Законодавче регулювання договорів страхування

Правовідносини, які виникають між суб'єктами страхування на стра­ховому ринку мають певну особливість, яка полягає в тому, що акт купівлі-продажу страхового продукту, надання страхової послуги оформляється угодою, придбанням страхового полісу, де і зазначаються умови надання страхового захисту. Будь-яка страхова угода проходить кілька етапів:

I - подання страхувальником заяви про прийняття об'єкта на страху­вання;

II - вирішення страховиком питання щодо прийняття даного об'єкта на страхування (андеррайтинг);

III - укладення договору страхування (видача страхового полісу);

IV - відшкодування збитків за договором страхування (закінчення строку дії договору, дострокове розірвання договору).

Відповідно до Закону договір страхування визначається як письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику чи іншій особі, визначеній у договорі страхуван­ня страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (нада­ти допомогу, виконати послуги), а страхувальник зобов'язується сплачу­вати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови дого­вору. Страховики, які здійснюють страхування життя згідно зі ст. 16 Закону зобов'язані вести персоніфікований (індивідуальний) облік договорів стра­хування життя в порядку та на умовах, визначених Уповноваженим орга­ном.

Зміст договору як юридичного факту становить сукупність його умов, від яких залежать особливості виникнення прав і обов'язків, можливість належного виконання зобов'язань. Згідно з чинним законодавством, до­говір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто угоди за всіма його суттєвими умовами, які передбачені як обов'язкові норми права, що регулюють конкретні договірні відносини. Сюди відносять: предмет дого­вору, страхові внески (премії), страхові випадки. Події, визнані як стра­хові випадки, що призводять до виплати страхового відшкодування, по­винні бути чітко зафіксовані в договорі та погоджені сторонами. Суттєви­ми є умови, визнані законодавством або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, відносно яких за заявою однієї із сторін має бути досягнута угода.

Найважливішою умовою страхових відносин є те, що страховик в силу вого Статуту і відповідної ліцензії повинен мати право на страхову діяльність, а страхувальник — фізична особа — бути дієздатним для офор­млення договору страхування за своїм цивільним статусом і віком.

Для укладання договору страхування страхувальник подає страхови­кові письмову заяву встановленого страховиком зразка, в якій вказує про свій намір укласти договір страхування. На основі цієї заяви формуються усі суттєві елементи договірних страхових відносин, які оформляються у вигляді документа, що підписується обома сторонами. Відносини між страховиком і страхувальником базуються на основних принципах стра­хування: наявності майнового інтересу, дотримання найвищої сумлін­ності, наявності причинно-наслідкового зв'язку між збитком і подією, що його викликала, відшкодуванні збитків у межах дійсних втрат, суброгації.

На стадії подання заяви починається реалізація принципів наявності страхового інтересу і найвищої сумлінності. У заяві, яка подається за роз­робленою страховиком формою, страхувальник має довести свій інтерес до об'єкта страхування. Заява містить перелік питань, що стосуються об'єк­та страхування. Страхувальник повинен повідомити страховика про всі не­обхідні відомості, суттєві для страхових правовідносин.

Зазвичай заява містить також декларацію страхувальника, у якій він заявляє, що подана ним інформація є правдивою, а також застереження, в якому страховик попереджає страхувальника про відповідальність за не­правдиву інформацію, що стосується об'єкта, який має бути прийнятий на страхування.

Для надання юридичної ваги заяві разом із декларацією і застережен­ням страховик розглядає її як невід'ємну частину договору страхування. Отримавши заяву, страховик на її основі вирішує, чи приймати йому про­позицію страхувальника.

Процес прийняття ризику на страхування називається андеррайтингом. Термін "андеррайтинг" походить від англійського ипсіепугеііе, який використовується в значеннях: підписувати, страхувати, гарантувати роз­міщення позики, погоджуватися, приєднуватися (до заяви). Андеррайтинг спрямований на вирішення таких основних завдань:

- оцінка запропонованого ризику з точки зору характеристики об'єкта страхування та ступеня ризику і розміру максимально можливого збитку;

- на основі оцінки — вирішення питання щодо прийняття ризику на страхування або відхилення поданої заяви;

- У разі згоди щодо страхування даного об'єкта — визначення строків страхування, розмірів страхового забезпечення, обсягу страхової відпові­дальності (тобто конкретних умов договору страхування);

- обчислення розміру страхової премії за договором страхування з ура­хуванням істотних характеристик даного об'єкта.

Андеррайтинг завершується або відмовою страхувати певний об'єкт, або підписанням договору (видачею страхового полісу). На етапі андер-райтинга, якщо страховий поліс підписаний, завершується стадія оформ­лення страхових правовідносин між страхувальником і страховиком. Функції андеррайтинга реалізуються в системі обмежень, завдань і проце­дур (рис.З).

При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджений аудиторською фірмою та інші документи, необхідні для оцінки страхови­ком страхового ризику. Факт укладання договору страхування посвідчуєть-ся страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), відповідно до якого стра­ховик зобов'язується виплатити визначену суму у разі настання передба­ченої страхуванням події та є умовою настання страхових правовідносин.

Правове значення страхового полісу (свідоцтва) полягає в тому, що він поєднує у собі значення документа, який згідно з вимогами законодавства надає договору письмової форми, передає згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладання страхового дого­вору.

Договір страхування укладається відповідно до правил страхування, якшо здійснюється у формі добровільного, або відповідно до Положення про порядок його проведення, затвердженого Кабінетом Міністрів Украї­ни при обов'язковій формі страхування. Правила страхування — документ, який визначає умови проведення кожного виду страхування. Вони розроб­ляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають затвердженню Уповноваженим органом при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування.

Згідно із ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування повинен містити такі реквізити: назву документа; назву та адресу страхови­ка; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату на­родження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення об'єкта стра­хування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж до­говір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розмір страхових внесків і термін їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне вико­нання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Державний орган з питань нагляду за страховою діяльністю може вста­новлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна громадян. Договір страхування може бути укладений не тільки з власником, а й користувачем майна, наприклад, договір стра­хування автомобіля, яким користується особа, що має доручення від влас­ника.

Статті 16 та 18 Закону України "Про страхування" та ст. 154 Цивільно­го кодексу України передбачають такі форми страхового договору: у пись­мовій, а також у нотаріальній формі шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, або шляхом обміну лис­тами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Згідно з цивільним законодавством договір вважається укладеним, якщо між сторонами в належній формі досягнуто угоди за всіма його істот­ними умовами. Договір страхування набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором стра­хування.

Страхові виплати і страхове відшкодування здійснюється страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви стра­хувальника і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним осо­бою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У разі необхідності страховик або Моторне (транспортне) страхове бюро (МТСБ) можуть робити запити про відомості, пов'язані зі страховим випадком, до правоохоронних органів, банків, медичних закладів та інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обста­вини страхового випадку, а також самостійно з'ясовувати причини та об­ставини страхового випадку. Підприємства, установи і організації повинні надсилати відповідь на запити про відомості, пов'язані зі страховим ви­падком, утому числі й дані, що є комерційною таємницею. При цьому стра­ховик та МТСБ несуть відповідальність за їх розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

•закінчення терміну дії;

•виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повно­му обсязі;

•несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором терміни (при цьому договір вважається достроково припиненим тоді, коли перший або черговий страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом 10 робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

•ліквідації страхувальника — юридичної особи або смерть страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених ст. 22,23 і 24 Закону України "Про страхування";

•ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

•прийняття судового рішення про визнання договору страхування не­дійсним;

•в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути при­пинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування та якщо інше не передбаче­но законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніше як за 30 календарних днів додати припинення дії договору страхування, якщо інше ним непередбачено.

Згідно зі ст.27 Закону у разі дострокового припинення дії договору стра­хування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальникастраховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим до­говором страхування.

Якщо вимога страхувальника зумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім стра­хування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються по­вністю сплачені ним страхові платежі. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, то страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визна­чених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були виконані за цим договором страху­вання.

У разі дострокового припинення дії договору страхування життя стра­ховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом стра­хувальника за договором страхування життя. Якщо вимога страховика зу­мовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, стра­хувальнику повертається викупна сума.

Викупна сума — це сума, яка виплачується страховиком у разі достро­кового припинення дії договору страхування життя та розраховується ма­тематично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методи­кою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена акту­арієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя.

При достроковому припиненні договору страхування не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено у безготівковій формі.

Якщо страховик сплатив відшкодування в розмірі повної страхової суми, то його зобов'язання перед страхувальником вважаються вичерпа­ними, а договір втрачає чинність. В інших випадках договір вважається чинним в обсягах різниці між встановленою страховою сумою і сумою спла­ченого відшкодування.

Страховик не несе відповідальності за договором страхування, якщо страховий випадок стався:

- під час надзвичайного, особливого чи військового стану, оголоше­ного органами влади в країні або на території дії договору страхування;

- під час громадських заворушень, революції, заколоту, повстання, страйку, терористичного акту;

- у випадку впливу ядерної енергії;

- у результаті протизаконних дій (бездіяльності) державних органів, органів місцевого самоврядування або посадових осіб цих органів, у тому числі внаслідок видання цими органами та посадовими особами доку­ментів, які не відповідають чинному законодавству України.

Невідповідність договору страхування вимогам закону (ст.48 Цивіль­ного кодексу України) спричинює визнання такого договору недійсним, як правило, з моменту його укладення. Наслідком визнання договору стра­хування недійсним є обов'язок кожної із сторін відшкодовувати іншій сто­роні все отримане за договором страхування.

Згідно зі ст.29 Закону договір страхування вважається недійсним у та­ких випадках:

- якщо його укладено після страхового випадку;

- якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіс­кації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку.

У страховому полісі повинні вміщуватися зобов'язання як страховика, так і страхувальника. Наприклад, у полісі зі страхування домашнього май­на може вказуватися: втрата чи пошкодження майна, яке знаходиться у будинку, в результаті випадкових подій (непередбачених обставин). За інших умов може вказуватися, що під майном, яке є в будинку, розуміють домашнє майно і особисті речі.

Особливістю договірних страхових зобов'язань є те, що, оплачуючи страхову послугу, страхувальник втрачає право власності на внесені стра­хові платежі, тобто право володіння, користування і розпоряджання свої­ми грошима. Ці платежі надходять до страхового фонду і перерозподіля­ються на користь тих страхувальників, які постраждали від страхового ви­падку. Якщо конкретний страхувальник у період страхування не постраждав, то його страхові внески є безповоротною платою за ризик. Виняток становить тільки страхування на дожиття. При страхуванні на дожиття страхувальник за своїм договором індивідуально накопичує ре­зерв внесків, який до кінця терміну страхування досягає розміру сплачу­ваної йому страхової суми. У період дії договору він може, припинивши сплату внесків, отримати суму, що накопичилася у вигляді викупної суми. Тим самим, втрачаючи на час страхування право володіння і користуван-- ня відповідною частиною своїх грошей, він зберігає право розпоряджати­ся ними. (Договір страхування в принципі є договором із відшкодування збитків, тому страхувальник не може розраховувати на прибуток зі страхового відшкодування, яке виплачується страховиком).

Дата добавления: 2014-11-20