Діяшуму на людину

Г

Нормативні значення освітлення

Характеристика та розряд зорової роботи	Найменшим лінійний розмір об'єкта розпізнаван­ня, мм	Штучне освітлення, лк	Природне освітлення, КПОШ, %
комбіноване	загальне	верхнє	бокове
Найвищої точності - І	менше 0,15	5000-1500	1500-400		3,5
Дуже високої точності - II	0,15-0,3	4000-1000	1250-300		2,5
Високої точності - III	0,3-0,5	2000-400	500-200
Середньої точності - IV	0,5-1	750-300	300-150		1,5
Малої точності - V	1-5	300-200	200-100
Груба - VI	більше 5	-			0,5
Робота з матеріалами, що світя­ться - VII	більше 0,5	—
Загальне спостереження за ходом технологічного процесу - VIII	—	—	75-30		0,3

Як джерела світла при штучному освітленні використовуються лампи розжарювання та газорозрядні лампи. Основними характери­стиками джерел світла є номінальна напруга, споживана потужність, світловий потік, питома світлова віддача та строк служби.

У лампі розжарювання видиме світло випромінює нагріта до висо­кої температури нитка з тугоплавкого матеріалу. Світловий потік зал­ежить від споживаної потужності і температури нитки. Лампи розжа­рювання прості у виготовленні, надійні в експлуатації. їх недоліки: мала світлова віддача (10-15 лм/Вт), невеликий строк служби (близько 1000 год) та несприятливий спектральний склад світла, в якому переважають жовтий та червоний кольори при нестачі синього та фіолетового порівняно з природним світлом, що утруднює розпіз­навання кольору.

У газорозрядних лампах балон наповнюється парами ртуті та інертним газом, на внутрішню поверхню балона можуть наноситься

люмінофор. Газорозрядні лампи бувають низького (люмінесцентні) та високого тиску. Люмінесцентні лампи мають великий строк служ­би (10000 год), більшу світлову віддачу (50-80 лм/Вт), малу яскра­вість поверхні, то світиться, кращий спектральний склад світла -ближчий до денного. До недоліків люмінесцентних ламп відноситься: пульсація світлового потоку, нестійка робота при низьких температу­рах і зниженій напрузі та більш складна схема вмикання. Пульсація світлового потоку негативно впливає на стан зору, а також може викликати стробоскопічний ефект, який полягає у тому, що частини обладнання, що обертаються, здаються нерухомими або такими, що обертаються у протилежному напрямі. Стробоскопічний ефект можна знизити вмиканням сусідніх ламп у різні фази мережі, але повністю усунути його не вдається. Зниження негативної дії пульс­уючого світлового потоку здійснюють підвищенням частоти (до 1- кГц) струму живлення, що пов'язано з інерційною характеристикою формування зорового образу.

Розрізняють кілька типів люмінесцентних ламп залежно від спек­трального складу світла: ЛД - лампи денні, ЛБ - білі, ЛДЦ - денного світла правильної кольорової передачі, ЛТБ - тепло-білі, ЛХБ -холодно-білі.

Лампи високого тиску - дугові ртутні (ДРЛ) та натрієві лампи (ДНаТ) мають строк служби більш 10000 год та світловіддачу відпо­відно 50 і 130 Лім/Вт.

У галогенних лампах колби наповнені парами галогену (йоду або брому). За пріціпом дії вони бувають розжарювання, газорозрядні і металогалогенові. Галогенні лампи мають строк служби (2000-5000 год) і світловіддачу (20-75 лм/Вт).

Джерело світла (лампи) разом з освітлюваною арматурою складає світильник. Він забезпечує кріплення лампи, подачу до неї електрич­ної енергії, запобігання забрудненню, механічному пошкодженню, а також вибухову і пожежобезпеку та електробезпеку. Здатність сві- гильмика захищати очі працюючого від надмірної яскравості джерела характеризується захисними кутом.

