Шлях до слави 1 страница

Іван Сірко народився на Поділлі; за одними даними – походив з незаможного шляхетської роду Войтеха Сірка, за іншими, він був з козацької родини. Приєднався до запорожців, став курінним отаманом, прославився своєю силою, хоробрістю і подвигами в боях з татарами, турками, ляхами. В молодості, ймовірно, брав участь у знаменитій Тридцятирічній війні 1618 -1648 років, служив у війську славетного принца Конде, брав участь в боях за фортецю Дюнкерк. Проявив себе чесним, мудрим і винахідливим воїном. В подальшому козакував на Слобожанщині і Запоріжжі(в російських джерелах був відомий, як Іван Дмитрієв). Одружився, мав трьох синів і двох доньок. Сірко брав участь у Визвольній війні Б.Хмельницького, проявив себе в боях під Жванцем 1653 року, коли він, на чолі козацького загону, відбив полонених у татар. У 1558-1660 роках Сірко був вінницьким полковником. У 1659 році виступив проти політики гетьмана Івана Виговського, організував похід на Акерман, що не дало змогу використати Виговському турок і татар проти українців і росіян. Спочатку підтримував Юрія Хмельницького, але згодом розчарувався в його політиці. У 1663 році Івана Сірка обрали кошовим отаманом Запорізької Січі. Пізніше він обирався на цю посаду ще вісім разів! За описом очевидців Сірко був сміливою, розумною, під час походів – вимогливою і суворою людиною. В побуті - був тихим, релігійним. Спиртного не вживав, з полоненими поводився гуманно. Раптом міг проявити блискучий гумор. Козаки вважали, що Сірко – «характерник». Немовби, як і усі «характерники», він володів магією, — міг бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливав на свідомість людей, неживу природу, міг лікували смертельні рани, знаходити скарби. (За даними Інтернету)

Іван Сірко здійснив проти татар і турок 55 походів і не мав жодної поразки! Визволив з татарського і турецького полону тисячі людей різних національностей. Сірко наводив жах на ворогів. Його іменем татарські матері лякали дітей. Турки і татари називали його «Урус – шайтан».

Серед найвідоміших походів Сірка були:

1663 рік – два великі походи на Перекоп,

1667 рік – найвдаліший, найгучніший похід на Кримське ханство. Захопив Кафу, звільнив 2000 невільників.

Козаки готуються до атаки І.Рєпін Запорожці пишуть листа турецькому султану

Заслання і повернення Івана Сірка

Кошовий Сірко завжди підтримував тих, хто боровся за справедливість і ненавидів зрадників і пристосуванців. Тому воював проти гетьмана П.Тетері, не простивши йому союз з польським гетьманом Чернецьким; якийсь час підтримував гетьмана П.Дорошенка, але не простив йому зради – союзу з Туреччиною, тому виступив і проти нього.

У 1670-1671 роках Сірко підтримав відомого російського повстанця, уральського козака Степана Разіна. За це, за наказом царя, Сірка заслали в місто Тобольськ. Але, вже у 1673 році його звільнили, бо кращого лицаря, борця проти турецько-татарської агресії не було.

Надалі, знову ходив у походи на Очаків, Ізмаїл, Перекоп. За легендою, він – автор знаменитого листа турецькому султану Магомету (Мехмеду) ІV. Спочатку султан послав лист до козаків, в якому пишно називав себе великим володарем і неперевершеним лицарем, вимагав від козаків повної покори і капітуляції. На це козаки йому відповіли (див. варіант):

Запорозькі козаки турецькому султану! Ти — шайтан турецький, проклятого чорта брат і товариш і самого Люципера секретар. Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо пожирає. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати, твого війська ми не боїмося, землею і водою будем битися з тобою. Вавілонський ти кухар, македонський колесник, єрусалимський броварник, александрійський козолуп. Великого і Малого Єгипту свинар, вірменська свиня, татарський сагайдак, кам'янецький кат, подолянський злодіюка, самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень, а нашого Бога дурень, свиняча морда, кобиляча с…., різницька собака, нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт! Отак тобі козаки відказали, плюгавче! Невгоден єси матері вірних християн! Числа не знаєм, бо календаря не маєм, місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас, поцілуй за те ось куди нас!.. Підписали: Кошовий отаман Іван Сірко зо всім кошом запорозьким. (За книгою «Як козаки воювали»)

Сірко своїми визвольними походами так допік турецькому султану, що той підготував відбірне військо (15 тисяч яничар і 40 тисяч татар), змовився з кримським ханом, щоб знищити Січ.

