Задунайський козак Козак у степу Кошовий Й.Гладкий 1 страница

Феофан Прокопович Г.Сковорода(гравюра) Самійло Величко Григорій Полетика

Українську науку державні органи влади підтримували дуже слабо. Мало людей в цей період усвідомлювали її важливість і покладали життя щоб займатися нею. Особливо це стосується природничих наук, для розвитку яких завжди були необхідні спеціальне обладнання, фінансове забезпечення. Значно краще розвивалися гуманітарні науки. Поступово зароджується історична наука. Фактично першими істориками вже можна вважати козацьких літописців Р.Ракушку-Романовського, Г.Грабянку, С.Величка (див. розповідь про них вище). Вони передавали не лише факти а й ідеологію козацької верхівки, яскраво описували події, цитували документи. З’являються й перші монографічні дослідження, підручники. Ректор КМА Феодосій Софронович написав «Хроніку літописців стародавніх». Пантелеймон Кохановський з Києво-Печерської лаври став автором «Синопсису» (1674рік) – першого підручника з історії Росії і України. Петро Симоновський - один з найбільш видатних людей Лівобережної України того часу, автор «Краткого описания о козацком малороссийском народе и о военных его делах», у якому подано загальний огляд історії України Козацько-гетьманської доби (до 1750 року). Певний внесок в історичну науку зробив і Григорій Полетика – письменник, філолог-поліглот, суспільний діяч. Відстоював ідею автономії Гетьманщини в Петербурзі. Залишив записки про устрій і історію Малоросії. Можливо був автором «Історії Русів» -книги, яка зробила переворот у тодішній історичній науці (під час пожежі на Василевському острові у Петербурзі була втрачена бібліотека вченого та його рукописи).

У Західній Європі в цей час утверджується ідеологія Просвітництва, яка висуває такі цінності, як раціоналізм, демократизація різних сфер життя, пантеїзм (преклоніння перед природою) у філософії.

Люди схилялися перед можливостями науки й освіти, вважаючи їх безмежними. Але, для світогляду епохи, був характерний спрощений, механістичний погляд на методи наукового дослідження.

Так, французький вчений П. Лаплас вважав, якщо відомий початковий стан тіл, то можна обчислити, що буде завтра і через 100 років, оскільки закони руху є незмінними. Приблизно так само міркував й видатний російський вчений Михайло Ломоносов.

Видатним філософом - просвітителем, письменником, математиком був Яків Козельський. Походив з сім'ї наказного сотника з Полтавщини. Закінчив КМА. Працював у Петербурзі, а згодом — в Україні, як член Малоросійської колегії. Козельський викладав математику і механіку в Артилерійському і інженерному шляхетному корпусі. Видав перші друковані праці — «Арифметичні пропозиції» та «Механічні пропозиції». Детально вивчав світову політичну науку, що безумовно відбилось на формуванні його політичних поглядів. При написанні «Філософічних пропозицій…» Я. Козельський, опирався, у першу чергу, на дослідження французьких філософів XVIII століття і на теорію природного права і суспільного договору. Яскраво виступав з ідеєю прав і свобод людини, однак вважав, що живучи у державі людина мусить поступатися окремими правами, а держава зобов’язана захищати людину. Я.Козельський засуджував феодально-кріпосницький лад Росії, зловживання окремих суспільних станів, безжально викривав правопорушення.

«Просвічений абсолютизм» Феофана Прокоповича

Ідеї Просвітництва розвиває філософ математик і письменник Феофан Прокопович, вихованець, а надалі професор і ректор Києво-Могилянської академії

Він був послідовником англійського вченого Т.Гоббса і полемізував з деякими вченими французького Просвітництва. У своїх головних роботах «Правда волі монаршої», «Слово в неделю цветную о власти и чести царской», Прокопович виклав свою концепцію «просвіченого абсолютизму».