При проектуванні освітлювальних установок необхідно, дотри­муючись норм та правил освітлення, визначити потребу в освітлю­вальних пристроях, установчих матеріалах і конструкціях, а також в електричній енергії. Проект, як правило, складається з чотирьох частин: світлотехнічної, електричної, конструктивної та кошторисно-фінансової.

Світлотехнічна частина передбачає виконання таких робіт:

знайомство з об'єктом проектування, яке полягає в оцінці характеру її

точності зорової роботи на кожному робочому місці; при цьому обов'язково треба встановити роль зору у виробничому процесі, мінімальні розміри об'єк­тів розрізнювання та відстань від них до очей працюючого; визначити коефі­цієнт відбиття робочих поверхонь і об'єктів розрізнення, розташування робо­чих поверхонь у просторі, бажану спрямованість світла, наявність об'єктів розрізнювання, що рухаються, можливість збільшення контрасту об'єкта з фоном, можливість виникнення травматично небезпечних ситуацій, стробо­скопічного ефекту; виявити конструкції та об'єкти, на яких можна розмісти­ти освітлювальні прилади, а також конструкції та об'єкти, які можуть утво­рювати тіні тощо;

вибір системи освітлення, який визначається вимогами до якості освітлен­ня та економічності установки освітлення;

вибір джерела світла що визначається вимогами до спектрального складу випромінювання, питомою світловою віддачею, одиничною потужністю ламп, а також пульсацією світлового потоку;

визначення норм освітленості та інших нормативних параметрів освітлен­ня для даного виду робіт відповідно до точності робіт, системи освітлення та вибраного джерела світла;

вибір приладу освітлення, що регламентується його конструктивним вико­нанням за умовами середовища, кривою світлорозподілу, коефіцієнтом корисної дії та величиною блиску;

вибір висоти підвісу світильників здійснюється, як правило, сумісно з вибором варіанту їх розташування і визначається в основному найвигідні-шпм відношенням Ь:Ь (відстань між світильниками до розрахункової висоти підвісу), а також умовами засліплення; залежно від кривої світлорозподілу (типу світильника) відношення Ь:Ь прийнято від 0,9 до 2,0.

Після визначення основних параметрів освітлювальної установки (нор­мованої освітленості, системи освітлення, типу освітлювальних приладів та схеми їх розташування) приступають до світлотехнічних розрахунків.

Розрахунок освітлювальної установки може бути виконано різними способами, які базуються на двох основних методах розрахунків: за світловим потоком і точковий. Найбільш розповсюджений в проект­ній практиці розрахунок за методом коефіцієнта використання пото­ку світла. Цей метод використовується для розрахунку загального рівномірного освітлення і дає змогу визначити світловий потік дже­рел світла, необхідний для створення нормованого освітлення розра­хункової горизонтальної площини. Цим методом враховується пря­мий та відбитий (від стелі, стін та підлоги) потік світла.

Потік світла Р, який повинні випромінювати лампи в кожному сві­тильник}', визначають за формулою:

(2.16)

де Е - нормована мінімальна освітленість, лк;

к - коефіцієнт запасу (приймають за СНиП Н-4-79/85 в межах від 1,2 до 2,0 в залежності від вмісту пилу в повітрі, типу джерела світла і розрахунко­вих строків очищення світильників - 2-18 раз на рік); 5 - площа, що освітлюється, м²;

2 = Е /Е_міи - коефіцієнт, що характеризує нерівномірність освітлення (Е_ср, Е_мі|| - середня та мінімальна освітленість), приймають таким, що дорівнює 1,0 при розрахунку на середню освітленість чи для відбитого освітлення, 1,15 -для ламп розжарювання і ДРЛ, 1,1 - для ліній, що світяться, виконаних сві­тильниками з люмінесцентними лампами;

N - кількість світильників, передбачена ще до розрахунку відповідно до най-вигіднішого Ь: Ь;

г| - коефіцієнт використання випромінюваного світильниками потоку світла на розрахунковій площині (визначають за довідковими таблицями залежно від типу світильника, коефіцієнтів відбиття підлоги, стін, стелі та індексу приміщення і, який розраховується за формулою і = АВ/(Ь(А+В)), тут А і В - розміри приміщення в плані, м;

Ь - розрахункова висота підвісу світильника над робочою поверхнею, м); у - коефіцієнт затінення (може вводитись для приміщень з фіксованим роз­ташуванням працівників і приймається таким, що дорівнює 0,8).