Вороги з’явилися біля Січі перед Різдвом 1675 року, вночі нечутно вбили вартових і зайшли у фортецю. Але ненароком збудили одного козака, той підняв тривогу. Козаки підхопилися і почалася шалена рубка та стрільба. Козаки знищили 13 тисяч воїнів ворога.

Не подарував кошовий отаман такого зухвальства і наступного року добряче трусонув Крим! Під час блискучого походу 1675 року Сірко зруйнував Євпаторію, Бахчисарай, полонив 4 тисячі татар. Хан врятувався втечею в гори. Пізніше Сірко брав участь в боях роти турок і татар за Чигирин.

Смерть отамана

У 1680 році Сірко, разом з донськими козаками, востаннє пішов на битву з ординцями. Повернувшись, він дізнався про загибель свого сина у поході на Крим, після чого занедужав і поїхав з Січі на свою пасіку в село Грушівка (зараз – Ільїнка Дніпропетровської області). Давалися взнаки старі рани, підірване здоров’я, та й роки вже були не ті.

Займався бджільництвом і тихо помер 1 серпня 1680 року на своїй пасіці.

Дочки Сірка, разом з козаками, поховали отамана поблизу села Капулівки (Нікопольський район Дніпропетровської області). Козаки шапками носили землю на його могилу.

Справжнього вірного українського лицаря дуже любив народ. Сірко - герой народних дум, пісень, легенд, казок.

Тема: Українські землі наприкінці ХVІІ – першій половині ХVІІІ століття

Лекція № 16. Епоха Івана Мазепи в історії Гетьманщини

1. Іван Мазепа (1639-1709) – людина з багатьма обличчями

Хто такий Іван Мазепа?

Іван Степанович Мазепа – Колединський народився приблизно у 1639 році на хуторі Мазепинці на Київського воєводства Речі Посполитої, в родині заможного українського шляхтича (ймовірно їх родичами були поляки Курцевичі). Батько - Степан Мазепа перебував на польській службі, але під час Визвольної війни 1648-1657 рр. підтримав козаків. Мати – Марина Мокієвська присвятила себе вихованню сина Івана, та дочки Олександри.

Портретна галерея Івана Мазепи

Молодий Іван Мазепа Е. Делакруа Іван Мазепа на коні Курилас О. Портрет Мазепи

Іван Мазепа з дитинства полюбляв читати книги, займався верховою їздою, фехтуванням. Пізніше навчався у Києво-Могилянської академії, вивчав риторику та латину. Згодом продовжив навчання у єзуїтських колегіумах Варшави і Полоцька, вивчав іноземні мови, дипломатію та військову справу в навчальних закладах Німеччини, Франції, Італії.

Мазепа добре володів пером, у хвилини дозвілля писав вірші, збирав бібліотеку. Він опанував вісім іноземних мов.

На королівській службі

Батько у 1659 році послав його до двору польського короля Яна IІ Казимира. Мазепа служив пажем. Засвоїв придворний етикет, культуру, виконував дипломатичні доручення. Сліпучі багатства, розкіш, флірт і гоноровитість королівського двору вплинули на вразливого і енергійного юнака. Він став завбачливим і хитрим, вмів причаровувати людей і викручуватися з будь яких складних ситуацій. Але незабаром, через неджентльменський вчинок, Мазепа був змушений залишити службу. Згодом він примкнув до правобережного гетьмана Петра Дорошенка. Мазепа став генеральним осавулом.

