Загальна характеристика наукового дослідження 5 страница

Коло дослідницької роботи окреслює тема дослідження. Вона витікає з аналізу того, що є в літературі, з досвіду викладачів, керівників та колективів вищих навчальних закладів, із можливостей і готовності професор­сько-викладацького складу вирішувати дослідницькі завдання. Тема повинна містити проблему, тобто для свідомого визначення, а тим більше, уточнення теми є необхідним для окреслення дослідницької проблеми.

ПРОБЛЕМА (від грец. "problema" — задача, утруднення) — усвідомлення суб^’єктом неможливості вирішення труднощів і протиріч, що виникли в даній ситуації, засобам и і наявного знання і досвіду.

Проблемою виступають питання або задача, які не можуть вирішуватися за допомогою набутих знань і вимагають теоретичних і практич­них дій на новому рівні або за допомогою нових методів дослідження.

Проблеми постають як наслідок виникнення і розвитку протиріччя між досягненим рівнем знання і новими фактами або потребами суспіль­ної практики (соціальне замовлення), тобто в результаті виникнення так Проблеми постають як наслідок виникнення і розвитку протиріччя між досягненим рівнем знання і новими фактами або потребами суспіль­ної практики (соціальне замовлення), тобто в результаті виникнення так званої проблемної ситуації, що виступає вихідним пунктом дослідження. Виявлення проблемної ситуації, її предметної та гносеологічної сторін вимагає від дослідника великої і складної теоретичної роботи. Вивчення проблеми, визначення факторів, які впливають на рішення проблеми, і розробки проекту виходу з проблеми здійснюється за схемою 3.2.

Розробка проблеми дає можливість визначити, які протиріччя практично примушують відмовитися від традиційного шляху її вирішення і розпочати пошуки нового, або з яких потреб виникає необхідність саме цього психолого-педагогічного дослідження. Це допомагає досліднику обгрунтувати своєчасність і необхідність вивчення та розв'язання проблеми подальшого удосконалення і розвитку теорії і практики безперерв­ної фармацевтичної і медичної освіти, висвітлює суперечності, які ви­никають між науковими, соціальними, психолого-педагогічними потребами суб'єктів навчання та засобами, які може запропонувати освітянська наука і практика для задоволення цих потреб.

При обґрунтуванні актуальності фундаментального дослідження вра­ховують прогнозоване теоретичне значення теми, ступінь опрацьованості її в науці, можливий вплив передбачених й запланованих результатів на теоретичні положення та уявлення, що існують у даній галузі. При об­грунтуванні актуальності досліджень, що мають прикладний характер, враховують практичну потребу в опрацюванні теми, ступінь розв'язання питання в психолого-педагогічній практиці освіти, прогнозований соці­альний економічний ефект від впровадження отриманих результатів.

У наукових роботах, виконаних у освітянській галузі Україні, роз­глядаються переважно актуальні проблеми розвитку освітянської прак­тики, при цьому недостатня увага надається теоретичним проблемам пси­хології і педагогіки, дидактики й методики навчання, теорії змісту осві­ти, організації иавчально-пізнавальної діяльності, принципів і методів, навчання, особливо післядипломного навчання, теорії розвитку творчих здібностей тих, хто навчається, психології особистості в навчанні.

Актуальними є проблеми створення:

• нової теорії виховання, адекватної соціально-економічним та по­літичним змінам у країні;

• теорії гуманістичного виховання й освіти та їх найважливішого компоненту — світогляду особистості, зорієнтованого на націо­нальні та загальнолюдські цінності, на утвердження в свідомості й поведінці молоді прогресивних моральних, естетичних поглядів;

• нових концепцій освіти.

При обґрунтуванні актуальності дослідження важливо з самого по­чатку з'ясувати основні суперечності або невідповідності між досягну­тим рівнем психолого-педагогічного знання і проблемами розвитку теорії і практики. Вони можуть бути зумовлені як появою запитів практики, що потребують вироблення нових теоретичних знань, так і відкриттям нових фактів і зв'язків. Розв'язати саму проблему буває легше, ніж вия­вити суперечність.