Обчислений за формулою розрахунковий потік світла лампи (або світильника з кількома лампами) порівнюють зі стандартним (за ГОСТ на джерела світла) і приймають найближче значення. У практиці світло­технічних розрахунків допускається відхилення потоку світла вибраної лампи від розрахункового у межах від - 10 до +20%.

Різновидом методу коефіцієнта використання потоку світла є метод питомої потужності, який іноді називають методом ват. Пито­ма потужність є потужність установки освітлення приміщення, у від­ношенні до площі його підлоги. Цей метод застосовують тільки для орієнтовних розрахунків. Він дає змогу визначити потужність кожної лампи Р (Вт) для створення нормованого освітлення:

(2.17)

де ю - питома потужність лампи, Вт/м²;

5 - площа приміщення, м²;

N - кількість ламп установки освітлення.

Значення питомої потужності знаходять за спеціальними таблиц­ями залежно від нормованої освітленості, площини приміщення, висоти підвісу і типів світильників, що використовуються, а також коефіцієнта запасу.

Точковий метод дає найбільш правильні результати і використову­ється для розрахунку локалізованого та місцевого освітлення, а також

освітлення негоризонтальних площин та великих територій. Він дає змогу визначити освітленість в будь-якій точці від будь-якого числа освітлювальних приладів. До недоліків методу слід віднести важкість урахування відбитих складових потоку світла.

Розрахункове рівняння точкового методу має вигляд:

Е_А = І_Асоза/г² (2.18)

де Е_А - освітленість горизонтальної площини у даній точці А, лк; І_А - сила світла в напрямі точки А, кд (значення сили світла знаходять за кри­вими світлорозподілу даного освітлювального приладу);

а - кут між нормаллю до робочої площини і напрямом вектора сили світла в точку А; г - відстань від світильника до розрахункової точки А, м.

Для зручності розрахунків, особливо на ЕОМ, рівняння може бути перетво­рено. Приймаючи г - Ь/со5 а (де Ь - розрахункова висота підвісу світильника, м) та вводячи коефіцієнт запасу к, маємо:

Е_А = (І_Асоз³а)/(кЬ²). (2.19)

У тому випадку, коли розрахункова точка А міститься на будь-якій негоризон-тальній площині, освітленість її Е_н можна знайти з рівняння Е_н = Е_Ау, де ці -перехідний коефіцієнт, що визначається за спеціальними номограмами.

При розрахунках освітлення, що утворюється кількома світильниками, підраховують освітленість в даній точці від кожного з цих приладів і кінцеві результати додають.

Різновидом точкового методу розрахунку є метод ізолюкс (ізолюкса -крива, що являє собою геометричне місце точок даної площини з однаковими освітленостями). У цьому випадку точковим методом розраховують освітле­ність у горизонтальній площині від одного світильника чи компактної їх групи. Отримують сімейство ізолюкс, виконаних в масштабі, у якому накре­слена та чи інша територія, яка підлягає освітленню. Ізолюкси при проекту­ванні накладають на план таким чином, щоб вони заповнили всю територію. Цей прийом дає змогу графічно розрахувати на тільки освітлення, а й коор­динати місць встановлення опор світильників.