Державна влада, на думку філософа, має божественний характер, а монарх (цар чи король) є, по суті, батьком для своїх підданих. Прокопович стверджував необхідність держави, яка захищає людей від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Народна маса повинна підкорятися монарху, тим більше що освічений правитель не буде ні злим, ні несправедливим. Але народ володіє в деяких випадках і активними функціями — він може висловлювати свою думку, критикувати політику монарха і навіть вибирати його, якщо спадкоємця престолу за тими або іншими причинами не виявиться. Досить ідеалістична логіка Прокоповича базувалася на його поглядах на людину. Природа заклала у людину добро, зло ж з'являється з суспільства, від бідності. Зло, вважав Прокопович, можна перемогти за допомогою освіти.

Визнання у народу активної функції, про яку писав Прокопович, є одним з істотних завоювань вітчизняної суспільної думки.

Додаток. Філософія людського щастя і свободи Григорія Сковороди

Особливе місце в історії як української, так і світової філософії займає Григорій Савич Сковорода(більш повну інформацію про філософа дивіться вище). Подібно європейським просвітникам, він схилявся перед розумом, наукою. Але осягнення людиною світу з його жорстокістю й егоїзмом не зробить людину щасливою. Щастя дає людині свобода, самопізнання і «сродний» труд, тобто творча праця, характер якої різний для кожної конкретної людини. «Вільна творча праця і просвітництво розвивають в людині добрі начала, закладені природою», — так міркує Сковорода в творах «Благородний Еродій», «Убогий жайворонок», «Бджола і Шершень» та інших. Сковорода однозначно відкидає світоглядні положення епохи Відродженняпро «сильну особистість», яка багато бажає і багато досягає. У надмірній соціальній активності, прагненні оволодіти світом за допомогою розуму, знань, волі, зброї філософ вбачає одну з головних причин всіх бід сучасного йому життя. Бажання багатства, слави і влади вселяють в душу злобу, заздрість, жорстокість, вічне невдоволення собою і всім. Вихід з суперечності людського буття один — зречення зайвих бажань, в тому числі прагнення слави і влади, а також обмеження потреб людини шматком хліба і водою. «Бог зробив важке непотрібним, а потрібне неважким», — стверджує філософ. Схиляючись перед розумом, Сковорода був далекий від абсолютизації його можливостей. Наскільки світло розуму може досягати істини, настільки він може і помилятися. Людина доходить до істини і серцем, і такий шлях може бути більш коротким. Висуваючи положення про важливу роль, яку відіграє в людській діяльності інтуїція, емоційна і підсвідомо-несвідома сфери, філософ на сторіччя випередив свій час. Винятково актуальна і його думка про гармонію відносин між людьми і природою, яку Сковорода вважав божественною. Людина не повинна вважати природу чимось неживим і бездушним, і тоді, подібно до давньогрецького Антея, вона буде нескінченно черпати сили з неї. (За матеріалами Інтернету)

Медицина і біологія.Нестор Амбодик – доктор медицини, основоположник акушерства, фізіотерапії, відомий ботанік. Петро Погребецький – доктор медицини, працював у госпіталі у Петербурзі. Мартин Тереховський – доктор медицини, біолог, працював у Страсбурзі. Данило Самойлович – епідеміолог, військовий лікар, працював у Катеринославі. Географія.Василь Григорович - Барський – географ, письменник. Твір «Подорож» - опис перебування автора у Угорщині, Греції, Італії, Єгипті, Сирії. Опанас Шафонський – географ, філософ, юрист, медик(«Топографічний опис чернігівського намісництва»). Математика.Ф.Прокопович – автор підручників з математики і геометрії. І.Фальковський, І.Магницький,Д.Анічков – праці з математичних наук.