Якщо дослідник не має достатньої кількості фактів для обґрунтуван­ня необхідності проведення дослідження тієї чи іншої проблеми, йому потрібно провести констатуючий експеримент.

Висунення проблеми і обґрунтування актуальності дослідження передбачають відповіді на запитання: "Чому цю проблему потрібно розв'я­зувати у даний час?" При обґрунтуванні актуальності явно не досить об­межитися посиланням на державні документи, в яких формулюються завдання освіти. Треба зв'язати основні завдання з проблемами і супереч­ностями відповідної галузі психологічної та педагогічної наук.

Актуальність дослідження визначається:

• відсутністю в педагогіці та психології праць, необхідних сьогодні;

• недостатністю тих чи інших знань з питань організації підготовки фахівців у нових соціально-економічних та політичних умовах;

• проблемами розвитку самої науки, логікою розвитку психологіч­ної та педагогічної теорій.

Однак у будь-якому випадку при формулюванні актуальності дослі­дження мають бути обов'язково вказані психолого-педагогічні пробле­ми, які підтверджують необхідність проведення даного дослідження.

Опис актуальності дослідження закінчується висновком про те, що, незважаючи на наявні праці, наукові знання в галузі, яка розглядається, є недостатніми, або вони застаріли, або зовсім відсутні. Тим самим го­тується перехід до формулювання суперечності і проблеми дослідження.

Якщо суперечність сформульовано некоректно, то у дослідника ви­никають труднощі з формулюванням проблеми дослідження.

Визначення об'єкта і предмета дослідження

Подальший процес розвитку проблеми пов'язаний з визначенням об'єкта і предмета дослідження. Необхідність розрізняти ці поняття зумовлюється тим, що психологічні процеси та педагогічна дійсність дуже різноманітні, а дослідник має отримати певні кінцеві результати при їх вивченні. Тому тре­ба розрізняти, з одного боку, всю об'єктивну сферу, яка цікавить дослідника, а з іншого — те, відносно чого він збирається одержати нове психолога-педаго­гічне знання. Часто об'єктом називають певну широку дослідницьку галузь, а предметом — більш вузьку її частину, що є неправомірним і помилковим.

Прикладом такої ситуації є визначення науковцем об'єкта досліджен­ня такої складної, багатофункціональної, багатокомпонентної об'єктивної галузі, якою є освіта.

ОБ'ЄКТ (від лат. "objectus" — пред­мет, явище) — фрагмент дійсності, на який спрямовано практичну або пізна­вальну діяльність суб'єкта.

Об'єктом наукового пошуку виступає матеріальний навколишній світ та форми його відображення в свідомості людини. Об'єкт конкретного наукового дослідження — це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Вивчити об'єкт повністю, досконало в будь-якому дослідженні практично неможливо. Для теоретичного аналі­зу і наступного дослідження вибираються декілька властивостей або якос­тей об'єкта, які й складають предмет даного психолого-педагогічного до­слідження.

Предмет — це те, що міститься в межах об'єкта. Об'єкт і предмет до­слідження як категорії наукового процесу співвідносяться між собою як загальне і часткове. Якщо об'єкт розглядати як систему, то предметом можуть виступати структура системи, закономірності взаємодії елементів усередині системи та зовні неї, закономірності розвитку системи, різні якості та властивості.

Щоб правильно визначити об'єкт дослідження, необхідно відповісти на запитання: "Що є носієм проблемної ситуації і підлягає дослідженню?"

Об'єктами дослідження можуть бути:

• в педагогіці:

¾ історія педагогіки;

¾ виховання як категорія педагогіки;

¾ підходи (гуманістичний, індивідуальний, диференційований);

¾ дидактика як категорія педагогіки;

¾ зміст, форми і методи.

• в теорії навчання:

¾ знання, уміння, навички;

¾ рівень якостей знань;

¾ формування інтелектуальних прийомів;

¾ види навчання (програмоване, проблемне, модульне, комп'ю­терне);

¾ процес організації і управління вищим закладом освіти.

• в психології:

¾ психічні стани людини (фрустрація, стрес, депресія та ін.);

¾ психічні процеси (пам'ять, мислення, сприйняття та ін.);

¾ психічні властивості особи (темперамент, характер, акцентуації);

¾ діяльність суб'єктів навчання.

