Проблема виявлення прогалин. Способи усунення прогалин. 2 страница

По-друге, може бути визнано, що воля законодавця зрозуміла, але повною мірою не відображена в тексті норми трудового права з тієї причини, що буквальне його значення вже і є її дійсним зміс­том. У цьому разі використовується розширювальне трактуван­ня, при якому ті факти, обставини і зв'язки, що виходять за межі тексту норми трудового права, охоплюються духом закону, а тому й не утворюють прогалини в ньому. Приміром, перелічуючи в ст. 134 КЗпП України випадки повної матеріальної відповідальності працівників, законодавець говорить про тих, хто знаходиться в нетверезому стані, але навіть не згадує про стан наркотичного й токсичного сп'яніння. Практично ж тут зазвичай застосовується прийом розширювального тлумачення: повна матеріальна від­повідальність застосовується не тільки при алкогольному, а й при наркотичному й токсичному сп'янінні працівників.

По-третє, можлива й інша ситуація, коли воля законодавця зрозуміла, проте буквальне значення слів у тексті норми трудо­вого права ширше дійсного її змісту. За таких обставин вико­ристовується обмежувальне трактування.

Треба визнати, що й розширювальна, й обмежувальна інтер­претації норм права не є ідеальними. їх результати завжди мо­жуть бути оскаржені, що у випадку з законодавством про працю є досить поширеним. Так, за ч. 5 ст. 23 КЗпП України трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпоряд­ження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи. Верховний Суд України в п. 7 постанови Пленуму №9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів"^[1] Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963 - 2000) / За ред В.Ф. Бойка. - К.: А.С.К., 2000. - С. 194 - 209.

^[1] Бугров Л.Ю. Проблеми свободи труда в трудовом праве Рос- сии. - Пермь: Изд-во Перм, ун-та; Информ.-прав. аг-во ИНПЕА, 1992. -С. 112- 113.^[40] указав, що судам необхідно враховувати, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чи­ном оформлено, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу. Як на­слідок - судова практика йде по шляху, згідно з яким трудовий договір вважається укладеним, якщо виконання роботи без ви­дання наказу (розпорядження) доручено посадовою особою, яка володіє правом прийому на роботу або коли робота виконува­лася з її відома. Таке становище науковцями оцінюється по-різ- ному. Зокрема, Л.Ю. Бугров пише, що такий варіант вирішення питання є результатом технократичного підходу до розв'язання проблем трудового права. Він вважає, що подібне тлумачення необгрунтовано звужує гарантії права на працю і пропонує інше: якщо виконання роботи доручено керівником, до функцій якого не входить прийом на роботу, трудовий договір повинен вважа­тися укладеним, але з порушенням установленого порядку. За наявності причин, з якими пов'язується правомірність відмови у прийомі на роботу, це покликано зумовлювати правомірність звільнення внаслідок порушення правил прийому.^[41]

Звуження або розширення обсягу буквального значення норми не є виходом за межі справжнього її змісту, що мали на увазі нормотворчі органи. Метою юридичного трактування є встановлення дійсного змісту норми - волі її творця. У зв'язку з цим не можна погодитися з твердженням В.В. Єршова, який розглядає розширювальне тлумачення як "... з'ясування чи роз'яснення трудових норм за межами їх дійсного змісту", і далі робить висновок, що "...розширювальне тлумачення

¹ пряма помилка судді".' Як розширювальна, так і обмежу­вальна інтерпретації дають можливість виявити дійсну волю законодавця, яка з тієї чи іншої причини не одержала чіткого вираження в тексті правової норми, а значить, не звужує й не розширює останню. Отже, правильною є точка зору тих пра­вознавців, які в результатах юридичного тлумачення правової норми за обсягом не вбачають протиріччя зі справжньою во­лею правотворця.² Ершов В. Судебное толкование трудових норм // Сов. юст. - 1993.

- №20. - С. 19.

² Тишкевич И.С. Являются ли руководящие указания Пленума Верхов­ного Суда СССР источниками права // Сов. гос-во и право. - 1985. - № 6.

