Діяльність людини

Що ж таке життя? Є багато різних визначень поняття «життя». У загальному розумінні життя є особливою формою існування і руху матерії, вищою по відношенню до фізичної чи хімічної форми, способом існування білкових тіл, суттєвим моментом якого є пос­тійний обмін з їх зовнішнім середовищем.

Людина та її біологічні і соціальні ознаки

Людина як біологічний та соціальний суб'єкт

Лейтмотивом дисципліни «Безпека життєдіяльності» є людина, її здоров'я, життя, діяльність. Виникає необхідність, як було сказано рані­ше, визначитись з поняттями «людина», «життя», «діяльність», бо ще Р. Декорт (1596—1650) говорив: «Визначайте значення слів і ви позбавите людство від великої кількості помилок».

Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятій­ний апарат наук, які вивчають людину.

Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі передусім як суб'єкта пізнання і творчості. J

Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів! властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольових властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характери стики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.

Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональ­ний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви людської пове­дінки здебільшого ірраціональні і незбагненні.

Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом куль­турно-історичних факторів змінюється людська істота.

Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом со­ціальних факторів, а також шляхи і канали зворотного впливу особис­тості на соціальний стан.

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду — вищої сходинки живої природи на нашій планеті.:

Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним об­міном речовин, самовідновленням, системним управлінням, самороз­витком, фізичною і функціональною дискретністю живих істот і їх суспільних конгломератів. З цього досить складного визначен­ня виведемо головне: життя можна розглядати як послідов­ний, упорядкований обмін речовин і енергії.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілес­ною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тварин­ного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між і юдиною і тваринним світом немає.

Подібність, схожість людини і тварини визначається,

Ø по-перше, складом речовини, будовою та поведінкою організмів;

Ø по-друге, у людини є рудиментарні органи, які виконували важ­ливі функції у тварин і збереглись у людини, хоча і не потрібні їй.

Поняття «людина» вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» — «людина розумна». Людина як біологічний вид має:

♦ характерні тілесні ознаки (прямоходіння, руки пристосовані до праці тощо);

♦ високорозвинений мозок, здатний відобразити світ у поняттях
і перетворювати його відповідно до своїх потреб, інтересів, ідеалів;

♦ свідомість як здатність до пізнання сутності як зовнішнього світу,
так і своєї особистої природи;

♦ мислення та мова, які з'явились в результаті трудової суспільної
діяльності.

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язка­ми з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди і собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Людська здатність самозаглиблення має діяльний суспільний характер. Про людський характер життєдіяльності можна говорити з того мо­менту, коли людиноподібна істота виготовила перше знаряддя праці. Саме і цього почалася розбудова людиною власного світу — соціального.

Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби % виробництва та спілкування.

Якщо тварина живе в природі, то людина — в соціумі. Соціум — це особливий спосіб життя особливих істот — людей.

Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.

Діяльність — це специфічний спосіб ставлення людини до світу. Вона поєднує біологічну, соціальну та духовно-культурну сутність людини. Діяльність постає як засіб перетворення природи на предмети споживан­ня, творіння культури.

Характерні ознаки діяльності людини:

Ø вона діє під впливом тих чи інших мотивів для задоволення певної
потреби;

Ø вона існує завдяки взаємодії з навколишнім середовищем (інші люди, предмети, природа тощо);

Ø обмінюється інформацією з іншими людьми, тобто бере участь
у спілкуванні;

Ø з самого початку життя людина грається, вчиться, а далі — працює;

Ø саме завдяки діям, взаємодіям набуває певного досвіду;

Ø відчуває вплив умов життя як на рівні оточення (мікросередовище), так і на рівні суспільства (макросередовище);

Ø діяльність має цілеусвідомлений і цілеспрямований характер.

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усві­домлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетво­рення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:

*Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім се­редовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.

*Потреби — це нужда, необхідність для людини того, що забез­печує її існування і самозабезпечення.

Потреби поділяються на групи:

• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, диханні, рухові,
одязі, житлі, відпочинку);

• екзистенціальні (це потреби у безпеці свого існування, впевненості
у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);

• соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілку­
ванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій
діяльності);

• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх
якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);

• особистісні (у самовираженні, у самореалізації (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особи­стості;

• духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в само­пізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо).

Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші — набутими.

Діяльність людини має предметний і духовний характер. Діяльність с предметною, тому що її результатом є матеріальні предмети. У цих предметах людина втілює своє розуміння світу, свій розум, власти­вості, інтереси, потреби, почуття.

Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До видів діяльності належать: праця, гра, навчання, спілкування. До типів діяльності належать такі, що будуються за озна­ками суспільних відносин, потреб та предметів (рис. 2.1):

Рис. 2.1. Типи діяльності.

Але жодний тип діяльності не реалізується у чистому вигляді. Наприклад, праця — це і пізнання, і оцінка, і спілкування.

Кожна людина має свою ієрархію видів і типів діяльності. Загалом, ієрархія видів і типів діяльності — це, до певної міри, програма життя людини.

Однією зі специфічних форм діяльності є праця. Праця це процес, що відбувається між людиною і природою. Перетворюючи природу, людина перетворює і себе. У процесі праці розвиваються здібності лю­дини, а також мислення, чуттєве сприйняття світу.

Праця — це цілеспрямована діяльність людини, в процесі якої вона впливає на природу і використовує її з метою виробництва матеріальних благ, необхідних для задоволення своїх потреб.

Але праця — це не тільки процес, в якому люди вступають між собою в певні виробничі відносини. Вона проявляється в конкретній історичній формі, має особливий характер і свою організацію. З фізіологічної точки зору праця — це витрати фізичної і розумової енергії людини, але вона необхідна і корисна для людини. І тільки у шкідливих умовах праці або при надмірному напруженні сил людини, в тій чи іншій формі можуть проявлятися негативні наслідки праці.

Дата добавления: 2014-11-20