Україна в системі єврорегіонів

Наприкінці ХХ ст. спостерігалося зростання значення міжнародно-політичних факторів прикордонного співробітництва. Саме в такому контексті можна розглядати підтримку Євросоюзом, зокрема організаційними та фінансовими засобами, процесів розвитку форм прикордонного співробітництва в централь­но-східноєвропейському регіоні.

При формуванні перспективної інтеграційної моделі України, для якої, згідно з об’єктивною оцінкою можливих вигід та переваг, а також офіційних декларацій, ЄС становить найбільш бажаний вектор, слід враховувати роль та особливості прикордонного співробітництва на континенті.

Передусім необхідно відзначити прийняття «Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між регіональними общинами або властями» 1980 р., Додатковий протокол до конвенції 1995 та 1998 рр., а також програми ІНТЕРРЕГ, які приймалися в рамках ЄС. Приймалися й міжнародні документи на рівні субрегіонів. Такими були Угода країн Скандинавії щодо визнання компетенції місцевих органів влади в здійсненні та регулюванні прикордонного співробітництва, Конвенція Бенілюксу щодо формування правових засад прикордонного співробітництва, визначення прав та ролі місцевих владних інститутів, створення спільних органів сприяння взаємодії на регіональному рівні та інші документи. Згідно з другою програмою ІНТЕРРЕГ було визначено основні умови та характер надання країнами Євросоюзу підтримки прикордонним регіонам постсоціалістичних країн континенту, які здійснюють ринкові реформи.

Єврорегіони — це міждержавні регіональні асоціації, які включають прикордонні області країн-учасниць та розвиваються відповідно до погоджених комплексних програм соціально-економічного та культурно-гуманітарного характеру і загальноєвропейських критеріїв з метою спільного розв’язання соціально-економічних завдань.

Прикладами інституційного будівництва з метою сприяння прикордонному співробітництву є такі структури, як Асамблея європейських регіонів, Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів, Конференція периферійних приморських регіонів.

Розвитку прикордонного та міжрегіонального співробітництва в Європі сприяє формування єдиного митного, тарифного та взагалі соціально-економічного простору.

Співробітництво України з іншими східно- та центральноєвропейськими країнами, які є прилеглими до її власної території, щодо будівництва таких інтеграційних утворень, як єврорегіони, стало важливим завданням на порядку денному. Єврорегіони, які за своєю сутністю є зонами багатостороннього міжнародного співробітництва, включаючи режим прикордонної торгівлі, підпадають під національне регулювання процесу створення та функціонування зон вільної торгівлі взагалі. Воно є додатковим фактором вирішення складних питань проведення реформи та виходу з кризи.

Зокрема, за допомогою участі в системі єврорегіонів можна досягти таких практичних та тактико-стратегічних цілей:

· надання імпульсу соціально-економічному розвитку окремих регіонів завдяки використанню широкого комплексу міжнародно-регіонального співробітництва;

· кадрова, інфраструктурна підготовка як окремих регіонів, так і країни в цілому до більш глибоких форм інтеграційної співпраці з Євросоюзом; прискорення самого процесу такої інтеграції;

· краще реалізовувати потенціал виробничої спеціалізації західних регіонів держави, які поки що значно відстають у формуванні експортної бази зовнішньоторговельного балансу України^[24];

· створення кращих передумов для здійснення закордонних інвестицій, взагалі поліпшення режиму руху капіталу в субрегіональних межах;

· спільний розвиток транспортної та комунікаційної інфраструктури;

· спільне розроблення стратегії регіонального розвитку, обмін досвідом розвитку виробничої та побутової сфери;

· співробітництво в галузі туризму, спортивного виховання та рекреації;

· охорона навколишнього середовища та розв’язання широкого кола проблем екології, які хвилюють місцеве населення.

Україна є учасницею двох об’єднань типу «єврорегіон» — «Карпатський єврорегіон» або «Карпатський міст» та «Єврорегіон Буг». І такий факт не є випадковим, адже саме своїми західними регіонами держава може й повинна блокуватися із сусідами відповідно до наявних моделей проєвропейського руху та розвитку. Причому ті самі західні, а не східні області України безпосередньо лежать на шляху, який поєднує північ континенту та південь західної частини Євразії, регіон Близького Сходу.

До «Карпатського єврорегіону» входять чотири західні області України (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька), а також вісім районів Словаччини (Вранов, Кошіце, Пряшів, Бардієво, Гуменне, Свидник, Міхаловце та Требішов), три воєводства Польщі (Жешувське, Пшемисльське та Кросненське), а також п’ять областей Угорщини (Саболч-Сатмар-Берег, Гайду-Бігар,
Боршод-Абауй-Земплейн, Яс-Надькун-Сольнок та Гезеш).

Слід зазначити те, що «Карпатський міст» став першою подіб­ною організацією, до якої було залучено колишнього суб’єкта СРСР, а також те, що розглядувана організація прикордонного співробітництва не є організацією наддержавного характеру або закритого типу. Навпаки, її статутними документами передбачено, що всі її учасники мають право розвивати співробітництво з іншими регіональними утвореннями.

Офіційний старт підготовки даного субрегіонального проекту небезпідставно пов’язується з міжнародною конференцією, яка була проведена в листопаді 1991 р. в м. Міхаловце, коли, власне, було сформовано концепцію та визначено основні цілі, які мають намір досягти заінтересовані сторони. Через півроку (травень 1992 р.) в м. Ніредьхаза було розглянуто конкретні пропозиції та практичні побажання щодо діяльності майбутньої зони прикордонного співробітництва. А в тому ж році (червень) уже в Україні, в м. Ужгороді було сформовано спеціальний підготовчий комітет. Результатом його кількамісячної плідної роботи стала розробка в тому ж 1992 р. двох базисних документів для майбутнього на той час об’єднання — Договір та Статут.

Зазначимо, що серед тих областей України, які беруть участь у прикордонному співробітництві, зокрема в «Карпатському євро-
регіоні», особливою активністю відзначається Закарпатська область. До цього її спонукають особливості географічного розташування, історико-культурна спорідненість з прилеглими країнами та регіонами, історичні традиції співробітництва. Має значення і наявний рівень інфраструктури співробітництва, більша проринкова орієнтація населення, його етнічний склад, який споріднює жителів різних країн, котрі мешкають по різні боки кордонів.

Територіальне об’єднання «Єврорегіон Буг» включає області України (Волинська та Львівська), воєводства Польщі (Холмське, Біло-Підліське, Любельське та Тарнобокезьке), а також Брестську область Білорусі. Сторони об’єднуються за принципами географічної близькості, а також історико-культурними та численними виробничими, транспортно-комунікаційними зв’язками, спорідненою інфраструктурою.

Не можна ігнорувати й коопераційний досвід, набутий за часів спільного існування в єдиному міжнародному угрупованні, в якому також приділялася увагу прикордонному співробітництву, а також в єдиній державі (Україна та Білорусь). Отже, розвивати його та запобігати втраті тих взаємовигідних зв’язків, яких уже було реально набуто в минулому — одне з принципових завдань асоціації «Єврорегіон Буг». Цей проект має на меті, крім сприяння всебічній співпраці сторін-учасниць, ще й налагодження контактів з подібними структурами у Східній та Західній Європі.

Взагалі, з погляду державних інтересів України, єврорегіони можуть відіграти велику позитивну роль. Це пов’язується з перерозподілом адміністративних повноважень на користь регіонів, що йтиме на користь і процесу створення інтеграційних об’єднань даного типу. Навіть тоді, коли доводиться переглядати ті або інші законодавчі норми, це не повинно ставати гальмом усього процесу.

Варто згадати приклад Австрії, де під час реформування конституції цієї країни фактично у відповідь на прийняття Мадридської конвенції щодо регіонального співробітництва на континенті було прийнято спеціальну поправку до законодавства. Згідно з нею австрійським землям було дозволено вступати в активні міжнародні контакти, а також бути дійовими суб’єктами міжнародного права, тобто підписувати та виконувати положення міжнародних договорів у рамках певних і достатньо широких повноважень.

Як методологічно важливий висновок зі сказаного можна відзначити таке принципове положення щодо України. Тільки тоді, коли регіони зможуть самі відігравати роль повноцінних суб’єк­тів у міжнародних економічних відносинах, можливий якнайскоріший розвиток національної участі не тільки в системі єврорегіонів, а й у системі прикордонного співробітництва взагалі.

Нарощування зусиль щодо участі України в співробітництві з прилеглими країнами регіональними організаціями, до яких вони входять, є нагальною потребою її економічного розвитку, а багатовекторність за постійного пошуку резервів кожного з геополітичних векторів є пріоритетною вимогою до моделі національної участі в системі міжнародних економічних відносин.

Дата добавления: 2014-11-20