Додаток. Іван Мазепа: сторінками життя

Іван Мазепа служив пажем при дворі польського короля. Дуже здібний від природи, він став завбачливим і хитрим, вмів причаровувати людей і викручуватися з любих складних ситуацій. Як королівський повірений, Мазепа їздив з дипломатичними дорученнями, набув багато цінних знайомств, навчився добре розуміти людську психологію, егоїстичні інтереси. Майстерність дипломата, тонкий розрахунок, блискуче сплетена інтрига – усе це було властиве Мазепі. Зовнішньо привабливий, Мазепа мав успіх у жінок і часто користувався «придворними романами» для власних цілей. Але, у 1663 році, з-за неджентельменського вчинку, Мазепа був змушений залишити службу. Можливо, цим вчинком став конфлікт з польським шляхтичем Яном Пасеком, або дуель з придворним, чи оголення шаблі в присутності короля, чи може любовний роман з королівською фрейліною. Зараз це точно не відомо. Якийсь час Мазепа жив з батьком у Мазепинцях (хутір Кам’янець під Білою Церквою), а коли батько у 1665 році помер - став господарем у маєтку. Від батька він успадкував посаду чернігівського підчашого. Мати – Марина Мокієвська згодом стала ігуменею жіночого Печерського монастиря. До цього періоду життя Івана відноситься легендарна історія його нещасливого коханнядо пані Фальбовської. Пишна і горда красуня Фальбовська була заміжньою жінкою. Дізнавшись про побачення своєї дружини з Мазепою, пан Фальбовський, разом з слугами, схопив Мазепу, прив’язав до коня і погнав геть. Кінь примчав пораненого вершника додому. Згодом Мазепа пережив ще одну любовну пригоду – з пані Завадовською. Історія з Фальбовським поставила хрест на подальшій кар’єрі Івана. Не маючи особливого вибору, Мазепа подався на козацьке Придніпров’я, служив в оточенні гетьмана Павла Тетері, а згодом примкнув до Петра Дорошенка. Служив начальником охорони гетьмана, осавулом. Тоді ж тридцятирічний Мазепа одружився. Його обраницею стала симпатична жінка Анна Половець – Фридрикевич, вдова польського полковника. В цьому шлюбі народилася донька, яка, на жаль, померла ще в дитинстві від хвороби. (За даними Інтернету)

Портретна галерея Івана Мазепи

І.Мазепа в молоді роки Іван Мазепа зрілих років

На службі у Дорошенка і Самойловича

У червні 1674 року, Дорошенко послав Мазепу до Криму й Туреччини, давши йому в якості ескорту своїх союзників татар і кілька полонених козаків з Лівобережжя, призначених у подарунок ханові й турецьким вельможам. Але, під час цієї поїздки, біля річки Інгулу, Мазепа попав у руки запорожців з Лівобережжя, лютих ворогів татар. Мазепа міг загинути, якби не кошовий отаман Іван Сірко, який впізнав Мазепу й передав його до російських властей.

Мазепа і тут зумів врятуватися, ввійшов в довір’я до лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Своєю досвідченістю в міжнародних справах і бездоганними манерами він переконує Самойловича зробити його довіреною особою. Він був став осавулом, очолював дипломатичні місії. Мазепі були пожалувані землі, помістя, й він сам не скупився на подарунки.

У 1687 році, після невдалого Кримського походу, Мазепа узяв участь у змові проти Самойловича, звинувативши останнього у зраді й недоладній підготовці походу. Самойловича не лише було позбавлено влади, а й заслано до Сибіру.

Обрання гетьманом

Під впливом фаворита російської царівни Софії Василя Голіцина, у 1687 році, Іван Мазепа був обраний гетьманом (за що він дав подарунок Голіцину – 10 тисяч червінців). Після ІІ Кримського походу 1689 року, теж, не дуже вдалого, сам Василь Голіцин потрапив в опалу і був засланий до Сибіру. Втратила владу і Софія. Здавалося, за такого розкладу сил гетьманувати Мазепі залишилося також лічені дні. Однак, у таких непевних умовах, Івану Степановичу не лише вдалося втриматися при владі, а й істотно зміцнити власні позиції. Він мав тоді вже 50 років і був людиною з величезним життєвим та політичним досвідом.

Мазепа зумів ввійти в довір’я до молодого російського царя Петра І і зберегти булаву. Його підтримувала козацька старшина.

