Реакція

Неспокій, що поширювався в усьому радянському суспільстві, не міг не стурбу-
вати Хрущова та його кремлівських однодумців. У грудні 1962 р. він викликав до себе
групу провідних російських письменників і застеріг їх від надмірного радикалізму.
Через кілька місяців дошкульній критиці в пресі було піддано ряд представників ро-
сійської інтелігенції. Стало зрозуміло, що режим невдовзі почне погром лібералів.
Сприйнявши сигнал Москви, партійні чиновники в Києві приготувалися приструнити
«незрілі елементи» в українській літературній громаді.

Навесні 1963 р. наступ почав Андрій Скаба, український партійний чиновник,
відповідальний за ідеологічну чистоту, нищівно розгромивши творчість таких лі-
тературознавців, як Сверстюк, Світличний і особливо Дзюба. Валентин Малан-
чук, головний охоронець ідеології на Україні, застерігав громадськість від моло-
дих і недосвідчених письменників, котрі виступають у «ролі перших борців проти
культу особи і звертають надмірну увагу на негативні явища цього періоду і, більше
того, вихваляють твори західних письменників». Крім чергового заклику до боротьби
з усіма виявами українського «буржуазного націоналізму», він з гордістю оголошував

про свої успіхи в боротьбі з релігією і обіцяв замінити релігійні свята на такі радян-
ські утвори, як «День Серпа і Молота» та «Вечори робітничої слави».

Іншим фактом, що вказував на повернення певних аспектів сталінізму, стала по-
ява кількох неофіційних антисемітських публікацій. Найхарактернішою з них був
трактат «Іудаїзм без прикрас», що його у 1964 р. опублікувала Академія наук Украї-
ни, цілком ймовірно, за вказівкою Москви, оскільки в останні дні життя Сталіна
пропагандистський апарат фабрикував матеріали, в яких намагався показати близькі
зв'язки й тісну співпрацю між українськими націоналістами та сіоністами. Лібераль-
на українська інтелігенція піддала книгу суворій критиці. Але справжній вибух обу-
рення викликало повідомлення про те, що у травні 1964 р. вщент згорів відділ бібліо-
теки Академії наук України, в якому зберігалися тисячі безцінних книжок і доку-
ментів з української історії та культури. У вчиненні цього «нечуваного в історії світо-
вої культури злочину» признався якийсь Погружальський — русофіл зі схильностя-
ми психопата.

Ці події стали промовистим свідченням рішучості Хрущова відновити дисцип-
ліну серед інтелігенції. Проте повертатися до політики «жорсткої руки» було запізно.
Ряд невдач у внутрішній і зовнішній політиці, серед яких провал ракетної конфрон-
тації навколо Куби, розрив з Китаєм, безладдя, породжене реформами, й катастро-
фічний неврожай 1963 р., фатально ослабили позиції радянського лідера. В жовтні
1964 р. його колеги втратили терпець і змусили Хрущова піти у відставку. Добі ре-
форм, експериментаторства й лібералізації прийшов кінець.

Часи Хрущова, цілком очевидно, були перехідним етапом радянської історії. Не-
зважаючи на численні невдачі, розчарування й несподівані наслідки від реформ та
експериментів, усе ж таки вдалося перетворити СРСР із країни, де правлять терор і
драконівська політика, на більш раціональну систему господарювання, орієнтовану
на передову індустріальну технологію. Цей перехід виразно відчувався на Україні,
де сталінізм сягнув найжахливіших форм.

Які ж зміни відбулися в хрущовські роки і — що не менш важливо — які не від-
булися? Припинилися масові арешти, терор і чистки. Таємна поліція, прерогативи
якої обмежили, тепер викликала «небезпечні елементи» на «задушевні» розмови і, як
правило, погрожувала звільненням з роботи чи обмеженням можливостей дістати
освіту їхнім дітям. Та якщо ці зустрічі не давали бажаного результату, проводилися
арешти (але вже не розстріли), не такою суворою стала трудова дисципліна. Посту-
пово підвищувався життєвий рівень. На деякий час письменники, поети та інші діячі
культури дістали ширший простір для самовираження. Зростали впевненість керів-
ництва республіканської компартії у своїх силах та визнання важливого економічного
значення України у складі СРСР. Але найбільш вражаючою, особливо з огляду на
жахливі втрати, що їх зазнала українська інтелігенція в 30-х роках, стала поява но-
вого багатообіцяючого покоління діячів культури.

Проте в недоторканості збереглося багато основоположних рис радянського
способу життя. Цензура продовжувала жорстоко регламентувати межі того, що
дозволялося читати, бачити й слухати. Абсолютну монополію на політичну владу ут-
римувала комуністична партія. Попри реформи економікою й далі управляли бюро-
крати, а всі громадяни працювали на державних підприємствах і в установах та ку-
пували товари у державних крамницях. Зростання значення України в СРСР і полі-
тичні успіхи окремих українців ніяк не змінили того факту, що інтереси України ли-
шалися цілком підпорядкованими інтересам радянської імперії в цілому.

Дата добавления: 2014-11-20