Часто дослідники-початківці об'єктом чи предметом свого досліджен­ня помилково називають учасників педагогічного процесу.

Основними об'єктами психолого-педагогічного дослідження висту­пають діяльність управлінців, викладачів і вихователів, дітей, учнів, сту­дентів і слухачів, педагогічні стосунки, організація чи управління пізна­вальною діяльністю, навчально-виховним процесом чи навчально-виховним закладом, психічні явища.

У структуру предмета дослідження входять:

• історія розвитку об'єкту та теорій про нього;

• суттєві властивості, якості та закони розвитку об'єкта;

• логічний апарат і методи, які є необхідними для формування пред­мета.

Предмет психолого-педагогічного дослідження — факти, прийоми, механізми освоєння людиною соціокультурного досвіду й зміни інтелек­туального й особистісного розвитку людини як суб'єкта навчальної діяль­ності, які викликані цим процесом освоєння:

• закономірності оволодіння знаннями, вміннями і навичками, індивідуальні відмінності особистості в цих процесах, закономірності формування творчого активного мислення, змін у психіці, психо­логічні питання управління;

• цілепокладания, прогнозування, зміст, форми і методи психологіч­ного впливу, стадії педагогічного процесу;

• протиріччя у виховному процесі та в процесі навчання, шляхи удос­коналення навчання і виховання, характер педагогічних вимог, пе­дагогічного впливу, умови, особливості і тенденції розвитку вихов­них явищ і процесів;

• відносини між студентами і викладачами, в колективах і групах, між колективом і особою, між колективами, між навчальними фарма­цевтичними (медичними) закладами;

• самопізнання, самовиховання, спрямованість особи, її інтереси, мотиви й потреби.

Визначення предмета дослідження означає:

• визначення ракурсу "розглядання";

• встановлення меж пошуку;

• передбачення наявності сутнісних зв'язків, які стосуються проблеми;

• припущення про можливість тимчасового виділення зв'язків і об'єд­нання їх в одну систему.

Формулювання мети дослідження

Предмет конкретизується в меті і завданнях дослідження, які ви­ступають безпосередніми характеристиками науково-дослідної діяль­ності.

МЕТА — ідеальне, уявне випере­дження результату діяльності.

Метою будь-якої наукової роботи є виявлення нових або ж уточнен­ня відомих раніше, але недостатньо досліджених фактів, висновків, ре­комендацій, закономірностей.

Метою наукового дослідження в галузі освіти є створення нової кон­цепції рішення тієї чи іншої актуальної психолого-педагогічної пробле­ми. Щоб створити таку концепцію, необхідно здобути факти і за допомо­гою їх наукового аналізу розкрити наступні положення:

• провідну ідею дослідження, яка пояснює отримані дані, факти, визначає конкретний зміст, форму і методи освітянської діяль­ності;

• сутність процесу або явища, що вивчається, його рушійні сили (фак­тори, суперечності), головні властивості й особливості;

• структуру явища, що вивчається, його елементи, провідні компо­ненти, основні зв'язки і відношення в цій структурі;

• тенденції, стадії, етапи процесу або явища, що вивчається;

• психолого-педагогічні умови, які необхідно створити, щоб виріши­ти позитивно освітянські завдання і забезпечити прогресивні зміни, розвиток явища, що вивчається;

• шляхи і засоби психолого-педагогічного керівництва досліджува­ним процесом, явищем;

• зобгрунтування за допомогою наукових даних гіпотези, основного висновку з експерименту, психолого-педагогічного досвіду для освітніх технологій.

Таким чином, метою дослідження виступають ті проміжні та кінцеві наукові й практичні результати, що повинні досягатися внаслідок його проведення. Для того, щоб успішно, з мінімальними витратами часу, впо­ратися з формулюванням мети, досліднику потрібно відповісти собі на запитання: "Що ти хочеш зробити по закінченні дослідження?"

Кінцевими результатами психолого-педагогічного дослідження мо­жуть бути зміни в організації навчально-виховного процесу, зміни, що відбуваються на рівні пізнавальних процесів особистості, міжособистісних відношень та ін. Підсумком може бути нова методика, класифікація, алгоритм, структура тощо.

