Чаючи як зовнішній світ, природу і суспільство, так і внутріш­ній світ самої людиниу значенні формування і розвитку її

В той же час варто підкреслити, що культура характеризує лише той бік людської діяльності, який як свідома життєдіяль­ність відрізняє людину від тварини. В цьому плані вона наби­рає вигляду сфери реалізації свідомості людини, її самосвідо­мості. Людська діяльність як свідома діяльність поєднує в собі універсальність та предметність і за мірками самих речей, і з точки зору доцільності. Культуру через це можна визначити як поле людських смислів і значень. -

На цій основі деякі культурологи вбачають специфіку куль­тури в результатах творчої діяльності людини. Розуміння куль­тури як прояву креативного начала в діяльності людини, роз­гортання суттєвих сил людини дозволяє розглянути її і в аксіо-логічному аспекті. Якщо культура є виразом ставлення людини до навколишнього світу, то, безперечно, і людина виступає в якості суб'єкта культурної творчості. Звідси призначення її — внесення суб'єктивного смислу в людську історію. Отже, куль­тура постає продуктом творчості людини як суб'єкта історії.

Якщо людська діяльність є процесом формоутворення пред­мета, то творчість є процесом смислоутворення діяльності. Су­спільні потреби, відбиваючись у свідомості, втілюються в діях людей, які створюють культурні цінності — матеріальні і ду­ховні.

Культурна цінність предмета праці людини полягає не стіль­ки в його утилітарному призначенні, скільки у формі, через яку предмет одержує соціальну значимість. Предметні форми культури відбивають спільні взаємини людей. Людина реалі­зується водночас як діяльний суб'єкт, що саморозвивається, і як об'єкт, результат діяльності. За допомогою культури людина формує себе як соціальний суб'єкт і водночас своєю діяльністю створює предметний світ. Культура в цьому смислі постає в якості світу людини, олюдненого світу. Тут людина подвоює себе інтелектуально (в свідомості) і реально (в діяльності).

Розуміння культури як сфери реалізації людиною сутності родової істоти характерне для культурології Нового часу. Куль­тура постає як самовідтворення людини, що здійснюється в її матеріальній і духовній діяльності. У цьому випадку вона є со­ціальною предметністю, тобто опредмеченою сутністю людини. %При цьому слід підкреслити, що так звана матеріальна куль­тура — це предметна форма духовної культури, подібно до того, як матеріальна діяльність є формою об'єктивації духовної ді­яльності. А так звана духовна культура одержує своє реальне буття лише в якості змісту матеріальної культури. Це означає, що поза теоретичної абстракції матеріальна і духовна культу-ра існують в соціальній реальності як дві сторони цілісного феномена, суть якого — екстериоризація людської духовності, самоутвердження людини.

Весь світ, штучно створюваний людиною, має подвійну якіс­ну визначеність. Створені людиною речі, з одного боку, «жи­вуть» за законами природи як матеріальні явища, а з іншо­го — вони є предметами, призначеними для задоволення потреб людини і як такі визначаються законами суспільного розвитку.

Дата добавления: 2014-11-20