Тема 4. Особа злочинця

Студенти мають пам’ятати, що людина не народжується особою, а стає нею у процесі свого розвитку, входження в соціальне середовище, засвоєння навколишньої дійсності, ідеї, поглядів, норм моралі і звичок, поведінки, властивих соціуму, до якого вона належить. Процес, протягом якого особа розвивається і змінюється, отримуючи конкретне соціальне обличчя, називається соціалізацією. Дефектом соціалізації є особа злочинця, яка формується поступово.

Особа злочинця – це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами і обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

Розробляючи методи вивчення особи злочинця, кримінологи не обмежуються кримінально-правовими чи соціологічними дослідженнями, тут враховуються також психологічні, педагогічні та інші знання, які допомагають визначити мотиви і мету вчинення злочину, а також засоби впливу на особу злочинця. В діяльності правоохоронних органів враховуються кримінально-правові, кримінально-процесуальні й пенітенціарні характеристики особи злочинця.

Вчення про особу злочинця має як науково-пізнавальне, так і практичне значення, конкретизуючи у собі проблеми детермінації злочинності та боротьби з нею.

Під час опрацювання матеріалу студенти мають звернути увагу на ознаки, що притаманні особі злочинця. Вітчизняні кримінологи поділяють ознаки на такі групи:

1. Соціально-демографічні ознаки особи злочинця включають стать, вік, освіту, місце народження і проживання, громадянство та інші відомості демографічного характеру. Вони самі по собі не мають кримінологічного значення, але у статистичній звітності стосовно осіб, які вчинили злочини, соціально-демографічні ознаки дають важливу інформацію, без якої неможлива повна кримінологічна характеристика особи злочинця.

2. Кримінально-правова характеристика особи злочинця – це дані не лише про склад вчиненого злочину, а й про спрямованість і мотивацію злочинної поведінки, одноособовий чи груповий характер злочинної діяльності, наявність судимостей тощо.

3.Соціально-рольові характеристики розкривають функції індивіда, обумовлені його становищем у системі існуючих суспільних відносин, належність до певної соціальної групи, взаємодію з іншими людьми та організаціями в різних сферах громадського життя (робітник чи службовець, працездатний чи непрацездатний, безробітний тощо). Ці дані показують місце і значимість особи у суспільстві, яким ролям вона надає перевагу, а які ігнорує, розкривають її соціальну чи антисоціальну орієнтацію.

4. Морально-психологічні ознаки: Моральні властивості особи включають її світогляд, духовність, погляди, переконання, установки та ціннісні орієнтації. Злочинці відрізняються негативним або байдужим ставленням до виконання своїх громадських обов’язків, додержання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особистих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

Психологічна характеристика включає особливості інтелектуальних, емоційних і вольових якостей. Інтелектуальні властивості передбачають: рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широту або вузькість поглядів, зміст і різноманітність інтересів тощо. До емоційних властивостей відносять рівновагу, вид темпераменту, ступінь емоційного збудження, силу і темп реагування на різні зовнішні подразники, ситуації тощо. Вольові властивості особи полягають у вмінні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати і виконувати правильні рішення, досягати поставленої мети.

Необхідно пам’ятати, що на сьогоднішній день не припиняються дискусії щодо соціального та біологічного в особі злочинця.

Перші спроби пояснити поведінку злочинця з біологічних позицій були зроблені ще в 2-й половині ХІХ ст. В антропологічній теорії Ч.Ломброзо та його послідовників.

Причини злочинності лежать не в соціальних умовах, а в самому злочинці, його анатомічних, фізіологічних, психічних і моральних властивостях, отриманих при народженні. Злочинець – це своєрідний різновид людини, у якому сконцентровані особливі біологічні риси, що ведуть його до злочину.

У своїй праці “Злочинна людина” Ч.Ломброзо докладно виклав біологічні риси (анатомічні, фізіологічні, психічні) злочинців, показав їхню відмінність від “нормальних людей”.

На противагу антропологічним поглядам у кримінології завжди переважав підхід, який принципово заперечував біологізацію злочинної поведінки. Прибічники соціологічної школи вказували, що не можна пояснювати мінливе соціальне явище – злочин постійними властивостями природи людини, у тому числі “злочинної людини”. Радянські кримінологи В.М.Кудрявцев, І.І.Карпець і генетик В.П. Дубінін доводили лише соціальну обумовленість злочинної поведінки. За конкретними злочинцями ці автори вбачали несприятливі умови соціального формування і життєдіяльності.

На сучасному етапі проблема соціального і біологічного у особі злочинця розв’язується по різному. Так, Ю.М.Антонян наголошує на психофізіологічній характеристиці злочинців. у праці “Жорстокість у нашому житті” він вказує, що жорстокість людини – це вічна категорія. Очевидно, що і біологічні, і соціальні фактори беруть участь у детермінації злочинів.

Більшість вітчизняних кримінологів вважають, що загалом злочинна поведінка у будь-якому суспільстві має соціальний характер і соціальну обумовленість. Боротьба зі злочинністю ведеться соціально-економічними, правовими та іншими засобами, а не біологічними.

Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення самого поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не зазнала істотних змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше залежно від трансформації суспільного життя. Від біологічних особливостей особи залежить, що вона засвоїть від середовища, в якому перебуває і розвивається. Тому біологічне виступає підґрунтям у формуванні особи та її взаємин у системі суспільних відносин.

Студенти мають звернути увагу на різноманітність існуючих класифікацій та типологій злочинця і засвоїти основні з них. Під класифікацією розуміється розподіл статистичної сукупності на групи за певними чіткими ознаками.

У кримінології найчастіше використовують класифікаційні групування за такими критеріями:

А) за соціально-демографічними даними (стать, вік, місце проживання). У кримінально-правовій статистиці виділяють неповнолітніх з 14 до 18 років; осіб молодого віку (18-29 р.), зрілого віку (30 р. і більше);

Б) за соціально-економічними показниками (освіта, професія, наявність чи відсутність роботи, матеріальне становище тощо);

В) за станом особи в момент вчинення злочину (алкогольне чи наркотичне сп’яніння, перебування у складі злочинної групи, в місцях позбавлення волі тощо).

Можлива класифікація за видами вчинених злочинів: убивці, злодії, насильники, шахраї і т.п.

Як правило класифікація не відображає усієї суті явищ, що досліджується. Глибшим розподілом злочинців на категорії за ознаками, які причинно пов”язані зі злочинною поведінкою є типологія.

Кримінологічна типологія злочинців, як правило, будується на двох підставах: характеристиці антисуспільної спрямованості особи і глибині та стійкості її асоціальності.

За характеристикою антисуспільної спрямованості особи злочинців можна поділити на такі типи:

- з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її найважливіших благ (життя, здоров’я, честі, гідності тощо);

- з корисливо-егоїстичною мотивацією, пов’язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості і чесної праці;

- з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх, громадських, службових, сімейних та інших обов’язків.

- З легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки, що проявляється у вчиненні необережних злочинів.

Дата добавления: 2014-11-18