Кадри з фільму С.Герасимова «Юність Петра»

Софія (Н.Бондарчук) В.Голіцин (О.Стриженов) Петро І (Д. Золотухін)

2.Державно-політична діяльність гетьмана Івана Мазепи (роки правління 1687-1709)

Коломацькі статті 1687 року

25 липня 1687 року, на Коломацькій Раді, Іван Мазепа, після проголошення його гетьманом України, підписав так звані Коломацькі статті, за якими:

1) підтверджувалися традиційні козацькі права і привілеї;

2) реєстр козацьких військ складав 30 тисяч чоловік, гетьману також дозволялося мати компанійські полки;

3) гетьман не мав права без дозволу царського уряду позбавляти старшину керівних посад, а старшина – скидати гетьмана;

4) гетьману заборонялося мати будь дипломатичні зв’язки з іншими державами;

5) в головних містах Гетьманщини, зокрема в столиці – Батурині, повинні розміщатися царські стрілецькі полки;

7) гетьман був зобов’язаний, при виникненні потреби, направляти військо на війну з Кримським ханством і Туреччиною;

8) у ст. 19 зазначалася «необхідність тісного зв’язку народу малоросійського з народом російським в єдине ціле, шляхом укладання шлюбів, та іншими шляхами».

Таким чином Коломацькі статті стали ще одним кроком на шляху звуження автономії Гетьманщини, обмеження її прав.

Участь Мазепи у військових походах

Гетьман Мазепа зумів знайти спільну мову і потоваришувати з рішучим, енергійним, безумовно талановитим, але дуже складним за характером царем Петром І. В цілому, він підтримував політику російського царя на централізацію влади і здобуття вигідного для Росії виходу до морів, задля розширення зовнішньої торгівлі, вбачаючи в тому вигоду й для України. Тому Мазепа брав активну участь у війнах Московського царства з Кримським ханством і Туреччиною.

В походах гетьман показав себе здібним організатором, хоробрим воїном і просто щирою, компанійською людиною. Він вмів впливати на Петра І, давав йому цінні поради і таким чином довів свою необхідність і вірність. Завдяки Азовським походам 1695-1696 років турецьку фортецю Азов, яка вважалася неприступною, було здобуто!

За хоробрість в боях з турками, Петро нагородив Мазепу орденом Андрія Первозванного. У Московському царстві таким орденом було нагороджено лише троє визначних осіб: сам цар Петро, Головін і Мазепа.

Захоплення мурів Азова козаками Цар Петро І Орден Святого Андрія Первозванного

Іван Мазепа у походах (детальніше)

Мазепа брав активну участь у війнах Московського царства з Кримським ханством і Туреччиною. 1695 рік – відбувся І Азовський похід Петра І за участі Івана Мазепи. Було завдано удару туркам і татарам й захоплено важливу фортецю Казікерман. 1696 рік – ІІ Азовський похід Петра І. і Мазепи. Головною метою стало захоплення крупної турецької фортеці Азов. Його штурмували з суші і з моря, за допомогою створеного за рік російського флоту. Добре проявили себе донські і запорозькі козаки, які першими ввірвалися на мури Азова. Під час боїв Мазепа дав ряд цінних рекомендацій стосовно тактики, показав свою сміливість під ворожими ядрами і кулями. Азов було здобуто! (За матеріалами Інтернету)

Внутрішня політика гетьмана Мазепи

Так само, як і Іван Самойлович, гетьман Іван Мазепа ставив на меті об’єднати Україну; укріпити Гетьманщину, як станову державу західноєвропейського зразка, з збереженням традиційного козацького укладу. Також, за підтримки Москви, Мазепа сподівався поширити свою владу на відвойовану від Польщі Правобережну Україну і степову смугу Приазов’я і Причорномор’я.

Українське господарство в добу Мазепи переживає часи свого піднесення. Поширюються торговельні зносини також з Кримом і Чорноморсько-Дунайськими країнами. Зростають внутрішня торгівля, міста.

Політика Мазепи сприяла зростанню козацької старшини, зміцненню її економічної бази й соціального становища й перетворенню її на привілейований стан Гетьманщини. Мазепа наділяв козацьку старшину землями і привілеями. Задля формування козацької еліти гетьман створив посади бунчукових товаришів, а також – найближчого оточення гетьмана – значних і значкових товаришів, яким також були надані особливі привілеї.

Гетьман заохочував освіту майбутніх державних діячів у престижних навчальних закладах України, Росії, Європи. Було прийнято ряд універсалів на захист міст і міщан, купецтва. Але багато заходів Мазепи, спрямованих на захист конкретних верств населення, були половинчастими, або лише на папері. Часто панувало свавілля поміщиків, чиновників, старшини, відбувалося пригнічення народу.

