Методи і прийоми виховання звукової культури мовлення дітей

Завдання і зміст роботи з виховання звукової культури мовлення викладено у програмі виховання та навчання в дошкільному закладі.

У вихованні звукової культури мовлення використовують різно­манітні прийоми та методи навчання. Серед прийомів навчання провід­не місце посідають артикуляція звуків, імітація правильної звуковимо-ви, зразок мовлення вихователя, відображене та сумісне мовлення («Зро­би так, як я», «Скажи так, як я», «Повтори за мною», «Давай скажемо разом»), доручення, ігрові прийоми.

Методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри, вправи, рухливі ігри, розповіді зі звуконаслідуванням, оповідання, вірші, чистомовки, скоромовки, лічилки, розглядання картинок, настільно-дру­ковані іі'ри.

Основними методами виховання звукової культури мовлення є ди­дактичні ігри та вправи, в процесі яких удосконалюються всі компо­ненти звукової культури мовлення. Щоб навчити дітей правильно й чітко вимовляти звуки, пропонують такі ігри: «Вимов так, як я», «Ор­кестр», «Назви і відгадай», «Крамниця», «Комар», «Покатаймося на конику», «Жуки», «Літаки», «Що сказав (взяв) Петрушка?», «Виправ Незнайка», «Допоможемо Буратіно», «Чого не вистачає?», «Луна», «Па­ровоз», «Підкажи Петрушці звук», «Ось так вимовляються звуки».

Розвитку фонематичного слуху сприятимуть ігри: «Тиша», «Теле­фон», «Зіпсований телефон», «Тиха і голосна музика», «Що як зву­чить?», «Відгадай звук», «Упізнай, хто це?», «Тук-тук», «Зозуля», «Про що говорить кімната (вулиця, ліс)?», «Доручення», «Хто краще чує?».

Для розвитку мовленнєвого дихання пропонують ігри: «Сніжинка», «Летять сніжинки», «Листочки», «Вітерець», «У лісі», «Вітряк», «У кого далі полетять пелюстки?», «Дмухай сильніше». Для вироблення інто­наційної виразності мовлення (сили голосу, темпу, логічних наголосів, інтонації, ритму) ефективними є такі ігри: «Мавпочки», «Хто що по­чув?», «Тихо - голосно», «Пішли-поїхали», «Вимови так, як я», «Допо­можемо Незнайку».

З метою формування у дітей уміння виконувати звуковий аналіз слів, закріплювати знання про слово і речення, доцільно проводити такі ігри: «Добери різні слова», «Підкажи слово», «Чи подібно звучать слова?», «Слова забули своє місце», «Упіймай м'яч», «Живі слова», «Як Мишко вчився говорити?», «Про Сашка і сніговика», «Що написав нам Петруш­ка?», «Ведмедик дізнається», «Що таке наголос?», «Як звати друзів?».

Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків ш, ж, ч вико­нують відповідні вправи. Наприклад :

Вправа 1. Підняти язик до верхньої губи, потім опустити на нижню і повернути його у вихідне положення.

Вправа 2. Зробити язик якомога вужчим, а потім широко його розпластати.

Вправа 3. Щоб язик був широкий і спокійний, треба притиснути його губами п'ять-шість разів, вимовляючи пя-пя-пя, а потім відкрити рота і потримати широкий язик у спокійному положенні. Вихователь у цей час лічить від одного до десяти.

Вправа 4. Відкрити рота, покласти широкий язик між зубами (зуби не торкаються язика) і, вимовляючи звуки и-і-е, потримати його в цьому положенні. Вихователь лічить від одного до десяти.

В п^р а в а 5. Відкрити рота, покласти широкий язик на верхню губу (губу не натягувати на верхні зуби) і здувати ватку зі стола, ніби вимовляючи звук ф.

Вправа 6. Обвести кінчиком язика верхню губу (неначе злиза­ти варення), роблячи рухи язиком зверху вниз (нижньою губою не допомагати).

Вправа 7. Показати зуби і сховати їх або пошепки вимовляти звуки и-е-и-е-и-е-и-е. Потім зімкнути губи і витягнути їх уперед.

Вправа 8. Відкрити рота і торкнутися кінчиком язика піднебін­ня, роблячи рухи вперед-назад, як білять щіткою стелю. При цьому стежити, щоб нижня щелепа була нерухомою.

Для розвитку мовленнєвого дихання доцільно провести дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок, вати, пушинок кульбаби. Потрібно також виконати такі вправи: перекочу­вання силою видихуваного повітря ватної кульки по столу, підтриму­вання пушинок у повітрі силою видиху, утворення бульбашок на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді утворилися бульбашки); пускання паперових і пластмасових корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування олівців силою видихуваного повітря, дмухання в порожню пляшку.

Крім того, можна використати вправи: «Дмухай на метелика», «На гойдалці», «Гарячий чай», «Рубання дров», «Мильні бульбашки».

З метою закріплення звукової вимови використовують чистомовки. Вихователь може сам скласти їх на кожний звук.

Наприклад, на звук с:

Са-са-са - ось летить оса.

Со-со-со - у Соні колесо.

Си-си-си - прилетіли оси.

Су-су-су - ми побачили косу.

Ас-ас-ас - ми пили квас.

Ус-ус-ус - сивий вус.

Сі-сі-сі - закупили сливи всі.

Аска-аска-аска - у Васі є ласка.

Іска-іска-іска - на столі стоїть миска.

З дітьми середньої та старшої груп можна вивчити тексти скоромо­вок. Скоромовка, або спотиканка, - жанр народної творчості - жар­тівливий вислів, спеціально скомпонований із важких для вимови слів, яким часто розважаються діти, намагаючись швидко його вимовити. Основна мета скоромовок - формування чистого й правильного мов­лення, закріплення артикуляції важких звуків та розвиток мовленнє­вого апарату. На кожний звук, яким опановує дитина, пропонується відповідна скоромовка. Наприклад, є скоромовки невеличкі за роз­міром, у кожному слові яких повторюється лише один звук з твер­дою чи м'якою вимовою («Босий хлопець сіно косить»); скоромовки зі складним поєднанням відразу кількох важких звуків: шиплячих, свис­тячих і сонорних («Прийшов Прокіп, налляв окріп»); скоромовки з незвичним поєднанням голосних звуків («Улас у нас, Опанас у вас»); скоромовки діалогічної форми (наприклад, Л. Пшенична «Жадіб­ний Євгенко», «Семен сказав своїм синам», «Де вороно-каркароно, ти була?»).

При заучуванні таких скоромовок дітей поділяють на дві групи. Вони по черзі промовляють слова. Наприклад:

Перша група:

- Де, вороно-каркароно, ти була?

- Що, вороно-каркароно, принесла?

Друга група:

Покружляла, покружляла я вгорі. Горобців порозганяла у дворі. Стріла півня - розбишаку-пісняра, І чкурнула, дременула із двора.

Окремі скоромовки під час заучування можна інсценувати для кра­щого запам'ятовування тексту. У такий спосіб можна заучувати скоро­мовки з книжки Л. Пшеничної «Жадібний Євгенко». Обирається Євген-ко, слова від автора промовляє вихователь (потім діти). Дитині дають горіхи і пропонують розділити; три горіхи собі, один - товаришу, а ще купка лежить осторонь. Євгенко горіхи роздає і промовляє:

- Оце - моє, оце - твоє. А це чиє? –

- Це теж моє! Дивлюсь, горіхів не стає...

Вихователь (або діти):

А у вас такий Євгенко є,

Що так горіхи роздає?

Методика заучування скоромовок така: нову скоромовку вихова­тель вимовляє повільно, чітко, виділяючи інтонаційно звуки, які повто­рюються. При цьому перед дітьми ставить завдання: уважно слухати і запам'ятовувати, який звук повторюється. Відтак вихователь ще двічі промовляє скоромовку повільно, а потім швидко. На наступному занятті перед дітьми ставиться завдання промовляти скоромовки то голосніше, то тихіше, то швидше, то повільніше. Вихователь викликає дітей до столу, щоб вони читали скоромовку з підкресленою артикуляцією звуків, міміки, інтонації. Знайомі скоромовки діти промовляють хором.

Для ознайомлення дітей з артикуляційним апаратом вихователь скла­дає казочку про веселого Язичка в різних варіантах. Наприклад: «Жив-був собі у своєму будиночку веселий Язичок. А що це за будиночок був у нього? Це рот. Веселий Язичок був дуже пустотливий і цікавий, тому любив виглядати із будиночка. (Показ рухів язика, спонукання дітей до виконання таких самих рухів.) А будиночок дуже сердився на нього і через свої дверцята не випускав Язичка. Що ж це за дверцята? Це ж наші зуби і губи. Давайте, діти, випустимо Язичок за перші (потім другі) дверцята будиночка і зачинимо їх. (Виконання вправ.) Стомився наш Язичок і ліг собі у своє ліжечко. Спочатку на спинку, а потім на бочок. Зробіть і ви так, діти. (Виконання вправ дітьми.) Прийшла ніч, будино­чок слід закрити; спочатку зачиняємо другі дверцята, потім перші, а Язичок нехай спить у ліжечку на спинці».

Доцільно послуговуватися також художніми оповіданнями, які містять матеріал для звуконаслідування (Є. Пермяк «Хто?», Ю. Старостенко «Синиці-трудівниці», Є. Чарушин «Як хлопчик Женя навчився вимов­ляти літеру р», Д. Герасимчук «Струмочок», Є. Щим «Як птахи співа­ють» та ін.).

Рухливі ігри із звуконаслідуванням, словами, піснями вихователь використовує тоді, коли діти вже вміють вимовляти важкі звуки, але звуковимова ще нестійка. Під час рухливих ігор діти залюбки співа­ють, імітують звуки машин, голоси тварин, птахів. Наприклад, у грі «Хто тут живе?» три- і чотирирічні діти групами імітують квоктання курей, ґелґотання гусей, гарчання собак; вихователь стежить за пра­вильною артикуляцією.

Рухливі ігри зі словами та звуками для дітей старшого віку мають свої особливості. Діти паралельно виконують два завдання: рухаються (ловлять, бігають, водять хоровод) і промовляють слова, звуки, їхню увагу насамперед привертають рухи, а звуки вони промовляють механіч­но, іноді й зовсім забуваючи про них. Бажано до початку гри показати дітям як треба промовляти текст та закріпити його шляхом вправлян­ня. Після такої підготовчої роботи, роз'яснень і повторень діти, усвідо­мивши текст, можуть виразно вимовити кожне слово чи звук гри (на­приклад, у таких іграх, як «Гуси-лебеді», «Потяг», «У ведмедя в бору», «Пташки і кіт», «Два Морози», «Мишоловка»).

Дітям старшого віку подобаються хороводні ігри («Галя по садочку ходила», «Калина», «Караван», «Бубон» та ін.), які варто проводити не лише під час музичних занять, а й на прогулянках. У них діти спокі гао рухаються, співають знайомі пісні. Рухливі ігри треба проводите що­дня, це сприяє систематичному вправлянню мовленнєво-рухового апа­рату, мовленнєвого слуху та уваги дітей.

Розповідь на звуконаслідування відрізняється від інших видів ро­боти з розвитку мовлення. Це спільна робота дітей і вихователя, якому належить провідна роль у передаванні змісту. Імітаційні звуки, звуко­сполучення та слова промовляють діти всієї групи або підгрупи (п'ять-Іиість дітей) або одна дитина. Під час розповіді, вихователь пропонує вимовляти разом окремі частини тексту наприклад: «Корова: му-у-у! Молочка вам несу». Розповіді зі звуконаслідуванням використовують переважно в молодшій і середній групах. Тексти розповідей можуть бути авторські, дібрані з народних творів або складені самим виховате­лем. За композицією та змістом вони мають відповідати дидактичним та психолого-педагогічним вимогам: бути невеликими за розміром, з простим, але захоплюючим, переважно веселим сюжетом, з великою кількістю імітаційних звуків, звукосполучень, слів, які спонукали б дітей до активності.

З авторських та народних творів можна використати такі: «Поїдем, синочку, з тобою в село» (українська народна пісенька), «Рукавичка» (українська народна казка; під час читання її можна імітувати голоси тварин, що згадуються в ній); Г. Чубай «Тік і так», В. Коломієць «Го­робчик», О. Сенатович «Прогулянка д-д-д», «Веселий сміх», В. Заєць «Гав» та ін.

Методика проведення занять із молодшими дошкільниками така: вихователь переповідає твір, по кілька разів промовляє звуки та звуко­сполучення, імітуючи голоси птахів, тварин, звуки природи, сигнали ма­шин. Діти мовчки слухають розповідь. Якщо деякі з них починають промовляти звуки, звукосполучення самостійно, вихователь ставиться до цього схвально і поглядом, посмішкою чи жестом заохочує до участі в розповіді. При повторному розповіданні вихователь пропонує усім дітям або комусь одному «допомогти» під час розповіді, промовляючи разом з нею, як шумлять дерева, співає півень, мукає корова, гуде бджо­ла, подає сигнал пароплав тощо. Наприклад:

Дата добавления: 2014-11-20