Напередодні Великого повстання

Завершальна стадія Великого повстання

Переяславська угода

Богдан Хмельницький

Напередодні Великого повстання

ВЕЛИКЕ ПОВСТАННЯ

Повстання 1648 р. стало одним з найбільших катаклізмів української історії.
Повстання аналогічних масштабів, сили й наслідків і справді важко знайти на перших
етапах нової історії Європи. Але чому саме Україна? Які властиві їй риси спричи-
нилися до цього грандіозного вибуху? Щойно освоєні Київщина, Брацлавщина та
Чернігівщина, що стали ареною повстання, були унікальними не лише в Речі Поспо-
литій, а й в усій Європі. По-перше, ці землі належали чи не наймогутнішим
та найбагатшим в Європі магнатам, а по-друге, їх заселяв люд, готовий і здатний
рішуче боротися за свої інтереси. Інакше кажучи, в новоколонізованій Україні
одні з найбільших в Європі феодалів-гнобителів зіткнулися з одним з найнепо-
кірніших народів.

Великою мірою ця ситуація була наслідком того, що Україна відігравала роль
кордону. Власне, присутність «Дикого поля» уможливила виникнення козацтва й да-
ла змогу магнатам назбирати величезні землеволодіння. Вибуховість ситуації поси-
лювалася слабкістю королівської влади в Речі Посполитій. Не в змозі власними си-
лами обороняти кордони, король дарував магнатам величезні ділянки землі за умови,
що вони самі захищатимуть їх. З тієї ж причини він мовчки погоджувався,
хоч і лише до певної міри, із зростанням козацтва. Проте із швидким посиленням
обох цих явищ королівський уряд утратив над ними контроль і нічого не робив,
щоб розв'язати загрозливі протиріччя, що загострювалися на українському погра-
ниччі.

Хоч магнати великою мірою спричинилися до освоєння чи, як висловлювалися
польські історики XIX ст., «цивілізування» України, вони також були чинником
нестабільності й напруженості, що стали хронічними хворобами суспільства. Ке-
руючись принципом «сильний завжди правий», вони постійно вдавалися до на-
сильства у конфліктах зі своїми підлеглими та іншими магнатами. Ці егоцентричні,
анархічні тенденції, а також слабкість авторитету королівської влади у порубіжних
землях змусили поляків визнати, що «на Україні править беззаконня». Схиль-
ність магнатів до застосування грубої сили найяскравіше проступала в їхньому
ставленні до селян. Установивши вільні від повинностей слободи і в такий спосіб
заманивши у свої величезні землеволодіння селянство, вони обкладали селян по-
винностями, як тільки минав термін слободи. Вимоги шляхти дедалі зростали,
особливо після того як козацько-селянські повстання, здавалося, зазнали остаточної
поразки у 1638 р.

Ще недавно вільних селян змушували відробляти на своїх панів по три-чотири
дні щотижня. Додатково вони мали виконувати на користь феодалів різно-

манітні повинності, водночас продовжуючи сплату в королівську казну податку
за хату та худобу. Та цього ще було замало: магнати часто здавали свої воло-
діння в оренду, згідно з якою орендар отримував собі в прибуток усе, що здатен
був витиснути з селян понад встановлену кількість. Орендарями часто ставали
євреї, які не мали права володіти землею, а лише могли орендувати її. Напри-
клад, у величезних володіннях роду Острозьких сиділо 4 тис. орендарів-євреїв,
а у 1616 р. більше половини українських земель, що належали Короні, орендува-
лися єврейськими підприємцями. Прагнучи повернути з прибутком вкладені ними
гроші за відносно короткий період у два-три роки, вони нещадно визискували
селян та виснажували землі, не дбаючи про майбутні наслідки. Нерідко орендар
вимагав, щоб селяни працювали на нього по шість-сім днів, виганяючи їх у поле
за допомогою магнатських слуг.

Іншою формою оренди стало надання тимчасової монополії на виробництво
і продаж горілки та тютюну орендареві, який потім вимагав від селян яку завгодно
плату за ці високо ціновані продукти. Немає потреби доводити, що все це не
додавало євреям-орендарям популярності серед українського населення. За словами
англійського історика Нормана Дейвіса, участь євреїв у жорстокій експлуатації
селян шляхетсько-єврейською спілкою «була єдиною найвагомішою причиною
тієї страшної відплати, що не один раз упаде на них у майбутньому».

Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспільства. Специфі-
ка пограниччя зумовлювала становище, коли багато невеликих щойно заснованих
міст були слабо захищені від магнатських зазіхань. На Київщині та Брацлавщині
в містах проживало близько половини всього населення, що було втроє більше,
ніж будь-де в Речі Посполитій. Хоч вони й мали статус міст, а деякі навіть Магде-
бурзьке право, більшість їх являли собою лише форти, зведені для захисту від татар
своїх мешканців (велика частина яких займалася сільським господарством). На-
піваграрна природа міст і те, що розміщувалися вони на землях магнатів, давало
олігархам привід ставити під сумнів статус міщан і вимагати від них виконання
обтяжливих повинностей і сплати податків. Об'єктом утисків і експропріації
з боку магнатів ставала навіть дрібна знать, переважна частина якої все ще була
православною. Зростало загальне невдоволення та обурення, але «клапани», що
ними в таких випадках виходив їх надлишок, були закритими. З подальшим
освоєнням території збіглим селянам ставало все важче відшукати незаймані землі;
водночас козацтво, що традиційно приваблювало найбільш невдоволені елементи,
після 1638 р. стало жорстоко придушуватися.

На відміну від селян в інших частинах Речі Посполитої та навіть у Західній
Україні мешканці Наддніпрянщини не знали тягаря кріпаччини й не бажали
приймати її. Незважаючи на те, як їх класифікували магнати, багато з них вважали
себе людьми вільними. Серед козацтва своєрідним догматом віри було те, що у
1582 р. король Стефан Баторій начебто дарував козакам привілеї, котрі майже
зрівнювали їх у правах із шляхтою. Численні міщани зі свого боку доводили, що
вони за самим своїм статусом люди вільні й самостійні. По десятиліттях сло-
бідського життя важко було переконати селянина втому, що він не сам собі госпо-
дар. І не мало значення, наскільки такі погляди узгоджувалися з правом. А головне,
більшість населення порубіжжя вважала, що їй законно належить статус вільного
люду, а ця віра значно посилювала готовність боротися з ляхами, як вони називали
поляків. Переслідування православ'я польськими католиками викликало ще більший
гнів українців.

Готовність до повстання поєднувалася із вправністю в бою, цією властивою
рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того часу звичайно харак-
теризувалися відсутністю організованості та військової науки. З цієї точки зору
Україна відрізнялася, від інших країн. Мандрівники-чужоземці часто зауважували,

що життя на повному небезпек пограниччі змушувало навіть простих селян та
міщан освоювати мистецтво володіння вогнепальною зброєю. До того ж козаки
утворювали в повстанському війську ядро добре організованих і високомайстерних
вояків. Навіть недавні поразки поглиблювали досвід українського козацтва
у боротьбі з регулярною армією. Відтак із посиленням експлуатації народу магната-
ми в українському суспільстві пограниччя зростала готовність і здатність боро-
тися проти неї.
Для грандіозного спалаху бракувало лише іскри.

Дата добавления: 2014-11-20