Сам гетьман, з юних років засвоївши норми польської аристократії, презирливо і гордовито, наче шляхтич, відносився до простого люду і тому ніколи не користувався народною любов’ю і повагою. В ньому бачили не національного вождя, а бундючного пана і самодержця, що піклується лише про еліту. У 1701 році було прийнято універсал, за яким панщина (тобто робота на землях і в маєтку пана) повинна була становити до 2 днів на тиждень.

В.Лопата Портрет Івана Мазепи С.Васильківський Козачий дозор На варті

Таким чином, політика Мазепи не усунула соціальних протиріч і не призвела до консолідації суспільства.

2. Діяльність Мазепи в галузі культури і освіти

Нове будівництво

Достатньо вагомим став вклад гетьмана Мазепи в духовне життя Гетьманщини. Під час правління Мазепи відроджується Київ, як духовий центр України. Іван Мазепа опікувався Києво-Могилянською академією, наказав побудувати перший поверх нового корпусу, допомагав студентам. Гетьман виділив гроші на Собор Братського (Богоявленського) монастиря у Києві, сприяв побудові оформленої в барочному стилі Троїцької надбрамної церкви, п’яти купольної Церкви усіх святих з родовим гербом гетьмана, Вознесенської церкви жіночого монастиря (де ігуменею була мати гетьмана), Михайлівського златоверхого собору.

Українське (мазепинське)бароко

Мазепинська доба створила свій власний стиль, що виявився не лише в образотворчому мистецтві, а й в літературі, театрі, музиці. Це було так зване українське бароко, близький родич західноєвропейського, але, разом з тим, глибоко національний стиль. Архітектурні споруди цього періоду приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи. Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко. Українське бароко 17 століття також називають «козацьким», тому що воно мало свої витоки в народній культурі. При Мазепі також були побудовані: нова Печерська фортеця з воротами (за планом і ініціативою Петра І), Онуфріїївські (або ще їх називають «Мазепині») ворота, Лаврський Успенський собор, Софіївський та Михайлівський златоверхі собори з дзвіницями. (За даними Інтернету)

Виділені кошти на церкви у Батурині, Чернігові, Переяславі. Щедрі пожертвування гетьмана змінили архітектурний вигляд Глухова, Лубен, Бахмача. На жаль, не всі споруди дійшли до нашого часу.

Михайлівський златоверхий собор Троїцька надбрамна церква нова Печерська фортеця

Мазепа – освічена і культурна людина свого часу

Іван Мазепа дуже полюбляв читати книги. Він зібрав достатньо велику для тих часів бібліотеку, наказував перекладати для нього окремі твори. Особливо любив читати твори свого улюбленого італійського філософа Макіавеллі. Сам писав поеми, вірші, пісні, співав, акомпануючи собі на кобзі. Відомі його твори «Розмова старого зі своїм тілом» та «Пісня про чайку». Сам гетьман завжди справляв враження освіченої і розумної людини. Ось, що згадує французький посол Жан Балюз про Мазепу(дивіться документ):

Посол Жан Балюз про Івана Мазепу Загалом він любить вельми оздоблювати свою розмову латинськими цитатами й перфектним і досконалим знанням цієї мови може суперничати з найкращими нашими отцями єзуїтами. Мова його взагалі добірна й чепурна, правда, як розмовляє, бо більше любить мовчати та слухати инших. При його дворі два лікарі німці, з якими Мазепа розмовляв їх мовою, а з італійськими майстрами, яких є кілька в гетьманській резиденції, говорив італійською мовою. Володар Мазепа вже поважного віку, на яких десять літ старший за мене. Вигляд у нього суворий, очі блискучі, руки тонкі й білі, як у жінки, хоч тіло його міцніше, ніж тіло німецького рейтара, й їздець із нього знаменитий. Він дуже поважаний у козацькій країні, де народ, загалом свободолюбний і гордий, мало любить тих, що ним володіють. Привернув Мазепа козаків до себе твердою владою, великою воєнною відвагою й розкішними прийняттями в своїй резиденції для козацької старшини. Я був свідком такого прийняття, в якому багато дечого на польський зразок. Розмова з цим володарем дуже приємна, він має великий досвід у політиці й, у протилежність до московців, слідкує й знає, що діється в чужоземних країнах. Він показував мені свою збірку зброї, одну з найкращих, що я бачив в життю, а також добірну бібліотеку, де на кожному кроці видко латинські книжки. Кілька разів і дуже обережно навертав розмову на сучасну політичну кон'юнктуру, але мушу признатися, що нічого певного не міг витягнути від цього володаря. Він належить до тих людей, що воліють або зовсім мовчати, або говорити й не сказати.