Різдвяна вертепна драма Різдвяна вулична вистава Бандурист

Театральне мистецтво бере початок з глибокої давнини. Тоді воно проявлялося в народних іграх, танцях, піснях та обрядах. Елементи театралізованості можна спостерігати в українських селах, під час релігійних обрядів, святкування заручень, весілля тощо. Ставилися п’єси і в будинках панів. В Глухові існував придворний театр К.Розумовського, в с.Козацькому – театр С.Голіцина, в с.Кібінці – Трощинського. Перші драми також ставилися учнями братських шкіл. У КМА виник театр серед студентів (т.з. «шкільний театр»). Ставилися п’єси Г.Конисського, Ф.Прокоповича, М.Довгалевського. Ставили також інтермедії – гумористичні сценки, які гралися в антрактах. У XVII- XVIIІ століттях широкого розмаху набули вертепи — мандрівні театри маріонеток, які виконували різдвяні драми та соціально-побутові інтермедії. Виступали на площах міст під час свят, на ярмарках. У 1778 році був відкритий перший в Україні стаціонарний театр у Львові, в колишньому костелі єзуїтів; згодом з’являється театр у місті Дубно. За деякими даними в Надніпрянській Україні постійна театральна трупа з’явилася у Харкові у 1789 році. Серед кращих постановок тих часів була драма невідомого автора «Про Олексія Божого» і героїчна драма Феофана Прокоповича «Володимир».

Значний розвиток отримало музичне мистецтво. Велику роль грали кобзарі, лірники, бандуристи, сопілкарі, цимбалісти, які виконували серед народу пісні, думи, інструментальну музику.

Вже у XVI столітті в Україні широко використовувалися ноти.

Композитор М.Ділецький – теоретик співу створив спеціальний посібник - «Граматику музичну».

Нотну грамоту вивчали студенти колегіумів, а у XVIII столітті музичною столицею Лівобережжя став Глухів. Тут була відкрита музична школа, де вивчали вокал, гру на скрипці, флейті, гуслях, арфі.

Ректор КМА Лазар Баранович організував при Академії музично-хорову капелу. Більшість випускників потрапляла за традицією до Москви і Петербурга. Наприклад, половину хористів царської капели склали вихідці з України.

У XVIII столітті, місцева знать також прагнула створювати в своїх маєтках вокальні та інструментальні капели. Композитори працювали в різних жанрах, внесли вклад в українську хорову і оперну музику, але переважала все ж церковна музика. Шедеврами для свого часу вважаються вокальні концерти, розраховані на поліфонію (багатоголосся).

Максим Березовський Дмитро Бортнянський Семен Климовський

Видатним українським композитором став випускник КМА Максим Березовський. Він жив не лише в Україні, Росії, але й за кордоном (академік Болонської академії). Березовський є автором 20 концертів і опери «Демофонт». Визначними творами композитора стали «Вірую», «Чаша спасіння». Однак не всім творчість композитора була зрозуміла, тому й сам Березовський прожив недовго… Його творча спадщина була гідно оцінена уже у ХХ столітті.

Інший композитор і співак Дмитро Бортнянський також довго жив в Росії, Італії. Він є автором 35 концертів, 100 музичних п’єс, опер «Алкід», «Сокіл»,«Креонт». В його творчості особливо відчутні українські народні мотиви.

Співак і композитор Артем Ведель керував хором у КМА. Збирав і обробляв народні пісні, перетворюючи їх у романси. Написав 30 концертів, твори «Літургія», «Всеношна».

У той період пісні створювалися також поетами, вченими, тобто усіма, хто не байдужий до музики. Пісні писали І.Мазепа, Г.Сковорода. Поет, співак Семен Климовський написав знамениту пісню «Їхав козак за Дунай». Дві варіації цієї пісні здійснив німецький композитор Людвіг ван Бетховен. Декілька популярних романсів створив Микола Петренко. Найбільш відомий – «Дивлюсь я на небо».