2.5.7. Експлуатація освітлювальних установок

Ретельний і регулярний догляд за устаткуванням природного та штучно­го освітлення має важливе значення для створення раціональних умов освіт­лення, а саме, - забезпечення потрібних величин освітленості без додаткових витрат електроенергії. В приладах з газорозрядними лампами необхідно слід­кувати за належним станом схем вмикання та пускорегулюючих апаратів, про несправність яких свідчить значний шум дроселів та блимання світла. Термі­ни чищення світильників та віконного скла в залежності від рівня пилу та

газів в повітряному середовищі передбачаються діючими нормами (для віконного скла від двох до чотирьох разів на рік; для світильників - від чотирьох до дванадцяти раз на рік). Своєчасно повинна проводитися заміна несправних ламп та ламп, що відпрацювали робочий строк. Після заміни ламп та чищення світильників необхідно перевіряти рівень освітленості в контрольних точках не рідше одного разу на рік. Фактично отримана освітле­ність повинна бути більшою або дорівнювати нормативній освітленості з урахуванням коефіцієнта запасу.

Для вимірювання рівнів освітленості на робочих поверхнях використовують люксметри (наприклад, Ю-116), які складаються з фотоелемента та увімкненого до нього міліамперметра. При надходженні світлового потоку на фотоелемент у колі приладу виникає фотострум, пропорційний світловому потоку, що падає. Шкала приладу ірадуюється в одиницях освітленості - люксах, що дає змогу за показаннями приладу оцінити освітленість поверхні.

За частотою звукові коливання поділяються на три діапазони: інфразву­кові з частотою коливань менше 20 Гц, звукові (ті, іцо ми чуємо) - від 20 Гц до 20 кГц та ультразвукові - більше 20 кГц. Швидкість поширення звукової хвилі С (м/с) залежить від властивостей середовища і насамперед від його густини. Так, в повітрі при нормальних атмосферних умовах С ~ 344 м/с; густина звукової хвилі в воді ~ 1500 м/с, у металах ~ 3000-6000 м/с.

Людина сприймає звуки в широкому діапазоні інтенсивності (від нижнього порога чутності до верхнього - больового порога). Ллє звуки різних частот сприймаються неоднаково (рис. 2.12). Найбільша чутність звуку людиною відбувається у діапазоні 800- 4000 Гц. Най­менша - в діапазоні 20-100 Гц.

100

500 1000 5000 10000(,Гц

2.6. Захист від шуму у виробничому середовищі

2.6.1. Загальне положення

Шум - це будь-який небажаний звук, якій наносить шкоду здо­ров'ю людини, знижує ного працездатність, а також може сприяти отриманню травми в наслідок зниження сприйняття попереджуваль­них сигналів. З фізичної точки зору - це хвильові коливання пружно­го середовища, що поширюються з певної швидкістю в газоподібній, рідкі й або твердій фазі.

Звукові хвилі виникають при порушенні стаціонарного стану сере­довища в наслідок впливу на них сили збудження И поширюючись у ньому утворюють звукове поле. Джерелами цих порушень бути меха­нічні коливання конструкцій або їх частин, нестаціонарні явища в газоподібних або рідких середовищах

Основними характеристиками таких коливань служить амплітуда звуково­го тиску (р, Па), частота (г, Гц). Звуковий тиск - це різниця між миттєвим зна­ченням повного тиску у середовищі при наявності звуку та середнім тиском в цьому середовищі при відсутності звуку. Поширення звукового полю супрово­джується переносом енергії, яка може бути визначена інтенсивністю звуку |(Вт/м²). У вільному звуковому полі інтенсивність звуку і звуковий тиск зв'я­зати між собою співвідношенням

і - Р²/Р • С, (2.20)

де) - інтенсивність звуку, Вт/м²

р - звуковий тиск, Па,

р - густина середовища, кг/м³

С - швидкість звукової хвилі в даному середовищі, м/с.

Рис. 2.12 Залежність рівня звукового тиску, що сприяється людиною від частоти звуку (криві рівної гучності)

В зв'язку з тим, що слухове сприйняття пропорційне логарифму кількості звукової енергії були використані логарифмічні значення - рівні звукової інтенсивності (/-₍) та звукового тиску (/-„), які виража­ються у децибелах (дБ). Рівень інтенсивності та рівень тиску звука виражаються формулами:

Ц.-10І8Д/Ї0.ДБ; (2.21)

Ц,-201₈р/р₀,дБ; (2.22)

де ]₀, - значення інтенсивності на нижньому порозі чутності його людиною при частоті 1000 Гц,У₀ - 10-12 Вт/м²;

р₀ - значення звукового тиску на нижнього порозі чутності його людиною на частоті 1000 Гц, р₀ = 2 • Ю"⁵ Па.

На порозі больового відчуття (верхнього порога) на частоті 1000 гц значення інтенсивності^ = 10² Вт/м², а звукового тиску р_м = 2-Ю² Па.

Спектр шуму - залежність рівнів інтенсивності від частоти. Роз­різняють спектри суцільні (широкосмугові), у яких спектральні складові розташовані по шкалі частот безперервно, і дискретні (тональні), коли спектральні складові розділені ділянками нульової інтенсивності. На практиці спектральну характеристику шуму зви­чайно визначають як сукупність рівнів звукового тиску (інтенсивно­сті) у частотних октавних смугах. Ширина таких смуг відповідає співвідношенню і_в/г_м = 2, де г_в - верхня частота смуги, і_м - нижня частота смуги Кожн у смугу визначають за ії середньо геометричної

частоті г.

■в 'м- Оскільки сприйняття звуку людиною різниця за частотою, для вимірів шуму, що відповідає його суб'єктивному сприйняттю вводять поняття коректованого рівня звукового тиску. Корекція здійснюється за допомогою поправок, які додаються у частотних смугах. Стандартні значення корекції в частотних смугах наведені у таблиці 2.10. Значення загального рівня шуму з ура­хуванням вказаної корекції по частотним смугам називають рівнем звука (дБА).

Таблиці 2.10

Стандартні значення корекції (А) рівнів звукового тиску у частотних смугах

Середню геометричні часто­ти октавних смуг, Гц	31,5
Корекція, дБ	-42	-26,3	-16,1	-8,6	-3,2		1,2	1,0	-1,1

За часовими характеристиками шуми поділяють на постійні і непо­стійні. Постійними вважають шуми, у яких рівень звуку протягом робочого дня змінюється не більше ніж на 5 дБА. Непостійні шуми поділяються на переривчасті, з коливанням у часі, та імпульсні. При переривчастому шумі рівень звуку може різко надати до фонового рівня, а довжина інтервалів, коли рівень залишається постійним і перевищує фоновий рівень, досягає 1 с та більше. При шумі з коливан­нями у часі рівень звуку безперервно змінюється у часі. До імпульсних

відносять шуми у вигляді окремих звукових сигналів тривалістю менше 1 с кожний, що сприймаються людським вухом як окремі удари.

Джерело шуму характеризують звуковою потужністю ЩВт), під якою розуміють кількість енергії у ватах, яка випромінюється цим джерелом у вигляді звуку в одиницю часу.

Рівень звукової потужності (дБ) джерела визначають за формулою:

Ц_у - 10 1₈ \У/Ш₀, (2.23)

де ^₀ - порогові значення звукової потужності, яке дорівнює 10"¹² Вт.

В випадку, коли джерело випромінює звукову енергію в усі сторони рівномір­но, середня інтенсивність звуку в будь-якій точці простору буде дорівнювати:

■ _р ■

^ ер

(2.24)

де г - відстань від центра джерела до поверхні сфери, що віддалена на таку достатньо велику відстань, щоб джерело можна було вважати точковим.

Якщо випромінювання відбувається не в сферу, а в обмежений простір, вводиться кут випромінювання СІ, який вимірюється в стерадіанах. Тоді

]_ср = Ш/П • г² (2.25)

Якщо джерело шуму являє собою пристрой, розташований на поверхні землі, то СІ = 2к, у двогранному куті СІ = к, у тригранному Сі = я/2.

Фактором направленості джерела називають відношення інтенсивності звуку, який випромінюється в даному напрямі, до середньої інтенсивності

^ф=Мс_Р (2-26)

Шумові характеристики обов'язково встановлюють в стандартах або тех­нічних умовах па машини і вказують у їх паспортах. Значення шумових характеристик встановлюють, виходячи з вимог забезпечення на робочих міс­цях, житловій території і в будинках допустимих рівнів шуму.

Розрахунок очікуваної шумової характеристики є необхідною складовою частиною конструювання машини або транспортного засобу.

Шум один з основних факторів, що негативно впливає на людей у сучасних містах і на виробництві. Збільшення потужності устаткуван­ня, насиченість виробництва високо-швидкісними механізмами, різке збільшення транспортного потоку приводить до збільшення рівня шуму як у побуті так і на виробництві.

Шкідливий вплив шуму на організм людини досить різноманітний. Реакція і сприйняття шуму людиною залежить від багатьох факторів:

рівня інтенсивності, частоти (спектрального складу), тривалості дії, тим­часових параметрів звукових сигналів, стану організму.

Тривалий вплив інтенсивного шуму (вище 80 дБЛ) на слух приво­дить до його часткової або повної втрати. Скрізь волокна слухових нер­вів роздратування шумом передається в центральну і вегетативну нерво­ві системи, а через них впливає на внутрішні органи, приводячи до знач­них змін у функціональному стані організму, впливає на психічний стан людини. Причому вплив шуму на нервову систему виявляється навіть при невеликих рівнях звуку (30..70 дБА).

Працюючі в умовах тривалого шумового впливу випробують зни­ження пам'яті, запаморочення, пьідвищену стомлюваність, дратівли­вість і ін. До об'єктивних симптомів шумової хвороби відносяться: зни­ження слухової чутливості, зміна функцій травлення, що виражається в порушенні кислотно-лужного балансу у шлунку, серцево-судинна недо­статність, нейрозндокрі нового розлад. Відмічаються порушення зоро­вого та у вестибулярному апараті. Встановлено, що загальна захворюва­ність робочих гучних виробництв вище на 10-15%. Такі зрушення в роботі ряду органів і систем організму людини можуть викликати нега­тивні зміни в емоційному стані людини, якість і безпека його праці. Шум заважає відпочинку людини, зніжує його працездатність особли­во при розумової діяльності, перешкоджає сприйняттю звукових інформаційних сигналів, що може сприяти появі травма небезпечним ситуаціям. В окремих випадках зниження продуктивності праці може перевищувати 20%.

Таким чином, зменшення рівня шуму до допустимих величин і поліпшення шумового клімату в цілому - один із найважливіших заходів оздоровлення умов праці та охорони навколишнього середо­вища, і який має важливе соціальне й економічне значення.

2.6.3. Нормування та вимірювання шумів

Шкідливість шуму як фактора виробничого середовища і середо­вища життєдіяльності людини приводить до необхідності обмежувати його рівні. Санітарно-гігієнічне нормування шумів здійснюється, в основному, двома способами - методом граничних спектрів (ГС) і методом рівня звуку (ЬА).

Метод граничних спектрів, який застосовують для нормування постійного шуму, передбачає обмеження рівнів звукового тиску в октавних смугах із середніми геометричними частотами 31,5; 63; 125; 250; 500; 1000; 2000; 4000 і 8000 Гц. Сукупність цих граничних октав­них рівнів називають граничним спектром. Позначають той чи інший

граничний спектр рівнем його звукового тиску на частоті 1000 Гц. Наприклад, «ГС-75» означає, що даний граничний спектр має на частоті 1000 Гц рівень звукового тиску 75 дБ.

Метод рівнів звуку застосовують для орієнтовній гігієнічний оцінки постійного шуму та визначення непостійного шуму, наприклад, зовніш­нього шуму транспортних засобів, міського шуму. При цьому методі вимірюють коректований по частотам у відповідності з чутливістю вуха загальний рівень звукового тиску у всьому діапазоні частот, що відпові­дає перерахованим вище октавним смугам. Виміряний таким чином рівень звуку дає змогу характеризувати величину шуму не дев'ятьма цифрами рівнів звукового тиску, як у методі граничних спектрів, а одні­єю. Вимірюють рівень звуку в децибелах А (дБА) шумоміром із стан­дартною коректованою частотною характеристикою, в якому за допо­могою відповідних фільтрів знижена чутливість на низьких та високих частотах (табл. 2.10).