4. Відродження козацького устрою на Правобережжі і роль С.Палія

Відродження 4 полків

Правобережна Україна, яка перебувала під владою Речі Посполитої, знаходилася у дуже важкому стані. Вона була розорена грабіжницькими нападами турок і татар. Панував національний та релігійний гніт. Ненависна кріпацька праця штовхала людей на стихійні протести проти польських панів. Почастішали повстання.

Одна з форм протесту – так зване «шукання козацтва», яке стало синонімом свободи. Тисячі селян втікали від своїх панів, або пробували з допомогою заяв, листів до полкової канцелярії і сейму довести свою належність до козацького стану. Наляканий польський уряд вирішив, для заспокоєння «малоросів», відновити козацький устрій на Правобережжі. Козаки були потрібні також і як додаткова військова сила, а також для заселення розорених татарами безлюдних земель.

Семен Палій Король Ян ІІІ Собеський Микола Гоголь Самійло Самусь

У 1685 році з’явилася грамота польського короля Яна ІІІ Собеського «про надання привілеїв і вольностей» козакам. Відродилося 4 полки – Богуславський, Корсунський, Брацлавський, Фастівський(Білоцерківський), на чолі з полковниками Самійлом Івановичем(Самусем), Андрієм Абазиним, Захаром Іскрою та Семеном Палієм(Гурком). Це були одночасно і військові і державно-адміністративні одиниці, з органами місцевого самоврядування.

Велику роль у відродженні козацького устрою і в антифеодальній війні на Правобережжі зіграв білоцерківський і фастівський полковник, герой боротьби проти турецько-татарської агресії Семен Палій.

Хто такий Семен Палій?

Семен Пилипович Гурко(Палій). народився у Борзні (тепер Чернігівська область) в родині міщанина. Навчався у Києво-Могилянській академії. Служив у війську гетьмана Петра Дорошенка. З кінця 1670-х років перебував на Запорозькій Січі, де отримав прізвисько «Палій». Близько 1688 року Палій одружився вдруге(перша дружина померла молодою). Дружина Феодосія теж походила з козацького роду. Палій її ніжно і щиро кохав. Мали двох синів і доньку. Донька Марія стала дружиною полковника А. Танського. Через рід Танських нащадком С. Палія був всесвітньовідомий письменник Микола Васильович Гоголь. Палій відгукнувся на закличні універсали короля Речі Посполитої Яна ІІІ Собеського та влітку 1683 року, на чолі підрозділу запорозьких козаків, вирушив на допомогу європейській коаліції до столиці Австрійської імперії міста Відня, яке було обложене величезним турецьким військом. 13 вересня 1683 року відбувся вирішальний бійпід стінами Відня. Король Польщі Ян ІІІ Собеський провів найкращу в історії країни атаку гусар на турок. Було чути лязкіт зброї, грім рушниць й свист гусарських крил… Королю в боях допомагали козаки Палія і литовське військо гетьмана К.-Я. Сапеги. Турки потерпіли нищівну поразку. Європа була врятована від османської загрози. Під час боїв з турками, Палій проявив винятковий героїзм і мужність, добре володіючи шаблею, списом і пістолем. Польський король у своїх листах називав Палія «богатирем з-під Відня». За це український лицар отримав привілей Яна ІІІ Собеського на формування охочекомонного козацького полку на Київщині. Згодом Палій брав участь у війні Священної ліги (Австрія, Польща, Венеція, Ватикан) з Османською імперією 1684 – 1699 років та у російсько-турецькій війні 1686 – 1700 років; отримував кошти на проведення бойових операцій від короля Речі Посполитої, царя Московської держави та гетьмана Лівобережної України. Здійснив похід до Молдавського князівства, де був поранений у битві з турками під Боянами (Буковина). Згодом визволяв Яси, добре бив османів і татар поблизу міста Кам'янець-Подільський. Були ще десятки походів проти турок і татар. Звитяга полковника призвела до врятування Європи від турецько-татарської агресії. (За даними інтернету)

Дата добавления: 2014-11-20