Лекція № 22. Українські землі у другій половині ХVІІІ століття

У ХVІІІ столітті соціальний устрій Лівобережної України був змінений у відповідності до устрою сусідніх земель. По мірі зростання у Гетьманщині дворянської верхівки селяни знову ставали кріпаками, а козаки за своїм статусом зрівнювалися з селянами.

На Правобережжі відновила свій режим польська шляхта, яка підтримувала старі порядки.

Основою української економіки залишалося сільське господарство. Найбільш успішним воно було на Лівобережжі і Слобожанщині. Широко культивувалася жито, пшениця, ячмінь, просо, гречка, тютюн, льон, соняшник, буряк. Серед нових культур: картопля, кукурудза. Багато було млинів, розвинуто винокуріння. Високого рівня досягли тваринництво, чумацький промисел.

Активно розвивалася зовнішня і внутрішня торгівля. Зростали міста.

Праця на мануфактурі Український млин О.Непоменко Чумаки

В містах розвивалася промисловість. Підприємствами вважалися мануфактури: солеварні, селітряні, скляні, металургійні, текстильні, збройні. На них працювали приписні робітники. Дуже відомим став Шосткінський пороховий завод.

У другій половині XVIII століття володіння козацької старшини безперервно розширювалися за рахунок захоплення нею земель у селян, рядового козацтва і царських дарувань. Нещадно експлуатувалися селяни і бідні козаки. Найкрупнішими власниками, багатіями були гетьмани і можновладці Іван Мазепа, Пилип Орлик, Василь Кочубей, Іван Скоропадський, Павло Полуботок, Данило Апостол, Кирило Розумовський. 250 поміщицьких сімей (Квітки, Донці-Захаржевські, Кондратьєви) тримали в своїх руках половину земельного фонду України. Усі вони гаряче підтримували імперію, особливо, після 1785 року, коли імператриця Катерина ІІ зрівняла українську знать з російським дворянством у «Жалуванній грамоті дворянству». Для багатьох дворян відкрилися перспективи зробити кар’єру в імперії, щоб отримати масу привілеїв. Часто українці займали ряд найвищих посад в імперії.

Канцлерами і міністрами в різний час були Безбородько, Кочубей, Завадовський, Трощинський, Розумовський. Тому ліквідація Гетьманщини майже не зустріне ніякого опору серед української еліти.

Селяни на полі Слобідські козаки Ф.Красицький Гість з Запоріжжя

Після Визвольної війни Б.Хмельницького 1648 - 1657 років селяни фактично стали вільними.

Але, вже за часів гетьманування Івана Мазепи поступово відбувається повторне закріпачення селян (працювали на пана від 2 до 4 днів на тиждень). Намагаючись повністю володіти селянами, поміщики домагалися від царського уряду юридичного оформлення кріпосного права.

У 1783 році, за Указом Катерини ІІ, відбулося повне прикріплення селян до поміщиків. Пани отримали необмежені права над селянами. Селяни не могли їх залишити. Кріпаки стали повною власністю поміщика-пана.

Царський уряд перевів козаків - підпомічників у категорію державних селян: козаки зберегли особисту свободу та право на володіння землями, але сплачували податки та виконували примусові роботи. Заможні виборні козаки або перейшли до стану козацької старшини, або записувались у міщани, займалися ремеслом, торгівлею, що вела до капіталізації їхніх господарств. Закріпачення селян було вигідно для козацької старшини, яка перетворювалася у крупних землевласників, котрі займалися сільським господарством, а не військовою справою.