Непостійний шум характеризують також еквівалентним (за енер­гією) рівнем звуку, тобто рівнем звуку постійного широкосмугового не імпульсного шуму, що має такий самий вплив на людину, як і даний непостійний шум. Еквівалентний рівень - це рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той же час, виміряного по шкалі «А». Для непостійного та імпульс­ного шуму нормованим параметром є еквівалентний рівень шуму у дБАекв. Для імпульсного шуму нормується також максимальний рівень шуму - у дБА.

Ьдекв = ^і- 10°-^ш, (2.27, а)

де Ь_Аскв - еквівалентний рівень звуку, дБА;

І,- - час дії і-го рівня;

Ц - рівень звуку, дБА і-го рівня;

п - кількість рівнів непостійного шуму.

Порядок вимірювання рівнів звуку шумомірами та розрахунок еквівалентного рівня регламентовано ДСН 3.3.6.037-99. Звичайний шумомір складається з мікрофону, підсилювача, фільтрів (корегую­чих, октавних) та приладу, що показує. Існують прилади - акустичні дозиметри, за допомогою яких безпосередньо вимірюють еквівалент­ний рівень звуку. Вимірювання шуму можна також здійснювати за допомогою сучасних компьютерів.

Вимірювання шуму проводиться на постійних робочих місцях у приміщеннях, на території підприємств, на промислових спорудах та машинах (в кабінах, на пультах управління і т. п.). Результати вимірю-

вань повинні характеризувати шумовий вплив за час робочої зміни (робочого дня).

При проведенні вимірювань мікрофон слід розташовувати на висо­ті 1,5 м над рівнем підлоги чи робочого майданчика (якщо робота виконується стоячи) чи на висоті і відстані 15 см від вуха людини, на яку діє шум (якщо робота виконується сидячи чи лежачи). Мікрофон повинен бути зорієнтований у напрямку максимального рівня шуму та віддалений не менш ніж на 0,5 м від оператора, який проводить вимірювання.

Тривалість вимірювання непостійного шуму:

• для переривчастого шуму, за час повного робочого циклу з урах­
уванням сумарної тривалості перерв з рівнем фонового шуму;

• для шуму, що коливається у часі, допускається загальна трива­
лість вимірювання - ЗО хвилин безперервно або вимірювання склада­
ється з трьох десятихвилиних циклів;

• для імпульсного шуму тривалість вимірювання - ЗО хвилин.

В таблиці 2.11 для прикладу наведені норми гранично допустимо­го шуму в деяких приміщеннях. Для тонального шуму, оскільки він більш неприємний для людини, ніж широкосмуговий, допустимі рівні зменшують на 5 дБ.

Таблиця 2.11

Нормовані рівні звукового тиску (дБ) та рівні шуму (дБА) робочих місцях відповідно до ДСН 3.3.6.037-99

Вид трудової діяльності	Рівні звуковоготиску н октавних смугах з середнє геометричнимичастотами	Рівень звуку в дБА
31,5
1. Тиорча діяльність, керівна робота з підвищеними вимо­гами, наукова діяльність, конструювання, викладання, проектно-конструкторські бю­ро, програмування на ОЕМ.
2. Висококваліфікована робо­та, вимірювання та аналітич­на робота в лабораторіях.
3. Робота, що виконується з вказівками та акустичними сигналами. Приміщення дис­петчерських служб, машино­писних бюро.

4. Робочі місця за пультами у кабінах нагляду та дистан­ційного керування без мов­ного зв'язку. Приміщення ла­бораторій з шумним устат­куванням.
5. Постійні робочі місця у ви­робничих приміщеннях та на території підприємств.

Дата добавления: 2014-11-20