- С. 61; Лазарев В.В. Применение советского права. - Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1972.-С. 80-81.

-

По-четверте, можлива ситуація, коли прийоми юридичного трактування з конкретного питання цілком або частково підтвер­джують відсутність волі нормотворця. Як правило, це свідчить про існування прогалин у трудовому праві з цього питання.

Однак, тільки використовуючи в сукупності обидва ета­пи встановлення прогалин у трудовому праві України з усією ймовірністю можемо констатувати факт їх наявності. Лише встановивши прогалину можна її усунути. Способи усунен­ня прогалин поділяються на заповнення й подолання. Справа в тому, що встановлення прогалин у трудовому праві, по ідеї, можливе будь-якими особами й органами, а заповнення й по­долання здійснюються тільки певними суб'єктами. Раніше вже відзначалося, що заповнення прогалин у трудовому праві

це завдання нормотворчих органів, а подолання реалізуєть­ся суб'єктами правозастосовчої діяльності в перебігу правоза- стосування. Заповнення прогалин здійснюється за допомогою прийняття правотворчими органами у встановленому законом порядку відсутніх правових норм.

Другий спосіб усунення прогалин у трудовому праві - їх по­долання суб'єктами правозастосовчої діяльності. У вітчизняно­му правознавстві, незважаючи на наявність серйозних моногра­фічних досліджень, проблема правозастосування залишається дискусійною. Для позначення правозастосування в юридичній літературі використовуються різні терміни, зокрема, "правоза­стосування", "застосування права", застосування закону", які, в принципі, можна вважати синонімами'. У теорії права й науці трудового права не існує єдиної думки з питання визначення правової категорії "правозастосування". Не вдаючись у деталь­ний розгляд висловлених із цього приводу точок зору, можна ви­різнити низку ознак, визнаних більшістю вчених: 1) застосуван­ня права є особливою формою такої реалізації або, принаймні, поєднується з іншими формами реалізації права (використан­ням, здійсненням, виконанням, дотриманням права); 2) здійс­нюється уповноваженими на те компетентними суб'єктами; 3) має владний обов'язковий характер; 4) реалізується у спе­ціально передбачених процесуальних формах; 5) пов'язано з прийняттям на підставі норм права рішення по конкретній справі і його оформленням у вигляді акта застосування права (правозастосувального акта чи, як його ще називають, індивіду- ально-правового).

Можна припустити, що застосування права є видом держав­ної діяльності, що здійснюється компетентними державними органами й посадовими особами.^[42] Якщо прийняти цю точку зору, то перелік суб'єктів, які застосовують норми трудового права України, є необгрунтовано звуженим, оскільки з нього виключаються такі недержавні суб'єкти правозастосування, як роботодавці недержавної форми власності, КТС, профспілкові органи, трудові колективи та ін. Вважаємо, що у випадку з тру­довим правом таку вузьку позицію навряд чи можна визнати

правильною хоча б тому, що, незважаючи на значне скорочен­ня в наш час повноважень профспілок і трудових колективів, усі перелічені суб'єкти залишаються суб'єктами застосування норм трудового права.^[43]

Прямо протилежний, широкий підхід до питання суб'єктів правозастосування підтримував Р.З. Лівшиць, який відзначав, що правозастосувачами можуть бути не тільки уповноважені на те компетентні суб'єкти, а й будь-які громадяни.^[44] Вважаємо, що в трудовому праві такий підхід навряд чи можна використо­вувати: адже громадяни реалізують трудові права й виконують трудові обов'язки, несуть відповідальність по трудовому праву тільки у випадку, якщо стають суб'єктами останнього, тобто сторонами трудових та інших безпосередньо пов'язаних з ними відносин (працівниками, роботодавцями, членами КТС, при­мирної комісії, трудового арбітражу, громадянами, які шукають роботу, та ін.) і при цьому мають трудову правосуб'єктність.