Почався процес поступового обмеження прав козаків на землю. Козацькі та селянські землеволодіння розмежовувалися. Старшина, використовуючи місцеву та царську адміністрацію, відмовлялася визнавати право козаків і селян вільно розпоряджатися землею, скуповувала її, відбирала за борги. Українська шляхта поступово примушувала козаків працювати на себе. Господарське становище козаків погіршувалось у зв'язку з тим, що крім військової служби, вони брали участь у всіх війнах Російської держави, охороняли південні кордони від татар. Необхідність збереження козаків як дарової військової та робочої сили змушувала уряд обмежити скуповування земель у козаків. "Решительні пункти" (1728 p.) гетьмана Д. Апостола забороняли відбирати у козаків і селян успадковані та куплені землі. Царські укази 1739-1741 років забороняли в Гетьманщині купувати землі рядових козаків. У 30-х роках XVIII ст. було заборонено скуповувати землі козаків у Слобожанщині. Проте на практиці нічого не змінилося. Сенат був змушений в 1764 p. спеціальною грамотою наказати гетьманові К. Розумовськом у оформити купчі документи на всі придбані у козаків землі. В середині 60-х років видавалися розпорядження для покарання покупців козацьких земель "отнятиєм ґрунта, лишениєм денег, за оний заплачений ". Землі козакам поверталися безплатно. Царський уряд 16 квітня 1728 p. видав указ, який забороняв переводити козаків у посполиті. Указ 1735 p. наказував Генеральній військовій канцелярії визволити " закріпачених козаків" (козак, що був посполитим 15 років, міг ним залишатися назавжди). Гетьман К. Розумовський був змушений видати універсал (1754 p.), що обмежував насильства та зловживання старшини щодо козаків.(З Інтернету).

Не зважаючи на поступовий процес закріпачення, рівень життя більшості людей змінився мало. Значна кількість людей у Гетьманщині проживали досить добре. Щедра українська природа, родюча земля, достатньо м’який клімат, давали пересічному українцеві усе, що було потрібно для проживання.

Зими були сніжними, літом засушливі дні чередувалися з дощовими, що давало змогу виростити урожай і не втратити його. Густі ліса були наповнені звіром, грибами та ягодами, в річках було багато риби. В ті часи. усі, хто проїздив Гетьманщиною, відмічали, що малороси (так тоді називали українців) від природи є працелюбними, хазяйновитими, дуже гостинними, мають веселий норов і гордість. Дуже гарні на обличчя, у порівнянні з західними європейцями.

Вій Ніч перед Різдвом Майська ніч, або утоплена

Багато людей мали власні глиняні будинки під солом’яною стріхою і з піччю, у яких було тепло взимку і прохолодно влітку. Хати були чепурні, ретельно побілені, розмальовані візерунками. Заможна старшина жила у кам’яних будинках під черепицею, а дворяни, гетьмани будували собі справжні багатокімнатні палаци з колонами.

Люди тримали багатющі господарства: домашнє птаство, корів, свиней, волів, а ті, хто позаможніше – й коней.

Ретельно відмічалися усі християнські свята, хоча залишилося багато й старовинних язичницьких обрядів. Дуже полюбляли Святки, Різдво, Масляну, Івана Купала. Гучно відмічали весілля, багато співали й танцювали.

Українські пісні дуже мелодійні, запам’ятовувалися надовго. Недаром, письменник М.В.Гоголь, у листі до матері, просив вислати українські пісні і опис обрядів. Їх він використовував у своїй творчості, надихаючись «малоруським духом». Українці полюбляли слухати бандуристів, сопілкарів, лірників, кобзарів.

Україна дала велику кількість талановитих людей: філософів, політиків, військових, письменників, художників, які склали славу Російській імперії і відомі усьому світу.

Достатньо згадати Ф.Прокоповича, Г.Сковороду, О.Безбородька, А.Лосенка, В.Боровиковського, Д.Левицького, Муравйових-Апостолів, Трощинських, І.Котляревського, М.Гоголя, Т.Шевченка, М.Вовчок, Л.Українку, Д.Бортнянського, М.Миклухо-Маклая, П.Чайковського, М.Булгакова та інших.

2. Кирило Розумовський – останній гетьман (роки правління 1750-1764)

Російська цариця Єлизавета Петрівна дозволила обрати гетьмана. «Правління гетьманського уряду» було скасоване. У лютому 1750 року в Глухові, за вказівкою цариці, гетьманом було обрано Кирила Розумовського.