у дослідженні може бути декілька цілей, одні з яких є проміжними, а інші — кінцевими. Кінцева мета, як правило, досягається не відразу, а через низку проміжних етапів. Так, якщо кінцева мета полягає в тому, щоб прискорити процес розвитку того, хто навчається, то проміжними цілями могли б виступити:

• оцінка актуального рівня психічного розвитку студентів;

• встановлення бажаного кінцевого рівня їхнього розвитку;

• визначення засобів, за допомогою яких можна було б прискорити розвиток тих, хто навчається;

• обґрунтування психодіагностичних засобів оцінки актуального і бажаного рівнів розвитку студентів або слухачів;

• розробка засобів корекційної роботи з досліджуваними щодо при­скорення рівня розвитку.

у дисертаційному дослідженні не рекомендується формулювати мету як "Дослідження...", "Вивчення...", бо ці слова означають спосіб досяг­нення мети, а не саму мету. Формулювання мети будь-якого досліджен­ня доцільно починати з дієслів:

• з'ясувати...

• виявити...

• сформулювати....

• обґрунтувати...

• визначити...

• створити...

• побудувати тощо.

Формулювання теми дослідження

Проблема, що досліджується, має бути відображена насамперед у темі дослідження.

ТЕМА (від грец. "thema" — предмет викладу, дослідження, обговорення) — лаконічне формулювання проблеми дослідження.

Правильний вибір теми дослідження значною мірою визначає успіх усієї подальшої роботи. Незалежно від розроблюваної наукової пробле­ми можливими шляхами вибору теми дослідження є:

• запозичення теми з критичних оглядів досягнень у галузі освіти, управління, педагогіки, психології або з переліку тем, який реко­мендується проблемними комісіями;

• критичний розгляд виконаних у даній галузі наукових робіт; він допомагає виявити питання, на які автори цих праць не дали на­лежних переконливих та обґрунтованих відповідей;

• повторення раніше виконаного дослідження, але з новим матеріа­лом, з використанням нового методу або нових технічних засобів;

• використання явищ або зв'язків між явищами, які випадково спо­стерігаються і сутність яких залишається незрозумілою;

• системне структурування інформації тощо.

Незалежно від способу вибору теми вона повинна бути перспективною.

Основними критеріями перспективності теми є:

• її актуальність, тобто теоретична і практична значущість для галузі освіти, педагогіки або психології;

• новизна отриманих фактичних даних, метода або напряму дослі­дження;

• безпосередній зв'язок з потребами освітянської практики і діяльні­стю навчальних закладів освіти;

• цілеспрямованість на вирішення певного наукового завдання в кон­кретному напрямі освіти, педагогіки та психології;

• реальність виконання поставлених наукових завдань.

Етап формулювання теми дослідження не є "прохідним", а, навпаки, є дуже відповідальним, бо неправильне її формулювання веде до довіль­ного тлумачення проблеми та до стихійного збирання фактів. У форму­люванні теми важливо відобразити об'єкт, предмет дослідження і мету.

Згадування про предмет може бути в явному вигляді або в неявному.

Наприклад:

А. Тема — "Моральне виховання студентів". Об'єкт — моральне виховання.

Предмет — зміст, методи, форми, засоби, умови ефективності мо­рального виховання студентів.

Б. Тема — "Планування навчально-виховного процесу в фармацевтич­ному навчальному закладі".

Об'єкт — навчально-виховний процес.

Предмет — планування.

Типовими помилками дослідників-початківців є безпроблемні фор­мулювання тем, особливо в дисертаційних роботах. Так, занадто часто назви дисертацій починаються словами "Вивчення процесу...", "Дослі­дження деяких шляхів...", Матеріали до вивчення...", "Деякі питання...", "До питання..." і т. ін. У них не віддзеркалюються достатньою мірою суть розглянутої проблеми, завершеність роботи, немає чіткого визначення її мети і результатів. А такі розпливчасті формулювання, як "шляхи вдос­коналення методики" чи "психолого-педагогічні умови", по суті, не став­лять ніякої проблеми і не спрямовують па дослідження конкретного аспекту психолого-педагогічної теорії чи практики. Часто з формулю­вання не зрозуміло, діяльність кого досліджуватиметься: викладачів, слу­хачів, студентів або учнів — і якого віку. Тому завжди підкреслюється вікова група тих, хто бере участь у дослідженні.

Крім того, як правило, "шлях вдосконалення" чи "умови", про які йшлося в назві теми, не досліджуються, не формулюються.

Нерідко зустрічаються тривіальні формулювання, які не потребують ніякого дослідження. Це призводить до того, що тема дослідження не узгоджується з його об'єктом і предметом, а гіпотеза формулюється як банальна істина.

Часто теми формулюються так, що в них називаються кілька пред­метів дослідження. Тоді дослідникові доводиться вивчати і аналізувати літературу з усіх проблем. Це настільки ускладнює опрацювання мето­дики та методології дослідження, що якісне його проведення стає прак­тично неможливим.

Важливим напрямом підвищення якості психолого-педагогічні їх досліджень, їх наукового і практичного значення є вдосконалення те­матики.

Для вдалого складання теми рекомендується продумати декілька можливих варіантів формулювання, написати їх один над іншим на де­якій відстані або навіть на різних аркушах і після цього порівняти, щоб вибрати той, який точніше всього відображає предмет майбутнього до­слідження. Тема дисертаційної роботи повинна бути по можливості ко­роткою, відповідати обраній спеціальності та суті вирішеної наукової проблеми, вказувати на мету дисертаційного дослідження та його завер­шеність.

У назві теми небажано використовувати наукову термінологію псев­донаукового характеру.

Таким чином, уточнення теми дослідження представляє собою ви­значення тих конкретних питань, на які це дослідження має дати відповідь.

3.3 Побудова гіпотези і постановка завдань дослідження

3.3 Побудова гіпотези і постановка завдань дослідження

Розробка гіпотези дослідження

У процесі дослідження істотне значення має гіпотеза.

ГІПОТЕЗА (від грец. "hypothesis" — основа, припущення) — науково обґрун­товане припущення, яке вимагає по­дальшої експериментальної та теоре­тичної перевірки.

Гіпотеза має вигляд твердження припустимого характеру. Але не всі судження припустимого (імовірного) типу є науковими гіпотезами і мо­жуть бути експериментально перевіреними або доведеними. Ними не можуть виступати твердження, справедливість яких очевидна без дока­зу, або судження, що на даному етапі розвитку науки ані довести, ані спро­стувати практично неможливо. Наукова гіпотеза завжди виходить за межі простої реєстрації фактів, служить їхньому поясненню і передбаченню.

Гіпотеза вважається науково обґрунтованою, якщо при її створенні дотримуються наступних вимог:

• формулювання гіпотези повинно бути максимально точним і порівняно простим. У ньому не повинно міститися невизначених, не­однозначних термінів і понять;

• гіпотеза повинна бути сформульована так, щоб її можна було пере­вірити і доказати справедливість ствердження експериментальним шляхом;

• гіпотеза повинна пояснювати все коло явищ, на які розповсюджу­ються твердження, що містяться в ній.

Формулювання гіпотез у психолого-педагогічному дослідженні — про­цес складний і безперервний; він супроводжується постійними перевірка­ми. У процесі зміни змісту дослідницької діяльності з'являються нові факти, які примушують переглядати первісні припущення. Тому в залежності від етапу дослідницької роботи виділяють кілька видів гіпотез.

Нульова гіпотеза — це первісне пояснення зв'язків і відносин, що мають місце в об'єкті та предметі дослідження. Нульова гіпотеза висуває такі припущення, як можлива структура процесу або явища, рушійні сили, стан, провідні функції предмета дослідження. Вона дозволяє накреслити план експериментальної роботи і скласти програму дослідження.

Але нульова гіпотеза не може давати теоретичне пояснення зв'язкам усередині предмета дослідження. Вона базується на структурних зв'яз­ках між предметом і об'єктом дослідження і пояснює первісні спостере­ження, первісні факти перед самою дослідницькою роботою.

Опису вальна гіпотеза трактує структуру процесу або явища на ос­нові отриманих первісних даних, які характеризують явище, що вивчаєть­ся, з різних позицій. У результаті описувальної гіпотези формується по­нятійний апарат і вихідні дані для експерименту.

Пояснювальна гіпотеза вимагає експериментальної перевірки. Вона описує механізм взаємодії, стадії, етапи явища. Тут на перший план ви­суваються причинно-наслідкові зв'язки, які одержуються на попередніх етапах дослідницької роботи. Тому пояснювальна гіпотеза будується на припущенні: якщо зробити те і те, то такі зміни матимуть місце в об'єкті й предметі дослідження. Для перевірки пояснювальної гіпотези здій­снюється констатуючий експеримент, який покликаний отримати дані про закони функціонування досліджуваного процесу або явища.

Основна робоча гіпотеза визначає і основний (базовий) експеримент. Без основної гіпотези процес дослідження зводиться до систематизації інформації, варіативного викладу фактів. Основна гіпотеза будується на припущенні про те, за яких умов процес вирішення тієї чи іншої психолого-педагогічної проблеми має бути успішним. Робоча гіпотеза і базо­вий експеримент з її перевірки дають відповідь на головні питання: як треба ефективно працювати в навчальному закладі з даної проблеми і які умови для цього необхідно створювати.

Оскільки наука виконує не тільки пояснювальну, перетворюючу, але і прогностичну функцію, інколи виникає необхідність у прогностичній гіпотезі.

Прогностична гіпотеза робить припущення про можливий позитив­ний розвиток процесу або явища, про труднощі і небезпеку, які можуть виникати на практиці при реалізації провідних ідей дослідження. У цьо­му випадку проводиться уточнюючий або коректуючий експеримент.

Таким чином, у процесі дослідження змінюються види гіпотез і відпо­відно — тип експерименту, зміст пошукової роботи. При цьому не є обов'язковим наявність у науковій роботі всіх видів гіпотез. Вони ство­рюються за необхідністю.

У більшості експериментів є не одна, а декілька різних, логічно супід­рядних гіпотез, що утворюють ієрархічно побудовану структуру (рис. 3.1)

Верхній ступінь в ієрархії займає загальна гіпотеза. Вона безпосе­редньо виникає з проблеми і містить в собі деяке ствердження, віро­гідність якого треба ще довести в експерименті, що проводиться. Із часткових гіпотез, у свою чергу, витікають робочі гіпотези, що пред­ставляють собою судження, котрі безпосередньо перевіряються в екс­перименті.

Рис. 3.1. Ієрархія гіпотез

При формулюванні робочих гіпотез особливо важливо дотримуватися логічних вимог, представлених до визначення наукових понять. Передусім, необхідно звернути увагу на те, щоб обсяг і зміст понять відповідали аргу­ментам і фактам, критеріям і ознакам, які дослідник збирається використа­ти для доказу спроможності запропонованих ним гіпотез. Мова, на якій формулюються гіпотези, повинна бути конкретною і ясною, не містити в собі двозначностей. Якщо дослідник все ж змушений буде користуватися багатозначними термінами, у тому числі поняттями, взятими з повсякден­ної звичайної мови, або новими, ще недостатньо визначеними в науці термі­нами, то він зобов'язаний їх уточнити, перевести на загальноприйняту мову науки і визначити у відповідності з вимогами логіки їх сутність.

Особливо важливими є формулювання робочих гіпотез, бо саме ці гіпотези безпосередньо перевіряються в емпіричній частині експеримен­ту. Переконливий доказ цих гіпотез, у свою чергу, дасть підставу для за­твердження правильності часткових і загальних гіпотез. Для того щоб зазначена послідовність у логіці доказу гіпотез різного рівня була дотри­мана, необхідно намагатися уникати типових помилок у визначенні самих робочих гіпотез.

Перша з них полягає в тому, що робоча гіпотеза за обсягом і змістом понять, що входять до неї, може бути ствердженням занадто загального типу, яке є практично недоказовим при проведенні експерименту. На­приклад, ні в якому частковому експерименті неможливо ні повністю довести, ні повністю спростувати наступну робочу гіпотезу: "Мала група позитивно (негативно) впливає на студента". По-перше, малі групи мо­жуть бути різними; по-друге, їхній вплив може бути різноманітним; по-третє, різними можуть бути і студенти, які беруть участь у дослідженні. Як у реальному житті, так і в експериментальному дослідженні можна буде легко виявити чимало як часткових підтверджень, так і спростувань запропонованої гіпотези.

Друга помилка полягає в тому, що у формулюванні гіпотези можуть виявитися поняття, які неоднозначно трактуються в самій науці. Наприк­лад, експериментально важко буде довести наступне ствердження: "Дана програма є програмою розвиваючого навчання", бо поняття "розвиваю­че навчання" в науковій літературі не має єдиного загальноприйнятого визначення. Якщо один експериментатор, що віддає перевагу якомусь визначенню, доведе, що запропонована ним навчальна програма є про­грамою розвиваючого навчання, то інший тут же може його спростувати, використавши таке визначення поняття "розвиваюче навчання", яке не відповідає першому. Для того щоб уникнути подібних помилок, перед початком дослідження необхідно давати робочі визначення всім багато­значним поняттям, що використовуються у формулюваннях робочих гіпо­тез. Тоді легко можна буде протистояти опонентам.

Третя помилка, яка зустрічається в гіпотезах, полягає в тому, що в них вживаються поняття, взагалі не визначені в науці навіть у робочих варіантах. Наприклад, ствердження типу: "Впливаючи на екстрасенсо­рику того, хто навчається, можна добитися істотних змін в його по­ведінці" — не може вважатися гіпотезою наукового дослідження з тієї причини, що науці досі не відомо, що таке "екстрасенсорика", і коли це так, то залишається широке поле для самодіяльності в тлумаченні да­ного поняття.

Гіпотеза наукового дослідження за конструкцією — це розгорнуте ре­чення, в якому досить докладно викладено модель і систему заходів, тоб­то нововведення, за рахунок якого сподіваються на отримання якихось результатів. Вона передбачає, які організаційні форми освітянської діяль­ності найкраще використати для розв'язання даного завдання, які умови є провідними, а які — коригуючими, який засіб розв'язання психолого-педагогічного завдання є ефективним тощо. Найбільш продуктивні гіпо­тези мають таку структуру: "Якщо має місце А, то має місце й В при ви­конанні умови С".

Наприклад:

Гіпотеза дослідження базується на припущенні щодо підвищення ква­ліфікації державних службовців, як одного із важливих їх функціональних обов'язків, яке суттєво актуалізується, об'єктивізується і буде особистісно прийнятним, якщо зміст програми буде формуватися із залученням до її розробки майбутніх слухачів шляхом включення їх до соціально-психоло­гічних досліджень певних елементів компонентності, сутність яких і має складати основні компоненти змісту підвищення їх кваліфікації.

Молодому досліднику, який здійснює розробку і перевірку гіпотез, стануть у нагоді наступні рекомендації:

1. Пам'ятайте, що висунути гіпотези — означає сформулювати при­пущення про найбільш можливі причини фактів і явищ, які знову спостерігаються, або передбачити найімовірніший хід і результати експерименту.

2. У першу чергу необхідно проаналізувати і уточнити, що може бути причиною того чи іншого явища, а що — наслідком.

3. Будь-яка гіпотеза знаходиться в певному зв'язку із наявними знан­нями: з відомою теорією, законом, правилом, раніше вирішеним завданням.

4. Логічний шлях формування гіпотези може бути різним:

а) індуктивний шлях: від спостерігання поодиноких фактів,явищ -» до висунення гіпотези —» до наступних індуктивних узагальнень;

б) дедуктивний шлях: від використання відомої теорії, законів, правил для пояснення явищ і фактів, які спостерігаються —> до висунення гіпотези —> до експериментальної перевірки гіпотези.

5. При використанні індуктивного шляху висунення гіпотези там, де це можливо, використовуйте висновок за аналогією.

6. При дедуктивному варіанті висунення гіпотези співвіднесіть Ваші попередні знання.

Дата добавления: 2014-11-08