На практиці з прогалинами в трудовому праві найчастіше стикаються в основному органи, що вирішують індивідуальні трудові спори: суди, КТС та ін. Трохи рідше - профспілкові ор­гани, вищестоящі в порядку підпорядкованості органи. Але ж суб'єктами застосування норм трудового права також є й Кон­ституційний Суд України, й органи державного управління, прокуратура, роботодавець, трудові колективи та ін. Чи всі вони мають право вирішувати юридичні справи, долаючи прогалини в трудовому праві? Оскільки в трудовому праві України немає норм, що регулюють діяльність по подоланню прогалин у праві, то прямої відповіді на це питання не існує. Із цього приводу O.K. Безіна пише: "Якщо прийняти пропозицію про допус­тимість подолання прогалин у трудовому законодавстві всіма правозастосовчими органами, то прийдеться визнати, що сфера, у якій вони можуть долатися, практично не обмежена, а це не може сприяти зміцненню... законності в трудових відносинах. Діяльність по подоланню прогалин у трудовому законодавстві...

не може бути довірена всім правозастосувачам".^[45][1] Безина А.К. Судебная практика в механизме правового регулирования трудовьіх отношений. - Казань: Изд-во Казан, ун-та, 1989. -С. 91. Не вдаючись в аналіз конкретної діяльності по подоланню прогалин у тру­довому праві суб'єктами, які здійснюють правозастосування, все-таки не можна погодитися з цим твердженням з наступних причин. По-перше, якщо допустити правильність наведених міркувань, то виникає правомірне питання і, за нашим переко­нанням, в принципі, таке, яке вирішити неможливо: якому пра- возастосовчому органу можна довіряти, а якому ні? По-друге, сфера, у якій виникають прогалини в трудовому праві, як уже відзначалося, зумовлена іншими критеріями. По-третє, закон­ність у перебігу діяльності по подоланню прогалин у трудовому праві досягається за допомогою пред'явлення низки вимог до застосування методів такого подолання. Внаслідок цього треба констатувати, що будь-який суб'єкт правозастосовчої діяльності України вправі долати прогалини в трудовому праві в процесі своєї поточної правозастосовчої діяльності (це природно, якщо законодавець не пов'язує вирішення того чи іншого питання, що є прогалиною в трудовому праві, з конкретними суб'єктами або не відносить його до своєї компетенції).

Виходячи з вищенаведеного, можемо зробити висновок, що правозастосовча діяльність - це здійснювана в спеціально пере­дбачуваних процесуальних формах владна діяльність уповнова­жених на те компетентних органів та осіб, яка має своєю метою забезпечити адресатам правових норм реалізацію належних їм прав та обов'язків, а також гарантувати контроль за цим проце­сом.

Застосування трудових правових норм здійснюється у від­повідному порядку і проходить конкретні стадії: 1) Установлен­ня фактичної основи справи. Ціль стадії-досягнення фактичної об'єктивної істини. 2) Вибір норми трудового права, що підлягає застосуванню до даних фактичних обставин, тобто кваліфікація фактів, обставин справи. Саме на цій стадії суб'єкт правозасто­совчої діяльності стикається з необхідністю вирішити конкрет­ну ситуацію в умовах існування прогалин у трудовому праві. 3) Після появи переконаності правозастосувача в правильності

обраної норми трудового права й можливості її поширення саме на даний випадок, виноситься рішення, тобто видається право- застосовчий акт (офіційний правовий документ, що містить ін­дивідуальний владний припис, винесений відповідним компе­тентним органом у результаті вирішення конкретної юридичної справи).

У випадку неможливості ухвалення рішення по конкретній юридичній справі у зв'язку з наявністю прогалини в трудовому праві суб'єкт правозастосовчої діяльності вимушений усунути відповідну прогалину за допомогою використання спеціальних методів подолання прогалин у трудовому праві України. Адже жоден правозастосовчий орган (будь-то суд, КТС, роботодавець, профспілка чи ін.) не вправі ухилитися від вирішення якої-не- будь справи з тієї причини, що для цього випадку не існує від­повідної норми в чинному масиві нормативних актів про пра­цю. "Правосуддя так чи інакше повинно вчинитися'" - це гасло є одним з головних принципів права і правосуддя. Таким чином, факт наявності прогалин у трудовому праві виступає юридич­ною підставою застосування методів їх подолання.

Методи подолання прогалин у вітчизняному трудовому праві необхідно визначити як конкретні юридичні прийоми та спосо­би, які використовуються суб'єктами правозастосовчої діяль­ності з метою усунення існуючих недоліків. Більшість учених відносять до числа таких методів аналогію права й аналогію за­кону. У науковій юридичній літературі існує й інша точка зору щодо цього питання. Так, С.В. Поленіна самостійним методом усунення прогалин у праві крім правової аналогії виділяє й суб- сидіарне застосування норм права.^{[46] [1]} Поленина С.В. Субсидиарное применение норм гражданского законо- дательства к отношениям смежньїх отраслей II Сов. гос-во и право. - 1975. -№11.-С. 23-24. Такої ж думки дотримують­ся й В.В. Єршов та О.О. Єршова, хоча останнє вони йменують "міжгалузевою аналогією закону".^[47] О.Т. Боннер вважає, що до цих методів належать аналогія закону, аналогія права, суб- сидіарне правозастосування, використання юридичних судових звичаїв, а також "...створення й застосування своєрідних замін­ників нормативних актів у виді керівних постанов Пленумів Верховного Суду".¹

Суть правової аналогії зумовлена вимогами однакової міри й однакового юридичного підходу з боку права до рівних за своєю суттю явищ. Щодо цього Ф. Регельсбергер писав: "Із наших моральних понять випливає глибоко закладена в них вимога, що рівні склади фактів повинні вирішуватися за однією й тією ж юридичною нормою. Рівність перед правом -... одна й та ж норма для всіх рівних за своєю суттю явищ".² С.С. Алексєєв справедливо відносить цю властивість права до найважливіших засад правосуддя, виводячи його з необхідності рівноважності, справедливого права і справедливого торжества в практичних справах.³ Але цілком очевидно, що серед реальних суспільних відносин, які регулюються правом (у тому числі й трудових), немає абсолютної тотожності, тому при використанні аналогії в розрахунок береться не будь-яка схожість, а тільки за суттє­вими ознаками, що мають принципове значення, тобто віднос­на тотожність. Це стосується як подібності неврегульованих (прогальних) відносин з відносинами, врегульованими норма­ми права, так і подібності юридичного регулювання зазначених відносин, інакше кажучи, подібності норми права, що регулює близькі з прогальними суспільні відносини, з правилом, вироб­леним у перебігу аналогії. Ці обставини є важливими гарантія­ми забезпечення законності при використанні методу аналогії в трудовому праві.

Правова аналогія в трудовому праві України - це метод саме подолання прогалин у праві, а не їх заповнення. Вироблені при цьому положення не стають нормою права. Ось чому їх доцільно йменувати не "правові норми", а "правоположення". Рішення з елементами аналогії по певній справі, навіть якщо воно прийня то компетентним авторитетним органом, що застосовує норми трудового права України, може служити лише прикладом вирі­шення аналогічних справ у майбутньому. Суть методу правової аналогії полягає в тому, що, усуваючи прогалину, суб'єкт пра- > возастосовчої діяльності прагне вирішити конкретну юридичну справу на підставі наявних у чинному законодавстві приписів. Разом із тим правова норма, що регулює подібні обставини, при аналогії норм права змінюється і трансформується у відмінне від існуючої норми правовоположення. Аналогія ж на підставі принципів права використовується, якщо немає норми права, яка регулювала б подібні відносини. Правоположення тут ут­ворюється з урахуванням сутності принципів права. Отже, в обох випадках не існує безпосереднього застосування чинних норм законодавства про працю. Правовий припис по подолан­ню прогалин не може суперечити цим нормам трудового права України. З таких позицій навряд чи можна розцінити як правомірне положення, визначене в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику роз­гляду судами трудових спорів". Усуваючи прогалину в трудо­вому праві Верховний Суд указав, що стосовно до правил п. 1 ст. 40 КЗпП може бути розірвано трудовий договір при відмові працівника укласти договір про повну матеріальну відповідаль­ність з поважних причин (або коли раніше виконання обов'язків за трудовим договором не вимагало укладення договору про повну матеріальну відповідальність). Роз'яснення Верховного Суду України в даному випадку вважаємо, суперечить нормам трудового права, хоча в юридичній літературі існує й інша точка щодо цього.^{[48] [1]} Ашихмина А.В. Некоторьіе вопросьі применения аналогам при растор- жении трудового договора // Роль трудового договора в регулировании обще- ственньїх отношений. - Пермь: Изд-во Перм, ун-та, 1983. - С. 68.У ситуації, що виникла у зв'язку з відмовою від укладення договору про повну матеріальну відповідальність, не відбувається ні ліквідації організації, ні скорочення чисельності чи штату працівників. Тому тут відсутні підстави для застосу­вання п. 1 ст. 40 КЗпП України. Відповідну прогалину доцільно заповнити за допомогою правотворчості, а не долати. Як вба- крім об'єктивних причин прогалин, пов'язаних з динамізмом і розмаїтістю суспільних відносин, що входять у сферу право­вого регулювання трудового права, прогалини можуть бути зу­мовлені суб'єктивними причинами - дефектами у викладі волі законодавця та в її оформленні. В останньому випадку законо­давець передбачав або міг передбачати необхідність правового регулювання, але в силу суб'єктивних причин все-таки допус­тив прогалини у правовій регламентації трудових і пов'язаних з ними суспільних відносин. Оперуючи викладеним, можемо під­сумувати, що критерій"можливого передбачення законодавцем фактів, що знаходяться в царині правового регулювання" не дозволяє провести чіткої межі між тлумаченням і використан­ням аналогії. Тільки та обставина, що при тлумаченні права встановлюється, але не змінюється справжня воля законодавця, а при аналогії вона як би доповнюється, служить критерієм роз­межування цих явищ.

Нагадаємо, що ст. 8 Цивільного кодексу України дає визна­чення аналогії закону й аналогії права: "... Якщо цивільні відно­сини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими право­вими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законо­давства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (ана­логія права)".

Правоположення, яке створюється при аналогії норм права, становить собою логічний умовивід, зроблений за правилами силогізму. Вагомою посилкою (предикатом) служить обстави­на, що правова норма регламентує певні суспільні відносини, які мають схожість з відносинами, що утворюють прогалину в трудовому праві. Норма права, що регулює подібні відносини, стає своєрідною моделлю для впорядкування прогальних відно­син. Меншою посилкою, що містить суб'єкт висновку, виступає суттєва схожість відносин, установлених нормою права, з пра­вовідносинами, що мають прогалину. У результаті дедуктивно­го умовиводу робиться висновок, що відносини, які становлять прогалину в трудовому праві, повинні бути врегульовані подіб­но до вихідної норми права. Створюється правовий припис по подоланню прогалин у трудовому праві за типом існуючої нор­ми права, регулюючої суспільні відносини, найбільш близькі за змістом з тими, що мають прогалини.

Вироблений у процесі аналогії норм права правовий припис схожий із самою нормою права, але про просте поширення сфе­ри дії останньої на відносини, що мають прогалини, говорити не можна. Він становить собою видозмінену норму права. Розход­ження можуть бути не тільки в царині дії, а й у всіх структурних елементах норми і правоположення. Між ним і правовою нор­мою, вважаємо, має залишатися схожість в суттєвих ознаках, тоді як воля правозастосовчих органів, що долають прогалини в трудовому праві, обмежується волею нормотворця.

Так, апеляційний суд Сумської області, розглянувши справу Д. про поновлення на роботі і стягнення середнього заробіт­ку за час вимушеного прогулу, вказав, що відмова працівника виконати розпорядження роботодавця в силу його незакон­ності не може потягти за собою накладення дисциплінарного стягнення.^[49] c/318 У трудовому законодавстві є тільки одне правило, яке прямо вказує на обставини, що виключають юридичну відповідальність працівників. Це ч. 4 ст. 130 КЗпП України, у якій зазначено, що на працівників не може бути покладена від­повідальність за шкоду, яка належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику. У зв'язку ж з дисциплінар­ною відповідальністю подібних норм взагалі не існує. Ось чому суд за аналогією з кримінальним правом подолав прогалину й відніс відмову працівника виконати незаконне розпорядження (наказ) до обставин, що виключають юридичну відповідаль­ність. Із цього прикладу випливає недолік ч. 4 ст. 130 КЗпП України, що передбачає неприпустимість покладання на пра­цівника вказаної відповідальності. Вважаємо, що законодавцеві в новому Трудовому кодексі України з огляду на сформовану судову практику належить установити хоча б примірний пере­лік обставин, що виключають юридичну відповідальність пра­цівників.

Аналогія на підставі принципів права застосовується, коли неможливо підібрати норму права, що регулює подібні з про- гальними суспільні відносини, тобто використати аналогію норм права. У юридичній науці цей метод подолання прогалин у праві прийнято називати "аналогією права". Вона полягає у вирішенні конкретної юридичної справи на підставі принципів права і, як правильно відзначає О.С. Піголкін, становить собою акумуляцію загальних засад (принципів) відповідного інститу­ту чи галузі права та їх втілення в конкретній справі.^[50] ' Пиголкин А.С. Обнаружение и преодоление пробелов права//Сов. гос- во и право. - 1970. -№3. - С. 46.

^: Бугров Л.Ю. Проблеми свободьі труда в трудовом праве России.

Пермь: Изд-во Перм, ун-та; Информ.-прав. аг-во ИНПЕА, 1992. - С. 55, 56.

^[1] Регельсбергер Ф. Общее учение о праве. - М.: Изд-во г-на Михайлова, 1897. -С. 169.

' Ершов В.В. Восполнение судом пробелов в трудовом законодательстве

// Сов. юст. - 1993. - №24. - С. 19.

Певні труднощі для широкого використання цього терміна викликає та обставина, що у вітчизняному правознавстві немає єдності думок щодо питання поняття й видів принципів трудо­вого права. Не вдаючись у дискусію про поняття останніх, не вважаємо доцільним погодитися з тими вченими, які розгляда­ють правові принципи як властивість, об'єктивно притаманну праву, і не вбачають у них суб'єктивного розсуду законодавця. У даному ж випадку бажане видається за дійсне. Нормативно- правові акти - документи людської діяльності; у них немину­че виявляються суб'єктивні засади, властиві нормотворцеві як фрагменту соціуму. Родовою ж ознакою при визначенні принципу права має виступати саме поняття "основоположне міркування законодавця", а видовими відмінностями - (а) обу­мовленість законами розвитку природи й суспільства, (б) визна­ченість сутності права і (в) закріплення в нормах права.²

Подолання прогалин у трудовому праві вимагає передовсім посилання на принципи всього вітчизняного права. Галузевими принципами трудового права є забезпечення права на: 1) сво­боду праці; 2) заборону примусової праці й дискримінацію в трудових правовідносинах; 3) сприяння зайнятості й захист від безробіття; 4) працю в умовах, відповідаючих вимогам безпе­ки й гігієни; 5) винагороду за працю без будь-якої дискримі­нації й не нижче встановленого законом мінімального розміру оплати праці; 6) відпочинок; 7) відшкодування шкоди, завданої працівникові у зв'язку з виконанням ним трудових обов'язків; 8) сприяння професійному розвитку працівника на виробництві, підготовку кадрів; 9) індивідуальні й колективні трудові спори з використанням установлених законом способів їх вирішен­ня, включаючи право на страйк; 10) установлення державних гарантій щодо визнання, дотримання й захисту трудових прав працівників, здійснення державного нагляду й контролю за їх дотриманням, захист державою прав і свобод кожного, у тому числі й у судовому порядку; 11) об'єднання, включаючи право створювати професійні спілки й органи громадської самодіяль­ності працівників для захисту своїх прав, свобод та інтересів у трудових правовідносинах і здійснення громадського контролю за їх дотриманням; 12) участь об'єднань працівників і робото­давців у регулюванні відносин у сфері праці та ін.

При аналогії на підставі принципів права приписи по по­доланню прогалин, на відміну від правових положень, вироб­лених у результаті аналогії норм права, формуються з аналізу принципів, а не норм права, що регулюють суспільні відноси­ни, подібні тим, що мають прогалини. Це дещо знижує якість результатів, отриманих за допомогою аналогії на цій підставі порівняно з висновками за аналогією норм права. Ф. Регель- сбергер відзначав: "Чим далі приходиться... йти від окремих положень права до загальних правових принципів, тим невиз- начнішими робляться обриси загального складу фактів і тим менш надійним - результат, одержуваний за допомогою анало­гії".' Дійсно, принципи трудового права мають загальну приро­ду і тому не відбивають усієї специфіки суспільних відносин, пов'язаних із працею. У деяких випадках досить проблематич­но вивести з принципів трудового права припис, за допомогою якого можна подолати певну прогалину в трудовому праві й ви­рішити конкретну справу. Однак не можна не визнати, що таку недосконалість легше винести, аніж банкрутство правосуддя або виведення судової сваволі в джерело права.

До змісту сформульованого в перебігу використання ана­логії правоположення важливо включати вказівку на ту норму чи той принцип права, на підставі чого вирішується конкретна юридична справа. Треба підтримати В.В. Єршова, яка пропонує при аналогії норм права вказувати у правозастосовчому рішен­ні, наприклад, "відповідно до ст. КЗпП".¹ Таке посилання

на чинну норму права дозволить контролювати обґрунтованість і законність результатів, отриманих при аналогії норм права. У разі усунення прогалини на підставі принципів трудового пра­ва правовий припис повинен містити формулювання принципу права, покладеного в підґрунтя вирішення юридичної справи. Ця обставина також є гарантією законності при вирішенні тру­дових справ за допомогою методу правової аналогії.

Але така аналогія, на нашу думку, можлива лише в межах галузі права, у даному разі трудового. Інша справа - аналогія норм права, що може бути внутрішньогалузевою й міжгалузе­вою. Перша має місце в рамках трудового права, друга найчасті­ше пов'язана із суміжними галузями. При внутрішньогалузевій аналогії прогалина в трудовому праві долається на підставі норм права цієї ж галузі.

Для міжгалузевої аналогії норм характерно те, що прогалина знаходиться в царині правового регулювання трудового права, а норми, що регламентують суспільні відносини, подібні з про- гальними й необхідні для подолання прогалин за аналогією, - в іншій галузі права. Показовою є наступна ситуація, яка первісно має відношення і до трудового права. Гр. К. надіслав до Вищого адміністративного суду України адміністративний позов гр. К. до апеляційного суду Запорізької області, Мелітопольського місь- крайонного суду Запорізької області про визнання дій неправо­мірними разом із заявою про визначення підсудності його позову, відповідачем по якому є апеляційний суд Запорізької області.

Стаття 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачає передачу адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого, однак по­рядок визначення підсудності адміністративних справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду у названому Кодексі не передбачений.

Відповідно до частини 7 статті 9 КАС України у разі відсут­ності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд засто­совує закон, що регулює подібні правовідносини.

Відповідно до частини 1 статті 108 Цивільного процесуаль­ного кодексу України (далі - ЦПК України) підсудність цивіль­них справ, у яких однією із сторін є суд або суддя цього суду, визначається ухвалою судді суду вищої інстанції без виклику сторін.

З врахуванням вищевказаного Суддя Вищого адміністра­тивного суду України визнав, що зазначена норма Цивільного процесуального кодексу України підлягає застосуванню при визначенні підсудності адміністративної справи за правилами аналогії закону.^{[51] [1]} Ухвала Вищого адміністративного суду України "Про визначення під­судності адміністративної справи" від 20 червня 2006 року.

^[1] Ершов В.В., Ершова Е.А. Трудовой договор: Учеб.-практ. пособ. - 3-є изд. - М.: Дело, 2001. - С. 45.

^[1] Лазарєв В.В. Пробельї в праве и пути их устранения. - М.: Юрид. лит., 1974. - С. 179; Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. - М.: Юрайт, 1997. - С. 228.

Дата добавления: 2014-11-18