Кирило Розумовський Палац Розумовського у Батурині Андрій Безбородько

Кирило Григорович Розумовський народився в селі Лемеші Козелецької сотні Київського полку в сім’ї козака Григорія Розума. Старший брат його, Олексій Розумовський, завдяки чудовому голосу, став фаворитом Єлизавети I Петрівни, генерал-поручиком, камергером. Користуючись своїм впливом на царицю, Олексій домігся багатьох пільг для української старшини, допомагав брату в освіті і кар’єрі. Вихователем Кирила став відомий російський поет О.Сумароков. Кирило Розумовський навчавсяв університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга. Отримав титул графа, багатства. Пізніше він одружився з родичкою цариці - Катериною Наришкіною. У 1746 році 18-річного Розумовського призначено президентом Петербурзької Академії наук. 1744 року імператриця Єлизавета Петрівна, під час відвідувань Києва, вибрала місце, де згодом буде збудовано Маріїнський палац за проектом Б.Растреллі саме для графа Розумовського. Йдучи назустріч проханням Олексія Розумовського та української старшини, Єлизавета Петрівна відновила гетьманство, скасоване після смерті гетьмана Данила Апостола, і на Глухівській раді, в лютому 1750 року, за вказівкою цариці. гетьманом Лівобережної України було обрано Кирила Розумовського.

Спочатку новообраний гетьман не бажав їхати з блискучої російської столиці у провінцію, у Глухів. Але, у 1751 році, після суворого наказу імператриці Єлизавети, гетьман таки поїхав на Україну.

К.Розумовському вдалося відновити автономію Гетьманщини. Відання українськими справами в Петербурзі повернули з Сенату до Колегії закордонних справ (як це було за попередніх гетьманів). Під контроль гетьмана потрапили Київ і усе Запоріжжя.

· відновив скликання старшинських з’їздів («генерального зібрання»), чим збільшив політичні права старшини, яка стала називатися шляхетством;

· продовжив судову реформу (запроваджено систему шляхетських судів — земських, ґродських і підкоморських);

· дбав про розвиток української торгівлі й промисловості;

· планував відкриття університету в Батурині, та оперного театру.

У багатьох справах гетьману допомагали лубенський полковник Іван Кулябко, російський державний і культурний діяч, дорадник Григорій Теплов, генеральний писар Андрій Безбородько інші.

В 1750 році, після обрання Кирила Григоровича гетьманом України, він прохав імператрицю відійти від справ в Академії, але отримав відмову, тому вимушений був постійно розриватися між Глуховим і Петербургом. Це спричинило до того, що він не встиг виконати усі наміри.

К.Розумовський намагався перебудувати Гетьманщину на самостійну українську державу європейського типу.

Д.Левицький Катерина ІІ Петро Румянцев-Задунайський О.Аверьянов З пакетом Гусар

Коли прийшла до влади імператриця Катерина II, були розпочаті реформи у державі. Нова правителька намагалася уніфікувати і централізувати державне управління, ліквідувати усі автономії. ЇЇ непокоїло те, що соціальна політика К.Розумовського й перетворення Гетьманщини на державу шляхетського типу поглибили соціальні суперечності. Це могло привести до селянських заворушень. Крім того, сам гетьман звернувся до неї з проханням ввести спадкове гетьманство, започаткувавши династію Розумовських. Це викликало опозицію й опір з боку української шляхетської аристократії. До того додалися ще великі втрати України внаслідок її участі у Семилітній війні.

Ліквідація гетьманства і доля К.Розумовського

10 листопада 1764 року Катерина ІІ ліквідувала гетьманство на Україні.

Уся повнота влади перейшла до другої Малоросійської колегії, яку очолив генерал-губернатор, полководець Петро Румянцев. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця).