Церковне та культурне життя

Берестейська унія 1596 р.

Відродження православ'я

Полонізація української знаті

Церковне та культурне життя

РЕЛІГІЯ ТА КУЛЬТУРА

Боротьба за збереження культурної самобутності давно стала однією з основ-
них тем в історії українців. Постійно перебуваючи під владою чужоземних держав,
вони неодноразово зазнавали спроб асиміляції панівною культурою. В XVI ст. зі
вступом православних українців у безпосереднє сусідство з католиками-поляками
між ними почалося гостре суперництво, що розгорілося у релігійну і культурну вій-
ну. Розвиваючись як боротьба передусім між православ'ям та католицизмом (у той
час для всіх європейців релігія була основним ідеологічним питанням), вона поклала
початок першій в українській історії великій ідеологічній дискусії. Торкаючись
виключно релігійних питань (наприклад, котра з церков справді забезпечує спа-
сіння душі — православна чи католицька), вона також порушувала проблему, що
згодом стане вічною в українській історії, а саме: чи приречена на смерть, чи здатна
вижити культурна спадщина українців.

У XV—XVI ст., як і за часів Київської Русі, православ'я лишалося синонімом
культури. Його роль в українському суспільстві зростала: за відсутністю власної
держави церква слугувала для українців єдиним інститутом вираження їхньої
самобутності. Однак саме тоді, коли відчувалася потреба в сильній і надихаючій пра-
вославній церкві, вона поринула у стан глибокого занепаду. Більше, ніж католи-
цизм і протестанство, православ'я перебувало під покровительством і захистом дер-
жави. Це мало місце за часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.
Але підтримувати тісні стосунки між православною церквою й католицькими пра-
вителями Польщі та Литви було важко, якщо взагалі можливо. Випещуючи като-
лицький костьол, можновладці вважали православну церкву мовби за нерідне дитя.

Потрапивши під владу Литви, українці мали всі підстави для оптимізму щодо
власної церкви. Не бажаючи лишати своїх численних православних підданих під
верховенством московського митрополита, у 1458 р. великі князі литовські відно-
вили митрополію в Києві. Охоплюючи десять єпископств на Україні та в Білорусії,
нова митрополія розірвала церковні зв'язки з Москвою, повернувшись під верховен-
ство константинопольського патріарха. Але, дотримуючись тогочасної практики, ве-
ликі князі, а згодом і королі польські, прибрали собі право покровительства, тобто
змогли призначати православних єпископів і навіть самого митрополита. Отож,
чимало важливих церковних питань стали вирішуватися мирськими правителями, що
належали до іншої, все більш ворожої православ'ю церкви.

Це мало катастрофічні наслідки. Право світської влади призначати єпископів
підірвало авторитет митрополита. А те, що кожний єпископ сам установлював власні
закони, швидко розхитувало організаційну дисципліну православної церкви. Ще

згубнішою була корупція, породжувана покровительством світської влади. Ново-
висвячені на священиків шукачі поживи часто підкупом здобували сан єпископа,
відтак отримуючи можливість плюндрувати свої єпархії, розпродаючи ікони, коштов-
ності та землі. Згодом навіть звичайні феодали почали продавати розташовані
на їхніх землях парафії та монастирі тому, хто більше заплатить, або відписувати
їх своїм родичам, що не мали права спадщини. Негідно поводилося навіть найвище
духовенство. Так, митрополит Онисифор Дівочка був звинувачений у двоєженстві;
єпископ Кирило Терлецький постав перед судом за підозрою у вбивстві, зґвалтуванні

Церква-фортеця на Поділлі XV ст.

й погрозах, але був виправданий; єписКоп Іон Борзобогатий вимагав у прихожан
плату за відвідування церкви. Беручи приклад із своїх ієрархів, парафіяльні священи-
ки поводилися так ганебно, що сучасники скаржилися, ніби серед них можна було
зустріти самі лише «людські покидьки», які скоріше підуть до шинку, ніж до церкви.

За таких умов культурний вплив православ'я був вельми обмежений. Школи,
ці колись найбільш привабливі установи церкви, були занедбані. Малограмотні
вчителі ледве могли навчити дітей основ писання, читання та катехізису. Із
часів середньовіччя мало що змінилося у програмі шкільного навчання. Завоювання
турками Константинополя у 1453 р. поглибило інтелектуальний та культурний за-
стій і позбавило православну церкву найбільш передового й надихаючого взірця.

Втративши внутрішні та зовнішні стимули, православна культура скотилася в обря-
довість, обмеженість та занепад.

Тим часом поляки переживали період культурного розквіту. Живлячись потуж-
ними сплесками творчої енергії з Заходу, в них розвивалося Відродження, а з ним
і пробуджувалася нова думка. Відійшовши ^ід середньовічної зосередженості на
питаннях потойбічного життя, такі особистості, як астроном Коперник, філософ
Анджей Фрич Модржевський, поет Ян Кохановський, відобразили новонароджену
гуманістичну зацікавленість людиною, досвідом її земного життя, її суспільним та
природним оточенням. Поширенню нових ідей сприяли випускники Ягеллонського
університету в Кракові та польські студенти університетів Італії та Німеччини.
На початку XVI ст. в Польщі налічувалося близько 20 друкарень та понад 3 тис. па-
рафіяльних шкіл.

Реформація, впливи якої стали помітними в Речі Посполитій в середині XVI ст.,
принесла нові струмені творчого збудження. Своїх послідовників серед 25—ЗО %
шляхти знайшов кальвінізм — віддам протестантизму, в якому особлива роль у спра-
вах церкви відводилася, мирянам. Радикальна течія кальвінізму — аріанство, що
відкидало догмат про трійцю й проповідувало пацифізм, створило свої невеликі,
але впливові парафії по всій Польщі, Литві та навіть на Волині. З метою поширення
своїх ідей протестанти засновували вищі школи, друкарні, закріплюючи у літератур-
ному вжитку польську мову. Попри гострі конфлікти на релігійному грунті, що від-
бувалися у XVI ст., Річ Посполита, на відміну від більшості європейських країн,
лишалася оазою релігійної терпимості. Великою мірою це пояснювалося величез-
ним впливом шляхти — непорушність її прав передбачала й те, що мали поважатися
її релігійні погляди, навіть відмітні від прийнятих.

Посилення наприкінці XVI — на початку XVII ст. католицької реакції на про-
тестантизм мало найбільш відчутні здобутки у Польщі. Великою мірою це було
заслугою єзуїтів — цієї ударної сили Контрреформації, що з'явилася у Польщі
в 1564 р. Згруповуючи в своїх лавах відданих, добре освічених і розумних членів,
цьому суворо дисциплінованому релігійному орденові вдалося повернути у лоно
своєї церкви чимало заблудлої пастви. Заснувавши по всій Речі Посполитій цілу
мережу блискучих колегій, єзуїти не лише виховували поляків у дусі войовничого
католицизму, а й привертали до себе обдаровану протестантську і православну мо-
лодь. Так під впливом Контрреформації колишня релігійна терпимість стала посту-
патися місцем фанатичному католицизмові.

Дата добавления: 2014-11-20