі позик та відсотків за наданими державою позиками і кредитами. Третю групу доходів державного бюджету становлять доходи цільових бюджетних фондів, зокрема, внески до фондів пенсійного, сприяння зайнятості населення, здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.

Розглянемо видатки державного бюджету. Вони включають усі неповоротні платежі незалежно від того, є вони оплатними (тобто заплаченими в обмін на щось) чи безоплатними. Видатки поділяються на поточні та видатки розвитку.

Поточні видатки — це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також фінансування заходів щодо соціального захисту населення. Видатки розвитку — це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності. До них належать фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого характеру, структурної перебудови економіки, субсидій та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Основними напрямами витрат державного бюджету є такі:

1) фінансування програми підтримання та підвищення життєвого рівня та заходів соціального захисту населення;

2) фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури;

3)фінансування галузей економіки;

4) утримання органів державної влади і управління;

5) витрати на оборону;

6) здійснення зовнішньоекономічної і зовнішньополітичної діяльності;

7) обслуговування внутрішнього та зовнішнього державного боргу.

У країнах із соціальною ринковою економікою головне місце займають витрати на фінансування соціально-культурного розвитку та соціальний захист населення, їх частка складає близько половини бюджетних витрат. Така структура витрат свідчить про соціальну спрямованість бюджетної політики держави. Соціальні витрати бюджету створюють сприятливі умови для збереження і примноження освітнього, культурного, наукового потенціалу суспільства, зміцнення здоров'я населення, надання допомоги соціально найменш захищеним прошаркам населення.

Таким чином, соціальні бюджетні витрати відіграють подвійну роль. З одного, боку вони служать соціальній стабілізації суспільства, зростанню його життєвого рівня, а з іншого — створюють такий чинник економічного розвитку, як кваліфікована робоча сила. На жаль, в Україні ще не створені сприятливі умови для такої спрямованості витрат бюджетів усіх рівнів.

Однією з найважливіших макроекономічних проблем є збалансованість державного бюджету. Оптимальним є таке співвідношення, коли доходи та видатки урівноважуються. У випадку перевищення видатків над доходами виникає бюджетний дефіцит. Таке становище пов'язане як з об'єктивними, так і з суб'єктивними чинниками. До перших належать різні природні та соціальні катаклізми, що викликають непередбачені видатки. До дефіциту можуть призвести і спади в економіці, коли обсяги виробництва скорочуються, що спричинює зменшення доходів суб'єктів господарської діяльності і відповідне зменшення надходжень до бюджету. До суб'єктивних чинників належать вольові рішення, що приймаються представниками влади з порушенням чинного законодавства.

Дефіцитність державного бюджету є досить поширеним явищем, характерним для переважної більшості країн. Деякі фахівці навіть вважають помірний дефіцит корисним для економічного розвитку. Однак у цілому бюджетний дефіцит негативно впливає на стан економіки і соціальну сферу суспільства. Він породжує державний борг. Це, по суті, сума минулих непогашених бюджетних дефіцитів країни. Світова практика показала, що перевищення державного боргу вдвічі порівняно із ВВП, призводить до дестабілізації економіки, розладу грошового обігу, різкого скорочення соціальних програм та інших негативних наслідків. Тому, як правило, кожна країна законодавче визначає межі державного боргу. Бюджетним кодексом України визначено, що величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60% фактичного річного обсягу ВВП країни. В Україні на початок 2000 р. державний борг становив майже 80 млрд. грн., переважна частина якого — зовнішня заборгованість (майже 65 млрд. грн., або 12,5 млрд. доларів США. У розрахунку на душу населення це 200 дол.). Які ж шляхи усунення бюджетного дефіциту, а отже, і попередження державного боргу? Основними джерелами покриття бюджетного дефіциту є:

1) продаж державних цінних паперів;

2) одержання позик у банків та позабюджетних фондів;

3) додаткова грошова емісія.

В Україні тривалий час для покриття бюджетного дефіциту використовується випуск облігацій та пряме кредитування Національного банку. Це і призвело до утворення того державного боргу, про який йшлося.

Одним із важелів зниження бюджетного дефіциту є зменшення у процесі виконання державного бюджету передбачених видатків. Це так званий секвестр бюджету/. Чинним законодавством України передбачено, що коли в ході виконання бюджету рівень дефіциту перевищує встановлений або виникає значне зниження надходжень, органи законодавчої влади на пропозицію виконавчої влади приймають рішення про пропорційне скорочення затверджених бюджетних видатків щомісячно по всіх статтях бюджету до кінця бюджетного року. Але таке скорочення не повинно стосуватися так званих захищених статей, перелік яких визначається відповідним органом законодавчої влади. Процедура такого уточнення визначається Бюджетним кодексом України.

Можливе і перевищення доходів бюджету над видатками. Така ситуація називається бюджетним профіцитом. Як правило, така ситуація виникає рідко.

Дата добавления: 2014-11-18